Велика депресія. Україна.

Сергій Кораблін 21 серпня 2015, 00:00
депрессия

Читайте також

 

У серпні Україна зустрічає свій новий День незалежності. За роки суверенітету її реальний ВВП скоротився на 35%. 

 

Згідно з даними Світового банку, це — найгірший результат у світі за останні 24 роки (!). Із 166 країн, які мали й розкрили повну статистику ВВП за 1991–2014 рр., він знизився лише в п'яти випадках. Україна в цьому мартирологу випередила Молдову (-29%), Грузію (-15,4%), Зімбабве (-2,3%) і Центральноафриканську Республіку (-0,94%).

ВВП інших країн збільшився. Із мінімальним приростом у Барбадосі (8,9%) і Таджикистані (10,6%) і максимальним — у Китаї (ВВП зріс у 10 разів) і Екваторіальній Гвінеї (в 61 раз).

Враховуючи вітчизняний інтерес до Гондурасу, можна зазначити, що його ВВП, на відміну від українського, за останні 24 роки не впав, а зріс — на 121%, перевищивши в 1,4 разу темп приросту світового ВВП (87,7%).

Модель відстаючого зростання

Теза, що всі лиха України пов'язано з утратою частини її територій, війною та руйнуванням найбільшого промислового регіону, яку активно нав'язують нині, є помилковою. Річ у тім, що в наведеній статистиці ці чинники не знайшли свого повного відображення. Крім того, воєнне безсилля — результат економічної та фінансової немочі. А зовсім не навпаки. Адже і за період 19912013 рр., коли минулорічні події ще не могли привидітися й у маренні, зазначена п'ятірка світових невдах була тою самою. З тією лише відмінністю, що Молдова тоді "випереджала" Україну.

Вітчизняне виробництво пішло на дно в 1990-х. Через його щорічне стиснення у перші дев'ять років незалежності Україна втратила майже 60% ВВП. Цей спад удвічі (!) перевищив глибину падіння американської економіки в роки Великої депресії. Від зазначеного шоку вітчизняна економіка, по суті, так і не оговталася. Ні кількісно, ні якісно. Тому нинішня криза, початок якої зазвичай пов'язують із торішньою зміною політичної влади в Києві, — не більш ніж нове сповзання до дна економічної ями, в яку країна потрапила майже чверть століття тому.

Надія, було, мигнула 2000-го, коли вперше зріс вітчизняний ВВП — на 5,9%. Але наступні 14 років показали його граничну нестійкість. Навіть у благополучні роки Україну лихоманило, і темпи зростання її ВВП стрибали з 12,1% (2004) до 2,7% (2005 р.). Із початком же глобальної рецесії вона знову виявилася найслабкішою у світі: 2009 р. українська економіка очолила список світових невдах, упавши на 14,8%. Цю похмуру славу з нею розділила Литва (-14,814%). Тоді глибина спаду українського ВВП у сім разів (!) перевищила середньосвітовий (-2,1%). При цьому можна лише дивуватися тому, що країну з чисельністю робочої сили 23,2 млн чол. (Україна, 2009 р.) світова криза трусила з такою ж легкістю, як і малюсіньку Литву (1,56 млн).

Із кінця 2008 р. вітчизняний ВВП скорочувався в 16 з 28 кварталів. На цьому тлі невпинна низка банкрутств, валютна лихоманка та знецінення гривні не виглядають чимось дивним. Адже все це штрихи моделі відстаючого зростання: після 1999 р. вітчизняна економіка де-факто зросла, але середні темпи цього зростання такі низькі, що з кожним роком Україна дедалі більше відстає від своїх більш динамічних партнерів і конкурентів.

За 14 років, із 2000-го по 2013 р., вітчизняний ВВП збільшився на 69,8%. Це найгірший результат серед усіх республік колишнього Союзу. Після України мінімальний приріст ВВП показала Естонія (75,7%), а максимальний — Таджикистан (ВВП зріс у 2,9 разу), Туркменистан (у 3,1 разу) і Азербайджан (у 4,8 разу).

Водночас Україна, за класифікацією Світового банку, відставала й від групи економік, що розвиваються, — як із низькими доходами (106,8 %), так і з середніми (125,4%).

За такої динаміки до моменту, коли вітчизняний ВВП досягне таки рівня 1990 р., Україна перебуватиме на богом забутому узбіччі світової економіки, далеко за своїми нинішніми сусідами, не будучи здатною розділити ні їхні успіхи, ні їхні плани, ні можливості.

Мала сировинна економіка

На жаль, зазначений сценарій не вимисел. Важко повірити, але у 1987 р. ВВП України був меншим за ВВП Китаю лише в 4,2 разу. Хоча кількість його робочої сили перевершувала українську в… 25 разів. На початок поточного року ВВП Китаю перевищував вітчизняний уже майже в 80 разів. А після січневої девальвації гривні цей розрив, очевидно, подвоївся.

Однією з причин цього колапсу стала технологічна деградація України. За роки незалежності країна втратила не просто окремі підприємства й наукові комплекси, а цілі галузі. Епоха постійного переділу чужої власності, рекету, відкотів, рейдерства й кришування стала зоряною годиною найменш розбірливих. Як у моральному сенсі, так і в технологічному. З вітчизняної промисловості й лексикону зникли такі поняття, як мікроелектроніка, верстатобудування, приладобудування, роботи, автоматика. Без їхньої складної й дорогої продукції висохли доходи, зникли виробництва-суміжники, збідніла скарбниця, розчинилися міжнародні очікування й національні перспективи.

Стрілки прогресу в Україні рушили назад. Її обрії повернулися від космічних програм у час німого кіно: металургії, найпростішої хімії, сільського господарства. Але цей "чорно-білий постіндустріальний світ" не зміг генерувати ні колишніх зарплат, ні зайнятості, ні наукових пошуків. На вулиці опинилася армія нікому не потрібних інженерів, технологів, математиків, фізиків і хіміків, що розчинилися в заробітчанстві й підземних переходах.

Технологічний занепад "подарував" Україні не просто сировинну, малу економіку. Але економіку загасаючу. За роки незалежності її вага у світовому виробництві скоротилася в 4–
5 разів. Нині вона навряд чи досягає 0,08% світового ВВП, що майже в дев'ять разів менше за частку України в глобальній армії праці (0,7%). Цей розрив — умовний індикатор того, наскільки менше за своїх зарубіжних колег виробляє і заробляє середньостатистичний українець. Його можна тлумачити і як показник надлишку "зайвих" українців на внутрішньому ринку праці (згідно з рівнем середньосвітової продуктивності).

Втративши колишню технологічну базу, вітчизняна економіка опинилася прив'язаною до світової кон'юнктури на сировину. На рис. 1 наведено річну динаміку цін на експортовані Україною сталь, пшеницю, азотні добрива й соняшникову олію, а також її ВВП (у поквартальній розбивці). Зазначений рисунок — азбука зльотів і падінь української економіки: якщо перші чітко корелюють зі зростанням цін на сировину, то другі — з їх зниженням. Це пояснює, чому єдине стійке піднесення у незалежній Україні припало саме на 2000–2007 рр., хоча навряд чи тоді кумівства, корупції, фальсифікату, контрабанди й політичних чвар було менше, ніж зараз. Його причина цілком банальна: в основі тодішнього зростання лежали не реформи, не особливий бізнес-клімат і не добра воля українських політиків, а незалежний від них злет цін на сировину.

У 2002–2007 рр. його середньорічні темпи (для групи зазначених товарів) перевищували 12%. Це сприяло середньому підвищенню вітчизняного ВВП на 7,5% на рік, що вдвічі перевершувало загальносвітову динаміку (3,4%). Завдяки цьому на Україну спустилася "сировинна благодать": потік іноземної валюти, інвестицій і позик, ревальваційний тиск на гривню та її курсове посилення, рекордне зростання міжнародних резервів (38 млрд дол., серпень 2008 р.), зростання особистих доходів і бюджетних надходжень, кредитний і банківський бум, будівельна лихоманка, божевільні ціни на нерухомість і нескінченна кількість охочих її придбати.

Усе впало буквально за два-три місяці, коли обвалилися світові ціни на сировину. У нашому випадку їхній річний приріст обрушився з +64% у третьому кварталі 2008 р. до -11%, -36% і -39% у перших трьох кварталах 2009-го. Отоді український ВВП і поставив антирекорд року, провалившись на 14,8%. Пов'язаних з ним проблем не вирішено досі: знецінення гривні, валютні борги, зовнішня заборгованість, неплатоспроможність позичальників і їхнє банкрутство, банки, що лопнули, фінансова залежність від МВФ, падіння доходів, безробіття й масове відчуття безвиході.

На жаль, усе це виявилося лише прелюдією. Сплеск сировинної кон'юнктури, що було почався, протривав лише два роки (2010–2011 рр.). Його короткостроковість, як і економічна політика України не дозволили ані розігнати зростання ВВП (із середньорічних 4,7%), ані розв'язати клубок накопичених проблем.

Нинішня фаза вітчизняної кризи почалася 2012 р. — з поновленням сировинної рецесії. Вона триває вже четвертий рік поспіль. Враховуючи це, можна впевнено сказати, що торішнє падіння ВВП, бюджетні проблеми й девальвація гривні сталися б і без військової інтервенції. Структурна вразливість України та подавлені ціни на сировину не обіцяли їй нічого хорошого й до початку 2014-го. Анексія ж Криму та війна в Донбасі лише підклали дров у тліюче багаття української кризи.

Долар, сировина, Україна

Якщо вітчизняний ВВП прив'язаний до цін на сировину, то що визначає динаміку цих цін? Відповідь на це запитання допомагає зрозуміти не лише економічну логіку минулого, а й можливі події майбутнього.

Те, що сировинна кон'юнктура залежить від багатьох причин, цілком очевидно: тут і динаміка світового виробництва, його структура, зміна глобальних переваг/попиту/пропозиції, кліматичні й погодні умови, продуктивність праці, стан окремих товарних ринків, їх насиченість тощо. Але є в цьому списку один досить специфічний чинник — міжнародні котирування долара США.

Так уже сталося, але в післявоєнну епоху провідною економічною державою стали Сполучені Штати, а світовою валютою — долар. Він опинився в центрі міжнародних розрахунків і сформованих навколо них цін, включаючи ціни на сировину. І хоча нині роль долара в глобальних фінансах скромніша, ніж у роки золотодоларового стандарту, він залишається головною мегавалютою.

Його частка у світових валютних резервах перевищує 60%. При цьому тільки Китай і Японія володіють 46% боргових паперів казначейства США, зберігаючи внутрішню прив'язку юаня та єни до долара. Тим часом на ці три валюти припадає 50% глобальної грошової маси, що також указує на збереження доларом своїх лідируючих позицій у міжнародних фінансах.

Його основним валютним візаві є євро: при зниженні привабливості вкладень у долар інвестори автоматично придивляються до євро (і навпаки). Попутно вільні кошти інвестуються і в сировинні активи. Через це коливання в парі долар—євро прямо впливають на сировинну кон'юнктуру: вона підвищується при ослабленні долара. І навпаки, зміцнення долара зменшує інтерес до альтернативних вкладень, через що сировинні ціни тяжіють до зниження.

Це прив'язує динаміку сировинних економік до курсових коливань двох мегавалют — долара США і євро. Зазначений факт непогано демонструють річні темпи зростання українського ВВП і курсу долар/євро. На рис. 2 їх подано в поквартальному розрізі.

При його аналізі варто нагадати, що на початку 2002 р. долар був досить дорогим: за 88 американських центів тоді можна було купити один євро. Однак надалі ситуація різко змінилася. Цьому сприяли відмінності в установках ЄЦБ і ФРС: якщо Європейський центробанк дотримувався політики дорогих грошей, то американський орієнтувався більше на підтримку зайнятості й економічного зростання. У результаті склався тривалий тренд на знецінення долара. Він був таким вражаючим, що народилася теорія "краху долара", яку всерйоз обговорювали на щорічних зборах МВФ і СБ.

У липні 2008 р. за долар уже не давали й 70 євроцентів. Вкладення в нього виглядали божевіллям. На цьому тлі ціни на сировину пробивали всі мислимі тоді стелі: унція золота досягла 1000 дол., барель нафти — 120, тонна пшениці — 400, азотних добрив — 700, гарячекатаної сталі — 1000, соняшникової олії — 2200 дол. Оскільки падіння долара в 2002–2008 рр. не було плавним, ціни на сировину зростали ривками. Так само нерівномірно підвищувався й ВВП України: його річні темпи тоді варіювалися в діапазоні 2,3–12,1%.

Однак у серпні—листопаді 2008 р. долар несподівано зміцнився майже на 20%. Це сталося одночасно з початком глобальної рецесії. Ціни на сировину впали. Слідом за ними впали й сировинні економіки, включаючи українську.

Наступне її відновлення у 2010 р. супроводжувалося знеціненням долара. Але з другої половини 2011-го він демонструє курсове зміцнення: з 1,43 до нинішніх 1,1 дол./євро. Ця тенденція — діаметрально протилежна тій, що спостерігалася десять років тому в період слабкого долара, сировинної лихоманки й "золотих" років України.

Із березня 2014 р. по серпень 2015-го долар зміцнився до євро на 20%. Для сировинної периферії таке курсове зрушення подібне до землетрусу. Через нього торішній і поточні спади в Україні сталися б і без воєнних дій на Сході. Дворазове падіння цін на нафту, що так сильно вдарило по Росії, також припало на цей період курсового посилення долара. Уявлення, що її фінансові проблеми — результат одних лише санкцій, явне перебільшення. Останні, безумовно, діють. Але лише накладаючись на сировинну рецесію, яка супроводжує зміцнення долара і слабшання євро.

У зв'язку з цим боргова криза Греції погіршує перспективи сировинних країн. Слабкий євро та фінансові проблеми Європи — один із найгірших сценаріїв для України. Як щодо цін і обсягів її товарного експорту, так і щодо допомоги, яку вона може отримати від своїх європейських сусідів.

Україна, євро, Греція

Україна рухається за моделлю депресивного зростання, яке задовольняється мінімумом старіючих технологій, не має потреби в науці, націлене на сировинну ренту, породжуючи монополії, безробіття й бідність. Розглянути елемент розвитку в цій моделі гранично складно. Вона не передбачає й самостійної економічної політики — її замінила прив'язка до зовнішніх цін на сировину. Для переважної частини населення й бізнесу така модель неприваблива. Для решти — неприйнятна, про що свідчить стійкий відплив із країни робочих рук і капіталу.

Держава при цьому зайнята не завантаженням авіабудівних потужностей заводу "Антонов" і запорізького "Мотор Січ", а торгово-розважальними центрами. І якщо колись її турботою був дніпропетровський "Південмаш" і київський "Арсенал", то нині — речові ринки.

За таких інтелектуальних обріїв 43-мільйонна Україна дедалі чіткіше нагадує вутле суденце на поверхні світової економіки, що дрейфує за примхою її течій і курсової хитавиці двох найбільших мегавалют. Оцінка вітчизняних перспектив у таких умовах — річ нехитра. Для неї не потрібні ні аналітичні центри, ні інститути, ні міністерства. Достатньо лише придивитися до курсового тренду долара: якщо він дорожчає відносно євро, то хороших новин годі чекати, якщо дешевшає — напруга в економіці може трохи послабитися.

На жаль, поточні курсові зведення не обіцяють Україні (та й усій сировинній периферії) нічого хорошого: надто висока ймовірність, що євро залишатиметься слабким. Як через посилення монетарної політики ФРС та її пом'якшення ЄЦБ, так і через грецьку кризу.

На цьому тлі липневий прес-реліз Нацбанку про відсутність зв'язку між грецьким дефолтом і Україною має мало спільного з дійсністю. Не лише в частині своєї безтурботності, а й курсових можливостей гривні. Надмірна інфляція, валютні борги, банківська криза й фінансові дефіцити змушують НБУ тримати валютний курс усіма правдами й неправдами, всупереч риториці про вільне плавання. Якби це було не так, Україна не металася б у пошуках нових кредитів, не вела б болісні переговори про реструктуризацію та списання частини зовнішнього боргу й не опиралася б на підтримку МВФ. А просто відпустила б курс гривні "в очікуванні макроекономічної стабілізації".

Та реальність складніша за цей шкільний рецепт. Тим більше, що й сам рецепт із підступом: якщо змінний курс усуває економічні "провали" під час кризи, то в періоди буму він повинен ліквідувати господарські "зльоти". Але це — не що інше, як параліч виробництва. Кому він потрібен?! І які проблеми він здатен розв'язати, не кажучи вже про проблеми сировинних економік?

Маршалл, Ерхард, Моргентау

"…критичні зауваження, однак, не можуть і не повинні применшити те почуття вдячності, яке відчуває федеральний уряд і весь німецький народ до США і його громадян за допомогу за планом Маршалла".

Людвіг Ерхард

У координатах американської історії незалежна Україна ніколи не виходила зі стану Великої депресії. І хоча її вітчизняний варіант уже вдвічі перевищив глибину й тривалість передвоєнної стагнації США, йому кінця-краю немає.

У зв'язку з цим оголошена в Україні війна корупції — важлива, давно очікувана подія. Але сама по собі ця ініціатива не виведе країни з депресії. Точно так само, як і вихід із неї США забезпечив не арешт ватажка чиказької мафії, а новий курс Ф.Д.Рузвельта. Чи є такий в України? Запитання риторичне.

Через це, а також через сировинну хворобу України доречно згадати історію післявоєнного відродження Західної Європи. Загальновідомо, що воно пов'язане з іменем держсекретаря США Дж.К.Маршалла, який запропонував у 1947 р. план реіндустріалізації зруйнованих західноєвропейських економік.

Та набагато рідше згадують, що йому передував план Г.Моргентау (міністра фінансів США). У цього плану були зовсім інші цілі: після двох світових війн союзники вирішили назавжди демілітаризувати Німеччину, перетворивши її на аграрну країну. Для цього потенціал німецької промисловості намічалося знизити до 50–55% від рівня 1938 р. Як зауважує Є.С.Райнерт, із цією метою, крім вивозу обладнання, передбачалося залити всі шахти водою або цементом.

Реалізація плану Моргентау почалася у 1945 р. Одночасно зі знищенням промисловості Німеччини проводилася дезінтеграція її економіки й банківської системи. До 1947 р. у країні панували інфляція й безробіття. Ситуація набула загрозливого характеру. Для її аналізу в Німеччину зі спеціальною місією направили колишнього президента США Г.Гувера. Підбиваючи її підсумки, у березні 1947 р. він писав про ілюзію, "що нову Німеччину, яка залишилася після анексії територій, можна перетворити на сільську країну. Це неможливо зробити, не знищивши або не вивізши з неї 23 млн жителів".

План Моргентау було згорнуто. Його змінив план Маршалла, який поставив прямо протилежну мету — реіндустріалізацію Західної Європи. У Німеччині її успіх збігся з початком здійснення ліберальних реформ Л.Ерхарда (міністра економіки Баварії, а потім ФРН), який особливо наголошував на важливості ввезеного в країну обладнання.

Враховуючи потребу післявоєнної Німеччини погоджувати всі свої дії з окупаційною владою, можна сказати, що ліберальні реформи Ерхарда виявилися вдалим інструментом для реалізації плану Маршалла й німецького економічного дива.

Незалежна Україна таких завдань перед собою ніколи не ставила: в її випадку йшлося винятково про деіндустріалізацію. Недавня ж ідея уряду про план промислового відродження зникла так само стрімко, як і з'явилася. Це відверто пригнічує, оскільки країна занурена у Велику депресію. І в ній давно вже не димлять не тільки шахти й заводи, але навіть руїни, залишені "реформами" а-ля Моргентау.

У цих умовах економічні перспективи України доволі прозаїчні: їхні контури непогано описують не офіційні прогнози, а динаміка лише одного показника — курсу долара до євро. Провідного ньюсмейкера країн, які шукають свого щастя на сировинному узбіччі.

P.S. Приблизно в той же час, коли українські інженери освоювали блошині ринки й заробітки на чужині, Ізраїль стикнувся з напливом кваліфікованих кадрів. Ішлося майже про мільйон вихідців із колишнього Союзу. Але якщо на батьківщині вони виявилися "друзками ринкових реформ", то на землі обітованій — капіталом для наукомістких виробництв.

Коли українські реформатори відмовляли в розумі всьому, крім стихії ринку, ізраїльські вірили ще й у свій інтелект. За 20 із зайвим років, поки незалежна Україна різала на брухт підприємства й продавала його за кордон, вони створили інноваційний сегмент економіки. Нині ізраїльський експорт базується на розробці та виробництві комп'ютерів, програмного забезпечення, медичного обладнання, продукції фармакології. За кількістю технологічних компаній, що перебувають у лістингу біржі NASDAQ, Ізраїль поступається тільки країнам Північної Америки. У цьому йому не перешкодили ані клімат, ані жорсткі відносини з сусідами, ані військові видатки, ані обмеженість бюджетних коштів. Ані державна власність на землю.

 
Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
33 коментаря
  • Yuri Makhlay 1 сентября, 23:13 плохо вставил ссылку - https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/9/9c/GDP_PPP_Poland.svg Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Yuri Makhlay 1 сентября, 23:09 Нет у нас падения ВВП в указанных масштабах. Есть рост на 33% Мало, но рост и не самый худший результат. https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%AD%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D0%BA%D0%B0_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D1%8B Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • New1 28 августа, 16:18 Cтаном на 1 квітня 2015 року валовий зовнішній борг України становив 126.0 млрд. дол. США(НБУ). Яка перемога? Що нам списали? 4 млрд. долл. - 20% чого???? Мова йшла про 40% списання саме тіла зовнішнього боргу, й МВФ підтримував . Тоді різко впали би й проценти. А тепер що????? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Dima Ventskovsky 27 августа, 12:09 "Кирпич ни с того ни с сего, никому и никогда на голову не свалится" (с) Так и с парой Евро/Доллар. Очень спорный подход, что "что-то" меняет кросс-курс и как следствие "валятся" сырьевые рынки. Может все немного наоборот? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • valerij-skonechnyj 25 августа, 19:46 Не буду утверждать, но , как мне кажется, русины - основа украинского этноса. Великие УКРАИНЦЫ, себя в словах Франко не узнаете? Л.Украинка – русинка, И.Франко - русин, и, более того, называть себя «украинцем» считал оскорблением. Как видно, в истории народа Украины Франко светлых пятен не видел: отсутствие экономики коррупция, воровство, безнравственность, бедность. Откуда у нас такие амбиции на европейское государство? Признаться нужно, от советской власти. Появилась территория, границы, отмыли, обучили, обустроили. Советские годы, пусть не все подряд, но лучшие годы в истории Украины. В чем был секрет? Работать надо, а не продавать себя и искать виноватых, спонсоров и инвесторов. Без кнута украинцы – стадо? Без мыла сами лезем в …опу западную, т.е. западную Европу. Своего ценного в истории, кроме вышиванок и шаровар ничего нет? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • valerij-skonechnyj 25 августа, 19:40 И. Франко, 1897г.: «..не люблю русинів. …. Так мало серед них знайшов я справжніх характерів, а так багато дріб’язковості, вузького егоїзму, двоєдушності й пихи, що справді не знаю, за що я мав би їх любити…. Признаюсь у ще більшому гріху: навіть нашої Русі не люблю так і в такій мірі, як це роблять або вдають, що роблять, патентовані патріоти. …. Щоб любити її історію, для цього досить добре її знаю, занадто гаряче люблю загальнолюдські ідеали справедливості, братерства й волі, щоб не відчувати, як мало в історії Русі прикладів справжнього громадянського духу, справжньої самопожертви, справжньої любові. Ні, любити цю історію дуже тяжко, бо майже на кожному кроці треба б хіба плакати над нею. Чи, може, маю любити Русь як расу – цю расу обважнілу, незграбну, сентиментальну, позбавлену гарту й сили волі, так мало здатну до політичного життя на власному смітнику, а таку плідну на перевертнів найрізнороднішого сорту? ..». Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • valerij-skonechnyj 25 августа, 19:38 Спад экономики, кризис, коррупция, бандитизм, воровство, безнравственность, глупость и, как следствие, бедность. Это не вирусы, это не превнесено из вне, это сущность бытия народа в новой «демократической» формации. Всю многолетнюю историю Украины виноваты были «кто-то», только не сам народ. Поляки, литовцы, турки, русские, большевики, «комуняки», «папередники», сегодня ПУТИН, завтра еще кто-то, только не мы, «українці». По М.Жванецкому, может в консерватории поправить надо? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Владислав Коломиец 25 августа, 18:31 всех богатых надо уничтожить как класс вместе с семьями-иначе они нас просто просто сожрут Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Igor Potorjansky 25 августа, 18:21 "Можно ли назвать Л.Кравчука, Л.Кучму, С.Звягильского, В.Ющенко, В.Януковича, Н.Азарова, Ю.Тимошенко и других профессионалами? " -по способу заволодіння державними коштами -так.В цьому вони топ- менеджери. Якщо хтось бажає змінити ситуацію в нашій країні то цих людей треба визнати злочинцями, посадити на довічне, вкрадене - забрати. Але.СКІЛЬКИ Ж У НАС НАРОДУ СПОВІДУЮТЬ ТОЙ ЖЕ МОДУС ВІВЕНДІ? Якщо всім воздати( а це безумовна річ) тюрем не вистачить.І ще одне.Таке знищення України як потужної розвиненої держави - яка участь в цьому свідомих зовнішніх чинників (інспіровани кимось операція? ким? і через яких українських керовців реалізовувалася?) Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Oleksandr Konovalchuk 25 августа, 18:04 Факти - вперта річ, а факти переконують, що все керівництво країни було не лише бездарним, АЛЕ Й ЗЛОДІЙКУВАТИМ, НАВІТЬ, ЯКЩО ПРЯМО СКАЗАТИ - ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОДІЙСЬКОЮ ГРУПОЮ З ГРАБУНКУ НАРОДУ УКРАЇНИ. І ВОНИ ПОВИННІ ПОНЕСТИ ВІДПОВІДНЕ ПОКАРАННЯ. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Киев 18 °C
Курс валют
USD 25.10
EUR 28.03