Яка грошово-кредитна політика потрібна Україні

Андрій Гриценко 24 липня 2015, 22:01
гривня

Читайте також

 

Україна перебуває у глибокій і системній кризі, яка стосується всіх аспектів суспільного життя, але особливо рельєфно виявляється у грошово-кредитній сфері. Найважливішим інструментом регулювання процесів у цій сфері є грошово-кредитна політика. Тут неправильні підходи й рішення призводять до мільярдних втрат, негативно позначаються на стані економіки і громадян. НБУ вже піддавався серйозній критиці, в тому числі на сторінках DT.UA. Нині ж важливіше зосередитися на пошуку прийнятних рішень, які відповідали б ситуації.

 

Щоб бути успішною, грошово-кредитна політика повинна бути адекватною умовам України, а не орієнтуватися на абстрактні схеми й стандарти, отримані, як правило, на базі узагальнення досвіду функціонування доволі збалансованих економік розвинених країн. Але й там зараз застосовується так звана нетрадиційна монетарна політика, в основі якої лежить "кількісне пом'якшення", яке насичує економіку грошима, або, грубо кажучи, заливає грошима щілини й провали в економіці та фінансах, не даючи їм продовжувати свою руйнівну дію.

Сполучені Штати, здійснюючи політику кількісного пом'якшення, влили в економіку 3,6 трлн дол. (3,6 з дванадцятьма нулями). Європейський центральний банк з березня 2015 р. по вересень 2016 р. має намір випустити 1,1 трлн євро. І це не призводить до зростання інфляції. У США за останні три роки (з 1 липня 2012 р. по 31 травня 2015 р.) інфляція становила 3,34% (у середньому по 1,11% за рік), хоча оптимальним вважається її рівень менше, але близько до 2% на рік. У ЄС інфляція за три роки (2012–2014) становила 4,1%, при цьому 2014-го вона була нульовою, а з жовтня 2014-го по січень 2015-го спостерігалася дефляція з коливаннями від мінус 0,02 до мінус 1,27%. Як відомо, дефляція і дуже низька інфляція вважаються менш шкідливими, ніж висока інфляція.

В Україні нині проводиться інша політика, спрямована на стримування зростання грошової маси, яка з січня 2014-го по травень 2015-го збільшилася лише на 6%. Не можна сказати, що ця політика неправильна. У нашій країні гроші, одержувані населенням, вихлюпуються на споживчий і частково на валютний ринки. Отримувані банками гроші йдуть значною мірою не в реальний сектор (оскільки виробництво падає, а ставки за кредитами непосильні для підприємців), а збільшують тиск на обмінний курс. Тому монетизація економіки через традиційні канали не приводить до стимулювання зростання виробництва, а створює інфляційний і девальваційний тиск. Необхідні інші механізми введення грошей в економіку, які не провокували б інфляції та девальвації.

У розвинених країнах гроші, що випускаються центральними банками, потрапляють насамперед на фінансові ринки, які значною мірою відірвалися від реальної економіки і можуть деякий час жити своїм власним життям, примножуючи фіктивне багатство, представлене цінними паперами. Тільки криза виявляє фіктивність цього багатства і приводить фіктивну вартість у певну відповідність із реальною. Ті гроші, що випускаються, лише незначною мірою потрапляють на споживчий ринок, що і є важливим чинником низької інфляції. Люди із середніми і високими статками в розвинених країнах не витрачають приросту своїх доходів на збільшення придбання предметів харчування чи інших товарів споживчого призначення (ці потреби зазвичай у них задоволені). Вони вкладають гроші в банки, в цінні папери, нерухомість тощо. Ціни на фінансові активи та нерухомість зростають вищими темпами, ніж інфляція, абсорбуючи зайву грошову масу. Так, Індекс Dow Jones Industrial Average тільки за рік (з липня 2014-го по червень 2015 р.) виріс на 5,5%, а індекс Nasdaq Composite, який є важливим показником динаміки курсів цінних паперів високотехнологічних і швидко зростаючих компаній, за цей же час підвищився на 14,35%.

В Україні ситуація серйозно відрізняється від описаної вище. Для нашої економіки характерні великі диспропорції, які сформувались у результаті дії базової деструкції, що виникла в результаті поєднання інверсійного (зміненого порівняно зі звичайним) типу ринкових трансформацій і глобалізації. Базова деструкція полягає в тому, що у нас не створено свого базового комплексу внутрішнього соціально-економічного розвитку, не збудовано внутрішнього ринку, не створено внутрішнього споживчого і виробничого попиту і відповідної пропозиції, не задоволено базових потреб населення, а Україна відразу в визначальній частині пристосувалася до фрагментів зовнішніх ринків як сировинний придаток. Ця базова деструкція проявляється в цілій низці інших похідних структурних деформацій і виступає чинником подальшого диспропорційного розвитку.

У цих умовах економічне зростання на основі ринкових механізмів означає для України погіршення структури економіки (підвищення частки сировинних галузей) і формування глибшої кризи. Нашу країну більше, ніж інші, лихоманить від скорочення зовнішнього попиту, наш ВВП коливається залежно від світових цін на метали, а не у відповідь на економічну політику уряду; Україна не має належного економічного суверенітету; підвищення доходів веде не до розвитку внутрішнього ринку і виробництва, а до зростання імпорту, погіршення торговельного балансу, збільшення навантаження на державний бюджет і накопичення боргів; пільгові режими для населення надають більше переваг заможним громадянам, ніж бідним, тощо. Ці диспропорції можна подолати тільки шляхом здійснення структурних реформ, ініціатором яких має стати держава, бо ринкові механізми самі по собі продовжуватимуть діяти в напрямку дедалі більшого перетворення нашої економіки на сировинний придаток більш розвинених країн.

Вирішення цих завдань лежить поза межами грошово-кредитної політики, але вона повинна враховувати сформовану ситуацію і підтримувати економічну політику уряду, спрямовану на вирішення цих завдань. Національним банком України задекларовано перехід до режиму інфляційного таргетування. Для такого переходу необхідна серйозна попередня підготовка. Але цей режим передбачає усталеність зв'язків між економічними параметрами, що можливо за умови структурної збалансованості економіки. В Україні таких умов немає. Крім того, інфляційне таргетування передбачає вільне плавання валютного курсу, що за умови великих макроекономічних диспропорцій неминуче призведе до нестійкості валютного ринку і великої волатильності обмінного курсу.

У Конституції України основною функцією Національного банку визначено стабільність грошової одиниці. Стабільність грошової одиниці — це відносна незмінність вартості, яку становить грошова одиниця в обігу і яка виражається в купівельній спроможності грошей. На гроші можна купити товари і послуги або валюту. Відповідно, рівень стабільності грошової одиниці залежатиме від інфляції та динаміки обмінного курсу. Його можна визначити як інтегральний результат інфляції, зваженої за загальною вартістю товарів і послуг, та зміною обмінного курсу, зваженого за обсягами продажу валюти. Такий підхід дає можливість визначити стабільність грошової одиниці як для економіки загалом, так і, наприклад, для фізичних осіб.

Якщо економіка внутрішньо збалансована і має стійкий платіжний баланс, то стабільність може бути зведено до внутрішньої стабільності — інфляції. Саме такий підхід панує в європейських країнах. Але якщо економіка розбалансована і має нестійкий платіжний баланс, то необхідно дбати про стабільність грошової одиниці в єдності її внутрішнього і зовнішнього вираження. Єдина мета монетарної політики — забезпечення стабільності грошової одиниці — роздвоюється на дві взаємозалежні цілі: внутрішню (інфляція) і зовнішню (обмінний курс) стабільність. Мета стає двоєдиною. Механізмом її досягнення має стати розгорнуте (спільно-розділене) таргетування стабільності грошової одиниці як базової складової фінансово-економічної стабільності. Цей режим включає в себе контроль співвідношення внутрішньої (інфляція) і зовнішньої (обмінний курс) стабільності та вплив на них з допомогою монетарних інструментів залежно від зміни макроекономічних параметрів. Таргетування інфляції є окремим випадком розгорнутого таргетування (згорнутим таргетуванням), яке доцільно застосовувати в умовах структурно збалансованого розвитку та існування стійких трендів.

У нестабільних умовах визначати стабільність грошової одиниці тільки за рівнем інфляції неправильно. Це дасть спотворене уявлення про реальні процеси. Так, у 1999 р. середньорічна інфляція становила 22,7%, а девальвація обмінного курсу — 68,6% (див. табл.). Зрозуміло, що в цьому випадку показник інфляції не відображає реального рівня стабільності грошової одиниці. Така сама ситуація склалася і 2014 р.

Режим розгорнутого таргетування стабільності грошової одиниці має координуватися із загальною макроекономічною політикою уряду. Він також потребує збалансованої динаміки цін та обмінного курсу. Відомо, що сучасна економіка без помірної інфляції динамічно розвиватися не може. Тому кожній економіці притаманний свій найадекватніший рівень інфляції. Для розвинених країн це приблизно 2% на рік. Для країн з ринками, що формуються, цей показник істотно вищий. Є приклади динамічного розвитку при двозначній інфляції. Дослідження, проведені українськими вченими в період економічного зростання України в 2000–2007 рр., показали, що коли темпи зростання виробництва коливались у діапазоні 9–15%, інфляція була на рівні, близькому до 10%.

Сучасному стану економіки (після виходу з фази кризи) відповідає інфляція 6–9%. Але якщо за такого її рівня обмінний курс буде стабільним, то неминучим стає зменшення цінової конкурентоспроможності експортерів, погіршення торговельного балансу, що неминуче закінчиться різкою девальвацією гривні, і це вже неодноразово траплялося. Тому інфляція повинна певним чином кореспондуватися з поступовою помірною девальвацією. Для України скоординований з інфляцією рівень девальвації становить 3–5% на рік.

Ці пропозиції щодо співвідношення інфляції та девальвації підтверджуються фактичними даними. У період стабільного зростання економіки України (2001–2008 рр.) середньорічна інфляція становила 10,7%. У той час обмінний курс був стабільним, але у 2008 р. відбулася його глибока девальвація більш як на 50%. Як наслідок, за цей період середньорічна девальвація становила 4,2%. Якби дотримувалися запропонованого вище співвідношення, то раптових глибоких обвалів курсу не було б. Девальвація поступово рухалася б слідом за інфляцією, зберігаючи динамічну стабільність.

Таким чином, вирішення завдання підтримки збалансованої динаміки цін і обмінного курсу передбачає, що після подолання гострих кризових явищ:

— інфляцію необхідно утримувати на природному рівні, адекватному стану економіки (для України це 6–9%);

— у довгостроковому періоді динаміка обмінного курсу має кореспондуватися з рівнем інфляції і бути нижчою за нього на величину зростання продуктивності праці (для України в умовах досягнення природного рівня інфляції рівень девальвації може становити 3–5%);

— критерієм і одночасно умовою гармонійного співвідношення інфляції та девальвації є рівноважність поточного рахунку платіжного балансу;

— коливання сальдо поточного рахунку доцільно утримувати в межах 5–6% обсягу збалансованих потоків (цей показник відповідно до законів динамічного структурування відображає звичайний рівень коливань, які не загрожують стабільності платіжного балансу);

— критичні параметри дефіциту (профіциту) поточного рахунку платіжного балансу визначаються відхиленнями від рівноважного значення більш як на 15%;

— фінансовий рахунок платіжного балансу потребує спеціального аналізу за його складовими, і для нього не існує загальних правил: щодо прямих інвестицій можуть бути одні рішення, а щодо кредитів — зовсім інші;

— заходи економічної політики, спрямовані на коригування економічних процесів, заходи монетарної політики щодо формування золотовалютних резервів і досягнення інших цілей мають здійснюватися шляхом допущення відхилень від рівноважних станів, які не виходять за межі критичних параметрів.

Важливо врахувати також, що в сучасних умовах значно змінилися взаємозв'язки між економічними та монетарними змінними. Як наслідок, монетарна політика, що базується на старих правилах, уже не є адекватною новим економічним реаліям. Необхідно відкоригувати грошово-кредитні механізми шляхом часткової зміни каналів, умов та обсягів грошової емісії, а також створення публічних неприбуткових фінансово-кредитних установ для вирішення цих завдань.

Загальні правила коригування такі:

— якщо є матеріальні та трудові ресурси для створення певних благ, то не може бути достатніх підстав для відмови в монетизаціі потреб у цих благах;

— необхідно створювати канали з'єднання монетизованих потреб з продукованими благами (наприклад, тристоронні договори між кредитною установою, будівельною організацією і позичальниками грошей для придбання житла);

— монетизація потреб (які не можуть бути монетизовані банківською системою при існуючих рівнях відсоткових ставок) здійснюється через неприбуткові фінансово-кредитні установи за рахунок рефінансування центрального банку і (але не обов'язково) коштів держбюджету;

— неприбуткові фінансово-кредитні установи кредитують позичальників через комерційні банки, які отримують за це плату на рівні відшкодування операційних витрат плюс середній прибуток на величину цих витрат;

— позичальники кредитуються за низькими ставками (не вище 5% навіть при значно більшій інфляції) на термін, що враховує рівень платоспроможності кожного з них. Практично це часткове фінансування позичальника державою за рахунок емісії центрального банку (наприклад для будівництва житла). Однак такий механізм не призведе до істотного зростання інфляції — адже гроші емітуються під реальне збільшення виробництва, забезпечене матеріальними та трудовими ресурсами. По суті тут центральний банк виконує свою функцію забезпечення грошима процесу реалізації створюваної вартості. Це також позитивно впливає на загальний рівень кредитних ставок і зростання виробництва. Такий порядок створює альтернативний діючому (але не працюючому належним чином в силу істотної зміни структурно-функціональних характеристик економіки) механізму введення грошей в економіку, який дає змогу стимулювати виробництво, утримуючи помірну інфляцію і скоординований з нею рівень девальвації та спрямовуючи рух відсоткових ставок за низхідною траєкторією.

 
Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
3 коментаря
  • lesya 4 августа, 17:41 Еще, хочу почеркнуть, что все механизмы ДОЛЖНЫ КАСАТЬСЯ БЛАГОСОСТОЯНИЯ ЛЮДЕЙ, насыщение банков деньгами проводилось не раз, деньги прогажены, экономика падает или дает мощный взрыв, потому что НЕТУ МЕХАНИЗМА ЗАЩИТЫ БЛАГОСОСТОЯНИЯ ЛЮДЕЙ, а также развития сбалансированного самой экономики, с учетом интересов людей, нету и анализа толкового по РЕАВЛЬНЫМ ДОХОДАМ НАСЕЛЕНИЯ, потому что миллионера плюсуют с имеющим 1218 грн. - и получают СТАТИСТИКУ, не отвечающую никаким реальным процессам. Экономика падает, потому что удержание денежной единицы и развитие экономики - разные вещи, тем более для людей. Идет процесс обкрадывания населения, в том числе и за счет теневой ЗП, официальной ЗП -1218 грн. - не соответствующей прожиточному минимуму, не выплате "конверта", рабской сути работы и места работника и т.д. Відповісти Цитувати
  • lesya 3 августа, 20:18 Статья - шикарная! Когда мои мысли совпадают с мыслями других профессионалов - я понимаю, что это то, что нужно, а я в экономике одна из лучших, говоря без ложной скромности. Приятно, что есть люди, которые понимают и знают, что делать, это вселяет надежду.
    Валентин Базелюк 11 августа, 17:49
    Статья как статья, для простого Украинца довольно сложная в понимании.Для специалистов в денежной и финансах сфере может быть интересна. но для этого есть другие сайты такие как сайт Нац-банка, такие ресурсы больше посещают заинтересованные люди.В том числе политики, финансисты, эксперты.а ZN.ua общественно-политическое издание и спец термины здесь простым людям. Многим даже без высшего образования совсем ни к чему.
    Відповісти Цитувати
Реклама
Останні новини
USD 26.13
EUR 27.96