Зливаємо

Юлiя Самаєва 17 березня, 23:02
123

Читайте також

Виступаючи на засіданні РНБО, президент Порошенко довго та емоційно говорив про те, якої шкоди завдала країні блокада.

Про те, що вона не наблизила, а лише віддалила ОРДЛО від іншої України. Про те, що ми не можемо назвати ці території окупованими, бо це зруйнує "мінський процес". А ще назвав зусилля блокадників і терористів спільними. Коли потік розчарування та люті вщухнув, глава держави запропонував свій варіант — повну зупинку транспортного сполучення з окупованою (так, отак прямо і назвав) територією. Щоправда, з вимогою повернути не полонених, а захоплені підприємства. Відчуйте різницю.

Усе просто. Не любити блокаду було вигідно доти, доки підприємства ОРДЛО контролювалися — бізнес і схеми працювали, гроші капали, "Роттердам" плюсував. Щойно контроль над активами перейшов у чужі руки, пріоритети змінилися, а електоральні настрої показали, що іншого виходу в президента просто немає, не можеш подолати — очолюй.

Спочатку паспорти невизнаних республік визнали в РФ. З березня "ЛДР"—"ДНР" "офіційно" перейшли на розрахунки в рублях, а українські підприємства в ОРДЛО було "націоналізовано". І всі нібито розуміють, яким буде наступний крок, але вголос поки що не говорять. Політичні наслідки того, що відбувається, — тема для окремого аналізу, докладніше про це в матеріалі С.Рахманіна "оГРАБЛІний президент".

Що ж до економіки, то блокада продемонструвала нам не тільки ці виклики, а й те, що за три роки ніхто не спробував навіть у мінімальному ступені до них підготуватися.

Як це завжди буває в точках біфуркації — у періоди найвищої невизначеності, оцінки наслідків нинішніх подій в Україні варіюються кардинально: від "усе пропало" (попереду нові витки девальвації та інфляції, падіння виробництва й експорту, нові підвищення тарифів і масові скорочення) до "жодних катастроф не відбудеться, і ситуація залишиться під контролем". На боці оптимістів, зокрема, Олександр Паращій, керівник аналітичного відділу Concorde Capital.

"Зрозуміло, що остаточний розрив економічних зв'язків ні до чого хорошого не може призвести, і якісь проблеми однозначно будуть. Але це не одномоментне рішення, а процес, який триває вже три роки. Причин для тиску на гривню немає. Це необґрунтовані істерики. Гривня в ОРДЛО, схоже, давно не ходить. Ми фактично вже імпортуємо звідти продукцію та виводимо туди валюту. Навіть якщо там хтось платить зарплати гривнею, вона все одно моментально повертається назад, бо нікому там не потрібна. Офіційний торговельний баланс, швидше за все, зміниться, але курс в обмінниках — ні, — вважає аналітик. — Якщо казати про експортну виручку, то ми оцінюємо потенційні втрати в 1,5 млрд дол. Потенційні, акцентую. Існує думка, що якщо в нас скорочується експорт, то це катастрофа. Справді, гривня зазвичай слабшає, тому що зростає дефіцит валюти, тобто ми її виводимо більше, ніж заводимо. Але йдеться не тільки про експорт/імпорт, а й про фінансові операції, борги та капітали. І якщо ми подивимося історично, то найбільший відплив валюти в нас відбувався саме в найкращі роки, коли експорт був на піку, як і ціни на сталь і руду".

Так, оцінювати втрати від блокади можна по-різному, хтось зводить усе лише до експортної виручки та несплачених податків. Хтось копає глибше, розуміючи, що розрив виробничих ланцюжків поставить у складне становище й підприємства, які залишилися на контрольованій території, а це вся металургія. Хтось дивиться ще далі й розуміє, що за цим можуть піти скорочення, зростання безробіття та соціальних виплат відповідно. Блокада не тільки залізничних, а й автомобільних перевезень ситуацію лише погіршує.

Більшість аналітиків оцінюють втрати від експортної виручки в 1,5–2 млрд дол. Валютні надходження від металургійних підприємств ОРДЛО, за даними НБУ, становлять лише 3% міжбанківського ринку. У тому ж Нацбанку прикинули, що під кінець року темп економічного зростання через блокаду сповільниться на 1,3 п.п., до 1,5%. Мінфін приєднався до цієї оцінки.

Найбільше нагнітав ситуацію прем'єр-міністр Гройсман, який пророкував спочатку й зупинку металургії, і втрату 20% валютної виручки, і 300 тис. безробітних, і падіння гривні. Щоправда, це все було сказано відносно блокади неофіційної, і цілком може бути, що оцінки ці визначалися курсом партії.

За оцінками ж, наприклад, Укрметалургпрому, припинення торгівлі з металургійними підприємствами в ОРДЛО позбавить бюджет 1,6 млрд грн податків. Джерело DT.UA у Міністерстві фінансів повідомило, що, за їхніми підрахунками, втрата 40 підприємств ОРДЛО обійдеться бюджету в суму близько 2 млрд грн податкових надходжень. І ця цифра більше схожа на правду, ніж озвучені Гройсманом 32 млрд.

Справді, як звертають увагу опитані DT.UA експерти, ті підприємства, які продовжували до останнього часу працювати на неконтрольованих територіях, зберігши українську реєстрацію, — це експортери, котрі не платять ПДВ, що формує більшу частину податкових зборів. Те саме через збиткову діяльність (принаймні офіційно) стосується й податку на прибуток. Тобто прямі податкові втрати навряд чи будуть надто вже значущі. Набагато гірше, звичайно, із внесками до Пенсійного фонду і податком на доходи фізосіб — адже зарплати на великих підприємствах із чималими штатами платилися в основному офіційно.

Проте йдеться, на жаль, не лише про прямі фінансові втрати, а й про втрату активів і розрив виробничих ланцюжків. Так, холдинг "ДТЕК" заявив про втрату контролю над шахтою "Комсомолець Донбасу", "Моспінським УПП", "ПЕС-Енерговугілля", "Східенерго", "Донецькобленерго", "Техремпоставкою", "Свердловантрацитом", "Ровенькиантрацитом", "Електроналадкою" і "ДТЕК Сервісом". Через відсутність залізорудної сировини припинив роботу ДМЗ, який входить до групи "Донецьксталь". Повністю припинили свою виробничу діяльність Алчевський металургійний комбінат, Алчевський коксохімічний завод і ПАТ "Екоенергія", які є ключовими виробничими активами групи "Індустріальний Союз Донбасу". Холдинг "Метінвест" припинив роботу Єнакіївського метзаводу, "Краснодонвугілля" і каже про можливу зупинку Авдіївського коксохіму, який споживає електроенергію Зуївської ТЕС, що розташовується вже на неконтрольованій території. Зупинка Авдіївського коксохіму призведе до дефіциту коксу та загрожує закриттям Дніпровського й Маріупольського меткомбінатів.

Остаточно втрачено Харцизький трубний завод, виробничі потужності якого дозволяють випускати до 1,6 млн т труб на рік, а його продукція використовується при будівництві газопроводів. А ще "Комсомольське рудоуправління", яке виробляє 40% усіх флюсових вапняків у країні.

Дніпровський металургійний комбінат перебуває фактично на межі зупинки виробництва, оскільки він безпосередньо залежить від поставок металургійного коксу з Алчевська. Б'є на сполох навіть "АрселорМіттал", хоча з 2014 р. не поставляє сировину зі Сходу України. Там стурбовані тим, що блокада може спровокувати збої імпортних поставок, адже тепер усі компанії, які закуповували сировину на Сході, будуть змушені також виходити на зовнішні ринки. Очевидно, що ситуація на металургійному ринку ускладнюватиметься з кожним днем. Виникнуть і супутні проблеми.

За оцінками голови Федерації металургів України (ФМУ) Сергія Біленького, скорочення загрожує 45 тис. працівників галузі, з яких 25 тис. працюють на контрольованій території. За оцінками Укрметалургпрому, до непрямих втрат також слід відносити зниження залізничних перевезень на 17 млн т на рік (близько 8 млн грн втрат) і падіння перевалки металопродукції в портах України мінімум на 3,5 млн т.

Крім того, Україна залишилася без антрациту, річна потреба в якому — 9 млн т. Антрацит потрібен не тільки нашим електростанціям, а й нашим металургійним комбінатам, які використовують технологію вдмухування пиловугільного палива. Будуть проблеми з поставками й інших компонентів, наприклад для виробництва того самого чавуну, передусім коксівного вугілля. Потрібно буде шукати інші джерела та імпортувати, що майже напевно призведе до збільшення ціни на електроенергію для промисловості на 3–4%, за яке через зростання роздрібної ціни товарів і послуг у результаті заплатить кінцевий споживач.

"Розвертати сформовані виробничі ланцюжки в іншому напрямку завжди складно, та й продукцію підприємств ОРДЛО буде складно переспрямовувати на інші ринки. Наприклад, антрацит, який там видобувають, у РФ у таких обсягах не потрібний, як, утім, і на світових ринках. Металургійні заводи можуть одержувати сировину та котуни з РФ, але це буде дорожче, плюс може утворюватися дефіцит, тому що в РФ є свої підприємства, які використовують аналогічну сировину. Звичайно, для РФ визнання цих територій з погляду економіки невигідне, але, крім економічної доцільності, є й політична, про що теж варто пам'ятати", — вважає економіст Олександр Жолудь.

На його думку, ситуація, яка склалася на Сході країни, необачно сприймалася державою як тимчасова, і жодної підготовки до розвитку подібного сценарію не було. Аналогічно ставилися до того, що відбувається, й власники активів, вважаючи, що в їхній роботі нічого принципово не зміниться. Миттєво адаптуватися в української економіки не вийде. Але ніхто й не поспішає це робити. Експерт вважає, що в кожному разі діючі виробничі моделі будуть зберігатися, просто стануть дорожчими.

Підприємства, які залишилися в ОРДЛО, з великою ймовірністю продовжать роботу, сировину одержуватимуть із РФ, туди ж поставлятимуть продукцію. Ні, це не золота жила, збагатитися за рахунок цих активів РФ не зможе. Але "щоб прогодуватися", "ЛНР"—"ДНР" вистачить. Там уже оцінили, що захоплені об'єкти забезпечать 70% бюджетів невизнаних республік.

Інше питання, що буде з тими, хто залишився на контрольованих територіях, але без сировини або енергопостачання, а ще як почуватимуться холдинги та групи, що втратили частину активів? Це можна характеризувати як завгодно — чи то дикою безтурботністю, чи то верхом безвідповідальності та непрофесіоналізму, але за три роки (!) воєнних дій на Сході ні влада, ні власники не спрогнозували можливості втрати захоплених територій, не готувалися, не диверсифікували, не шукали інших ринків, не створювали альтернативних можливостей. Не очікували такого варіанта? Чи просто не до того було?

За минулий рік частка експорту в РФ становила 10% (3,5 млрд дол.) від загальних обсягів, частка імпорту із РФ — 13% (5,1 млрд дол.). При цьому ми не продаємо туди більше не з патріотичних міркувань, а тому що агресор усіма мислимими й немислимими способами обмежує поставки нашої продукції на свої ринки. По суті, нам дозволено поставляти на територію Росії тільки те, без чого там не можуть обійтися.

Ми не використовуємо дзеркальних санкцій, ми йдемо шляхом тривалих розглядів у СОТ, щоб "наші підприємства не втрачали". Хороший аргумент. Але тільки не коли йдеться про державу, з якою ми перебуваємо в прямій конфронтації. Тут слід запропонувати нашим підприємствам альтернативи. Але не до того.

За минулий рік 99% усіх чавунних труб, які продавалися Україною, надійшли в РФ, 97% усіх експортованих профілів із чормету — туди ж. Якщо подивитися на митну статистику по групі металів і виробів із них, то РФ — безальтернативний лідер. Ні, там є й інші країни — Польща та Угорщина, Австрія й навіть такі великі ринки, як Індія і Китай. Але їхня частка в купівлі суттєво поступається російській. Як і в продажах.

Звичайно, держава не може диктувати бізнесу, як йому вести справи та з ким торгувати. Але хто, як не влада, зацікавлений у тому, щоб бізнес країни працював стабільно. І хто, як не вона, мав би посадити підприємців за стіл переговорів і виразно пояснити, що потрібно, і терміново шукати інші ринки збуту, а уряд допомагатиме та сприятиме. До речі, має всі важелі для цього. І головне — час. За три роки можна було принципово змістити акценти в зовнішній торгівлі та постачальниках сировини, але ми переминалися з ноги на ногу.

Яку цінність становили б для терористів заводи, які торгують не з РФ, а з іншими країнами? Правильно, мінімальну. Тож продовжити таку торгівлю "ЛНР"—"ДНР" не змогли б. Зате тепер їм змінювати ринки не потрібно, вони як здійснювали поставки в РФ, так і продовжать їх туди здійснювати.

Аналогічне запитання виникає до поставок сировини та антрациту, які не диверсифікувалися, попри трирічний військовий конфлікт. Хіба це не питання національної безпеки, коли твоя економіка, податкові надходження й валютна виручка залежать від роботи підприємств на території, якої ти фактично не контролюєш?

Усі ці проблеми могли бути вирішені задовго до початку блокади як бізнесом, так і державою. Адже йдеться про підприємства, які працюють на глобальному ринку сталі й можуть продавати свою продукцію по всьому світу. Так, закуповувати імпортну сировину дорожче, а шукати нові ринки — складніше, але саме цим потрібно було займатися протягом минулих трьох років з початку конфлікту.

Нинішній президент України, який через місяць блокади та три роки війни все-таки вимучив офіційну позицію, заявив, що про жодну торгівлю із захопленими на окупованих територіях підприємствами не може бути й мови. Але при цьому нічого, по суті, не зробив, щоб підготуватися до цього рішення. В одному зі своїх останніх виступів Порошенко згадав "інші сценарії", що розроблювалися не в Україні, і не в Європі (на що, до речі, ці натяки?) та передбачають передачу цих територій агресору. Спасибі, капітане! Але народу України, який третій рік відправляє батьків, братів і синів на війну, хотілося б довідатися про ті сценарії та плани дій, які розробляються в Україні, і бажано в подробицях. Однак глава держави, який сконцентрував у своїх руках контроль над усіма можливими гілками влади, не вважає за потрібне ні щось робити, ні якось це коментувати. Він вирішив доручити Мінфіну оцінити економічні наслідки тепер уже офіційної блокади та наші втрати. Соромимося запитати, а за три попередні роки війни ніхто так і не спромігся оцінити? Не допускав імовірності того, що ми втратимо економічні зв'язки з цими територіями, та й самі території? Зайняті були різнорівневими ґешефтами?

Від тривалого перехідного періоду вже нудить. У столиці стартувала чергова хвиля інвестиційних форумів, які традиційно збирають маститих міжнародних експертів і рум'яних українських міністрів. Вони третій рік розповідають один одному те саме — про феноменальні інвестиційні можливості України, про втрати внаслідок російської агресії, про перспективи майбутніх років, наприклад про приватизацію. Уже не смішно. Нормальний інвестор розуміє, що безвладдя — найгірший час для інвестицій. А будь-який аналітик йому підтвердить, що жодного гідного плану в нинішньої влади України немає. Навіть секретного й таємного. Влада реагує на виклики ситуативно, непродумано, несвоєчасно, часто на шкоду державним інтересам і ніколи — на шкоду інтересам власним.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
2 коментаря
  • Роман Гнатенко 20 марта, 00:21 Как вы себе это представляете? Типа Порошенко должен был прийти к Ахметову и сказать типа ты не трогай антрацит на своих шахтах по 3000 грн за тонну, а лучше покупай в ЮАР по 200 долларов...так типа безопасней. Ну это же бред чистой воды. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • visusport 18 марта, 21:16 Хорошая в целом агалитика, но не без передергиваний и подтасовок. 1. Бизнес мол не подготовился. Да и не мог то особо подготовиться. Можно ли подготовиться к тому, что принадлежащий тебе актив окажется в квазигосударстве и у тебя его отнимут? 2. Я не думаю, что Ахметов и Новинский и Тарута и пр. не искали новых рынков.. НО... 3. Утверждение, что замену антрациту нужно было искать раньше - вообще не из области бизнеса. А зачем? если есть Донбасский и он дешевле всех остальных априори? Вот не стало его дешевого- придется покупать дорогой. 4. Цитата -Большинство аналитиков оценивают потери от экспортной выручки в 1,5–2 млрд долл. Валютные поступления от металлургических предприятий ОРДЛО, по данным НБУ, составляют лишь 3% межбанковского рынка. Ребята, тщательней надо- при чем тут обьемы межбаковского рынка???. А сравнивать надо с обьемом годового экспорта Украины. За 2016 - 36 млрд. доларов США. Тщательней надо. Відповісти Цитувати
Реклама
Останні новини
USD 27.12
EUR 29.45