Краплі милосердя

Наталя Лагодинська 14 лютого 2014, 19:55
фото

Читайте також

Київ багатий цікавими долями. Особливо долями людей, котрі присвятили своє життя допомозі тим, хто її потребує. Саме такою була Надія Фоменко, лікар-педіатр, одна з організаторів відділення благодійних дитячих консультацій та медичної допомоги під назвою "Краплі молока", яке містилося на Печерську.

Чомусь добрі справи рідко зберігаються на сторінках історії, проте знайшлися чуйні люди, які допомогли мені дізнатися більше про життя цієї легендарної жінки. Це, зокрема, Василь Дмитрович Догузов, завідувач науково-методичного відділу Національного музею медицини України, та Ольга Друг, завідувачка відділу Музею історії Києва, письменник-києвознавець, історик.

Надія Климентіївна народилася 28 березня (10 квітня) 1878 р. у Києві, в родині церковнослужителя Климентія Іоанникійовича Фоменка, який понад 50 років прослужив священиком на Липках. Із шістьох дітей вона була в сім'ї наймолодшою.

Печерськ — це місце, де Надія Климентіївна провела більшу частину свого життя. Після навчання в жіночій гімназії вона вступила до Київського університету на медичний факультет і закінчила його перед початком Першої світової. Під час війни працювала в поїзді Червоного Хреста, у військових лазаретах та на фронті. 

У липні 1916-го Надія виходить заміж за Прохора Прокоповича, а в серпні 1918-го в молодої пари народжується син — Микола.

Після громадянської війни Н.Фоменко вибрала педіатрію і стала активним організатором мережі благодійних консультаційних установ "Краплі молока". 

З ініціативи українського професора-педіатра Скловського, з яким Надія Климентіївна розробила основи штучного вигодовування немовлят, це благодійне товариство з мрії перетворилося на реальність. 

На той час було лише три відділення: перше — на Подолі (вул. Нижній вал) — утримувалося на кошти гільдії купців Подолу. Друге — на вулиці Предславинській, його фінансували юристи й лікарі цього району.

Третє відділення, в якому працювала Н.Фоменко, відкрили в січні 1914 р. Воно містилося наприкінці вулиці Різницької, в одноповерховому будинку, й утримувалося на кошти військового гарнізону Печерська та заводу "Арсенал". Оскільки грошей на утримання часто бракувало, працівникам доводилося організовувати різноманітні благодійні вечори: військові збори полків та військових училищ, розіграш лотерей антикварних речей тощо.

Така організація принесла величезну користь матерям та їхнім маленьким дітям, особливо в повоєнні роки. Тим, хто звертався, надавалася медична допомога або консультації, видавали "придане" — молоко.

Неподалік "Крапель молока" містилася поліклініка, в ній також трудилася Надія Климентіївна. Лікар щодня працювала по 10–13 годин, дуже втомлювалася. Коли Н.Фоменко була дільничним лікарем, їй доводилося обслуговувати Печерськ, Лавру та Звіринець — і все пішки, чи то дощ, чи сніг чи ожеледь, бо транспорту тоді майже не було.

Зі спогадів сина, Миколи Прокоповича:

"Я думаю, що за робочий день Надія Климентіївна проходила мінімум 15—20 км. Нерідко до хворого викликали з дому, інколи — вночі. Тоді вона піднімалася з ліжка і, втомлена після довгого робочого дня, йшла до хворого погано освітленими вулицями та провулками.

Бували грабежі й навіть убивства, але Надію Климентіївну ніхто ніколи не чіпав. Пацієнти казали: "Ви, лікарю, не бійтеся. Ми й "вони" вас знаємо, і "вони" вас не чіпатимуть". Єдиним винятком стала тільки крадіжка телефону, встановленого в "Краплі". Але бували й інші труднощі. Пригадую, одного разу вночі сім'ю розбудив стукіт у двері: "Лікарю, мій син помирає, прийдіть швидше". Надія Климентіївна прокинулася, одяглася й побігла до хворого. Прийшла за північ. Хлопчик, скориставшись теплим сонячним днем, просто дуже засмаг на сонечку.

Район, у якому працювала Надія Климентіївна, був великим і бідним. За свій труд вона ніколи не брала гонорару, як це робили приватні лікарі. Вона задовольнялася своєю платнею, а іноді з власної кишені допомагала особливо нужденним пацієнтам".

Швидше за все, таке насичене життя "віддячило" цьому чудовому фахівцю розширенням вен на ногах, а пізніше — злоякісною пухлиною.

Лікарі діагностували рак, і 10 серпня 1928 р. Н.Фоменко прооперували. Але, на жаль, згодом виник рецидив, і її прооперували знову. У Ленінграді Надію Климентіївну послали на курс лікування радієм, де перетримали на грудях радіоактивну касету, від якої згодом залишився величезний опік, що завдавав сильного болю. 

Н.Фоменко померла 16 листопада 1929 р. у себе вдома, в Києві. До останнього дня її не залишали колеги й пацієнти, які надзвичайно любили легендарного лікаря. Поховали її на Звіринецькому цвинтарі.

Дуже мало людей готові присвятити своє життя "порятунку потопаючих". Ось і сьогодні в цьому вируючому морі жорстокості бракує саме тих, хто готовий кинути нам рятувальне коло. 

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.55
EUR 28.89