Ноосферне мислення Вернадського

Виповнюється 150 років від дня народження великого вченого, натураліста, мислителя і громадського діяча Володимира Вернадського, чиї ідеї зіграли видатну роль у становленні сучасної наукової картини світу.

У центрі його природничо-наукових та філософських інтересів - розробка цілісного вчення про біосферу, живу речовину та еволюцію біосфери в ноосферу, в якій людський розум і діяльність, наукова думка стають визначальним чинником розвитку, потужною силою, яку можна порівняти за впливом на природу з геологічними процесами. Вчення Вернадського про взаємовідносини природи і суспільства вплинуло на формування сучасної екологічної свідомості.

В.Вернадський народився й виріс у дворянській родині, отримав освіту на природничому відділенні фізико-математичного факультету Петербурзького університету. Великий вплив на нього справили професори А.Бекетов, О.Бутлеров, Д.Менделєєв, І.Сєченов, В.Докучаєв, від яких він успадкував широкий науковий світогляд та високі етичні норми.

Із перших кроків на науковій ниві В.Вернадський зарекомендував себе як широкомислячий натураліст. Він намагався інтегрувати різні сфери людського знання, будувати великі природничо-наукові та світоглядні концепції. Це привертало до нього багатьох учених, що дозволило створити потужні наукові школи світового значення. Не дивно, що В.Вернадський став одним із творців і першим президентом Академії наук України. Його наукові інтереси простягалися від мінералогії та кристалографії, вивчення атомного ядра, біогеохімії до вчення про живу речовину. Він створив учення про біосферу та її еволюцію, про перехід біосфери в ноосферу - взаємовідносини природи та суспільства, внутрішню єдність людства і Космосу.

У 90-х рр. ХХ ст. у Європі й Америці чотири рази перевидавалася знаменита книжка академіка В.Вернадського "Біосфера". Його ідеї використовувалися при конструюванні закритих екосистем у космічних польотах та у грандіозному проекті зі створення штучної біосфери у США, що свідчить про геніальну прозірливість ученого, актуальність його наукових передбачень та вчень і в наші дні. Про роль в історії такої особистості, як Вернадський, сказано: "Следы исчезнут поколений, но жив талант, бессмертен гений".

У сучасному розумінні біосфера - це оболонка Землі, яка заселена живими організмами й постійно перетворюється ними та продуктами їхньої життєдіяльності. Вона має властиві їй контрольні механізми, покликані захистити Землю як небесне тіло, отже - і людство.

Загальновідомо, що кінець ХХ і початок ХХІ ст. позначені бурхливим розвитком сучасних технологій, глобальною екологічною та енергетичною кризою, а також спробами створити нові світоглядні основи постіндустріального суспільства. При цьому слід враховувати, що сучасне суспільство характеризує глибока ідеологічна та духовна криза, девальвація моральних цінностей, споживацький характер, технократичність мислення та прагматизм.

Такий принципово новий феномен зачепив питання фізичного виживання, продовження людського роду та розвитку всієї цивілізації.

Згубна практика активного втручання у природні процеси призвела до загрозливих змін біосфери. Переробляючи природу й довкілля, своїм розумом і результатами інтелектуальної праці людина змінює умови життя на планеті. Вона створила ноосферу, яка, на відміну від біосфери, не має власних контрольних механізмів.

Про настання нового часу в еволюції живої та неживої матерії, всього життя на Землі академік В.Вернадський заявив ще наприкінці ХІХ століття. Він сформулював поняття "ноосфера" у контексті вчення про біосферу, яке розвивав.

Ноосфера, на думку Вернадського, означає "сфера людської думки". Аналогічно тому, як виникнення біологічного життя повністю змінило геосферу, поява людської думки радикальним чином впливає на неживу і живу форми матерії.

Інакше кажучи, людська думка стала надзвичайно важливою силою, котра формує земну кулю та життя на ній. "Розум вводить у механізм земної кори нові потужні процеси, аналогічних яким до появи людини не було", - писав В.Вернадський.

Організація керованої ноосфери, тобто сталого та безпечного розвитку світової цивілізації, має стати стратегією виживання людства.

Між біосферою і ноосферою є істотні розбіжності. Біосферна цивілізація базується на традиційних технологіях, застосування яких несе загрозу деградації біосфери та постіндустріального суспільства. Ноосферна цивілізація, до побудови якої слід прагнути, базується на "розумних" технологіях (ноотехнологіях). Їх застосування може забезпечити сталий розвиток ноосфери, у тому числі сталий розвиток нооспільноти.

А поки що доводиться констатувати, що загроза фізичному виживанню людства існує. Розглянемо ряд викликів, які пропонують реалії сьогодення.

Як відомо, філософією сучасної медицини стала генетика. Гуманна, ефективна й рентабельна, вона вирішує не тільки проблеми тривалості та якості життя, а й економічні проблеми держави. Особливо це стосується репродуктивних технологій, проблем регенеративної медицини, питань біотехнології та фармакогенетики, а також аспектів клонування.

Останні досягнення у розвитку молекулярної генетики відкрили практично безмежні можливості втручання в процеси життєдіяльності людського організму. Основний постулат генетичної медицини - положення про те, що для кожної хвороби є молекулярно-генетична мішень, яку можна використати для діагностики та запобігання захворюванню, а також для лікувального впливу.

Отримання нових знань про геном людини створює можливості для "виправлення" спадкової інформації.

Молекулярна генетика відкрила перед людством велетенські перспективи, але водночас поклала на нього відповідальність за можливі наслідки її практичного застосування.

Історії відомі випадки, коли, наприклад, євгеніка - наука, покликана боротися зі спадковими захворюваннями людини, використовувалася нацистами під час війни для експериментів над людьми та знищення "небажаних" соціальних груп.

На жаль, генетичні технології можуть бути використані і як інструмент біотероризму.

Проблеми біобезпеки пов'язані з однією з основних проблем, із якими зіштовхнулося людство, - це нестача продовольства. У зв'язку з цим у сільське господарство намагаються впровадити найпродуктивніші біотехнології. Одна з таких технологій - генна інженерія, з допомогою якої створюються генетично модифіковані продукти. У генній інженерії використовуються радикальні методи впливу на генетичний код виду - створюється новий організм, виникнення якого у природних умовах було б неможливе. Генетично змінені продукти стали реальністю. Їх безконтрольне застосування можна кваліфікувати як порушення прав людини, проведення несанкціонованого експерименту над людиною, про недопустимість якого йдеться в численних міжнародних документах.

Або ще приклад. Багато дослідників вірять, що нанотехнології можуть стати гігантським кроком людства до порятунку від численних хвороб. У перспективі будь-які молекули можуть складатися на кшталт дитячого конструктора. Для цього пропонується використовувати нанороботів. Наночастинки дозволяють доставляти ліки точно до осередку патології, підвищуючи їхню ефективність і мінімізуючи побічні ефекти лікування.

Розвиток біотехнологій зробив можливим створення супер-роботів. Передбачається, що з часом вони дедалі більше використовуватимуться у різних сферах життєдіяльності людини. В окремих галузях вони вже можуть працювати більш ефективно, з вищою точністю та меншою ймовірністю помилки, ніж люди. Якщо ж комп'ютерні технології досягнуть успіху в удосконаленні розумних машин, які все могтимуть робити краще, ніж люди, то, очевидно, в умовах функціонування численних високоорганізованих систем та машин непотрібними виявляться будь-які людські зусилля.

Інакше кажучи, сьогодні ми перебуваємо на межі змін, які можна порівняти з появою на Землі людини. Їх причина полягає в тому, що розвиток техніки неминуче веде до створення сутностей з інтелектом, що перевищує людський. І тоді зміни, на які, як вважалося, знадобляться "тисячі століть", швидше за все, відбудуться у найближчі 100 років.

Якщо ж виникне розум, принципово відмінний від людського, то дальшу долю цивілізації взагалі буде неможливо передбачити, адже опиратися на людську логіку стане безглуздо.

Але що буде з самою людиною на планеті Земля після того, як вона перестане встигати за своїми ж технологічними проривами? У кожному разі, нам доведеться змінитися, щоб відповідати машинам, можливо посиливши за їхній рахунок свій власний інтелект. Біотехнології дадуть нам можливість на молекулярному рівні змінити свої тіла та навколишній світ. А людський геном стане однією з комп'ютерних програм, які підлягають тестуванню, оптимізації, а за необхідності - переробці. І коли людина так кардинально зміниться, настане ера кіборгів.

Сьогодні це вже не фантастика. Технології ХХІ ст. - генетика, нанотехнології, робототехніка - у багато разів небезпечніші за ядерну, хімічну та біологічну зброю, створену в минулому столітті.

Найбільша небезпека полягає в тому, що ці технології сьогодні доступні невеликим групам людей і навіть окремим особистостям, так званій еліті, верхівці суспільства, якій належить велика частина матеріальних благ та фінансових ресурсів і яка, спираючись на силові структури, впливає на політичний, економічний та соціальний розвиток світу.

Ці технології не потребують великих фабрик, значних запасів сировини. Знання - ось що потрібне, щоб керувати ними. Виникає не зброя масового ураження, а знання масового руйнування, причому руйнівна сила цієї нової "зброї" багатократно посилюється її здатністю до швидкого самовідтворення.

Не слід забувати, що знання самі собою не бувають ні добрими, ні злими, - лише людина робить їх такими. Добро і зло, страх і зброя проти страху -результат інтелектуальної діяльності людини. Розум та діяльність людини, її наукова думка стають визначальним чинником розвитку і потужною силою. Найтяжчим моральним спадком технократизації стала криза духовності.

Мораль і поведінка людини в сучасному світі змінилися, на жаль, не в кращий бік. Масово люди, а особливо їхні політичні та "духовні" лідери, більше схильні до зовнішніх проявів духовності, їм більше властива подвійна мораль, боротьба за владу та гроші, ніж щире дотримання ними ж проголошуваних принципів моральності. Насильство в сучасну епоху стає панівним аргументом, зводиться в культ і перетворюється на норму поведінки членів суспільства. Воно набирає особливо цинічних та потворних рис, коли за спиною ідеолога насильства стоїть потуга грошей, зброї, терору й криміналу. Аморальність, зло та заздрість, породжені подвійною мораллю й агресивним жадібним бажанням відбутися у світі споживання та наживи, підкріплені насильством, значною мірою визначають причини більшості рукотворних лих, які долають сучасне суспільство. Особливо небезпечно, що коріння бездуховності проросло у великій частині молоді. Дедалі частіше мета життя підмінюється поняттям його якості, а сенс життя - його рівнем. Буйним цвітом "квітнуть" міщанство, поклоніння речам, пристосовництво. Моральні цінності багатьох поколінь залишилися далеко в минулому.

Ігнорування принципів моралі стає потужним джерелом руйнування людини: бездуховність породжує бездуховність, а це трансформується в нову матрицю - матрицю хвороби.

Тому, якщо настане точка неповернення, втрачене покоління породить покоління духовно неповноцінних дорослих. Людство неначе забуло, що кожен із нас з'явився на світ, аби виконати своє божественне призначення. Великий виклик третього тисячоліття полягає в тому, чи зуміємо ми розкрити нові джерела сенсу життя, духовного збагачення в навколишньому світі, нескінченно багатоликій ноосфері, яка еволюціонує.

Глобальність перелічених проблем у наш час поза сумнівом. Вони абсолютно однакові і в країнах переможної демократії, де вона перетворилася на якийсь фетиш, що повертається до людей спотвореним виворотом, і в країнах пострадянських, які занурюються у трясовину соціально-економічної кризи, корупції, деградації.

Не випадково на межі тисячоліть зародилася нова концепція хвороби і здоров'я - біопсихосоціальна модель, згідно з якою здоров'я пацієнта, початок хвороби та її прогноз визначаються взаємодією біологічних, психологічних та соціальних чинників. Перебіг будь-якого гострого і хронічного захворювання величезною мірою залежить від поведінки людини та її психологічного статусу. Є чимало доказів того, що такі фактори як емоції, мотивація поведінки та інші суто психологічні феномени визначають ризик виникнення захворювання і впливають як на видужання пацієнта, так і на прогресування хвороби.

Ноосферна криза торкнулася не тільки кліматичних умов на Землі, світової економіки, якості життя людини, а й її особистості. Давні культурні цінності виявилися зруйнованими, традиції, як сім'ї, так і цілих націй, знищені без жодної заміни, світоглядні ідеали піддані нарузі. За цих умов у психіці та психічному стані людини почав домінувати конфлікт безнадійності існування, що призводить до психічних зривів, у тому числі до ноогенних неврозів.

Прагнучи вижити в умовах ноосферної кризи і маючи дуже обмежений вибір шляхів, людина зазвичай намагається відійти від реальності з усіма її проблемами шляхом "хімічної" чи "нехімічної" зміни свого психічного стану. Звідси зростання наркоманії та алкоголізму, ігроманії, комп'ютерної залежності, що перетворюються на патологічну схильність людини і призводять до психічних розладів: неврозів, депресій, фобій, акцентуації. Граничне вираження цієї тенденції - зростання кількості суїцидів.

Першою спробою протидії глобальній екологічній кризі та наслідкам впровадження новітніх медико-біологічних технологій стала біоетика. У 70-х минулого століття вона концентрувала свою увагу на захисті прав людини, у 80-х була спрямована на проблему поліпшення якості життя, а в 90-х набула характеру глобальної біоетики.

Аналіз і широке обговорення практичних питань дозволили на основі принципів, методів та теорії біоетики започаткувати надзвичайно важливий процес - формування нового етичного мислення.

Для збереження всього живого нова етика має стати системою правил поведінки в ноосфері, які б максимально сприяли глобальним інтересам усіх складових ноосфери: планети Земля, людства та біосфери, що трансформується ним.

Критична оцінка змін, що відбуваються, дозволила запропонувати нооетику як етичний напрям, орієнтований на сталий розвиток суспільства.

Нооетика як етика інтелектуальної діяльності людства в умовах ноосферного середовища має принаймні два важливих практичних аспекти. Один із них пов'язаний із розвитком людської особистості, її взаємодією з довкіллям. З іншого боку, нооетика розглядає антагонізм між суспільством та природою, порушення динамічного балансу в біосфері, цивілізаційні загрози і проблеми біобезпеки XXI ст.

Як вищий ступінь розвитку біоетики, нооетика має органічно ввійти в нормативну етику, стати її невід'ємною і дуже важливою частиною.

Термін "нооетика", запропонований одеською медико-філософською школою, визнається й цитується у працях найвідоміших вітчизняних і зарубіжних учених. У науковий побут увійшли такі інноваційні поняття як нооспільнота, ноотехнології, нооекономіка, що повністю збігається з концепцією нооетики. Настав час говорити про виникнення четвертої хвилі цивілізації - ноохвилі.

Підсумковою метою нооетики є прагнення запобігти прогресові технократичних напрямів, що виступають рушійною силою сучасного суспільства. На жаль, на тлі бурхливого, буквально калейдоскопічного розвитку наукового і технічного прогресу світ дедалі менше замислюється над відсутністю прогресу свідомості в умовах суперечностей між матеріальним та духовним. "Першопричина кризи - одвічний конфлікт матеріального і духовного в людині", - вважав В.Вернадський.

Це простежується від проблеми виживання індивідуума, коли людина вбивала тварин, добуваючи собі їжу, до проблеми виживання популяції, що породила грабіжницькі війни. І, нарешті, виклики сьогодення, які ставлять на порядок денний проблему виживання людини як виду, - все це яскравий доказ тези великого вченого.

Кардинальне питання сучасності - що ж може об'єднати такі діаметрально протилежні позиції, і хто стане ініціатором цього руху? Звісно ж, найефективніші заходи для подолання цієї прірви належить виробити науці.

На жаль, із появою нових відкриттів абсолютна віра в науку як потужну силу радикального і швидкого поліпшення життя виявилася ілюзією. Понад те, багато досягнень науки та техніки у ХХ ст. використовувалися з руйнівними цілями, деякі з них призвели до непередбачуваних, інколи згубних результатів, наприклад до створення атомної та водневої бомби, і не лише.

Ставка тільки на науку виявилася тупиковою. Ця проблема потребує концентрації соціальних, державних зусиль, спрямованих на духовне оздоровлення ноосфери, переорієнтування цінностей сучасної людини. У своїй книжці "Етика для нового тисячоліття" Його Святість Далай-лама XIV пише: "Людський розум - це і джерело всіх проблем, і, якщо правильно ним керувати, - джерело розв'язання їх усіх".

Уперше в історії нашої планети біологічний вид став небезпечним для самого себе, а заодно - і для багатьох інших видів. Здійснення контролю над новітніми технологіями вимагає від учених прийняття суворого кодексу моральної поведінки, аналогічного клятві Гіппократа, або як мінімум такого, що містив би один із основних його постулатів - "не зашкодь". Цей кодекс має становити собою систему морального контролю новітніх технологій із позицій дотримання основних законів існування ноосфери.

Історія не дає жодних гарантій, і немає впевненості в тому, що майбутнє виявиться схожим на минуле. Усі, хто вірить у гуманістичні цінності, зобов'язані скористатися будь-якою можливістю, аби ці цінності відстояти. Багато інтелектуалів усвідомлюють небезпеку, та коли потрібно зробити щось реальне, часто залишаються байдужими.

Історію вершать геніальні уми, які прагнуть дослідити і зберегти планету, залишити слід у мистецтві та науці, вдосконалити мислення, подолати хвороби, створити суспільство, в якому рівні права для кожного будуть стимулом для розвитку цивілізації.

Розум і діяльність людини, її наукова думка стають визначальними чинниками розвитку та потужною силою. Ні лікар, ні вчений не повинні заплющувати очі на можливі результати своєї наукової праці. Вони зобов'язані відповідати за всі наслідки своїх відкриттів, а нооетика має стати контрольним механізмом, що не пропустить згубні впливи на ноосферу.

З роками як ніколи актуально звучать побоювання академіка В.Вернадського "Чи зуміє людина скористатися цією силою, спрямувати її на добро, а не на самознищення? Чи доросла вона до вміння використати цю силу, яку неодмінно дасть їй наука?"

Про Володимира Вернадського написано багато. Але особистість його настільки грандіозна, що кожен може проторувати до неї свій шлях. Вернадського валили, забували, знову відкривали, захоплювалися, схилялися перед ним, знову списували в архів і знову намагалися зрозуміти геніальну суть його вчень. Але думка в усіх сходиться в одному: Володимир Вернадський - чудовий учений, надзвичайна особистість. На його труди і сьогодні посилаються як на класичні наукові праці представники десятків галузей знань. Він залишається нашим сучасником, великим провидцем і геніальним мислителем.