Під однією долею

Коли 2008 р. почалися військові дії в Грузії, говорили й писали різне. Тоді я перестала слухати навіжених, читати Інтернет і вимкнула телевізор. Я написала хорошому моєму другу Тініко Мжаванадзе й потім вірила тільки їй та її чоловікові Дато.

Коли в нас почалася Революція Гідності, Тінатін та її сім'я, за замовчуванням, повірили мені. І я відповідала за правдивість інформації. А коли в День незалежності України у Грузії на центральну площу вийшли джигіти в бойовому аджарському танці Хорумі, та з нашим прапором, і хтось із грузинських друзів сказав: "...тому що ми - брати", я вирішила, що нічого зволікати, треба розмовляти з Тініко й ділитися її радістю, талантами і красою з вами, дорогі читачі.

Тінатін Мжаванадзе - письменниця, авторка веселих і водночас сумних хороших книжок "Літо, бабуся і я", "Погані кішки", "А також їхні батьки", "Літак полетить без мене". Кулінарний експерт і майстер грузинської кухні. Автор книжок "Лобіо, сациві, хачапурі, або Грузія зі смаком" та "Грузинська домашня кухня".

Не знаю, як сказати стисло, хто я

Сказати про себе "письменниця", як одного разу зазначив один хороший письменник, - те ж саме що сказати "я красуня" або "я розумна". Пишу книжки, проводжу кулінарні майстер-класи для туристів. Ще - я автор книжок про грузинську кухню.

Думаю, що я, як і багато жінок, не змогла повністю реалізуватися. Та й не тільки жінки - чоловіки навіть частіше не можуть собі дозволити здійснення мрії: треба працювати й утримувати сім'ї. Або просто - невпевненість у собі. Або просто так склалися обставини.

Про кумирів

Через те, що я була домашньою дівчинкою з косами і відмінним атестатом, всередині вирував протест. Дивно, як він не рвонув чимось по-справжньому драматичним. Я пам'ятала завжди, чия я донька, що батьків не можна підводити, треба зробити так, аби вони пишалися й навіть якомога менше хвилювалися.

Благоговіння викликають стоїки. Іван Павло II, наприклад. Або втілення честі та шляхетності Еквтіме Такаїшвілі - людина, котра зберегла в еміграції Золотий фонд Грузії. Хоча сам, бувало, помирав від голоду, але все привіз недоторканим. Моя мама - кумир, Урсула зі "Ста років самітності" Маркеса, яка несе на собі все небо. Кумири - це ті, хто не розчарує й надихне на любов до життя.

Про безсмертя душі

Це моя улюблена думка, і краще я стисло: звичайно, вірю. Ще вірю в науку. А в підсумку - вірю в те, що наука колись зможе розшифрувати божественний замисел, усе виміряти, сфотографувати, синтезувати, пустити на благо стражденним - і дати спокій. Мені здається, душа живе десь у мозку.

Про любов до читання в Грузії

У моїй країні дуже багато молодих письменників, і це дуже тішить. Уявляєте - є модні поети, за якими бігають юні дівиці! Прямо очманіти, як круто!

Багато видавництв із різними спеціалізаціями, багато книгарень - таких, знаєте, з кавою, тістечками та вай-фаєм. Це мої улюблені місця.

Про речі

Я живу в країні, де 20% населення - біженці.

Вони, у кращому разі, втратили своє майно, а якщо всі втекли живі - вже везіння. З Абхазії втікали в чому були, йшли через перевал, замерзали, залишали там рідних.

Ті, хто дійшов до безпечного місця, побачили зневагу: вони - прийшлі, вбогі, небезпечні. Тобто мало було втрат фізичних, матеріальних і психічних. Втрати були соціальні, і, мабуть, найболючіші. Я зустрічалася й говорила з багатьма, - вони найчастіше згадували повагу в суспільстві, визнання, ну й мирне, спокійне життя.

Отож не говоритиму, що для мене неважливі речі або блага. Все важливе, але все можна втратити миттєво. Нещастя - це війна, смерть або тяжка хвороба. Все! Решта - якось самотужки можна виправити, налагодити, заробити, зробити.

І взагалі: ось я люблю й ціную дім - як найголовнішу матеріальну цінність. Але він теж цінність на два кінці: з одного - дім є дім, з другого боку - він тримає і не дає злетіти, це якір, тягар, обов'язок.

Ти розумієш, що ніколи нам не стати європейцями, які здатні розмірковувати про прекрасні речі без прив'язки до втрат і воєн? У нас не виходить, ніяк. Уже яке покоління не може вилізти з цього дурного кола.

Про грузинську жінку

Грузинська жінка майже ніколи не живе для себе. Ні замолоду, ні в заміжжі, ні матір'ю, ні, тим паче, бабусею. Вона створена для своєї сім'ї і більше не знає, що робити. Звісно, узагальнення шкідливі й некоректні. Ну гаразд - більшість не знає.

А сьогодні їй запропоновано встати від колиски, одягнутися в нове й піти шукати собі сенс життя.

Так, це все правильно. Мотоцикл, татухи, Гранд каньйон, виставка неоімпресіоністів, знімати кіно на телефон.

А що робити, коли я хочу внуків?

Сміх

Обожнюю сміятися. Обожнюю смішити, причому краще це виходить у реалі, а не письмово. Ось де знадобилася нереалізована акторка! У мене тато дуже дотепний, а вигляд у нього при цьому досить солідний, і це поєднання прямо вбивче, особливо коли він розповідає щось про односельців. Ми з племінницями прямо качаємося, заглушуючи його голос, а тато зупиняється й запитує в мами: "Ось чого вони сміються? Дорослі ж наче жінки вже".

І чоловік мене смішить, і діти. У будинку має бути весело, обов'язково.

Для мене смішне не повинне бути принизливим, образливим. Парадоксальним: так, навіть чорний гумор! Так, бо інакше не вижити. Я не п'ю алкоголю, ніяких енерджайзерів, треба ж чимось розвантажуватися.

Про грузинів

Ми люди галасливі й темпераментні, - це загальновідомо. Коли ми просто розмовляємо, люди півночі бліднуть в очікуванні бійки або навіть калічення.

Марно!

Та все-таки інколи нам самим набридає повсякчас галасувати й сперечатися, а залишити останнє слово за противником не дозволяє пам'ять предків. Тому був витягнутий із завалів давній язичницький бог Даікіде. Але якщо ви не дуже релігійні в будь-яких напрямах, можете мирно відповісти: "Харашо гітхра?" Що в перекладі й означає - сказати тобі "гаразд"?

"Харашо" тут треба говорити саме російською, воно звучить особливо знущально, і противник розгублюється й замовкає з усіма своїми аргументами.

Про гурійців і мегрелів

Чудові пісні про Гурію, про любов, про хачапурі, про вино, про дівчину!

Мабуть, мій предок справді був гурієць, розбійник, зламав тюрму і втік в Аджарію - як багато втікачів, і тепер на кожен звук їхнього співу зовсім інакше теплішає в грудях, і рот сам собою розпливається в усмішці.

*

Гурієць заповнює анкету.

У графі "сімейний стан" пише - "нестерпний".

*

- Який у тебе тиск? - запитали гурійця.

Гурієць, який ніколи в житті не міряв тиск, думає - скільки ж сказати, щоб не було мало?

- Триста, чотириста, - каже він недбало.

- Скільки?! - випадають очі у співрозмовника.

"Невже продешевив?" - злякався гурієць.

- Ну, це коли я спокійний, а якщо озвірію - то сімсот-вісімсот!

*

Гурійська маршрутка:

"Зачин розмови про політику - штраф 5 ларі"

*

Я все про гурійців, а решта незаслужено забуті.

Наприклад, мегрели. Ви знаєте, що з ними не можна грати в шахи? А чому - зрозуміли?

Тому що коней крадуть. Люблять тому що дуже.

Бездарне проведення часу - воювати.

Руйнувати, а не творити. Зруйнувати старий барак, розчистити місце для нового будинку - це теж творення. А руйнування мирного життя, любові, сім'ї, успіху чужого - все це мені важко, і плакати хочеться.

Щастя

Це і мить, і стан. Укол у серце, який пам'ятаєш усе життя, - це мить щастя.

Грузія

Якби Господь взяв Грузію в руки і розпрямив її на долоньці, вирівнявши гори, серпантини, ущелини, западини, долини, - вона б виявилася дуже великою, зайняла б багато місця, і тоді стало б зрозуміло, як у ній стільки всього вміщається. Вона дуже складна, в ній можна мандрувати все життя, і не занудьгуєш.

У Грузії легко віриться в Бога, хоча вона зовсім не така буколічна й пасторальна, як на лубочних картинках пострадянської свідомості. Бідність і постійне напруження не сприяють нічому доброму, запевняю вас. Для розвитку, благополучної складності й розквіту потрібно багато років спокою та ситості. Звісно, за роки незалежності, які минули, тут стало справді спокійніше, краще, заможніше, ми знову приймаємо гостей, але звідси виїхало дуже багато наших найрозумніших, найактивніших людей. У тому числі й із моєї сім'ї. І хоча є скайп та різноманітні засоби зв'язку, однак вони - там, а ми - тут. Зібратися всім разом у батьків, щоб усі покоління, стало недосяжною мрією.

Я завжди могла виїхати звідси. Але так і не виїхала. Люди мають їздити в інші країни, вчитися, працювати, жити де їм заманеться. Але для такої країни, як Грузія, важливо, щоб вони поверталися і були тут фізично. Нас дуже мало, у нас немає ніякої рідні у світі, - самотні, пихаті, орнаментальні танцюристи. Якщо всі виїдуть, хто ж тут залишиться?

Про мрію

Моя мама все дитинство бігала за веселкою, - їй казали: перестрибнеш через неї - станеш хлопчиком.

Так і не наздогнала.

Уявляєте, які ми були колись щасливі?

Батумі

Це моя вічна любов, мій Макондо, і навряд чи хтось його пізнає з моїх оповідань, тільки такі самі божевільні, як я. Курортне місто для приїжджих - це одне, а це ж саме місто для місцевих жителів - зовсім інша історія. Це практично два різних міста з однією географією, і все.

Дедалі частіше позираю в той бік. Поставимо дітей на ноги - і вперед, до моря! Там можна весь день провести у спогляданні краси, і на вечір буде відчуття повноцінного трудового дня. Це повільне місто, часом зовсім непорушне, у ньому дуже добре думається і мріється. Там на кожній вулиці художники, поети й божевільні. Інколи хочеться зробити високу стіну та митницю і пускати людей ззовні тільки за особливими запрошеннями.

Про Батьківщину

…Упала спека, як вона любить це робити, всі сповільнилися й задихали часто, а повітря наситилося запахами, - ось ящики стоять кольорові, хоч малюй.

Абрикоси пахнуть тонко, полуниця прощається, вишня взагалі мовчазна, тута просто дуже солодка, але зелень! Зелень оберемками пахне й пахне, і не кожному зрозуміти захоплення від різниці між "шештрамі" та "шашквлаві", а потім ще, для остаточного рішення, порівняти це з "рехані".

І вже зовсім для божевільних - товстий віник омбало, що пахне берегом річки, дзюркотом крижаної води по камінні, нагрітою на сонце дівчиною, його й розтирати не треба в пальцях, але вдихнути густий, різкий запах і простогнати: "А-а-а-аа!" - перезирнутися, сказати пошепки: "Треба вже сушити". З передчуттям зими загорнути собі пучок і йти додому, гойдаючи втомлене серце, - що ти робитимеш у чужій країні без цієї дикої трави?!

Поведені на всю голову люди.

А нічого, ось і сиджу, і варитиму, і вдихатиму. Варитиму і вдихатиму.

Про День незалежності Грузії

Двадцять п'ять років незалежності.

Двадцять п'ять років надій і розпачу.

Було по-різному, та й тепер нерівно. Ми можемо приймати гостей - це вже незле.

Я люблю це свято.

Публікації

Перша була ще в школі, у якійсь газеті. Потім - у студентські роки. А потім уже працювала в газеті в Батумі, писала соціальні статті, інтерв'ю і під шумок інколи - оповідання під псевдонімом. Але в нас аудиторія була вже тоді крихітна, переважно газету купували російськомовні жителі для оголошень, щоб прочитати, хто помер, і потім рибу на ній почистити. Це був дивний, неясний і болісно-прекрасний час.

Після виходу першої книжки нічого особливо не змінилося. Я нічого не роблю для власного просування, реклами або чогось там ще.

Чомусь усе ще друкують. Живу у своїй країні, друкуюся в іншій країні, з якою в нас навіть немає дипломатичних відносин. Пишу нерідною мовою. Мене тут майже ніхто не знає. Немає ніякої сенсації, ніякого галасу. Мене все влаштовує - поки що. Але дедалі частіше думаю, що можна вже писати й грузинською. Поки що не пробувала.

Читачі

Я зустрічалася зі своїми читачами штучно, так би мовити: якщо вони приїхали в Грузію і попросили підписати книжки. Дуже приємні люди, дорослі, нормальні. Мене це захоплює зі страшною силою. Звісно, я самозванець, а вони чомусь до мене з такою повагою. Чому?!

Що виходить найкраще?

Спочатку про те, що виходить. Обожнюю облаштовувати дім. Декоратор це називається? Можу навіть накреслити меблі або придумати дотепний хід для зонування кімнати. Вибирати текстиль, різноманітні штучки гарні, поєднувати це все між собою. Може, здобути ще одну освіту?

У мене є одна маленька мрія: готельчик у горах. Кілька номерів, ресторанчик, сад, двір із гойдалкою, тиша, собаки, камін, концерти вечорами. У мене вийшло б, точно кажу!

Роботою я називаю тільки те, за що платять. Одного разу, коли ми були молодятами, грошей водилося дуже мало, я прибрала чужу квартиру, і мені заплатили. Нормальна була квартира, навіть із роялем. Але я дуже добре зрозуміла стан залежної людини, обслуговуючого персоналу.

Найбільш незвичайна робота

На телебаченні розшифровувала й одночасно перекладала російською відеозапис нашого тодішнього лідера Аджарії. Незвичайність полягала в тому, що мова в нього була дуже заплутана, і треба було всі ці вузлики розв'язати, звести воєдино, винести думку, яку хотів висловити автор, розбити синтаксично на фрази нескінченний потік свідомості - одне слово, години три ударної шпигунської праці.

Не дуже цікава робота, так?

Про владу

Напередодні літнього сезону грузинська залізниця купила двоповерховий поїзд. Гарний, німецький. Обіцяли запустити в липні. А потім раптом прокотилася чутка, що 40 млн євро - коню в зад, бо габарити не вписуються в наші тунелі. Тобто легенда така: поїхали перший пробний рейс робити, а він узяв і застряг головешкою в тунелі.

Ну і все, понеслося.

Нашим же багато не треба - тут тобі й розсипи дотепів, і демотиватори, і навіть анімацію зробили по-швидкому.

Рахували, куди можна було витратити ці 40 млн євро, - і на те, і на це, і набагато розумніше.

Усі миттю повірили, що так - ці ідіоти цілком могли спочатку купити, а потім виміряти.

Уявляєте рівень довіри до влади?

Врешті-решт ображена ГЗ вийшла з заявою і спростувала, з розрахунками.

Ви думаєте, хтось став думати про них краще? Ні-і.

Тому що все одно ідіоти. З поїздом чи без.

І цього не спростувати.

Про Україну

Ми під однією долею, - нам треба подолати власних драконів і вирватися з рабської орбіти. Грузія вже пройшла все це, і все ще проходить у прискореному режимі: треба виростити громадянське суспільство, треба виростити політичну еліту, треба підготувати кадри в усіх галузях, доганяти світ, що прямує далеко попереду, і водночас розгрібати розруху, у тому числі й у головах. Не треба звертати увагу на улюлюкання звідусюди. Треба просто рухатися вперед, зціпивши зуби. Від усього серця бажаю Україні миру, свободи та процвітання.

А собі бажаю поїхати до вас і походити, потинятися, подивитися на все власними очима.

У потрібний час у потрібному місці

Скільки завгодно разів! Хоча б коли познайомилася з чоловіком.

Або коли вчасно трапилась на очі в ЖЖ Мар'яші Орлинковій, і вона запропонувала мені написати кулінарну книжку. Та й взагалі - я бачу життя як нескінченну кількість варіантів розвитку подій, і крихітні вибори щосекунди спрямовують нас у певному напрямку. І звідки ми знаємо, чи не найкращий саме цей, у якому ми опинилися?

Про що пишу

Мені, на жаль, поки що не вдалося стати професіоналом. Тобто сідати будь-коли і писати 8 годин, хочеться чи ні. Мені має бути нестерпно - коли більше ні про що думати не можу, і потреба вихлюпнути саме цю історію - сильніша за все інше.

Багато років писала у блозі майже щодня, у цьому була новизна, свіжість, відгуки, веселощі. А потім стався 2008 р., після якого багато що змінилося, - моя френдстрічка перестала бути безумовно приємною. Закінчилося віртуальне дитинство, розпочалося доросле життя, з усіма відповідальностями, і в тому числі - за те, що пишу про свою країну. Писати про політику було неможливо, нерви не ті, та й часу це забирає купу. Не писати теж було не можна, ось і почалися бої на диванах. Переконати мені вдалося декого, до речі: українських друзів. Вони стали зовсім інакше дивитися на 2008 р.

А ще - я хотіла б нарешті впіймати свій власний небесний канал. Мене втримує страх нашкодити комусь, а вовків боятися - книжок не писати.

Про грузинську мову

Усі знають грузинську, і вірмени, і азербайджанці, і слов'яни, і прибалти - наші, місцеві. Російські книжки - за традицією, читають, але тільки саме написані російською, не переклади з грузинської. Навіщо? Тут мову обожнюють.