Соломон Франкфурт — "людина і пароплав": повернення з забуття

Віктор Вергунов 20 травня 2016, 00:00
франкфурт_1

Читайте також

 

До 150-річчя від дня народження

Україна на 25-му році державності зобов'язана мати свою об'єктивну й неупереджену історію взагалі та її окремих складових зокрема. 

Особливе місце в таких дослідженнях належить вивченню історії науки й освіти — найбільш значущих і визнаних цивілізованим світом здобутків українського суспільства. До плеяди творців і генераторів ідей, які словом і ділом прославляли нашу країну, на моє переконання, по праву належить видатний учений-агробіолог, державний діяч і, як виявилося, навіть дипломат у часи українських революцій та один з дієвих організаторів академічної науки в Україні — професор Соломон Львович Франкфурт, 150 років від дня народження якого виповнюється цього року. Попри всі ці чесноти, жодне енциклопедичне видання як за радянської доби, так і за часів державності не надає інформації про С.Франкфурта. На це є певні причини політичного забарвлення та об'єктивного характеру, а саме: відсутність достовірних архівних документів. Тому на реконструкцію життя С.Франкфурта та творчої діяльності на благо українських земель я витратив понад 15 років. За джерела моїх історичних розвідок правили періодичні видання, праці вченого та поодинокі згадки в архівах. 

Коли все більш-менш склалося, вкотре переконався у слушності твердження, що справжній українець — це не лише той, хто народився в Україні, а й той, хто її прославив. Те, що багато чого з започаткованого С.Франкфуртом упродовж 1901–1920 рр. і далі успішно розвивається на благо України, дало мені підстави виступити з ініціативою, яку підтримав передусім президент НААН академік Я.Гадзало своїм зверненням до профільних комітетів Верховної Ради України про відзначення на державному рівні ювілею цієї, як писав відомий поет, "людини і пароплава". Спробую довести, що ніхто не помилився й у парламенті, коли голосував за це 2 лютого 2016 р. Вірю, що найближчим часом єврею за національністю, литовцеві за народженням, росіянину й українцеві водночас за все ним зроблене відповідні країни віддадуть належну шану. Переконаний, що до них приєднаються Німеччина, Франція, Велика Британія й особливо США, де проживають нащадки С.Франкфурта, продовжуючи його покликання — бути корисними суспільству. Окремо з цього приводу згадаю державу Ізраїль, національних традицій якої С.Франкфурт дотримувався все життя. Але це вже інша історія.

Народився Шоломон (Шлім) Меїрович Франкфурт 1866 р. у м. Вільно (нині — Вільнюс, Литва). Батько — Лайба Меїр Франкфурт, про матір знайти інформацію не вдалося. Немає даних і про те, де й коли він здобув середню освіту, але достеменно встановлено, що вищу спеціальну природознавчу здобув у Цюріхському університеті. Зауважимо, що С.Франкфурт закінчив цей престижний європейський навчальний заклад зі ступенем доктора за підготовлену дисертацію на тему: "Хімічно-технічні методи дослідження будівельних матеріалів". 1897 р. вона побачила світ російською мовою окремою 74-сторінковою брошурою з 23 ілюстраціями. Після закінчення університету працює помічником знаменитого вченого-агробіолога професора Швейцарської політехніки Ернста Шульца, досліджуючи "…розповсюдження лецитину, тростинного цукру й органічних основ… у насінні різних видів". Стає розробником відповідних піонерських методик, насамперед для проведення вегетаційних дослідів. Про результати доповідав на проблемних професійних зібраннях, а також публікував їх у провідних часописах Європи.

На час повернення 1895 р. до Росії С.Франкфурт — визнаний авторитет у своїй галузі, який володіє щонайменше п'ятьма мовами і підтримує творчі зв'язки з провідними науково-освітніми центрами світу. Однак це не гарантувало йому можливості працевлаштуватися за фахом, бо згідно з тодішнім законодавством для отримання посади професора потрібно було мати російські відповідники здобутих закордонної освіти та вченого ступеня, а для цього він мав захистити дисертацію в Росії. Та й це не гарантувало працевлаштування для осіб юдейського віросповідання. 

Отримавши 1896 р. височайший дозвіл, С.Франкфурт під керівництвом професора К.Тімірязєва захищає в Імператорському Московському університеті дисертацію на здобуття наукового ступеня магістра агрономії на тему: "Про фізіологічну роль деяких складових частин насіння". Її публікація, а також окремої брошури "Методи хімічного дослідження речовин рослинного походження" з передмовою майбутнього академіка АН СРСР М.Дем'янова (коштом Московського сільськогосподарського інституту) відразу поставила С.Франкфурта поряд із провідними фахівцями з проведення вегетаційних дослідів. Нетривалий час він працював приват-доцентом Імператорського Санкт-Петербурзького університету. Пробував улаштуватися професором кафедри Московського сільськогосподарського інституту, але через свою національність дістав відмову. 1898 р. радо відгукується на пропозицію професора П.Коссовича стати співробітником створеної ним сільськогосподарської хімічної лабораторії Департаменту землеробства Міністерства землеробства і державних маєтностей при Імператорському Лісовому інституті, що фактично стала методичним центром вивчення хімії ґрунтів у країні. Працюючи тут, С.Франкфурт розробляє спеціальну програму першої в країні мережі географічних дослідів з удобрення, яку реалізує саме на українських землях упродовж 1901–1917 рр. Разом із П.Коссовичем доклався до появи двомісячника "Журнал дослідної агрономії", стає автором статей щонайменше до чотирьох частин знаменитого галузевого 12-томного видання "Повна енциклопедія російського сільського господарства та дотичних до нього наук", що не мало аналогів за царської доби. 

Перебуваючи у Санкт-Петербурзі, на все життя пов'язує свою долю із заснованим тут 1880 р. Товариством ремісної і сільськогосподарської праці (ТРП) для навчання єврейської молоді сільськогосподарської та ремісничої майстерності. Ідея його створення належала відомому в Росії письменникові і вченому Миколі Баксту. Він запропонував фінансисту і знаному меценату барону Гунсбургу, фінансисту й промисловцю Самуелю Полякову заснувати благодійний фонд. 30 вересня 1880 р. царська влада дала дозвіл на створення Тимчасового комітету для заснування ТРП. Досить швидко товариство відкрило свої ремісничі школи в містах від Санкт-Петербурга до Києва та Одеси. Крім того, С.Франкфурт не менш результативно співпрацював з партією кадетів, від якої згодом увійшов до Тимчасового уряду О.Керенського після революційних подій 1917 р. як уповноважений Міністерства землеробства в Україні.

На початку 1901 р. С.Франкфурт відгукується на пропозицію створеного 1897 р. у Санкт-Петербурзі Всеросійського товариства цукрозаводчиків (ВТЦ) переїхати до Києва й очолити агрохімічну (насіннєву) лабораторію Південноросійського товариства заохочення землеробства і сільської промисловості (Київського землеробського синдикату), що розпочала свою роботу 1 березня 1898 р. під керівництвом професора П.Сльозкіна. З її створенням пов'язують зародження контрольно-насіннєвої справи в Україні. Однак завдяки саме розробленим С.Франкфуртом повноцінним, на широкій новітній науковій основі, методикам усього процесу оцінювання насіннєвого матеріалу вдалося досягти достойного її розгортання на українських землях аж до 1920 р. включно. При цьому від імені київської лабораторії (однієї з найкращих за технічним оснащенням та результатами у діяльності) Франкфурт неодноразово представляв Російську імперію на різноманітних наукових міжнародних форумах. Окремо виділимо його участь у Міжнародному сільськогосподарському конгресі у Відні (травень 1907 р.), що був присвячений питанням випробування насіння. Під час проведення заходу С.Франкфурт ознайомився з роботою насіннєвих контрольних станцій у Гамбурзі, Кілі, Копенгагені, Галле й Відні. Найкращі їхні методики згодом були адаптовані в Росії. Уже тоді Франкфурт виступив іще й як далекоглядний прогнозист і державний діяч, який застерігав, що для запобігання розповсюдженню на посівах конюшини рослини-паразита (бур'яну) повитиці гроноподібної (Cuscuta botryoideus) потрібно "…заборонити ввезення до Росії конюшинного насіння з-за кордону". Якщо цього не зробити, то, на його думку, країна втратить певний монополізм у Європі та істотні преференції від експорту цієї культури, які обчислювалися станом на 1906 р. приблизно в 4 млн руб. при загальному обсязі вивезення 449 тис. пудів насіння. Його пропозицію підтримало Головне управління землеробства і землевпорядкування, і завдяки вжитим заходам державна скарбниця отримувала відповідні прибутки аж до початку Першої світової війни. Із розгортанням воєнних дій, що призвели до втрати повноцінного контролю на кордоні, цей бур'ян (нині існує до 20 його видів) через Бессарабію, Курську та Вітебську губернії таки поширився на переважній частині Європейської Росії. При цьому в українських губерніях, завдяки запровадженому С.Франкфуртом жорсткому контролю, цього не відбулося. Він же зробив усе можливе для вирішення питання, яке виникло в 1910 р. через скандал із насінням маку, що експортувалося до Європи. Будапештська насіннєва контрольна станція (як міжнародний арбітр) виявила в ньому домішки насіння блекоти чорної (Hyoscyamus niger). Надалі для запобігання цьому запровадили суцільне випалювання плантацій маку у разі виявлення на них паразита.

Однак найвище визнання як учений й організатор галузевої науки в імперії та за її межами С.Франкфурт здобув очолюючи Мережу дослідних полів ВТЦ (з 1 березня 1901 р.), а також працюючи на посаді старшого спеціаліста з сільськогосподарської частини Департаменту землеробства (1901–1917). Мережу було створено наприкінці 1900 р. для вирішення головного завдання —
"…дослідження причин низьких урожаїв цукрового буряку у російському цукробуряковому районі та пошуку заходів до підвищення цих врожаїв". На початковому етапі дослідництва мережа складалася з шести дослідних полів у приватних господарствах Волинської, Полтавської, Київської, Харківської та Курської губерній. Уже наступного року їх кількість досягла 15 (включаючи й Подільську губернію) і до подій 1917 р. неухильно зростала.

С.Франкфурт є розробником програми і схеми всіх польових дослідів із цукровим буряком, а також з 1905 р. — картоплею, зерновими колосовими, що їх проводила Мережа дослідних полів ВТЦ. Разом із Б.Рожественським у 1901 р. складає одну з найкращих для свого часу "Інструкцію ставлення дослідів з буряками", а також, мабуть, першу в країні повноцінну методику проведення польового досліду у сучасному розумінні, а саме — переходу від дворазової до чотириразової повторності. Крім того, коли 1903 р. спочатку у всеросійському, а потім і у фаховому середовищі світу виникла широка полеміка між творчими об'єднаннями однодумців на чолі з С.Франкфуртом (серед них були майбутні академіки: АН УРСР — О.Душечкін, ВАСГНІЛ — Б.Рожественський та ін.) і представниками київської школи видатного вченого-аграрія професора С.Богданова щодо переваг польового досліду над лабораторними спостереженнями, саме Соломону Львовичу вдалося на різних рівнях впливу знайти необхідний компроміс. Приміром, він доводив, що "…на даний час єдиний існуючий метод для вирішення … питань — це метод польового досліду; що протиставлюваний цьому метод лабораторних пошуків… може слугувати тільки для встановлення внутрішнього зв'язку між отриманими результатами і причинами, що їх зумовлюють". На думку С.Франкфурта, лише витримавши всі методичні умови проведення польового досліду, можна давати повноцінні рекомендації сільським господарям-практикам, все інше — академічна теорія.

Учений запропонував розділити експериментаторство на дві групи: технологічну й агрохімічну. Для реалізації поставлених наукових завдань другої групи він створив у Києві одну з найкращих в імперії агрохімічних і контрольно-насіннєвих лабораторій (1903). Саме в ній академік В.Вернадський провів 1919 р. дослідження з подільським каоліном, результати яких доповів у 1922-му на засіданні Паризької академії наук, що стало першою презентацією сучасної НАН України на міжнародній арені. Згодом на основі цієї лабораторії шляхом реорганізацій було створено нинішній ННЦ "Інститут землеробства НААН". Результати досліджень за редакцією вченого опубліковано в "Трудах Сети Опытных полей Всероссийского Общества Сахарозаводчиков", "Отчетах про деятельность Лаборатории и Контрольно-семенной станции" (з 1902 р.), провідних галузевих журналах: "Вестник сахарной промышленности", "Хозяин", "Хозяйство", "Журнал опытной агрономии" та ін. Серед досліджень виділимо встановлення С.Франкфуртом оптимальних норм висіву озимої пшениці, порівняльної ефективності від внесення форм фосфатних добрив (суперфосфату і томасшлаку) під озиму пшеницю, а також їхньої післядії на посівах цукрового буряку. Вивчення механізму надходження поживних речовин у цукровий буряк у процесі вегетації стали класичними й увійшли до порадників із рільництва та застосування добрив. Окремо слід виділити розробку методичних рекомендацій щодо агрохімічних досліджень із визначення вмісту у ґрунті гумусу та аміаку, а в рослинах — фосфору і калію. 

Під керівництвом ученого Мережі дослідних установ ВТЦ вдалося фактично на новій методологічній основі, що ґрунтувалася на результатах багаторічних польових стаціонарних досліджень, відпрацювати не тільки оптимальну технологію вирощування цукрового буряку, а й запропонувати раціональні підходи до його промислової переробки. Завдяки С.Франкфурту у світовій науковій практиці остаточно утвердилося не лише поняття "культура цукрового буряку", а й поняття "культура насіння". Щодо останнього, то саме С.Франкфурт на основі результатів географічних дослідів з удобрення, що їх провела під його науковим керівництвом згадана вище мережа, теоретично обґрунтував, методично підтвердив і практично довів, що за рахунок внесення добрив та відповідної сортової агротехніки можливо підвищити продуктивність і якість вирощуваних рослин до 50%. 

С.Франкфурт виявився найкращим популяризатором не лише новітніх напрацювань Мережі дослідних полів ВТЦ, а й загалом культури цукрового буряку і культури насіння в країні. Оптимальною для цього формою стали публічні лекції та курси для сільських господарів, оскільки висвітлення накопичених знань на сторінках провідних галузевих видань виявилося недостатнім. Виступати на запрошення місцевих сільськогосподарських товариств він почав уже з 1902 р., а системно, у вигляді тижневих курсів у Києві, — з березня 1907-го. За час існування ВТЦ С.Франкфурт виступив з лекціями і доповідями практично в усіх регіонах, де вирощували цукровий буряк, а також професійних і проблемних з'їздах та нарадах. Усе разом стверджувало загальнодержавну зацікавленість комплексно й системно експериментувати з культурою цукрового буряку.

Невипадково саме за доповіддю С.Франкфурта Всеросійське товариство цукрозаводчиків 9 грудня 1909 р. ухвалило остаточне рішення організувати поблизу Миронівки Центральну дослідну станцію з культури цукрового буряку, або Агронауковий інститут, як спеціальну наукову узагальнюючу інституцію для Південно-Західного краю в межах розробленої В.В.Вінером порайонної організації сільськогосподарської дослідної справи. Комісію з цією метою ВТЦ заснувало ще 1902 р., але завадили воєнні події 1904–1905 рр. С.Франкфурт, О.Нестеров і С.Тулайков підготували першу програму діяльності станції (затверджена 1911 р.). Було виділено земельну ділянку і в жовтні 1911-го призначено її першого директора — С.Тулайкова. А повноцінну наукову роботу ця установа у вигляді Миронівської дослідної і селекційної станції (нині — Миронівський інститут пшениці ім. В.Ремесла НААН) розпочала лише 1912 р. Згідно із законом від 9 червня 1912 р., станція, завдяки наполегливості С.Франкфурта, який фактично нею керував, а її завідувач був просто його заступником на місці, виконувала функції обласної (Київської губернії) станції з окремих наукових проблем. До подій 1917 р. за своїм технічним оснащенням, а також кадровим потенціалом вона вважалася однією з найкращих в імперії. І цілком закономірно, що у 1913–1914 рр. на станції було сконструйовано і випробувано унікальну комбіновану тукову сівалку для рядкового внесення добрив, що істотно збільшило рентабельність їх застосування. Це був значний крок у напрямку механізації всього процесу. 

Черговим визнанням авторитету С.Франкфурта стало рішення Департаменту землеробства в умовах воєнних дій Першої світової війни спробувати витіснити Німеччину зі світового ринку експорту бурякового насіння за рахунок розширення вітчизняного його виробництва. Для цього 1915 р. було виділено 40 тис. руб. на створення селекційного відділу при Миронівській станції під керівництвом С.Франкфурта. Еліту планували отримати в 1920 р. Творчі успіхи колективу Миронівської станції восени 1916 р. стали у пригоді Товариству сибірських інженерів, що провели спеціальні досліди з цукровим буряком з метою "…насадження і розвитку у Сибіру цукрової промисловості". Методологічною основою всіх досліджень стала 94-сторінкова, з 19 малюнками, брошура вченого "Що потрібно знати землеробу, щоб успішно вирощувати цукровий буряк", яка побачила світ 1913 р. у Києві під егідою Всеросійського товариства цукрозаводчиків. На думку провідних фахівців, ця наукова праця поставила її автора в один ряд із класиками науково-популярної літератури.

Після звільнення наприкінці 1918 р. завідувача станції О.Нестерова було запроваджено колегіальне адміністративно-господарське управління нею з офіційним керівником К.Мурашком. Але у складні 1918–1919 рр. загальне керівництво, разом із керівництвом науково-дослідним відділом Головцукру,  взяв на себе С.Франкфурт. Завдяки своєму авторитету він не тільки фактично врятував її від ліквідації або знищення, а й сприяв подальшому розвитку. У 1919 р. Миронівській станції було передано так звану Яхнянську ферму. У розпал громадянської війни вона отримала нову сільськогосподарську техніку, зокрема парову молотарку, та мінеральні добрива, що дало можливість і далі проводити досліди без порушення програми в найбільш важливій її частині. І назву першому знаменитому у світі сорту пшениці озимої м'якої — "Українка 0246" — дав саме С.Франкфурт. А створив його методом індивідуального добору в 1915 р. (на сортовипробування передано в 1922-му) селекціонер В.Жолткевич у співпраці з І.Єремеєвим та Л.Ковалевським від імені Миронівської станції. До Державного реєстру СРСР сорт занесено 1929 р. 

За значний внесок С.Франкфурта у становлення й розвиток сільськогосподарської дослідної справи на Наддніпрянщині, насамперед за опубліковані ним фундаментальні праці, правління Полтавського товариства сільського господарства і правління Полтавської дослідної станції до 29-ї річниці від дня її заснування присудили йому золоту медаль товариства. Якщо не брати до уваги отриманих колезьким радником С.Франкфуртом орденів Святої Анни ІІІ ст. (1912) і Святого Станіслава ІІ ст. (1916) "…за відмінно-сумлінну та старанну службу…", то за життя лише Україна відзначила його творчий доробок на ниві агробіологічної науки.

У період Першої світової С.Франкфурт працював уповноваженим Міністерства землеробства та Комітету Південно-Західного фронту з питань заготівлі для діючої армії у Київській, Подільській, Волинській та Чернігівській губерніях із штаб-квартирою у Києві за адресою: вул. Фундуклеївська, 46. 

С.Франкфурт був серед 39 засновників першого вітчизняного творчого професійного об'єднання науковців — Київського агрономічного товариства, створеного 12 лютого 1909 р., фундатором Київської обласної спілки хіміків (1917), товаришем (заступником) голови Київської губернської продовольчої управи (1917), членом правління Союзу промисловості, торгівлі, фінансів і сільського господарства (1918), товаришем (заступником) міністра землеробства, а також продовольства Центральної Ради та Української Держави гетьмана П.Скоропадського, членом Вищої земельної комісії УНР, членом Комісії із заснування УАН (нині — Національна академія наук України), головою Сільськогосподарського наукового комітету України (1919–1920), що став попередником сучасної НААН, завідувачем селекційно-насіннєвого відділу Головцукру (1920) і членом Комісії з питань товарообміну з центральними державами (1920). Був одним з генеруючих суб'єктів проведення практично забутого сьогодні історичного Першого всеукраїнського аграрно-економічного з'їзду, що відбувся у Києві 22–26 жовтня 1917 р. Серед рішень якого — створення у м. Харкові науково-освітньої Академії хліборобства і лісівництва.

Не менш активною була й громадсько-політична діяльність С.Франкфурта у часи українських революцій. Як виявилося, в українську державність він повірив дужче, ніж більшість українців. Це не може не викликати подиву, оскільки свого часу він був ортодоксальним прибічником реформи прем'єр-міністра царської Росії П.Столипіна. Це стосувалося не лише збільшення селянського землекористування шляхом передачі у володіння селян більшої частини земель, що були у віданні держави і приватних осіб, а, скоріш, розуміння позиції П.А.Столипіна: "Неможливо любити чуже нарівні зі своїм і неможливо порати, поліпшувати землю, яку маєш у тимчасовому користуванні, нарівні зі своєю землею. Свою ж землю селянин буде пестити, удобрювати гноєм, тримати під паром, поліпшить сівозміну і передасть у доброму стані синові". Однак усі тогочасні зміни обидва діячі вбачали лише у межах самодержавства. 

Першим кроком як проявом сподівань на українську державність слід вважати участь С.Франкфурта у створенні Партії народної свободи, яка стояла "…за селянську землю, за охорону праці, за припинення анархії та внутрішніх міжусобиць, за розвиток усіх виробничих сил країни… за все те, що потрібно для процвітання країни та щастя народу … за Велику Батьківщину…". У вересні- жовтні 1917 р. він увійшов під номером шість до списку цієї партії по Київській губернії. Але найбільш "затребуваними" виявилися його партійні зв'язки з кадетами. С.Франкфурт був серед 36 обраних на їхньому Київському крайовому (обласному) з'їзді (8–11 травня 1918 р.) осіб, що ввійшли до його головного комітету. Кадети висловилося за підтримку гетьманського уряду і входження до його складу. Серед них був і С.Франкфурт. 

Найбільш продуктивно він працює разом із В.Брунстом, Г.Бурлаковим, В.Косинським, К.Мацієвичем, К.Маньковським, В.Шацьким, Р.Будбергом, графом Д.Гейдені та іншими в Аграрній комісії при Міністерстві земельних справ. До речі, до її складу входили також ректор Королівської вищої сільськогосподарської школи в Берліні професор Аутоген та старший землемір Міністерства хліборобства у Пруссії Брюнін. С.Франкфурт має стосунок до розробки законів "Про право продажу та купівлі землі поза міськими оселями" та "Про передачу хліба врожаю 1918 року у розпорядження держави" та інших, зокрема щодо принципів земельної реформи Української Держави гетьмана П.Скоропадського. 

Є також відомості про участь ученого в національних єврейських сходинах та рухах цього періоду. 

Тривалий час залишалася невідомою дипломатична діяльність С.Франкфурта. Завдяки щоденникам В.Вернадського вдалося встановити, що у вересні-жовтні 1918 р. він був у складі успішної української делегації для підписання від імені Української Держави гетьмана П.Скоропадського нового торговельного договору з Німеччиною та Австро-Угорщиною. Крім того, у часи УНР доби Директорії С.Франкфурт працює у складі Комісії з розробки торговельного договору з Польщею (червень 1920 р.). Але найбільшого дипломатичного успіху радник міністра закордонних справ С.Франкфурт досяг, коли він брав участь у реалізації положень IV конференції Балтійських країн, що відбувалася в Ризі 6 серпня — 6 вересня 1920 р. На ній було ухвалено Політичну конвенцію, згідно з якою де-юре визнавали одна одну всі країни — учасниці зібрання. Але, як свідчать архіви, "…особливий успіх мала економічна секція української делегації на чолі з С.Франкфуртом…". Здається, що після цієї конференції С.Франкфурт наприкінці 1920 р. емігрував до Німеччини, де вступив до її Соціал-демократичної партії. У вересні 1921-го до нього приєдналася і родина. До 1924-го працював торговим представником насіннєвої фірми "Раббетге і Гізеке" в УСРР. Цікаво, що в серпні 1916 р. він був членом Комісії з ліквідації її вінницької філії та створення аналогічного російського підприємства. У цей період фінансово підтримує перебування родини Вернадських за кордоном та опікується перевиданням його праць у Німеччині.

З 1921 р. — член Центрального правління і керівник Закупівельного товариства Всесвітнього союзу ТРП. ТРП тоді було зареєстроване у Берліні як юридична особа. У 1939-му штаб-квартиру ТРП переносять зі столиці нацистської Німеччини до Парижа, а 1943-го — до Женеви. Великою мірою завдяки С.Франкфурту Всесвітній союз ТРП зміг об'єднати діяльність відділень у різних країнах світу вже під іншою назвою — "Освітні ресурси і технологічний тренінг". До цього, починаючи з 1924 р. С.Франкфурт — директор ТРП у Лондоні, Кооперативної корпорації з постачання інструментів, що забезпечувала єврейських ремісників і землеробів машинами, знаряддям і сировиною на основі кредитних відносин. 1940 р. вчений емігрує до США і бере активну участь у роботі Надзвичайного комітету у справах Союзу ТРП у Нью-Йорку. У серпні 1945-го тут у науково-дослідному журналі "Текстиль" (№15) виходить друком його остання праця — "Визначення азоту в текстилі". 1947 р. очолив Всесвітній Союз ТРП.

С.Франкфурт пішов з життя 18 листопада 1954 р. у віці 88 років під час відпочинку в санаторії Saw Mill River у місті Йонкерс, штат Нью-Йорк, США, де й похований. У вченого залишилося двоє синів, Марк і Борис, і дві доньки, Лідія і Дженні.

Творча спадщина С.Франкфурта налічує близько 200 наукових і науково-популярних праць російською, українською, німецькою та англійською мовами з питань агрономії, аграрної економіки, агрохімії, переробки сільськогосподарської продукції, методології, організації галузевого дослідництва та ін.

С.Франкфурт і нині залишається одним з найбільш компетентних популяризаторів культури цукрового буряку завдяки серії його авторських науково-популярних книжок. Серед них виділимо 41-сторінкову брошуру "Аграрна реформа і цукрова промисловість" (1918), головні висновки якої й донині не втратили актуальності для європейських перспектив нашої держави.

Підсумовуючи, скажемо: Україні свого часу дуже пощастило, що на початку минулого століття для організації достойної системи науково-освітнього забезпечення подальшого розвитку провідного сектора її економіки — сільського господарства вона мала в особі С.Франкфурта унікальну особистість європейського типу, енциклопедиста і могутнього генератора нових ідей, який до того ж умів їх утілювати в життя. У 1901–1920 рр. він доклався до розробки різноманітних законодавчих документів, що регламентували систему галузевого дослідництва, а також наукових програм діяльності практично всіх створюваних у цей час на українських землях дослідних інституцій агрономічного спрямування, що стали основою для появи нинішньої Національної академії аграрних наук України, 85 років від дня заснування якої відзначатимемо в неділю, 22 травня.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
USD 26.55
EUR 28.89