Українське громадянство. По совісті

Оксана Онищенко 17 лютого, 23:01
123
Макс Требухов/LB.ua

Читайте також

Ольга Сімонова — громадянка Росії. Та ось уже кілька років вона служить в Україні, в зоні АТО. 

 

Дівчина добровільно стала парамедиком Першого добровольчого мобільного шпиталю  ім. Миколи Пирогова (ПДМШ) і врятувала життя не одному пораненому. А зараз їй теж потрібна допомога.

 

Як і іншим росіянам, котрі  відкрито підтримали Україну у збройному конфлікті в Донбасі, шлях додому Ользі заказано. Її новою домівкою  стала Україна. Однак зовсім скоро термін  легального перебування дівчини на території нашої країни спливає. Ольга хоче отримати українське громадянство, та, незважаючи на всі заслуги, на клопотання волонтерів і навіть МОЗ, поки що це не вдається. Отримуючи  державні нагороди, її колеги-медики, з якими вона ризикувала життям під кулями, заявили, що свої ордени й медалі носитимуть тільки тоді, коли Ольга заслужено одержить українське громадянство.

 

Мені вдалося познайомитися з Ольгою Сімоновою тільки заочно — дівчина перебуває в зоні АТО. Впродовж  кількох днів ми намагалися поговорити, та все не виходило: "Я зателефоную  пізніше", "Я наберу вас, щойно зможу". І ось  нарешті  на третій день безуспішних спроб чую її голос: "Скільки вам потрібно часу на розмову?" — "Не знаю. Ну хоча б близько години у вас знайдеться?" — запитую я, сподіваючись поговорити не тільки про війну. "Доведеться вкластися в півгодини", — чітко, по-військовому відповідає вона. 

 

А мені хотілося стільки запитань їй поставити… Адже Ольга — не лише  парамедик, яка врятувала життя багатьом. Вона — альпіністка, відома спортсменка — член збірної Росії з карате, переможниця  всеросійських і міжнародних змагань із джиу-джитсу, кобудо (бойового  мистецтва  володіння холодною зброєю). 

 

Зв'язок був нікудишній. Намагаючись встигнути, я гарячково вибирала зі списку підготовлених запитань найважливіші. Розмову ускладнювало й те, що далеко  не про все  Ольга могла  говорити. Не тільки з міркувань військової таємниці, а  й тому, що кожне необережне слово може вдарити по рідних та  друзях у Росії.

Саме тому вона не ділилася історіями зі свого військового життя. Збираючи матеріал для статті про Ольгу Сімонову, я телефонувала людям, котрі служили  в тих частинах, де в медичному екіпажі разом із лікарями була й Ольга. Усі вони згадували дівчину з величезною теплотою, але публікувати якісь історії про неї ми, порадившись, остереглися. Адже кілька років тому за своє інтерв'ю українському ЗМІ Ольга та її сім'я, що перебуває в РФ, заплатили дорого. 

Проте, з дозволу Ольги Сімонової, я публікую нашу з нею розмову. Вона була досить стриманою, але цікавою. 

 — Ольго, у Росії ви мали  все: славу, велике майбутнє. Чому, незважаючи на міфи про розп'ятих хлопчиків,  вирішили приїхати сюди? 

— В Україні у мене є друзі. Їм я довіряю більше, ніж телевізору. Чим  активніша пропаганда, тим більше долають  сумніви: а чи правда це? Потім слова моїх друзів підтвердилися інформацією з неофіційних джерел, які не афішуються в Російській Федерації. Так, неофіційна інформація закрита, однак якщо людина хоче, вона завжди її знайде. Просто треба  знати, де шукати, а не бездумно дивитися в телевізор. У Росії є мислячі люди, які  розуміють справжню ситуацію. Є конфлікт між Україною й моєю історичною батьківщиною. І я вважаю, що в цьому конфлікті правда — на боці України.

Я приїхала в Україну в грудні 2014 р.   Знала ситуацію в країні на той момент і розуміла, що, в будь-якому разі, допомагатиму своїм друзям-волонтерам  чим зможу. Вони підсобляли у  шпиталях, працювали в ПДМШ, організовували евакуаційні екіпажі для доставки поранених у лікарні. Хтось читав курси для бійців і цивільних. Медицина — дуже важливе питання. Я тоді зрозуміла, що можу це робити, мені це подобається, у мене це виходить.

— В АТО ви допомагали евакуювати поранених. Під обстріли потрапляти доводилося?

— Так, звісно. То дорога прострілюється, то по нас працює артилерія. Наш екіпаж "швидкої" стояв перед самим передком, на першій лінії. Будинок, у якому ми жили, рознесли з великокаліберної гармати. У дворі стояла машина "швидкої допомоги", і місцеві жителі просто дали наводку сепаратистам.

— Я знаю, що ви не дуже хочете про це говорити, але в Росії у вас залишилася мама? 

— Так. З мамою іноді здзвонююсь. Кажу їй, що в мене все гаразд. У будь-якому випадку так кажу. Вона знає, що зараз я маю справу з  медициною. 

— А друзі?

— Я, практично, не спілкуюся з ними. Для їхньої ж безпеки. Щоб не було ніяких питань, щоб моїх друзів не смикали. 

— Чи правда, що після вашого  інтерв'ю українському ЗМІ, в якому ви сказали, що є добровольцем-медиком в АТО, у сім'ї почалися проблеми в Росії?

— Так. У 2015 р.  я дала одне інтерв'ю. Його російські телеканали подали  під великим шаром пропаганди. Усі мої слова перекрутили, звинуватили мене в якихось жахливих речах — неофашизмі, екстремізмі, участі в "Правому секторі". Взяли якусь сторінку в соцмережах із чужими фотографіями та записами й заявили, що вона моя. З мого інтерв'ю вони зробили те, що їм було вигідно і чого насправді не було. Ще й додали коментар мого колишнього тренера, з яким у мене колись трапився конфлікт  і від якого, перебуваючи в статусі  основної спортсменки російської збірної, я свого часу перейшла до іншого тренера. Він зачаїв злобу  і підтримав наклеп проти мене. 

У принципі, на російську журналістку, яка  зробила репортаж про мене, перекрутивши інтерв'ю українському ЗМІ, я могла б подати до суду. І, думаю, якби така можливість у мене була — я б так і зробила. 

Після цього інтерв'ю в моєї сім'ї були проблеми. Не хочу про них говорити. Зараз начебто все гаразд, оскільки, фактично,  я жодних  законів не порушувала — ні українських, ні російських.

— Мама все це тяжко пережила?

— Звичайно. Мама — літня людина, їй потрібна моя допомога й підтримка, її не можна саму залишати. Але наразі  я жодним чином не можу  вплинути на ситуацію, немає можливості забрати її сюди, доки не отримаю  українське громадянство. Доти, доки у мене немає статусу в країні, що я можу зробити?

— У вас стало менше друзів у Росії?

— Так. Тих, які залишилися, можна полічити на пальцях однієї руки. Це ті, хто прийняв мій вибір і сказав: "Незважаючи ні на що, ми з тобою залишимося друзями". Ми не розвиваємо цієї теми.

— Як відома спортсменка ви були обласкані владою свого часу? 

— Так, було все добре — звання, титули, нагороди, велике майбутнє.

— Виходить, що, приїхавши в Україну, ви від усього цього добровільно відмовилися?

— Насправді я радо  продовжила б спортивну кар'єру. Я знаю, що ще можу й хочу виступати. Головне — знайти хорошого  тренера і зал. Я б дуже хотіла повернутися в спорт. Думаю, це все-таки вийде.

— А ви хоч раз пожалкували, що не просто приїхали в Україну, а пішли в АТО? 

— Ні. Відколи живу в Україні, жалкую лише з одного приводу: що   дала  у 2015 р.    те інтерв'ю, — після нього в мене були найбільші проблеми.

— Ви наражаєте своє життя на небезпеку, служачи в АТО. Готові віддати життя за іншу країну? 

— Тепер  це вже й моя країна певною мірою. Це та країна, в якій я бачу своє майбутнє. Не хочу звідси їхати. Це — по-перше. А по-друге, я й не можу звідси виїхати через проблеми з документами. Навіть у відпустку з'їздити не можу. 

— Ось уже 9  місяців ви намагаєтеся отримати українське громадянство…

— Більш як  9 місяців. З лютого 2015 р.  

— Якщо зараз ви його не отримаєте, вас можуть вислати в Росію? Це матиме для вас наслідки?

— Так, можуть вислати. Які це може мати наслідки, я не знаю  й  перевіряти не хочу.

— Чи спілкуєтеся ви з іншими росіянами, які перебувають в Україні і допомагають українській армії?

— Так. 

— Хтось із ваших знайомих отримав громадянство?

— Ніхто не отримав. У всіх різні проблеми: хтось подає на політичний притулок, хтось хоче отримати посвідку на проживання (в декого навіть цього немає). Мені поки що невідомі випадки, щоб хтось вирішив свої проблеми. Декого  з цих людей підтримують ті або інші міністерства, вони пишуть подання у відповідні органи. Так само, як і на  мене  є подання МОЗ. Ми навіть довідки про несудимість дістали (їх надіслали з РФ). Пакети документів подані. Але йдуть відмови.

 Додому ніхто з нас повернутися не може. Точніше, може, але сяде. Не виключено, правда,    що просидить недовго.

— Що означає  "просидить недовго"?

— Ну, різне  буває. Спишуть на нещасний випадок. Ви що, не знаєте, як це робиться?

***

Подальшою  долею  Ольги Сімонової  дуже переймаються її побратими і  друзі з ПДМШ ім. Пирогова. Ще влітку, перед Днем Незалежності, вони звернулися з листом до президента: "На відміну від нас, які отримали  високі державні нагороди, Ольга Сімонова  захищала й захищає не свій будинок, не державу, в  якій народилася і виросла, а нашу з вами Україну — захищає від агресії своєї формальної батьківщини. На жаль, Україна не тільки жодним чином  не відзначила людину, котра  вже третій рік захищає її незалежність на фронті, а  й руками чиновників із МОЗ, МВС та  Державної міграційної служби будує бюрократичні стіни на шляху Ольги до заслуженого громадянства України… Доки Ольга не  отримала  українського громадянства, ми не почуваємо за собою права публічно  носити державні нагороди, якими ви нас нагородили, оскільки та ж сама держава в особі того ж самого президента досі не визнала заслуг перед Україною нашої посестри Ольги Сімонової, з якою ми пліч-о-пліч рятували українських бійців на передовій. Але держава не побачила державного інтересу в наданні їй громадянства країни, незалежність якої вона захищає". 

Ситуація досі не вирішилася. Не припиняється боротьба за Ольжину долю. Попри  те, що добитися поки що нічого не вдалося, волонтери не опускають рук, пишуть і стукають в усі інстанції. Ось  як про всі перипетії цієї історії розповідає керівник і співзасновник ПДМШ ім. Пирогова Геннадій Друзенко: "Майже рік тому ми почали боротьбу за прийняття в громадянство України росіянки Ольги Сімонової. Ст. 9 Закону України "Про громадянство України" передбачає прискорену процедуру отримання  українського громадянства для осіб, які  мають "видатні заслуги перед Україною" і/або "прийняття яких у громадянство України становить державний інтерес для України".

Оскільки ключовим для застосування цієї процедури є подання президентові  України від керівника центрального органу виконавчої влади, а ПДМШ у 2015 р.   працював в АТО зі статусом зведеного корпусу медицини катастроф Мінздоров'я України, то у квітні 2016 р.   ми звернулися до тодішнього міністра охорони здоров'я Квіташвілі з проханням клопотатися перед президентом про прийняття Ольги в українське громадянство. Квіташвілі незабаром  звільнили, а його наступник Шафранський це питання всіляко саботував.

Тоді медики-добровольці ПДМШ, відзначені державними нагородами, звернулися з листом до президента України, в якому просили його прийняти Ольгу Сімонову в громадянство України до Дня Незалежності. У відповідь отримали  відписку за підписом О.Дніпрова: мовляв, буде подання — будемо розглядати питання, а так — немає підстав.

Нарешті, у серпні 2016 р., коли МОЗ очолила Уляна Супрун, ми таке подання отримали. На початку вересня 2016-го Ольга подала всі необхідні документи в Оболонський відділ ДМС, звідки вони потрапили в Київське управління, а звідти — у центральний апарат служби. У січні завершилися всі перевірки, і Ольжині документи нарешті надійшли в АПУ. Згідно  з установленою процедурою, справу Сімонової формувала Державна міграційна служба, спеціалісти якої перевіряли правильність доданих  до неї документів. Саме ДМС посилала документи Ольги Сімонової на Банкову. Я спілкувався з фахівцями служби. На їхнє  переконання, надані документи повністю відповідають вимогам закону, а обґрунтування подання по суті (тобто чому Ользі слід надати громадянство України за спрощеною процедурою) —  одне з найкращих на їхній пам'яті.

На жаль, на Банковій відмовилися розглядати документи, пославшись на невідповідність їх установленій формі, хоча й не зазначили, в чому конкретно ця невідповідність полягає. Я уважно перечитав подання за підписом в.о. міністра охорони здоров'я У.Супрун. Так, у ньому немає слова "подання" і в кількох місцях не відтворені дослівно словесні звороти форми № 21. Але  по суті  документ повністю відповідає вимогам Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та  виконання прийнятих рішень. У поданні чітко сформульовані прохання: "прийняти позитивне рішення щодо клопотання про прийняття у громадянство України громадянина Російської Федерації Сімонової Ольги Сергіївни з урахуванням пільг, передбачених частиною третьою статті 9 Закону України "Про громадянство України", та обґрунтування — які видатні заслуги перед Україною має Ольга і чому її прийняття у громадянство України становить державний інтерес.

Я порівняв подання Супрун про прийняття в українське громадянство Ольги Сімонової і подання тоді ще міністра економічного розвитку та  торгівлі Петра Порошенка про прийняття в українське громадянство п. Новинського. В останньому теж є певні формальні невідповідності формі № 21, але це не завадило Новинському стати громадянином України.

Останній приклад прийняття до громадянства України за спрощеною процедурою — колишній депутат Держдуми Д.Воронков, особливі заслуги якого перед Україною полягали лише у дачі показань у справі В.Януковича. Невже показання Воронкова, який, до речі, голосував за приєднання Криму до РФ, цінніші за справжній подвиг Ольги Сімонової, що третій рік боронить незалежність та територіальну цілісність України?

Друга причина повернення документів — нібито невідповідність персональних даних Ольги та  даних, зазначених у довідці СБУ про відсутність перешкод для надання їй українського громадянства. Оскільки в цій довідці від руки вписані тільки її прізвище, ім'я та по батькові, а також рік і дата народження, а решта — стандартний бланк, то я досі не можу зрозуміти, що мали на увазі у президентській адміністрації.

Для мене це принципове питання. Якщо коми важливіші за людську долю, тоді незрозуміло, за що ми воюємо з Росією. За бліду українську копію "русского мира", в якому держава — все, а людина — не більше ніж гвинтик у системі? Але якщо ми воюємо з путінським режимом за  сутнісні речі — боремося за український світ, який обертається навколо живої людини, а не бездушної держави; за те, щоб, як записано в нас у Конституції, "людина, її життя і  здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека" стали в Україні "найвищою соціальною цінністю", — тоді треба не шукати формальні невідповідності у поданні, а приймати Ольгу в українське громадянство ще вчора, і під час  найближчого  візиту президента в АТО особисто й урочисто вручити їй паспорт із тризубом".

До речі, російська журналістка, яка  опублікувала осудливу статтю про Ольгу, не без сарказму запитувала: "Складається відчуття, що люта  противниця Росії, котра публічно розповідає гидоту про свою Батьківщину за її межами, поки що не знайшла собі місця. Навіщо тоді все це було потрібно?" 

З Олею ми не тільки говорили по телефону, а й листувалися. У її записах я побачила цитату Мартіна Лютера Кінга: "Боягузтво запитує — чи безпечно це? Доцільність запитує — чи розсудливо це? Марнославство запитує — чи популярно це? Але совість запитує — чи правильно це? І настає час, коли треба обрати позицію, яка не є ні безпечною, ні розсудливою, ні популярною, але її треба обрати, тому що вона правильна". 

 Ольга і її побратими, медики-волонтери, чекають рішення влади. Дуже хочеться вірити, що воно буде позитивним.

 

 

P.S. 15 лютого очільниця МОЗ Уляна Супрун підписала нове подання на президента України з клопотанням прийняти Ольгу Сімонову в громадянство України. Цього разу подання дослівно повторює форму 21. Чекаємо, що цього разу скажуть на Банковій.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
5 коментарів
  • Степан Ких 22 февраля, 19:26 думаю у ,,тети,, все будет хорошо.А те для кого она так старалась её очень даже любят.Нельзя же путать народ с этими...Всё наладится.Жаль что не так скоро, как бы хотелось.Главное верить.Особенно в таких людей как ,,тетя,,/извените Ольга,Вы настоящий Человек/ Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • ObserverSerge1 20 февраля, 17:47 У меня товарищ из России получил статус политбеженца в представительстве ООН в Украине раньше, чем от самого государства Украина. Думаю, тем же путем следует пойти и Ольге. В профильном ведомстве - Госмиграции Украины - сотрудники абсолютно равнодушны к друзьям Украины из РФ, нет никакой заинтересованности в таких беженцах, и подавляющее большинство россиян оказываются "отказниками", которым проще найти убежище в Прибалтике или - через представительства ООН - в Западной Европе. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • qweasd 20 февраля, 12:33 тетя узнает на своей шкуре - предателей никто не любит, даже те, для кого она так старалась Відповісти Цитувати
  • spragly 19 февраля, 20:32 Воронєнкову дали громадянство протягом місяця, хоч він жодного дня за Україну не воював. А тут геройська дівчина і сотні інших героїв-рускіх роками чекають громадянства і не отримують. Оце і є реальний доказ того що система януковіча-ахмєтова вижила в революції і її потрібно ламати далі. Раз вона працює в режимі ручного керування Порошенком-Аваковим, то вона є старою нікчемною системою. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Solomia Sotnik 19 февраля, 04:38 Эти ходячие мертвецы-чиновники спинным мозгом чувствуют угрозу, исходящую от живых и сильных духом, которые подчиняются не распоряжениям свыше, а голосу собственной совести. Потому что такие, как Ольга, с её правилами жизни разрушают их убогий, но привычный и устоявшийся мирок, напоминая о забытой мелодии для флейты. Украина, как никакая другая страна, нуждается в настоящих гражданах, но украинское гражданство получают прежде всего люди, способные оказать те или иные услуги действующей власти. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 27.12
EUR 29.45