Війна гримить, а він — малює!

Сьогодні важко уявити, що 70–80 років тому малярські роботи Георгія Косміаді та його учнів задавали тон мистецького життя Волині і, зокрема, міста Рівного. Художник малював пейзажі, натюрморти, біблійні сюжети, силуети жінок. Нетрадиційна техніка дивувала глядачів і водночас спонукала домислювати образи й мотиви. Як давно це було! У радянський період в Україні це ім'я було викреслене з мистецького вжитку. Про художні полотна й педагогіку Георгія Косміаді згадували хіба що поодинокі його вихованці - рівненські гімназисти, які вижили, повернувшись з більшовицьких таборів. На щастя, упродовж двох останніх десятиліть, після здобуття нашою державою незалежності, творчість цього оригінального художника помалу знаходить своїх шанувальників поза емігрантськими теренами, стає органічною частиною культурної спадщини Рівного та й України загалом.

Майбутній архітектор і маляр Георгій Косміаді народився в місті Нальчику в сім'ї, де переплелося грецьке й російське коріння. Сталося це 24 березня 1886 р. Фах архітектора здобув у Державній технічній школі міста Баку. Ще юнаком переїхав до Москви, де працював помічником відомого архітектора Миколи Квашніна. Того самого, який спроектував чимало будинків сучасної російської столиці. Паралельно малював картини. Творча атмосфера Москви, навчання в студіях відомих малярів Валентина Сєрова та Єгора Хруслова стали відчутним поштовхом до мистецького розвитку юнака.

А коли вибухнула Перша світова війна, Георгія Косміаді призвали до царської армії. Військова адміністрація використала його знання з архітектури й будівельної справи і призначила командиром будівельного загону. Довелося споруджувати різні військові об'єкти - казарми, лазні, мости… Так колишній помічник архітектора Москви опинився на Волині, а з 1918 р., після ліквідації Головного комітету фронту, осів у Рівному, де повертається до своєї творчої стихії - малярства.

Старший науковий працівник художнього відділу Рівненського обласного краєзнавчого музею Олена Семенович так характеризує особливості його творчості: "Георгій Косміаді працював здебільшого у техніці темперної монотипії. Її специфіка в тому, що на склі художник створює чіткий малюнок. А коли переносить його на папір - зображення розмивається. Тому й називається ця техніка монотипією, бо більше такого відбитку не буде. Художник не мріяв про славу, нагороди. Для нього було важливо прищепити любов до малювання своїм учням. І саме монотипія давала учням можливість прилучитися до творчості, своєю уявою, фантазією домислювати образи. Але це не єдина техніка, в якій творив Георгій Косміаді. Є в нього й інші полотна - наприклад виконані олійними фарбами…"

В малярстві його надихала музика. Художник сам грав на фортепіано. Найбільше любив слухати класичну музику, особливо твори великого російського композитора Сергія Рахманінова, які зворушували й підказували вибір кольору. Метою художника було створити не образ, а настрій. Цікава деталь: виставки його картин розпочиналися музикою…

У міжвоєнний період Рівне було багатонаціональним містом. Г.Косміаді знайшов застосування своєму талантові - викладав образотворче мистецтво й креслення у п'яти гімназіях міста - українській, двох польських, російській та єврейській, - та інших навчальних закладах. Дочка художника Надія Косміаді, яка цими днями відвідала місто свого дитинства - Рівне, розкриває секрети педагогічної майстерності батька: "Він завжди казав учням: "Кожен з вас може малювати, кожен любить свої барви і кожен може те саме малювати. Тільки не треба намагатися малювати, як це робить інший. Треба малювати, як бачиш, думаєш і відчуваєш". Учні дивилися на його картини, і в них ніби вмикалася уява, вони бачили далі. Це розвивало творчість. У нього малювали всі - хто вмів і хто не вмів…"

Не дивно, що в 1922 р. понад 100 робіт його рівненських учнів експонувалися на виставці в Кракові. Георгія Косміаді як талановитого педагога було відзначено на Всепольському з'їзді вчителів малювання. А наступного - 1923 р., як стверджує рівненський мистецтвознавець Лариса Костюк, професура Краківської академії мистецтв оцінила експоновані картини учнів Г.Косміаді як такі, що вирізняються "оригінальністю декоративних мотивів і колористичним розмаїттям". 50 малюнків було відібрано для галереї Академії мистецтв у Кракові, а ще 80 - для колекції державної школи художнього ремесла в Кракові. Але справжнє визнання до вчителя-новатора прийшло пізніше, 1936 р. Тоді у Варшавській художній академії було організовано велику виставку картин учнів рівненських гімназій. Журі відібрало 67 кращих робіт на Першу міжнародну виставку дитячого малюнка в Парижі. Учитель дорожив роботами своїх вихованців. Чимало з них він візьме із собою у вимушену еміграцію, мовивши: "Це - мій урожай..."

Деякі його учні, як, наприклад, поляк Чеслав Кур'ятто й українець Андроній Семончук, стали відомими художниками. Напрочуд цікава й складна доля другого хлопця. Він навчався у Варшавській академії мистецтв, потім оселився в Рівному, де малював і перекладав. А на початку 1944-го, перед приходом радянських військ, залишив місто, добрався до Гамбурга. Там створював ескізи, креслення. А згодом на запрошення кузена поїхав до Аргентини, відтак з іншими українськими емігрантами осів у Нью-Йорку, і там малював…

Але Георгій Косміаді вчив учнів не тільки малювати. Цей великий учитель з Рівного, слідом за Василем Сухомлинським, також міг би сказати: "Серце віддаю дітям". Він намагався сформувати учнів мистецьки розвинутими. В колишньому замку князів Любомирських, де на той час іще збереглася театральна зала, Георгій Косміаді разом з учнями гімназій міста ставив вистави, створював для них афіші, декорації, костюми. Так було інсценізовано чимало творів світової класики - "Іліаду" Гомера, "Бориса Годунова" Олександра Пушкіна, "Пошту" Рабіндраната Тагора… Вчитель сам виконував ролі, про що свідчать малюнки з тих вистав. Виготовляли квитки, а виручені від їх продажу кошти йшли на театральні постановки. Зібрані під час благодійних "Вечора радості" та "Вечора смутку" пожертви віддали на підтримку міської бібліотеки імені В.Короленка.

За картинами Георгія Косміаді можна відтворити архітектуру Рівного міжвоєнного періоду - житлові будинки, Воскресенський собор, замок князів Любомирських… Але цей талановитий чоловік залишив у місті ще й власні архітектурні роботи. Кінотеатр "Ампір", на жаль, кілька років тому був зруйнований, а двоповерхова будівля з мансардою збереглася досі.

У 1940 р. в Рівному вже хазяйнували більшовики. Розкручувався маховик репресій проти інтелігенції. Георгій Косміаді відчував, що однієї ночі "чорний воронок" приїде й за ним. Адже був офіцером царської армії. До того ж пам'ятав, як у 1921 р. радянські війська, відкинуті від Вісли й розбиті поляками, прибували в Рівне й заарештовували вчителів, лікарів, інженерів. Косміаді тоді врятувався від репресій, бо втік і якийсь час переховувався. А тепер він боявся, що його із сім'єю знайдуть і розстріляють або зашлють у Сибір. Відтак вирішив емігрувати в Німеччину, в Гамбург, бо його дружина - Бригітта-Фріда мала французьке й німецьке коріння…

Упродовж чотирьох місяців блукалець з Рівного перебував із сім'єю в таборі для переміщених осіб. Але складні життєві умови не перекреслили бажання малювати. Георгій Косміаді хотів отримати роботу вчителя малювання, проте адміністрація не дозволила: не знав німецької. У таборі він почав улаштовувати виставки власних полотен. Усі дивувалися, як емігрант може мати такий успіх. В часи Другої світової йому довелося неабияк викручуватися в творчості, адже влада Третього Рейху схиляла до агітаційного мистецтва, малюнком пропагувати ідеї нацизму. До падіння Берліна Георгій Косміаді був змушений працювати, інакше сім'я не отримувала б хлібних карток і не змогла б вижити. Працював на різних роботах - художником-оформлювачем сцени в театрі "Талія", в державній опері. Надія Косміаді згадує: "Коли закінчилася війна, і Гамбург у липні 1945-го потрапив у британську зону окупації, батько вийшов на пенсію. З того часу він малював, проте ніколи не писав полотна на замовлення - ні портретів, ні пейзажів, мав декілька учнів, організовував власні виставки і з того жив. А крім того, батько організовував виставки учнів, бо гордився своїми вихованцями..."

Його діти не пішли батьковою стежкою. Син Юрій обрав фах хіміка, дочка Надія працювала у сфері економічного менеджменту, була радником з питань податків при керівництві кількох фірм. Але творча спадщина батька-художника для них особливо цінна. Після смерті Гергія Косміаді (1967 р.) Надія продовжувала організовувати виставки його картин - у Німеччині й інших країнах Європи.

Останніми роками полотна Георгія Косміаді знайшли чимало шанувальників у Росії й Україні - в картинах митця вони знаходять те, що хотіли б побачити. Наприклад, два роки тому на виставці в Москві чимало глядачів упізнали фрагменти царських палат Кремля. Вони, як переконує Надія Косміаді, дивувалися, з якою точністю художник їх відтворив. Його картинами захоплювалися відвідувачі виставок у Києві, Одесі. Тепер Рівненський обласний краєзнавчий музей реалізує проект "Картини Георгія Косміаді в музеях Волині та Поділля". Це відкрило можливість усім охочим побачити полотна талановитого художника в Луцьку, Рівному, Вінниці, Житомирі, Меджибожі Хмельницької області та інших містах України.

Відколи Україна здобула незалежність, пані Надія щороку передавала документи з архіву батька, чимало його картин, робіт учнів до Рівненського обласного краєзнавчого музею та відновленої Рівненської української гімназії. Його полотна прикрасили також школу-інтернат у селі Олександрії Рівненського району. А встановлення та присудження премії Георгія Косміаді стало непересічною подією для Рівного та області. Березневого дня цього року, коли виповнилася 127-а річниця від дня народження майстра пензля, міський голова Рівного Володимир Хомко вручив премію його імені художникові Костянтину Литвину (посмертно), котрий згуртував довкола себе талановитих малярів, став організатором і першим головою Рівненської обласної організації Спілки художників України...