Мир, труд, сталь

Порох на донбаських полях ніяк не вляжеться - протистоянню уздовж лінії фронту поки що не судилося остаточно стихнути. Обстріли то припиняються, то відновлюються, завдаючи шкоди геть усім. Такі коливання відразу відчувають на собі домни і конвертери метзаводів - робота зупинених підприємств починає поступово відновлюватися, але, як показує життя, їхня діяльність може перерватися будь-якої миті через влучання випадкового снаряда. Багато ще треба буде зробити, аби повернутися до колишнього стану справ. Але якщо танки і гармати підуть не в атаку, а на металобрухт, то вітчизняний гірничо-металургійний комплекс цілком здатний показати всьому світові, що він вистоїть у глобальній конкурентній боротьбі, яка тільки починається.

Надія на відновлення

Найважливіша для української економіки галузь - металургія - може похвалитися в травні невеликим досягненням. Обсяги виплавки сталі досягли 2,162 млн т. Це максимум за останні вісім місяців, тобто з серпня 2014-го - відтоді, як війна в Донбасі внесла жорсткі корективи у злагоджену досі роботу підприємств. Для порівняння: у той трагічний для України місяць меткомбінати виплавили лише 1,767 млн т сталі. У новітній історії країни менше місячне виробництво спостерігалося лише в листопаді 2008 р. - 1,653 млн т, коли роботу заводів і комбінатів було паралізовано через фактичну відсутність ринків збуту.

Із січня по травень 2015 р. вітчизняні підприємства досі ще показують зниження виплавки сталі - на 28% порівняно з аналогічним періодом минулого року (9,2 млн т). Падіння на третину не дивне, адже на початку 2014-го металурги працювали із завантаженням, яке зараз здається високим, у відносно "мирний" тоді час. Хоча тоді й цього здавалося мало. Кризу в металургії передбачали, очікування складних часів витало в повітрі. На глобальному ринку потужностей значно більше, ніж попиту. Але дехто припускав, що причинами зниження виробництва можуть стати якраз трагічні події в Україні, які почалися після анексії Криму.

На відміну від осені 2008 р., нині паралітичний ефект спричиняють не дефолти глобальних банків, а вибухи снарядів і мін у Донбасі. Останні 70 років цей фактор нечасто впливав на ситуацію у світі, але зараз він прямо визначає завантаження українських металургійних підприємств. Ще кілька років тому це могло здатися маячнею, але факт залишається фактом. Принцип простий: менше стріляють, більше виплавляємо сталі й продаємо металу. Якщо стрілянина припиниться повністю, то виробництво поступово, але відносно швидко відновиться до колишнього рівня.

До війни Україна виплавляла 2,5–2,8 млн т сталі на місяць, що дало можливість випустити
32,7 млн т рідкого металу у 2013 р., хоча виробничий потенціал значно вищий. Наприклад, у 2011 р. завантаження становило 35,3 млн т, а загальні сталеливарні потужності металургійної галузі країни досягають 42 млн т. Щоправда, про такі обсяги можна буде говорити, коли надвиробництво перестане тиснути на ринок. Поки що ж такої можливості в перспективі найближчих двох-трьох років точно не видно.

Давньогрецький бог вогню і заступник ковальського ремесла Гефест, мабуть, оберігає більшість печей, у яких вариться сталь у Донбасі, і відводить снаряди (якщо, звісно, головна заслуга в цьому не належить відомому своєю хитрістю і лукавством богу торгівлі Гермесу. - Ред.). Зниження завантаження зараз пов'язане більше із руйнуванням залізниці і перериванням поставок електроенергії, ніж з обстрілом основних виробничих агрегатів. Залізничне сполучення дотепер ускладнене, особливо після руйнування великих транспортних вузлів у Ясинуватій і Дебальцевому. Обхідні шляхи транспортування сировини й готових матеріалів є, але їхня пропускна здатність значно нижча, ніж необхідно для повноцінної роботи металургів. Контроль проходження вантажів через лінію фронту й часті затримки на межі лінії фронту також не додають оперативності роботі підприємств.

Імпорт надлишкової раніше сировини

Не всім підприємствам гірничо-металургійного комплексу пощастило. Найбільше постраждав Авдіївський коксохім, який перебуває прямо на лінії фронту. Завод входить у "Метінвест" Ріната Ахметова і до війни був найбільшим виробником коксу в Україні та Європі (сировини для випуску чавуну, з якого виплавляється сталь). На територію підприємства постійно "прилітає", через що вже постраждали як основні цехи, так і об'єкти інфраструктури. Завод змушений працювати на третину від своєї потужності, що й спровокувало дефіцит коксу в Україні. Навіть попри те, що металургійні потужності в країні (які й визначають попит на кокс) зараз завантажені лише на 60%. Багатьом металургійним підприємствам доводиться шукати постачальників коксу за кордоном, хоча потенціал коксохімічної підгалузі цілком здатний забезпечити внутрішній попит.

Є ще один негативний наслідок вимушеного простою "Авдіївки". Коксохімічні батареї, на відміну від агрегатів в інших підгалузях ГМК, не можуть простоювати, вони повинні постійно працювати. Інакше вони стають непридатними, і печі, швидше за все, доведеться перекладати заново. За фактом більша частина потужностей Авдіївського коксохіму недозавантажена вже вісім місяців. Співробітники заводу намагаються підтримувати батареї заводу в працюючому режимі, без зайвого пафосу, просто-таки героїчними зусиллями, але енергопостачання підприємства неодноразово переривалося, і ніхто насправді не знає, як себе поведуть батареї, коли їх знову повністю завантажать замовленнями. Цілком можливо, що підприємству знадобиться реконструкція.

Бойові дії призвели до дефіциту ще одного виду сировини, яка раніше була в надлишку в Україні, - вапняку, використовуваного у виробництві сталі. Ключовими постачальниками були Балаклавське рудоуправління Вадима Новинського, що розміщується в Криму, а також розташовані в Донецькій області Новотроїцьке рудоуправління разом із Докучаєвським флюсо-доломітним комбінатом (ДФДК) Ріната Ахметова. ДФДК перебуває між двох вогнів, поблизу лінії фронту. У середині квітня комбінат удруге припинив роботу, після того, як було зруйновано залізничний перегін Оленівка-Южнодонбаська, і транспортний шлях було заблоковано.

До війни ДФДК забезпечував більш як половину внутрішнього попиту на металургійний вапняк, а нині вітчизняні комбінати змушені імпортувати його із сусідніх країн. При цьому Україна має значні родовища вапняку, однак у відкритті нових видобувних проектів поки що немає економічного сенсу, втім, як і фінансових можливостей для їх забезпечення. Залишається чекати, коли настане мир, і підприємства відновлять розірвані господарські ланцюжки.

Мета на обрії - відновлення виплавки сталі

Що стосується металургійних підприємств, то вони повільно, але поступово відновлюють обсяги виробництва. Найважче, звісно, заводам, які перебувають на окупованій території. Донецький металургійний завод (ДМЗ), що входить у групу "Донецьксталь" Віктора Нусенкіса, спробував до зими завантажити дві свої доменні печі, що виплавляють затребуваний на ринку чавун. Через часті перебої з поставками сировини, які підприємство взялося організовувати чомусь із Росії, а не з України, як це було раніше, виробничий процес часто переривався.

На початку червня пройшли чутки, що одну з двох печей знову запустили в роботу, а другу готують до запуску. Чи Віктор Нусенкіс досі контролює підприємство, або ж керівництво перейшло до місцевих бойовиків, до кінця не зрозуміло. Але з юридичної точки зору, експорт продукції, виробленої в Донецьку, як і на будь-якій іншій території країни, є експортом з України. Тільки в цьому разі поставки супроводжуватимуться необхідними для зовнішньоекономічних операцій документами, хоч би як надували щоки ватажки бандформувань у невизнаних республіках. Легальні поставки чавуну на експорт, нібито виробленого в неназваній республіці, навіть у Росію неможливі. Тільки контрабандою, чого виключати, на жаль, не можна. На внутрішньому ринку, на відміну від ринку зовнішнього, чавун у чушках великого попиту не має.

Розташований неподалік Донецький електрометалургійний завод (ДЕМЗ), що входить у групу "Мечел" Ігоря Зюзіна, простоює давно, уже кілька років. "Мечел" до війни не зміг продати це підприємство, а в поточних умовах не те що продати, зберегти контроль над заводом було б уже непоганим результатом. Одна з причин такого давнього простою - нестача металобрухту, основної сировини. І начебто брухту в окрузі зараз, зі зрозумілих сумних причин, чимало, але злагодженої роботи брухтозаготівельних компаній не буде, поки в регіоні тривають бойові дії. А запускати електросталеплавильне виробництво, щоб знову зупинити через кілька місяців, сенсу немає. Недешеве це задоволення.

Відтоді, як на початку 2008 р. перший власник підприємства Мохаммад Захур продав його росіянину Вадиму Варшавському, у заводу почалася безперервна поки що смуга невдач. Відносно молоде підприємство пройшло через усі можливі кризи - фінансову, операційну і нинішню, найважчу, за назвою "війна".

Ще один великий металургійний комбінат - Алчевський, що розташований на окупованій нині території в Луганській області, простоював із серпня
2014 р. Раніше це підприємство, що входить у корпорацію "Індустріальний союз Донбасу" (ІСД, належить продержавним російським акціонерам), стабільно входило у п'ятірку найбільших в Україні. При інших рівних, мало що могло вибити АМК з цих позицій, і комбінат міг би позмагатися за перші місця за обсягами виробництва. Але руйнування інфраструктури - електропостачання і залізниці, особливо ключового для Алчевська Дебальцевського залізничного вузла, не давали змоги підприємству відновити роботу. АМК планував запустити виробництво в січні, потім у травні, але марно.

І тільки на початку червня задули одну доменну піч. У липні, можливо, почне роботу ще одна. Можливо, оскільки, на жаль, не можна виключати якогось чергового обстрілу, через який плани можуть переглянути, як це було в травні, коли було порушене електропостачання заводу. Поки що про виробництво сталі не йдеться, хоча воно й можливе. Усе залежить від того, чи буде стабільним випуск чавуну. Як і на "Донецьксталі", на АМК вивчають можливість поставок залізорудної сировини з Росії, як і з України, хоча раніше традиційними й основними постачальниками для комбінату були ГЗК "Метінвесту".

Разом із перезапуском Алчевського меткомбінату стабілізувалася робота сусіднього коксохіму, що також належить ІСД. У березні Алчевський коксохім не виробляв коксу і відновив діяльність лише у квітні. Це допомогло ІСД забезпечити поставки коксу на свій другий український меткомбінат - ДМК ім. Дзержинського, що перебуває на території, контрольованій ЗСУ, і в такий спосіб наростити випуск сталі, причому досить значно. У травні комбінат виробив 257 тис. т сталі - подібні обсяги останній раз спостерігалися в середині 2013-го. Хоча при бажанні і можливостях нарощувати обсяги виробництва підприємству є куди, адже в травні металургійні потужності було завантажено на 64%.

Очікуваної масштабної атаки сепаратистів на Маріуполь, де на сьогодні виплавляється третина всієї української сталі, на щастя, не було. Щоправда,
12 червня через обстріл бойовиками був пошкоджений магістральний газопровід, по якому газ поставляється в місто. Подачу газу припинили на кілька діб, через що маріупольським метпідприємствам довелося зупиняти агрегати. Уже 15 червня роботу заводів відновили. Чи вплине ця НП на виробництво в червні, стане зрозуміло, коли підприємства опублікують статистику за місяць.

До цього в обстановці досить умовного перемир'я обидва комбінати "Метінвесту" продовжували нарощувати виробництво сталі, хоча на довоєнні обсяги ще не вийшли. "Азовсталь" виплавила в травні 312 тис. т, ММК ім. Ілліча - 278 тис., що ще на 22 і 26% відповідно менше, ніж у травні минулого року, але є найкращим результатом із серпня 2014-го. Перешкоди для повного завантаження залишаються такими самими, що й для інших українських виробників, які розміщуються у Донбасі, - зруйноване залізничне сполучення, якого без повноцінного миру не відновити.

Розташований на окупованій території Єнакіївський металургійний завод, що входить в "Метінвест", у березні відновив виплавку сталі і відтоді працює з пристойним завантаженням - близько 66–70%. Якщо військово-політична ситуація стабілізується, підприємство цілком здатне продовжувати збільшувати завантаження.

Яскравий представник придніпровської групи металургійних підприємств, якому вдалося уникнути прямих наслідків війни, - меткомбінат "АрселорМіттал Кривій Ріг" - збільшив виробництво сталі за п'ять місяців 2015 р. на 4%, до 2,6 млн т. І це попри те, що підприємство повністю втратило один з найважливіших для себе ринків - російський. Комбінат "Запоріжсталь" (належить "Метінвесту" і росіянам) зберіг обсяги виплавки сталі практично незмінними із січня по травень 2015 р., продемонструвавши зниження лише на 1%, до 1,6 млн т.

Рударі витримують просідання цін

Зниження виробництва сталі в Україні не могло не позначитися на гірничорудній галузі. Випуск залізорудного концентрату за п'ять місяців знизився на 7%, до 21,5 млн т. Здебільшого це відбулося через те, що частину сировинної продукції не вдалося переорієнтувати на зовнішній ринок після того, як охоплені війною внутрішні споживачі скоротили закупівлі або взагалі зупинили своє металургійне виробництво. Підклало жару до вогню і безпрецедентне падіння цін на залізну руду у світі, викликане глобальним надвиробництвом і зниженням попиту. У березні ціни в китайських портах упали до мінімуму з 2010 р. Ряд українських комбінатів задумалися про доцільність подальшої роботи, оскільки ціни досягли рівня беззбитковості.

Якби падіння цін продовжилося, підприємства почали б показувати негативний фінансовий результат. Подальше скорочення видобутку руди, яке було цілком можливим, призвело б до негативних соціальних наслідків, яких поки що вдалося уникнути. Втім, ціни на руду з кінця березня "відскакують" і вже "відросли" на 40%, до 65 дол. за тонну в Китаї. Такі ціни забезпечують певну подушку безпеки для рударів у вигляді прибутку.

Не всі ГЗК скорочували виробництво руди. Наприклад, розташований у безпечній з військової точки зору Полтавській області Полтавський ГЗК компанії Ferrexpo (контрольний пакет належить Костянтину Жеваго) вийшов на повну потужність з виробництва котунів - близько 12 млн т на рік. Підприємство встигло завершити інвестпрограму з розширення потужностей і, орієнтуючись зараз тільки на зовнішніх покупців, здатне забезпечувати високе завантаження. ПГЗК має непоганий запас міцності, щоб витримувати проосідання цін на руду у світі, якщо воно повториться і триватиме довше, ніж першого разу.

Якщо подивитися на загальну картинку в гірничо-металургійному комплексі України, то ключове запитання нині: чи буде встановлено повноцінне перемир'я в Донбасі, яке дозволить почати відновлення зруйнованої інфраструктури? Якщо ж ні, і конфлікт наростатиме, це не обіцяє нічого доброго ключовій галузі української економіки.

Якщо ж розум усе ж таки візьме гору, то українські підприємства, які можуть належати різним власникам, але є вертикально інтегрованими ланцюжками, мають гарні шанси вистояти в глобальній конкуренції. Конкуренція ж буде жорстка, але в ній так просто український ГМК з ринку не витіснити. У період різкого скорочення виробництва сталі восени експорт металопрокату з України знизився зі звичних 1,7–1,9 млн т на місяць до 1,2 млн. У травні продажі за кордон становили 1,5 млн т і цілком можуть зростати далі, зміцнюючи тим самим платіжний баланс. Якщо, звісно, не завадять можливі бойові дії.