Промислове відродження України: ціна питання

Інна Шовкун 1 квітня, 00:00
123
joyfull / depositphotos.com

Читайте також

До теми промислового відродження економіки України останнім часом дедалі частіше звертаються представники уряду та бізнесу. А перший віце-прем'єр С.Кубів навіть заявив: "В України є всі передумови відновити свою індустріальну велич". Безумовно, Україні, яка потерпає від військово-політичної та економічної агресії, сьогодні конче потрібно відроджувати промисловість, непоправної шкоди якій завдають, зокрема, і втрата господарських зв'язків з підприємствами окупованої території Донецької та Луганської областей, порушення виробничих ланцюжків між технологічно пов'язаними галузями добувної та обробної промисловості. Але чи маємо необхідні для цього інвестиційні та фінансові передумови?

Чи з нашою кишенею громадити плани?

Аналіз показників економічної діяльності свідчить про те, що промислові підприємства перебувають у кризовому фінансовому стані, мають гостру нестачу наявних доходів. Діяльність ключових для індустріального відродження галузей — добувної промисловості, металургійної, хімічної, харчової, машинобудування, енергетики тощо упродовж останніх років є збитковою, тобто прибутки прибуткових виробництв менші за збитки збиткових (див. табл.). Частка збиткових підприємств становить 27–35% у загальній їх кількості.

Масштаби втрат для економіки, зумовлені таким фінансовим станом промисловості, надто великі: якщо у 2014–2015 рр. фінансовий результат прибуткових підприємств у середньому становив 4,6–4,8% ВВП, а збиткових — 13,7–15,3% ВВП, то у підсумку сукупний від'ємний результат сягав 9,2–10,5% ВВП. Дані за дев'ять місяців 2016-го демонстрували деякі ознаки фінансового оздоровлення промисловості завдяки збільшенню прибутків у добувній галузі, тоді як переробна промисловість й енергетика залишаються обтяженими збитками.

Від'ємні фінансові результати свідчать про скрутне становище виробників, їх неспроможність покривати свої витрати власними доходами, що слугує чинником їх декапіталізації. Крім того, це є віддзеркаленням обмеженої здатності підприємств промисловості створювати додану вартість і прибутки, що визнається чи не основною причиною кризових явищ у національній економіці. Також вони свідчать, що там, де досі діє деіндустріальна модель економіки, яка веде до деградації та занепаду, створення високотехнологічної індустріальної моделі вітчизняної промисловості, нарощування виробництва товарів з високою доданою вартістю залишаються завданнями на перспективу.

В умовах нестачі доходів підприємства промисловості стрімко наростили борги. Упродовж 2013–2016 рр. обсяг залученого ними позичкового капіталу зростав у середньому на 70% щороку. Станом на вересень 2016 р. обсяг накопиченого боргу у 5,3 разу перевищив наявний у 2012 р. (рис. 1). Водночас власний капітал виробників скоротився на 30% — унаслідок одержаних збитків, припинення діяльності, втрати активів на окупованих Росією територіях. Середньорічний темп приросту позичкового капіталу становив 1231 млрд грн, а темп скорочення власного капіталу — 110 млрд грн. У результаті поєднання двох протилежних тенденцій — нарощування боргів і декапіталізації підприємств — рівень боргової залежності у промисловості наблизився до чотирьох (у стільки разів борги перевищують власний капітал), тоді як звичайний її рівень у країнах, що розвиваються, принаймні втричі менший.

За визнанням фахівців, такий аномально високий рівень боргової залежності підприємств є проявом крайньої деформованості фінансової моделі ведення бізнесу в Україні. Цій моделі притаманна не тільки відсутність або обмеженість прибутків і, отже, дефіцит ресурсів для інвестицій та надвисока боргова залежність, а й нагромадження капіталу у тіньовому секторі та офшорних юрисдикціях. Тіньові та офшорні схеми використовуються для виведення коштів з підприємств, які залишаються зі збитками, та накопичення прибутків на приватних рахунках за межами країни. Крім того, її ознакою є дисфункціональність усіх елементів трансмісійного механізму, що здійснює перерозподіл фінансових ресурсів в економіці (банківського сектору, небанківських фінансових інститутів, бюджету), чим зумовлено збереження розривів між тими секторами економіки, де концентруються фінансові ресурси, і тими, де існує їх гострий дефіцит.

Зокрема, фінансовий сектор не повною мірою виконує свою основну функцію — акумулювати заощадження інших секторів, трансформуючи їх у виробничий капітал через механізми непрямого (боргового або пайового) фінансування, і тим самим сприяти міжгалузевому перерозподілу капіталу. В Україні банки уникають кредитувати виробничий сектор, навіть маючи вільну ліквідність. Фінустанови розміщують цю ліквідність на західних коррахунках майже під нульові відсотки, проте не хочуть кредитувати підприємства навіть під високі відсотки. Причини цього — незахищеність прав кредиторів і високі ризики неповернення виданих кредитів (наприклад, частка прострочених кредитів у портфелях системоутворюючих українських банків сягає 50%).

Підприємства промисловості (особливо переробної) у своїй інвестиційній активності майже повністю відлучені від фінансового ринку. Так, частка кредитів в інвестиціях у переробну промисловість скоротилася до 1,9% (2015 р.), тоді як ще 2011-го вона становила 12,8% (рис. 2). У низці галузей переробної промисловості взагалі припинено використання позикових і залучених коштів у виробничих інвестиціях. Недоступність позикових коштів зумовлена передусім дорожнечею кредитних ресурсів. Ставки за банківськими кредитами перевищують рентабельність промислової діяльності у чотири рази і більше (рис. 2). Відсоткову політику центрального і комерційних банків слушно оцінюють як механізм вибудовування стіни між банками і виробництвом, що закриває перспективи зростання і для економіки, і для банків. Відповідно, велика частина промислових підприємств не має "платоспроможного" попиту на кредити та потерпає від нестачі інвестицій.

Промисловість замкнена на власних коштах як джерелі інвестицій у розвиток, проте і це джерело дуже обмежене. За рахунок самофінансування забезпечується 87% інвестицій в основний капітал промисловості та 97% — переробної промисловості. У структурі джерел інвестування дедалі меншою стає частка позикових коштів, коштів іноземних інвесторів, населення, інвестиційних інституцій, коштів державного і місцевого бюджетів. Брак власних коштів і неспроможність залучити ресурси фінансового ринку для інвестицій прирікає виробників на подальшу втрату технологічної конкурентоспроможності. Загалом недостатність капіталу у виробничому секторі залишається серйозною перешкодою для індустріального відновлення економіки країни.

Дозвольте грошам увійти

Виконавчий директор Національного комітету з промислового розвитку України А.Гіршфельд у своїй статті "Створення стратегії розвитку промисловості — живий процес" (DT.UA №4 від 4 лютого 2017 р.) запропонував бачення очолюваного ним комітету базових умов для реалізації такої стратегії. Спробуємо детальніше розглянути ціну питання та в який спосіб можна залучити необхідні
кошти.

Зважаючи на те, що первісна вартість основних засобів переробної промисловості у сучасних цінах становить
1657 млрд грн, а ступінь їх зношення — 76%, то тільки для простого їх відтворення буде потрібно орієнтовно 1256 млрд грн. Основними маркерами творення фінансового підґрунтя індустріального відновлення мають бути:

— оздоровлення інвестиційного клімату, що передбачає системне вдосконалення правової бази, утвердження верховенства права. Тільки так можна захистити права кредиторів, мінімізувати ризики інвестиційної діяльності на внутрішньому ринку, очистити економіку від надлишку "токсичних" боргів і хронічно збиткових підприємств. І вже тоді вільна ліквідність банків, яка нині оцінюється у понад 100 млрд грн і 5 млрд дол., повертатиметься із зарубіжних коррахунків і ставатиме кредитним ресурсом для економіки;

— завершення надто тривалого процесу "очищення" банківської та стабілізація діяльності всієї фінансової системи. Це допоможе повернути довіру суб'єктів економіки, дасть стимули для пожвавлення ощадного процесу і нарешті сформує достатні ресурси для кредитування підприємств реального сектора. Відомо, що нині населення тримає "під матрацами" від 22 до 86 млрд дол. готівки. Не забуваймо і про нечувані статки державних чиновників, які виявило е-декларування, що також зберігаються у готівці та перебувають поза фінансовим сектором. Зазначені кошти перетворилися на непрацюючі фінансові активи і тому швидко знецінюються на тлі дефіциту інвестиційних ресурсів для економіки. Альтернативні можливості для населення — тримати свої гроші не "під матрацами", а в надійних банках, чи інвестувати їх у сучасні компанії, чи навіть формувати особисті інвестиційні портфелі, використовуючи відкритий доступ до фінансових ринків, — стимулюватимуть до збільшення заощаджень, які забезпечать економіку інвестиціями, а громадян — гідними доходами. За умови повернення коштів населення в економіку уряд не жебратиме по світу за траншами і позиками;

— зміна парадигми монетарної політики. Рушійною метою рішень НБУ має стати прогрес в економіці та підвищення добробуту громадян (як це роблять центральні банки багатьох країн світу, у тому числі США, Великої Британії). Одним із способів досягнення такої мети є забезпечення економіки дешевими довгими грошима. Тим самим розморожується кредитування інвестицій у промислове виробництво. Розрахунки свідчать, що зниження ставки за кредитами, які видаються у гривні, на 1% сприяє зростанню інвестицій у промисловість на 2,3 млрд грн, а за кредитами в іноземній валюті — на 14,5 млрд грн;

— реформування фіскальної системи, націлене на деофшоризацію та детінізацію бізнесу і сприяння припливу інвестицій. За різними оцінками, починаючи з 1991 р. з України в офшори виведено капіталу на суму 148 млрд дол. Не всі ці багатства виводилися з країни корупційною клептократичною владою. Бізнес використовує офшори для легального зниження податкового навантаження, зменшення ризиків (наприклад, таких, як втрата коштів у збанкрутілих банках, рейдерські захоплення), спрощення судового захисту своїх інтересів (наприклад, від необґрунтованих вимог податківців). Для цієї частини бізнесу створення сприятливих фіскальних умов стимулюватиме повернення капіталів в економіку у вигляді прямих іноземних інвестицій і кредитів. Навіть тепер кошти з офшорів відіграють неабияку роль у промислових інвестиціях. Зокрема, частка Кіпру у прямих іноземних інвестиціях, накопичених у промисловості України, становила 19,3%, або 2,6 млрд дол. (на 1 жовтня 2016 р.), Нідерландів — 12,8%, або 1,7 млрд дол. Кошти з офшорів надходять в економіку також у формі боргового фінансування. Крім того, в країні у тіньовому секторі обертаються кошти, що приблизно становлять 35–40% обсягу офіційного ВВП. Залучити до розбудови економіки країни капітали з тіньового обігу та офшорів дозволило б давно очікуване запровадження податкових і митних інвестиційних стимулів для нових промислових виробництв через механізм індустріальних парків;

— збалансування структури капіталу та оздоровлення фінансів підприємств. Зокрема, доречно згадати про те, що з балансів збанкрутілих банків фактично конфіскували значні суми обігових коштів юридичних і фізичних осіб, що серйозно дестабілізувало їх роботу. За різними оцінками, суми втрат сягають 400 млрд грн, що еквівалентно 80% власного капіталу великих і середніх виробників промисловості або 22% — усіх галузей. Ці кошти не випарувалися безслідно — десь вони "осіли", тож їх необхідно повертати;

— фінансова стабілізація підприємств за рахунок забезпечення їхнього доступу до ринків збуту готової продукції. Нині доходи промислових постачальників від реалізації продукції на 65% формуються на внутрішньому ринку та на 35% — на зовнішньому. Тож державна підтримка національного виробника (в частині сприяння зростанню платоспроможного попиту на внутрішньому ринку, ефективного стимулювання і захисту експорту) слугує необхідною умовою стабілізації доходів підприємств і формування їхніх власних інвестиційних ресурсів;

— відновлення єдності промислово-економічного комплексу країни. Навіть після трьох років руйнації війною економічного потенціалу Донецької та Луганської областей їх обсяг реалізації промислової продукції перевищив 245 млрд грн у 2016 р., що становить 13,9% від сукупного, а експорту товарів — 3,9 млрд дол., або 10,6% відповідно. Тож значення цього промислово інтенсивного регіону залишається надто важливим для країни, щоб покинути його на поталу ворогам.

У такий спосіб і можна зібрати кошти для промислового відродження. Цілком реально, якщо справді захотіти створити відповідні умови.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.76
EUR 28.75