Без компасу й вітрил дрейфує українська наука

Олександр Демченко 31 березня, 23:00
нану

Читайте також

Нещодавно я натрапив на статтю, 25 років тому надруковану в журналі Science, де досліджувався стан тодішньої української науки. Мені стало сумно й страшно. 

Невже саме такі емоції може викликати стаття в цьому найвідомішому в світі науковому журналі? Охочі можуть знайти її, вона вийшла під заголовком "Відрізана від основного шляху дрейфує українська наука" (Science, том 258, с. 24—26, 1992 р.). Відряджений тоді до Києва кореспондент Science брав інтерв'ю у провідних українських учених, намагаючись оцінити проблеми, що стояли перед ними, як-от: відірваність від світового наукового прогресу через неналежний доступ до потоків інформації, низький рівень контактів з іноземними колегами, відстороненість від викликів, що стоять перед Україною як державою. Вже тоді стало зрозуміло, що чимало "видатних" наукових досягнень були видатними лише в умовах замкнутого інформаційного простору колишнього СРСР, а багато наукових розробок могли бути впроваджені у практику лише в умовах низького технологічного рівня нашої промисловості. Все це знайшло відображення у згаданій статті. Один з американських бізнесових консультантів, який тоді перебував у Києві, намагаючись знайти технологічні розробки, варті того, щоб бути впровадженими на Заході, стверджував: "Українці думають, що якщо вони створили новий продукт, будь-який продукт, то його можна буде продати. Вісімдесят відсотків з них мають корисні для ринку ідеї лише в їхній голові, бо не знають, що вже є на ринку. Що ж до інших, то в п'яти відсотків з них є гарні ідеї, але вони ставлять такі умови, що домовитися з ними неможливо". І це при тому, що технічні дисципліни домінували (і нині домінують) у діяльності НАНУ. Такий стан речей був результатом провінційності й другорядності НАНУ в порівнянні з "великою академією" — АН СРСР. Усі інші напрями, зокрема ті, що визначають науковий і суспільний прогрес (біологія, гуманітарні науки), перебували тоді і залишаються дотепер у занепаді. Для подолання проблем бракувало і розуміння, і організаційних передумов.

Проте не жалюгідне фінансування української науки, а його розподіл був у цій статті предметом особливої уваги. Мої слова "Маленькі доступні кошти розподіляються без огляду на наукові досягнення" були винесені в підзаголовок, а далі з інтерв'ю було процитовано: "Ми розуміємо, що країна бідна, і ми не просимо багато. Але якщо ці малі кошти розподіляються без огляду на наукові здобутки, то це бентежить".

Сумно й страшно, що нічого не змінилося. Ці 25 років стали для нашої науки, як і для держави загалом, роками втрачених можливостей. 

Керівництво НАНУ несе величезну моральну відповідальність за те, що за 25 років так і не створено стратегії розвитку нашої науки, з якою можна було б вийти до суспільства. Успіхи світового рівня невеликого кола вчених не можуть замаскувати вкрай неефективну роботу наукового загалу. А звідси й відповідь суспільства, держави, її законодавчих і виконавчих органів, що знайшло відображення в драматичному скороченні фінансування науки — такому, що ставить під загрозу саме її існування. Умови виживання не сприяють науковій творчості. Катастрофічних масштабів набув відтік кадрів. У наукових установах залишаються ті, кому нікуди податися, — переважно науковці пенсійного віку. Їм важко інтегруватися в сучасний науковий і технологічний прогрес, і вони діють у найпростіший спосіб — виходять на вуличні протести з єдиною вимогою — збільшити фінансування. Так учені стають жебраками, і вже в цій непривабливій ролі їх сприймає суспільство. 

Наближається катастрофа. Керівництво НАНУ геть безпорадне, воно нічого не може запропонувати. Продовження практики неповної зайнятості, скасування вакантних посад, щоб молодь, яка працює за кордоном, не могла повернутися — хіба це не сповзання у прірву? До такого жахливого стану ми йшли 25 років. Як з нього вийти? У пошуках відповіді може допомогти аналіз організаційних засад науки. 

Наука багатобарвна і неповторна у прагненні пізнати нове й невідоме, донести свої відкриття й здобутки до людського загалу. Вона робить як великі, так і малі кроки у невідоме. Проте великі кроки дуже ризиковані, оскільки ані сам учений, ані ті, хто фінансує і забезпечує його роботу, не гарантують очікуваного результату. Суть у тому, що фінансувати й забезпечувати треба те, чого ще немає. І тому виникли дві концептуально різні системи організації й фінансування наукових досліджень, відбору тих, що матимуть підстави для проведення досліджень. Перша з них охоплює всі науково й технологічно розвинені держави світу, а друга з науково розвинених країн залишилася тільки в Україні. 

Першу часто називають грантовою, хоча вона може включати не лише гранти, тобто кошти, що виділяються на певний термін без вимоги їх повернення для виконання наукових досліджень, запропонованих самим науковцем. Тут можуть бути і завдання державних організацій на проведення досліджень, і створення розробок суспільної ваги, і пропозиції приватних фірм на створення нових технологій. Основний принцип — залучення максимальної кількості претендентів і запропонованих ними ідей з максимально жорстким відбором найбільш вагомих і перспективних. 

Зі свого досвіду експерта з багатьох міжнародних проектів на рівні Євросоюзу і приватних фондів наведу основні критерії такого відбору.

По-перше, це новизна й амбіційність самого проекту. А тому треба не просто викласти ідею дослідження, а й продемонструвати чітке уявлення про шляхи її реалізації з оцінюванням можливих ризиків. 

По-друге, мають бути авторитетними особа заявника проекту і його основні учасники. Зважується, наскільки успішними і вагомими були результати їхніх попередніх проектів, який був рівень їхніх патентних заявок і публікацій, як ці результати були реалізовані і наскільки ефективно впроваджені. Далі слід довести, що для проведення запропонованих досліджень необхідні умови справді існують (з оцінюванням кадрового потенціалу, інфраструктури, обладнання тощо). 

З проектами, де можна очікувати практичної значимості результатів, — іще складніше. Потрібно залучити приватну фірму, яка б гарантувала впровадження результатів (якщо їх буде досягнуто), — з оцінюванням соціального ефекту, можливості створення робочих місць тощо.

Така система не лише забезпечує конкурентні умови для дослідників, вона ламає відомчі бар'єри. Прикладів багато. Однією з найбільших у світі грантових організацій є Департамент енергії США. Йому підпорядкована мережа національних лабораторій (аналогів наших НДІ), що були створені під час війни для розробки нової зброї. Нині вони продовжують існувати на засадах державно-приватного партнерства, і їхні співробітники мають витримувати конкуренцію за фінансування з колегами, які працюють в університетах, за умов загальнонаціональних конкурсів. Інший приклад — національні інститути здоров'я США. На відміну від нашої Академії медичних наук, вони, отримуючи державне фінансування і здійснюючи на грантовій основі власні дослідження, більшу частину отриманих коштів виділяють на гранти вченим, що працюють в університетах і приватних фірмах.

Зверніть увагу на деякі цікаві особливості. Вчений може працювати в академічній структурі, в установі, фінансованій державою, в університеті, приватному секторі або навіть бути вченим-одинаком і конкурувати на рівних за конкурсне фінансування з державних фондів. Не завжди, але є навіть можливість при отриманні гранта перейти зі своїм фінансуванням до іншої установи, де кращі умови для проведення досліджень. Наукові й науково-освітні установи борються за найкращих дослідників, що приносять і славу, і значні кошти.

Але є й інша система, яку можна назвати розподільчо-відомчою. Це коли виділені з державного бюджету кошти на науку розподіляються спочатку між міністерствами й відомствами, що дотичні до науки, а також тими, які потребують наукового супроводу. Певну частину цих коштів отримують НАНУ і галузеві академії. Далі відбувається розподіл коштів між науковими установами, а в них — між підрозділами і колективами дослідників. Вчені, як і весь допоміжний персонал, є штатними працівниками установи. Лише вони мають право на державне фінансування своєї планової наукової теми, навіть якщо відомо, що в іншій установі ці дослідження могли би бути виконані значно ефективніше. Фактично вчені перебувають на державній службі, їхні трудові обов'язки регулюються законами про працю. Звільнити науковця з роботи можна лише за систематичні порушення трудової дисципліни. А якщо він справно ходить на роботу, то й справно одержуватиме зарплату, навіть якщо його науковий доробок дорівнює нулю. Спитаєте, як же так, адже раз на 5 років проводиться атестація науковців. За традицією, в НАНУ нікого не звільняють, і атестацію проходять усі.

Розглянемо, як працює ця система на рівні наукових колективів. Учений, генеруючи наукову ідею, для її реалізації сам собі ставить завдання і фактично сам перед собою звітує. Звісно, є формальні процедури, такі як звіт перед радою наукової установи з оголошенням рецензій, проте ці рецензії завжди схвальні. Після цього переплетений звіт подається до президії НАНУ, де складується. Саме він є підставою для нарахування зарплати і здійснення всіх витрат наукового колективу за час виконання "планової" теми (3—5 років). Проте за 50 років свого перебування в науці я не знаю жодного випадку, коли б науковий звіт не був прийнятий. Пам'ятаю один випадок, коли колега звітував про результати роботи явно сфальсифіковані. Я запропонував звіт не затверджувати. Але вчена рада його затвердила. Просто ніхто не знав, що робити, якби звіт був відхилений, бо жоден документ не передбачав такого. Це приклад того, що за такої системи неминучі витрати не лише на забюрократизоване управління наукою, а й на безперспективні, а то й безглузді дослідження. Бюрократичному апарату їх важко відрізнити від справжньої науки, а науковий загал не має для цього ефективних важелів. І не лише важелів, а й чіткої мотивації.

Система, яку називаємо "совковою", успадкована з часів СРСР і досі залишається без змін. В тодішніх умовах вона оптимально відповідала державного устрою з його плановою економікою і відсутністю конкуренції, а також тогочасній руйнівній для вільного розвитку творчої особистості ідеології. В цій системі всі по-соціалістичному рівні — і ті, хто самовіддано працює на передових рубежах науки, і ті, хто приходить на роботу, щоб відіспатися. Вона не лише пережила крах СРСР, вона без істотних змін існує дотепер. Є у нас видатні вчені, що неймовірними зусиллями вибороли участь у міжнародних наукових проектах, але є й нездари. І ті й інші в нинішніх реаліях за дефіциту коштів вимушені працювати неповний робочий тиждень, отримувати меншу зарплату. Для одних це просто більше вільного часу, а для інших — крах надій і можливостей отримати результати світового рівня. Проте лише за "совкової" системи її "видатні організатори" в НАНУ можуть ігнорувати об'єктивні критерії ефективності досліджень і ухвалювати вольові керівні рішення. Зберігати бодай якусь дієздатність у минулому така система могла лише за умови збільшення фінансів і кількості наукових кадрів, бо на запити суспільства на нові відкриття могла реагувати лише створенням нових наукових колективів. А що зі старими колективами? Вони продовжували і продовжують існувати, бо в НАНУ не існувало і досі не існує дієвих механізмів їх перепрофілювання або закриття. Якщо так, то за цієї системи можна ігнорувати об'єктивні критерії ефективності вченого, розпорошуючи державні кошти на створення неконкурентних продуктів і навіть просто видимості бодай якоїсь наукової діяльності. Нині марнування грошей перейшло критичну межу. В умовах скорочення державних витрат на науку, подорожчання комунальних послуг і падіння курсу гривні ця система демонструє свою цілковиту недієздатність. Вона не лише недосконала, вона стає вбивчою і руйнівною для науки. Саме це зараз і відбувається.

Країни Східної Європи дублювали систему організації науки, що існувала в СРСР, проте їм вдалося пройти болісний період реформування. Результатом стала повна інтеграція у світовий науковий простір, радикальне поліпшення фінансування й умов роботи науковців. Ігнорувати ці процеси нашим "видатним організаторам науки" було непросто. Тут пішли в хід слова про наукові традиції, спадкоємність, розумний консерватизм тощо. Президентові НАНУ Борисові Патону довелося докласти чималих зусиль, щоб "об'єднати вчених СНД", створивши Міжнародну асоціацію академій наук і ставши її незмінним президентом. Проте і тут його спіткала невдача. Неочікувано вона прийшла саме з боку Росії, на яку він взорувався. За минулі роки російський уряд провів радикальну реорганізацію наукової сфери, позбавивши керівництво своєї академії наук права вільно й безконтрольно розпоряджатися її майном, фінансами і кадрами. Наслідувати вже не було кого. І от, працюючи на несумісних з усім науковим світом організаційних засадах, НАНУ поступово перетворилася на ізгоя. Так, для годиться, відбуваються якісь закордонні візити, підписуються якісь папери. Проте суть залишається незмінною. Даються взнаки і низький професійний рівень керівництва НАНУ, і його вікова невідповідність. Адже в країнах Європи навіть нобелівські лауреати виходять на пенсію після досягнення відповідного віку.

Розв'язуючи подібні нашим складні організаційні і соціальні проблеми, наукові організації в сусідніх країнах відмовилися від прямого фінансування наукових установ і перейшли на систему фінансування конкурсних наукових проектів. І оскільки ці факти вже неможливо було ігнорувати, в НАНУ знайшли відповідь — таку систему слід дискредитувати. Як саме? А дуже просто.

Тематичні конкурси на наукові проекти все ще оголошують — як додаткові до "планової" тематики. Але відповідну інформацію розсилають іноді з таким запізненням, що вчений просто фізично неспроможний підготувати якісний проект. Далі в закритому режимі ухвалюють рішення, які призводять до розпорошення коштів, після чого на кожен проект залишаються буквально крихти. Ба більше, і ці виплати відбуваються не на початку, а наприкінці виконання робіт. Тобто кошти не виправдовують навіть зусиль на їх одержання. Але найцікавіше те, що керівництво НАНУ не вважає за потрібне навіть інформувати авторів проектів, яким було відмовлено. Я не знаю жодного випадку, коли б результати експертизи з критичними зауваженнями довели до заявника проекту. Складається враження, що експертиз узагалі не проводять, а гроші ділять між тими, хто ухвалює рішення. 

Тому потрібні не вибори нового президента НАНУ, а повна відмова від послуг президії НАНУ в управлінні наукою. Як в усьому цивілізованому світі, академія наук має стати не органом державного управління нерухомим майном, фінансами і кадрами, а авторитетним елітарним клубом ветеранів науки, здатним прогнозувати її розвиток, формувати науково обґрунтовані пропозиції для вирішення державних завдань. Хоча й тут виникнуть проблеми із самою НАНУ. Перегляньте список з найбільш відомих у світі вчених України, складений за об'єктивними наукометричними даними. Не так багато знайдете в ньому дійсних членів НАНУ, хоча дехто з них не проґавить можливості приписатися автором до робіт своїх підлеглих і таким чином підняти власний рейтинг. Скажемо прямо, авторитет академіка в нашій науковій спільноті і так досить низький і з кожними виборами падає ще нижче. Але ж і можливості впливати на рішення президента і президії НАНУ академіки практично не мають. Вони лише виконують роль статистів, ухвалюючи на загальних зборах зведений науковий звіт, та час від часу обирають собі подібних. Все інше відбувається за зачиненими дверима — це такий спосіб управляти наукою. 

Кому передати управлінські функції? Здоровий глузд і світовий досвід підказують, що управляти наукою зовсім не потрібно. Вчені — люди творчої праці, керувати ними зайве. Треба лише надавати організаційні, управлінські й фінансові послуги. А державна політика має здійснюватися шляхом пріоритетного фінансування найпотрібніших державі наукових програм за результатами відкритих конкурсів проектів. У світі ці функції найчастіше виконує державна структура. Проте є й інші варіанти. Їх описано в цікавій книжці Габовича, Кузнєцова і Семенової "Українська фундаментальна наука і європейські цінності" (Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2015). У Німеччині, наприклад, наукова політика здійснюється за участі наукових товариств Фраунгофера і Макса Планка. Треба чітко зрозуміти, що євроінтеграція української науки — це загибель НАНУ як управлінської структури.

Вже понад рік ми живемо за новим Законом "Про наукову і науково-технічну діяльність". 

Хай у мене кине камінь той, хто відчув позитивні наслідки дії цього закону. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
40 коментарів
  • Teacher4041 5 апреля, 17:46 Олександре, камінь у тебе кидати ніхто не буде. Адже ти маєш рацію. Тільки при такому мізерному рівні державного «фінансування» науки про перехід на серйозні грантові програми нема що й говорити. Реорганізацію НАНУ звісно треба здійснювати, але помірковано, щоб не наробити помилок і не завдати шкоди. Вважаю, що це завдання під силу молодим науковцям, які в даний час здебільше і забезпечують науковий прогрес груп та лабораторій. Їх запрошують вступати до вищих навчальних закладів, залюбки приймають у відомі наукові колективи за кордоном. Якщо забезпечити їм достатній рівень фінансової підтримки, на кшталт закордонних радників наших урядовців та керівників державних структур, то згодом, збагачені досвідом в науково-методичному плані, вони можуть повернутися на Батьківщину з великою користю для облаштування та організації наукового процесу з інтеграції в світову науку. Молоді наукові кадри повинні бути затребуваними як на державному, так і на рівні приватного підприємництва. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • luca 4 апреля, 18:34 Позвольте мне поддержать автора, Александра Петровича, который всегда на передовой в украинской науке. Но, он, как пишет как обычный наш народный депутат, т.е. "заговаривает" тему. И здесь прав C. Gogol в том, что нужно действовать и "принимать решение". А решение, на мой взгляд, нам опять подсказывает Верховная Рада (ВР), где коалиция вроде бы и есть, и вроде бы ее и нету. Давайте создадим, по аналогии с РАН и ВР, Клуб, скажем "1 апреля", цель которого должен состоять в выходе научных институтов из состава НАНУ - я помню комментарий к предыдущей статье в "ЗН", что такой выход не противоречит нынешнему кодексу научно-технических организаций - извините, не силен в юридических лабиринтах. Тогда эти наши "выдающиеся ученые" из нану'вского "песочника" пусть строят научные замки сами с собой и получают гранты "Горизонт-2020" (Кто знает кого-нибудь из этого песочника, кто получил такой грант?). Предлагаю выбрать председателем Клуба "1 апреля" А.П. Демченко, а его замом - товарища Гоголя.
    Oxyz 4 апреля, 21:58
    ну зачем вам ешо один клуб дураков? если делать нечява то трудоустройтесь у Илона Маска.
    Alexdem 6 апреля, 09:32
    Від автора. Давайте не переводити на безглуздя. Мабуть варто активувати громадську раду при МОН і надати їй потужну підтримку. Є наукові товариства, що в усьому світі є основою самоорганізації вчених. Формується Національна рада з науки і технологій яку очолюватиме прем'єр-міністр. Є можливості на ситуацію вплинути.
    Oxyz 6 апреля, 15:39
    До автора. Давайте не переводити на пафос. Науковці вже давно розбіглися хто-куди, а тим хто залишився зміни не потрібні. З прем"єр-міністром ситуація теж кумедна... Ну нашо вам ота Нацрада яку очолюватиме ПроФФесор 2?
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Gogol 4 апреля, 15:23 Дорогие читатели статьи А.П.Демченко, Как это не печально, но, ознакомившись с самой статьей и комментариями к ней, а также с невосприимчивостью аудитории к идее о совершенной бесплодности подобных воззваний, единственно что можно посоветовать - это прослушать на YOUTUBE песню Тимура Шаова «товарищи ученые», получите большое удовольствие. Привожу пару последних куплетов https://www.youtube.com/watch?v=rvLt1WgudLY Товарищи ученые! Из книги Судеб следует, Что все там будем: бедный ли, богатый - все равно. На бедность вы не сетуйте - наука жертв требует? Вот вами же и жертвуют с наукой заодно. Когда с интеллигентскими химерами покончите, Вернетесь вы в исконный наш, крестьянский наш уклад: Курятничек в кладовочке, коровка на балкончике, А под балконом грядочки - здесь будет город-сад. Такая вот редукция... Но, прежде чем откланяться, Я кратко резюмирую сегодняшний базар: Товарищи ученые! Мы все в глубокой заднице. Спасибо за внимание, окончен семинар. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Олег Смирнов 3 апреля, 21:25 Усе ж таки не вистачає порівняння НАНУ з іншими державними академіями наук. Ось критичну фразу про те, скільки наукових розробок могли бути впроваджені у практику, гарно було б висловити і стосовно НАПНУ Кременя. __ Фраза "Нині марнування грошей перейшло критичну межу" мала б бути конкретизована інформацією про те, що гроші марнуються на виплату надбавок кандидатам-докторам за фальшиві дисертації, та прізвищами всяких кириленок-ніколаєнок. __ Радикальна реорганізація наукової сфери в Росії автором згадується як позитив, хоча російські вчені (до речі, справжні, а не фіктивні з фальшивими дисертаціями) ту реформу критикують. __ Фраза "авторитет академіка в нашій науковій спільноті і так досить низький і з кожними виборами падає ще нижче" мала б бути доповнена ще більшим падінням авторитету ступеня кандидата чи доктора наук та звання професора. І не тільки того проффесора, котрий Янек або "пі", а й котрий Литвин, Запорожан, Ніколаєнко, і "несть им числа".
    Nedolya 4 апреля, 09:02
    У Кременя, який до речі також академік НАНУ, нуль публікацій у журналах з імпакт-фактором, але багато видано книжок, які чомусь вважають монографіями. Це не важко перевірити за базами Scopus та у пошуковику Google Scholar. Чомусь навіть у НАНУ цей пошуковик прирівнюють до Scopus та Web of Science, що є помилкою, або свідомим вибором, щоб краще виглядати. Але пошуковик містить нерецензовані публікації. Там навіть Януковіч і Яценюк - великі вчені. Авторитет вчених дійсно впав за рахунок навали імітаторів та псевдовчених - гуманітаріїв, педагогів і навіть технарів. Тому потрібно переходити до одного ступеню PhD як кваліфікаційного. Наукові доробки авторів потрібно оцінювати за публікаціями у журналах з імпакт-фактором - майже все це є у рекомендаціях аудиторів ЄС - потрібно лише послідовно втілювати їх у життя. А усі НАПНУ - робити громадськими організаціями. Без цих запобіжників справжні вчені не виживуть - посередність їх затре, забалакає, закидає регаліями та "публікаціями".
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • akbarallah 3 апреля, 20:48 Автор не упомянул и такую статью (видимо по личным мотивам). “Ukrainian science needs elixir of youth” - 34 | NATURE | VOL 522 | 4 JUNE 2015 Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Oxyz 2 апреля, 20:55 Умер выдающийся американец, лауреат Нобелевской премии по физике Алексей Абрикосов https://lenta.ru/articles/2017/03/30/abrikosov/ Он тоже понял что Раша безнадежна в научном плане. Відповісти Цитувати
  • molnauk 2 апреля, 11:53
    molnauk Вчера, 15:12 «http://www.nas.gov.ua/UA/Messages/news1/Pages/View.aspx?MessageID=2890 оголошується черговий спільний конкурс НАН України та УНТЦ за Програмою «Цільові дослідження та розвиваючі ініціативи» з фінансуванням проектів на паритетній основі з 1 березня 2017 року. Вартість пропозиції має бути обмежена 100,0 тис. дол. США. Подальша процедура - За результатами внутрішнього розгляду коротких форм заявок експертними комісіями НАН України (до 12 квітня 2017 р.). Інформація та спілкування в НАН України щодо зазначеного конкурсу: Ольга Миколаївна Атаманенко Тел.: 239-65-96, e-mail: atamanenko@nas.gov.ua . Яка в НАНУ офіційна адреса для подання документів, а не телефон для спілкування? Яка процедура внутрішнього розгляду коротких форм заявок експертними комісіями НАНУ?»
    Невже ніхто не знає, як відбувається розгляд коротких форм заявок експертними комісіями НАНУ?
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • akbarallah 1 апреля, 22:13 ГОСПОДА! - Публикации – это приятно, но… "ПО ТВОИМ ДЕЛАМ О ТЕБЕ СУДЯТ". Сотня исследователей (с нормальным h-индексом) на десятки тысяч сотрудников НАНУ, медицинской и аграрной академий – смешно даже об этом писать. А результат за всю историю украинской науки такой: ни одного ПРЕПАРАТА для сельского хозяйства (растениеводства и животноводства) и ни одного своего ХИМИОТЕРАТПЕВТИЧЕСКОГО ПРЕПАРАТА (95% зарубежные в аптеках и 100% пестицидов). Миллиарды рублей (гривен) потрачены из бюджета на содержание лженауки, которую никто не читал и читать не будет. Но зато сотни квази-научных журналов, судьба которых - НА ФАБРИКЕ В ОБУХОВЕ. Народ не интересуют статьи (даже и здесь), а интересуют цены в АПТЕКАХ И МАГАЗИНАХ ОГОРОДНИКА. Учитесь у КИТАЯ – умнейший Homo sapiens. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Pedagog 1 апреля, 19:58
    Gogol Сегодня, 18:04 «Еще разповторяю вопроск автору и комментаторам. Кому адресована статья? Кто должен ее прочитать и принять решение? Например, С завтрашнегодня закрыть АН, все государственные деньги отдать в спецфонд и делить между индивидуальными грантами. Кто должен принять это решение? Допустим, мистер Х. Какие есть пути влияния на мистера Х, кроме писания статей в ЗН? Вот что хотелось бы услышать.»
    Прокуратура відкрила кримінальне провадження щодо керуючого справами НАН України http://vnz.org.ua/novyny/podiyi/9969-prokuratura-vidkryla-kryminalne-provadzhennja-schodo-kerujuchogo-spravamy-nan-ukrayiny
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Pedagog 1 апреля, 19:49 У 2015 р. був оголошений конкурс наукових проектів за цільовою комплексною програмою фундаментальних досліджень НАН України «Фундаментальні проблеми створення нових наноматеріалів і нанотехнологій» на 2015-2019 рр. http://www.nas.gov.ua/text/pdfNews/to12032015.pdf Заповнену роздруковану форму запиту у трьох примірниках подавали разом з електронною версією на компакт-диску в прозорих файлах, скріплених у пластиковому швидкозшивачі з перфорацією, ученому секретарю Наукової ради Програми Беспалову Сергію Анатолійовичу за адресою м. Київ, вул. Володимирська, 54, кім. 361., тел.: (044) 234-93-02, e-mail: bespalov@nas.gov.ua. Де на сайті НАНУ можна подивитись перелік проектів, які отримали позитивну оцінку, та склад Наукової ради?
    Alexdem 1 апреля, 20:52
    Від автора. Мені теж це цікаво. Я, мабуть, дотичний до цієї тематики, бо регулярно друкуюся в журналах найвищого рівня з нано, NANOSCALE i MANO LETTERS. На наш проект поданий в НАНУ також не маю відповіді. А з нашого Інституту були ухвалені проекти, що не мають відношення ані до нанотехнологій, ані до наноматеріалів. Проте, коли я взнав, які це дрібні гроші, я перехрестився. Це реалії.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.59
EUR 28.96