Модернізація? Модернізація!

Тетяна Орлова 1 жовтня, 00:00
модер
Василь Артюшенко, DT.UA

Читайте також

Є такий анекдот. У нацистському концтаборі збираються розстріляти англійця, француза і українця. Перебуваючи в доброму гуморі, конвоїри запропонували виконати останнє бажання приречених на смерть.

Англієць: викурити сигару. Дали.

Француз: келих вина. Дали.

Українець: хорошого копняка під дупу. Здивувалися, але таки дали.

Після цього українець вирвав автомат у найближчого охоронця, перестріляв увесь конвой, а потім тих, хто стояв на вежах, схопив за руки англійця й француза, вони прорвалися через колючий дріт і втекли з табору. Захекані сіли перепочити в лісі. Запитують українця, чому він не зробив цього раніше. Той відповідає: "А ми, українці, поки нам не дадуть копняка, ніц робити не будемо".

Ситуація з модернізацією в сучасній Україні аналогічна. 

З історії сучасного світу відомо, що є три типи модернізації. 

Піонерська модернізація властива лідерам світового технічного та економічного прогресу. Постійна боротьба за світові ринки збуту підштовхує передові країни до вкладання значних коштів у науково-технічні розробки. Це дає змогу створювати найефективніші економічні механізми, найраціональніші технології, найпродуктивнішу техніку. Це так чи інакше також впливає на соціосферу, на життя загалу. 

Органічна модернізація практикується країнами, що перебувають у "другому ешелоні" світового економічного прогресу. Вона є результатом природного розвитку капіталу. Її характерна риса — опанування технологій та економічних механізмів, вироблених модернізаторами-піонерами. Ці новинки органічно вписуються в структуру національної економіки, яка, в результаті еволюції, вже дозріла для їх сприйняття, засвоєння та використання. 

Модернізація навздогін теж базується на засвоєнні передових технологій і економічних механізмів. Проте це засвоєння не є природним, органічним, оскільки стимул для такого типу модернізації — не дозрілість національної економіки, а, як правило, зовнішній виклик сусідніх економічно потужніших держав, що загрожує державі-аутсайдеру втратою позицій на міжнародній арені, аж до втрати суверенітету.

Фігурально кажучи, "копняком" для українства стала агресія Російської Федерації — держави, економічно сильнішої, ніж наша. Однак нездатної на справжню модернізацію. На всіх напрямах її життя спостерігаються різноманітні прояви архаїзації, що робить Росію несумісною з сучасністю. Адже саме модернізація потрібна для сумісності з сучасністю. 

Кожна цивілізація — своєрідна, проте російська — ще "своєрідніша". Всі суспільства, які існували досі, тією чи іншою мірою наближалися або до статичного типу відтворення, орієнтованого на підтримку своїх цінностей і соціальних відносин у максимально незмінному вигляді, або до динамічного, інтенсивного, спрямованого на постійні зміни, на розгортання своїх можливостей, найповніше їх розкриття. Перші найбільше цінували й цінують традиції, — такі суспільства називають традиційними. Другі націлені на зміни, оновлення, найвищою цінністю для них є інновація. 

Світова історія знає ще тип проміжної цивілізації, тобто такої, яка вже відійшла від традиційного суспільства, але не прийшла до інноваційного. Вона ніби стала на шлях модернізації, що потребує кардинальних зрушень у цінностях, однак суспільство не може рухатися цим шляхом. Причин такого стану речей багато. Серед них — низька здатність до самоорганізації — найважливішого чинника прогресу. Закономірності, що керують процесами самоорганізації в системах будь-якої природи, а також вивчення процесів виникнення хаосу та дезорганізації — сенс "науки наук сучасності", синергетики. Як колись видатний англійський історик А.Тойнбі пояснював механізм руху історії людських спільнот, так і синергетика вказує на те, що система — суспільство має адекватно реагувати на зміни середовища, в якому існує. У протилежному разі — занепад. Отож, теперішній російський курс не є адекватною відповіддю на "виклики сучасності". І ті, хто його підтримує, — несумісні з сучасністю.

Від кінця 2013 р. українство потужно виявляє свою здатність до самоорганізації. Яскраве свідчення цього — Революція Гідності, добровольчий та волонтерський рухи. Життя підтвердило постулат синергетики, що в кризових умовах спроможність до самоорганізації зростає. Кризу також можна розглядати як "копняк" до модернізації, коли актуальності набирає традиційне українське "Хіба хочеш? Мусиш…"

Традиційність і модернізація — як ці протилежності взаємодіють? Дуже й дуже складна проблема. Особливо з огляду на те, як вона віддзеркалюється в житті країни і кожного її жителя. Наче нарешті визначили курс на євроінтеграцію, суть якої — втілення європейської, західної моделі, котра, нагадаю, найвищою цінністю вважає інновацію. Щоб досягти рівня життя населення країн ЄС, необхідно здійснити чимало змін, модернізуватися. Проте складається враження, що ані "низи", ані "верхи" того не дуже прагнуть.

Влітку в одній київській квартирі приватний майстер робив ремонт. Під час розмови з господинею оселі він заявив, що йому "Європа не потрібна, краще Росія, там можна заробити" (вже скільки часу йшла війна, Іловайська трагедія вже сталася). При тому що йому платили стільки, скільки він сам визначав, мешканцям розповідалися історії про "жартики" на шталт замуровування сирого яйця з маленькою дірочкою під штукатурку в ремонтованій квартирі. От весело, коли люди потім бігають і не знають, звідки сморід! Через місяць після його від'їзду на Вінниччину в кухні почала обсипатися стеля (бо не було виконано ґрунтування під шар фарби). Коментарі потрібні?

Телебачення показує сюжети про підприємців — вітчизняних та іноземних, які намагаються налагодити бізнес в Україні. Один із наших співвітчизників взяв занедбаний берег річки, прибрав сміття, розпочав вирощування осетрів та консервування чорного (!) кав'яру. Обурені місцеві жителі зажадали, аби він пішов геть, бо вони хочуть там мати свій пляж. Два інших іноземці, які переїхали до України, скаржилися, що нікому працювати: лише п'яниці, інваліди та старі немічні люди. А ті, хто все ж таки прийшов на роботу, працюють геть погано, та ще й нарікають на шефа. Чи прагнуть вони модернізації? Риторичне запитання. Багато хто вже пристосувався до поганих, м'яко кажучи, умов і хоче, аби його не дратували, зокрема тим, що хтось працює і намагається жити краще. 

Не надто захоплює модернізаційна діяльність і тих, від кого залежить ефективне проведення реформ, тобто еліти. Їх досить влучно характеризують слова відомого американського суспільствознавця Елвіна Тоффлера з книжки "Третя хвиля", що побачила світ у 1980 р.: "Незалежно від того, що проповідують нинішні партії і кандидати, боротьба між ними навряд чи заходить далі, ніж змагання в тому, хто витисне більше вигоди з решток занепалої індустріальної системи. Інакше кажучи, вони б'ються за крісла на палубі тонучого "Титаніка". Як тоді, так і тепер у більшості представників еліти домінує переконання: "На наш вік вистачить, а там — хоч трава не рости". 

З історії людства бачимо, що головне питання, навколо якого все обертається, — питання ресурсів. І влади, яка їх розподіляє. Звісно, чи не найбільше важать енергоресурси. Цікава у цьому плані історія геніального винахідника Ніколи Тесли. На початку ХХ ст. він продемонстрував світові свій вражаючий експеримент. Із допомогою збудованої за його проектом башти Ворденкліф на острові Лонг-Айленд поблизу Нью-Йорка він висвітлив нічне небо над Атлантикою настільки, що можна було вільно читати газетні заголовки. Однак це не сподобалося магнатам, які заробляли величезні гроші на продажу електрики. Винахід міг обвалити ринок енергетики: хто купуватиме те, що можна отримувати, практично, безкоштовно? Джон Морган, який фінансував спорудження башти тільки для трансляції радіохвиль (як йому казав Н.Тесла), відразу припинив фінансування роботи винахідника. Башта Ворденкліф кілька років стояла занедбаною, а в 1917 р. її підірвали під дивним приводом — начебто її могли використати німецькі шпигуни (тоді йшла Перша світова війна). 

Ще півроку тому майже щомісяця українські ЗМІ повідомляли про того чи іншого вітчизняного розумника, який розробив методику видобутку енергії низької вартості альтернативним шляхом (тепер щось замовкли). І що? І нічого. Бо як же з платою за електрику тим, хто приватизував українську енергосистему? Тарифи… субсидії… соціальна напруга (в Болгарії не так давно сталася "електрична революція"). Все це постає зовсім в іншому світлі. 

Слабко лунають голоси тих, хто зазначає: зростання захворюваності на смертельні недуги сьогодні значною мірою викликане забрудненням планети продуктами згоряння вугілля, нафтопродуктів, газу. Але магнатам, які на паливі роблять свої статки, і пов'язаним із ними чиновникам на це наплювати. 

Повернімося до Н.Тесли. Він до смерті не припиняв своїх дослідів. У 1931 р. вчений здивував новим винаходом. Зі звичайного автомобіля було знято бензиновий двигун, а натомість поставлено електромотор. Машина рухалася зі швидкістю до 150 км/год. Тоді електромобілі не набули масового поширення. Тепер час від часу повідомляється про збільшення їх кількості. І лік іде на десятки й сотні тисяч. Епоха нафти закінчується. А епоха вугілля закінчилася вже давно, хоча не всі це усвідомлюють. 

Нещодавно у КНУ ім. Тараса Шевченка проходила українсько-польська наукова конференція "Класичний університет у контексті викликів епохи". На ній виступали з розумними доповідями провідні діячі вищої школи і науки двох країн. А один із ректорів українського ВНЗ в кулуарах роздратовано сказав: "Що мені всі ці балачки? Якщо я не відремонтую каналізаційну трубу, нас заллє лайном". Справді, модернізація каналізаційної системи конче потрібна. Але чому нею має займатися сам ректор? Або він хоче всі питання вирішувати сам, демонструючи повну концентрацію влади у своїх руках, або він поганий менеджер. Не знає, що у світі давно вже важливим чинником стала "менеджеріальна революція". А про "мовчазну революцію" він чув? А про "революцію зростаючих очікувань"? А про… Взагалі, чи мають уявлення ті, хто приймає сьогодні рішення в Україні, що відбувається у світі? Чи "моя хата cкраю — нічого не знаю?" За таку позицію, за законами синергетики, неминуче настане розплата.

Що таке "мовчазна революція"? Це міжгенераційний зсув, викликаний прискореним старінням населення в різних країнах світу, або демографічним старінням, під яким розуміють збільшення частки літніх і старих людей у загальній чисельності населення. У жовтні 1998 р., проголошуючи початок Міжнародного року людей похилого віку, генеральний секретар ООН К.Аннан зазначив: "Ми перебуваємо в самому розпалі мовчазної революції, потрясіння якої відчуваються далеко за межами демографії і охоплюють такі сфери життя людського суспільства, як економічна, соціальна, культурна, психологічна і духовна…" У випадку з Україною на перше місце слід було б поставити сферу політичну. Хіба не люди похилого віку здебільшого так чи інакше ратують за радянщину? Хіба не вони — найактивніша частина електорату? Не їхнє очікування вищих пенсій зіграло свою роль на Сході України та в Криму? Це — не ейджизм, не дискримінація за віком. Це — тверезий погляд на реалії. Значна частина населення України — люди немолоді. Вони найменше схильні до тих чи інших модернізаційних зрушень. Хоча система соціального захисту того потребує. Водночас треба чітко сказати: ранній вихід на пенсію, особливо в жінок, — менші виплати й коротше життя. Останнє доведено багатьма дослідженнями, які свідчать, що людина слабшає через втрату інтересу і мотивації до активності (звісно, важкі роботи на шкідливому виробництві — окрема розмова, але хіба їх не треба модернізувати?). 

З іншого боку — "революція зростаючих очікувань". Це поняття було запропоноване ще у 1950-х роках американським соціологом Д.Лернером для характеристики раптового і необґрунтованого масового зростання "нетерплячих" споживацьких очікувань у різних суспільствах, а також формування нового типу особистості — суб'єкта дедалі більших життєвих претензій. Після розвалу СРСР ця революція прийшла й на пострадянський простір, і до України добралася теж. У 1986 р. прем'єра документального фільму латвійського режисера Юріса Поднієкса "Чи легко бути молодим?" мала гучний суспільний резонанс. Але те саме запитання має ще більшу вагу в сучасному українському суспільстві. У книжці американського політолога Джека Голдстоуна "Революції. Дуже короткий вступ" змальовуються соціальні, культурні, демографічні та інші причини, які можуть викликати серйозні трансформації суспільства. Зокрема, погана робота соціальних ліфтів, помножена на застійні тенденції ринку праці, породжує феномен зайвих людей, чия фрустрація може породити соціальні катаклізми. Так, "арабська весна" спиралася саме на молодих людей з вищою освітою, які не могли знайти собі місця в житті через застарілу структуру економіки. Хіба проблема працевлаштування молоді не є актуальною для України? Тим більше що саме молоді покоління — головні рушії оновлення. Неможливість самореалізації на батьківщині штовхає нашу молодь їхати за кордон. А Україна втрачає свій людський капітал. Тих, хто здатен рухати її оновлення. За умов правильного виховання, що насамперед передбачає орієнтацію на цінності модернізації. 

Від результатів модернізації в Україні залежать не тільки доля та цілісність нашої держави, а й доля Європи, і всього Заходу загалом. Водночас успіхи нашої держави завдають ударів по путінському режиму, його претензіях нав'язати зверхність "русского міра" іншим народам, попри власну нездатність давати адекватні відповіді на виклики епохи. Власне, новітня історія демонструє реакцію тих чи інших країн на модернізаційні процеси у світі. Та ж таки Ісламська держава теж у свій спосіб відповідає на цей виклик. 

Модернізація — справа дуже складна, особливо в традиційному суспільстві, що перебуває у стані глибокої кризи. Однак слід відповідально ставитися до проблем, які виникають. Країни Заходу нас підтримують, але за умови, що ми самі діятимемо. Якщо справді прагнемо оновлення. 

Символом Київської Русі, що була частиною європейської цивілізації, є Софіївський собор. Софія — мудрість. Головне, що відрізняє мудрість від інтелекту, — здатність до передбачення. Традиція мудрості українства має вказувати на великі негаразди, які принесе нам ігнорування модернізації, і — навпаки. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
2 коментаря
  • T.P.I. 1 октября, 12:13 "Із допомогою збудованої за його проектом башти Ворденкліф на острові Лонг-Айленд поблизу Нью-Йорка він висвітлив нічне небо над Атлантикою настільки, що можна було вільно читати газетні заголовки." А енергія яку передавав Тесла звичайно бралася з єфіру і про закон збереження енергії Тетяна Орлов також не нічого чула. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Kul Yar 1 октября, 11:51 А при чому тут розділ "Наука"? Набір очевидних фактів! Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56