Це не капіталізм, Карле!

Нас погублять політика без принципів, задоволення без совісті, багатство без роботи, знання без характеру, бізнес без моралі, наука без людяності й молитва без жертви.

Махатма Ганді

Маркс був абсолютно бездоганний у своїх припущеннях. Але його теорія - це лише модель.

Як і всі теорії, вона має межі. Життя ж - неосяжне. Усі викривлення теорії виникають при спробах убгати спонтанні порядки світу в нав'язані порядки моделі. Такі спроби закінчуються або розпадом самої моделі, або її постійним штучним підживленням за рахунок виснаження природних і людських ресурсів. Якщо природний ресурс - рента - умовно необмежений, виникає процес філософської інтоксикації, коли одна непридатна модель змінює іншу.

Проте Маркс будував свою модель "від життя", ми ж нині, у постіндустріальному світі, маємо моделі "з голови". Маркс аналізував спонтанні порядки суспільства, ми ж сьогодні живемо у нав'язаних суспільству порядках.

У класичному капіталізмі додана вартість утворюється задоволенням попиту, який визначається спонтанними порядками, що виникають з логіки життя. Це логіка задуму світу і, зокрема, задуму щодо людини.

Сама ж людина має певний "бонус": вона може творити - бути собою. Коли задум людини, створені нею нав'язані порядки вписуються в логіку задуму щодо людини, ми отримуємо гармонію і називаємо це креативом. Наприклад, дикі види рослин (спонтанні порядки) набувають свого унікального розвитку в роботах селекціонерів (нав'язані порядки). Але слід пам'ятати, що нові гібриди потребують постійного уважного оновлення, інакше вони вироджуються. Так і будь-які нав'язані порядки для забезпечення своєї стійкості потребують постійних витрат.

Розквіт капіталізму і був тим періодом, коли спонтанні й нав'язані порядки виступали в симфонії. У разі її порушення конфлікт проявлявся у вигляді криз, війн, періодів стагнації.

Нинішня епоха постіндустріального розвитку характеризується розривом між спонтанними порядками задуму щодо людини і задумом (моделями) самої людини.

Основою виникнення такої конфігурації є нав'язаний попит. Він виник з надр капіталізму як ігнорування логіки спонтанних порядків суспільства. Ця логіка містила в собі як істотний формуючий чинник міру буття і моральний закон як її основу.

Як тільки при визначенні мети підприємницької діяльності ці фундаментальні обставини почали ігнорувати на догоду економічній формулі, виникли передумови утворення суспільства примусового обміну. У полі неформальних норм і правил це уможливило формування примусового успіху як міри буття. Попит на ринку товарів і послуг став нав'язаним. Соціальне замовлення у просторі суспільних відносин перетворилося на об'єкт маніпуляцій. А державні функції - на обслуговування фікції.

Якщо в індустріальну епоху метою соціалізації людини все одно залишалося формування комплексу фіксованих дій, які дозволяли людині координувати себе у просторі спонтанних порядків світу й суспільства, то в умовах постіндустріальної епохи соціалізація людини перетворилася на її вбудовування в модель світу й суспільства.

Різниця стає фундаментальною: замість "бути щасливою" людині нав'язують уявлення про те, як "зробити себе щасливою", переконати себе в тому, що ти щаслива. У такій конфігурації неминуче виникають конфлікти між задумом щодо людини і задумом самої людини. У першому випадку вона діє за логікою, з якої виникають спонтанні порядки світу, і вони стійкі за своєю природою. У другому - вона сама створює логіку нав'язаних порядків, які завжди є витратними і мають властивість розпадатися. Фактично життя людини переміщується з природного світу у світ моделей. Підпорядкованими цій обставині стають і процес формування досвіду, і система освіти, і зміст суспільних та сімейних стереотипів. Метою соціалізації стає не комфортне співіснування з різноманіттям світу, а успіх у нав'язаних моделях, які постійно змінюються залежно від тренда нав'язаного попиту.

Людина завжди хоче, щоб її любили, хоч би якою риторикою чи діями вона прикривалася. Але при цьому працює фундаментальне правило: щоб тебе хтось полюбив, ти теж повинен полюбити когось. Це недостатня умова, але потрібна. Це задум щодо людини. У його логіці виникають спонтанні порядки: сім'я, рід, спільнота, народ.

У моделях постіндустріального суспільства така логіка може виявитися паразитною, хоча й визнаватиметься існуючою. Вона перестане бути основою нової соціалізації, оскільки самовідданість і лідерство суть різні речі.

Якщо в індустріальному суспільстві капітал було забезпечено власністю, що виникала з логіки спонтанних порядків світу, то в постіндустріальному суспільстві капітал стає продуктом логіки нав'язаних порядків і при цьому може вступати в конфлікт із природою світу.

Нав'язані порядки збагаченого урану становлять нині одну з глобальних загроз існуванню людства. Але річ не тільки в загрозах, а й у ситуативних модельних цінностях, що приходять на зміну цінностям, які не є доктриною моменту.

Графенова пластина - це всього лише спеціально (а не спонтанно) структурований вуглець. Але в рамках нав'язаної моделі світу вона стає величезним капіталом, бо здійснює революцію в енергетиці. Поза рамками цієї моделі її вартість мало чим відрізняється від вартості такої ж кількості вугілля.

В обох прикладах принципово важливим стає вибір мети, яку ставили перед собою творці таких нав'язаних порядків. Бо в цих випадках руйнуються наявні уклади життя.

Це стосується й ГМО - класичного прикладу створених штучно порядків, відкинутих еволюцією. Їхня тривала взаємодія зі спонтанними порядками світу залишається непередбачуваною.

Постіндустріальний світ називають іще "інформаційним". При цьому нав'язаною цінністю стає настанова, що "інформація - це капітал". Капіталом може бути тільки переосмислена в досвід інформація, втілена в порядок, але сама по собі вона такою не є. У постіндустріальному суспільстві інформація є інструментом. Вона є механізмом формування нав'язаного попиту. Навколо цього попиту формуються моделі. За допомогою інформаційних маніпуляцій для забезпечення стійкості таких моделей людям нав'язується хибне уявлення про успіх.

Капіталізм виник як еволюція інституціональної процедури. Вона полягає в тому, що власність універсально легалізується у право власності. Суспільство цю процедуру визнає (легітимує), а держава це право охороняє й описує як закони функціонування капіталів. Індустріальне суспільство діє в цих же парадигмах.

Особливості ж постіндустріального суспільства полягають у тому, що, зберігаючи процедуру, капіталом стає ще й оголошена (нав'язана) в моделі цінність. Такою цінністю є, наприклад, різні деривативи, забезпечення яких досить умовне, до того ж тільки у спеціальних, нав'язаних схемах. Різноманітні ф'ючерси і є такими сурогатними капіталами. У них оголошується право власності когось на те, чого в цей момент іще немає. Тому вигадується модель, у якій такий абсурд, з погляду капіталізму, може вважатися капіталом. Це смисл постіндустріального інформаційного суспільства, а ніякий не обмін інформацією. Але в задумі щодо людини є непорушна настанова: "Завтрашнього дня не обіцяно нікому". Таким чином, вигадана людиною постіндустріальна модель вступає у конфлікт з природою світу і людини. Розв'язує цей конфлікт (відтягує неминучий крах) постіндустріальне суспільство через маніпулювання інформацією. Сама інформація в ньому є моделлю, а не капіталом, механізмом, а не метою.

Не людина в навколишньому світі, а модель світу, що приносить прибуток, стає онтологією постіндустріального суспільства. Не виключений варіант, коли така модель зможе благополучно обійтися без людини. А до такої версії і тяжіє розвиток протиріч, бо, "прибравши" людину, постіндустріальному світу вдасться уникнути конфлікту з задумом щодо людини.

Quo vadis?

Щоб відповісти на це запитання, треба зрозуміти, що постіндустріальне суспільство - це апофеоз суспільства споживання. Тут важливо дискурси не плутати з парадигмами. Споживання - це дискурси, а суспільство споживання - це парадигми. Критика суспільства споживання має бути критикою його парадигм, а не самого споживання.

Парадигми суспільства споживання полягають у маніпуляції "хочу", нав'язуванні "можу". Як результат - нікчемне "маю". Парадигми суспільства споживання формують у людини хибне уявлення про успіх. Це деформує і спотворює способи досягнення успіху - споживання (дискурси).

Якщо ми живемо в поганий час, то маємо не розповідати, як потрібні точні хронометри, й увесь час підганяти їхні стрілки, а мусимо змінити час, у якому ми живемо.

P.S. Україна "благополучно" перескочила період капіталістичних відносин і, не отримавши консервативних щеплень респектабельними капіталами, геть пустилася берега у постіндустріальному світі.

Тому нав'язаний попит набув у ній характеру відвертого грабежу (наприклад, фармацевтичний та енергетичний ринки), а маніпуляція з соціальним замовленням - форми цинічної брехні (згадаймо хоча б мультипартійні біографії наших політиків). Держава в таких умовах не стала навіть обслуговувати фікцію, а почала брати активну участь у перелічених гріхах, легалізуючи їх.

Отже, перед Україною стоїть двоєдине завдання: побудувати в країні капіталізм (компроміс між спонтанними й нав'язаними порядками) і припинити маніпуляції (повернути міру буття, сформульовану задумом щодо людини).