Ірина Бекешкіна: "Дискредитація ідеї демократії в країні була однією з причин приходу до влади Віктора Януковича"

Ірина Кириченко 12 липня 2013, 17:25
Ирина Бекешкина

Читайте також

Здається, ми не живемо, а чекаємо. Чекаємо, коли самі собою вирішаться наші проблеми, коли розчиниться у повітрі гарячих буднів непередаваний цинізм владної верхівки, від якого запирає дух навіть найтерплячішим. Ми б реалізували себе, та, крім свинцево-негнучкої системи, самі собі й заважаємо. Пасивністю. Бажанням передоручити відповідальність за власне життя хорошим правителям. Фатальним упокоренням "обставинам", які самі й породжуємо, спускаючи на гальмах усе пальне...

Інтерналів — людей, котрі вважають, що їхнє життя залежить від них самих, у нас небагато. За даними дослідження соціологічної служби Центру Разумкова та Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва, яке проходило з 17 по
22 травня 2013 р., лише 3% громадян чітко відповіли: те, як складається їхнє життя, залежить, за великим рахунком, від них самих. Ще 12% вважають, що життя більшою мірою залежить від них самих, ніж від зовнішніх обставин. Переважно від зовнішніх обставин залежить життя 18% громадян. Більшою мірою від зовнішніх обставин, хоча певною мірою й від себе — у 32%, і рівною мірою від себе та від зовнішніх обставин — у 34% громадян. І як серед такої масової безвольності не піддатися ілюзії державного патерналізму, коли держава в обмін якщо не на слухняність, то на апатію підсипле то зерняток, то пісочку? 

Про соціальне самопочуття укра-їнських громадян DT.UA розмовляло з директором Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва Іриною БЕКЕШКІНОЮ. 

В очікуванні Ганді?

— Патерналізм прищеплювався нашим людям не одне покоління, — розповідає Ірина Бекешкіна. — На конференції "Що таке комунізм?" у Берліні прозвучала така думка: патерналізм — найголовніше, що залишилося в нас від радянської людини. Проте першу половину 90-х минулого століття держава нічим не забезпечувала громадян, і навіть не платила зарплат. Відродження патерналізму прийшло, хоч як дивно, з торжеством демократії. Коли вибори стали по-справжньому конкурентними, політики почали навперебій змагатися, хто більше "дасть" народові. До речі, в Україні на виборах, за винятком президентських 1999 р., у нас перемагала опозиція. Оскільки ті, хто приходив до влади, природно, не могли виконати обіцяного. Звідси — розчарування громадян, падіння рейтингів, надії на інших "обіцяльників", перемога колишньої опозиції, яка, ставши владою, природно, теж не в змозі виконати обіцяне... 

Відродження СРСР неможливе, але патерналізм ще дуже довго заважатиме перетворенням; бо доки є такі настрої, партії намагатимуться їм відповідати. З такими установками, що їх, з одного боку, формують політики, а з іншого — самі від них залежать, дуже важко будувати вільне ринкове суспільство. Виходить "замкнене коло". І коли це скінчиться, важко сказати. 

У дослідженні мене вразило те, що, попри незадоволення, досі працює принцип "нашизму". Люди незадоволені тим, що відбувається в Україні: лише 3% населення повністю задоволені нинішньою ситуацією в Україні та ще 18% — переважно задоволені; незадоволених набагато більше — 29% переважно, а 45% — повністю. Але ті, хто на виборах голосував за Партію регіонів, налаштовані набагато поблажливіше: серед них 50% задоволених і 48% незадоволених. Хіба в них життя краще?

— З усіх суспільних інститутів українці традиційно найбільше довіряють церкві (переважно — 38,5 і повністю — 32%), ЗМІ (переважно — 48 і повністю — 10%) та армії (переважно — 40 і повністю — 8%). Громадським організаціям у цілому довіряють 38% громадян. А ось президенту в цілому довіряють 26% опитаних, тоді як не довіряють 69%. Уряду — відповідно, 22 та 71% громадян. 16% респондентів довіряють Верховній Раді, а 77% — ні.

— До речі, вперше за весь час проведення опитування громадським організаціям довіряють понад 38% респондентів. Раніше такого не було. І немає жодного політика й державного інституту, якому довіряли б так само.

— Повністю й переважно нинішня ситуація в Україні влаштовує всього 21,5% громадян. Не влаштовує — 74%. Респонденти мали назвати не більше п'яти основних причин свого незадоволення ситуацією. До п'ятірки "пріоритетів" потрапили теми "ближче до тіла": високі ціни (49%), низькі зарплати (58%), низький рівень соціальних гарантій (44%), корупція (30%). 24% до найтривожніших факторів зарахували незахищеність перед владою, неможливість знайти правду в судах. Характерно, що в пріоритети не потрапили неможливість робити кар'єру (11%), впливати на рішення, прийняті владою (13%), вести власний бізнес (6,5%), відсутність перспективи на майбутнє в дітей (21%).

— Наші люди дуже зосереджені на матеріальному. До речі, серед прихильників Партії регіонів, порівняно з населенням у цілому, виявилося вдвічі менше тих, хто зарахував до найбільш негативних факторів корупцію. Неможливість впливати на рішення, прийняті владою, як проблему назвали 10% тих, хто голосував за Партію регіонів, і 28% — за "Свободу".

Зосередженість людей на грошах "забиває" все. Ми запитували: "Чи почуваєтеся ви європейцем?". Такими переважно почуваються 34% громадян і не почуваються — 55%. (Цікаво, що в Росії, половина якої перебуває за Уралом, за даними "Левада-центру", показники не набагато нижчі — 30 і 57%, відповідно. Зате 32% росіян почуваються вільними людьми, а серед українців таких — лише 19%). 

На запитання "Що потрібно для того, щоб ви відчули себе європейцем?", люди обирали три варіанти відповіді. Пріоритетними виявилися: певний рівень матеріального добробуту (59%), відчуття власної захищеності перед законом (40,5%). Поважання цінностей демократії та прав людини обрали 32%. Тобто насамперед потрібні гроші. Зацикленість на цьому випирає з усіх досліджень. Запитуємо: для чого люди здобувають вищу освіту? Відповідають: щоб мати хорошу роботу. Запитання: а яка робота хороша? Відповідь: за яку добре платять. Запитання: а що потрібно для отримання хорошої освіти? — Гроші. 

Все-таки, перебуваючи в Києві, ми часто не до кінця розуміємо, наскільки Україна бідна. Досі ВВП — лише 69% від рівня 1990-го. Правда, у цих даних офіційної статистики не враховано 40% тіньової економіки. Проте всі середні значення добробуту мало що свідчать про реалії, коли пам'ятати про дуже нерівномірний, "полюсний" розподіл. Пошлемося на цифри, озвучені президентом: в Україні співвідношення доходів 10% найбагатших і найбідніших людей становить 1:30, тоді як 1:16 вже вважається небезпечним у соціальному плані. 

— У незадовільній ситуації в країні люди звинувачують президента (51%), уряд (51%), Партію регіонів (30%), опозиційні партії (11%), пасивність громадян (26%). Можливі зміни ситуації на краще з нинішньою владою пов'язують 18% громадян, з опозицією — 17,5%, появою нових політичних сил — 16%, активізацією громадянського суспільства — 14%, звільненням Юлії Тимошенко — 11%, зміною влади після президентських виборів 2015-го — 19%, масовими акціями протесту — 7%, революцією — 9%, вступом країни в ЄС — 18%, у Митний союз — 10%.

— Прибічники Партії регіонів, хоч і вважають винними в нинішній ситуації уряд та президента, все одно пов'язують надії з нинішньою владою. З одного боку, ті, хто голосував за ПР, звинувачують у нинішній ситуації переважно уряд (57%) і однаковою мірою — президента (44%) й опозицію (45%). Але сподівання на поліпшення покладають лише на владу (50%) та певною мірою — на зовнішні сили (на Митний союз — 20% і майже стільки ж, 19% — на Європейський Союз). Цікаво, що й "безнадьог" (тих, у кого жодних надій на поліпшення ситуації немає взагалі) серед виборців ПР більше, ніж у прибічників опозиції, — 15%. 

А що стосується прибічників опозиційних партій, то їх поєднує надія на зміну влади після 2015 р., а в іншому сподівання розходяться: виборці "Батьківщини" розраховують насамперед на теперішню опозицію (39%) і на звільнення Юлії Тимошенко (34%); прибічники УДАРу зміни на краще пов'язують, у першу чергу, зі вступом України в ЄС (32%) і покладають надії як на теперішню опозицію (26%), так і на нові політичні сили (22%). Прибічники "Свободи", крім звичайних надій опозиціонерів на зміну влади після 2015-го, на нинішню опозицію та звільнення Юлії Тимошенко, значно більше, ніж інші, розраховують на соціальну активність громадян (24%) та на революцію (19%). 

Виборці КП вирізняються насамперед тим, що найбільше надій покладають на членство України в Митному союзі (35%) і значно менше — на решту чинників. 

А ось ті, хто не брав участі в парламентських виборах, не покладаються ні на владу, ні на опозицію. 30% не мають жодних надій побачити зміни на краще. 14% взагалі не змогли відповісти на це запитання. Слабкі надії — лише на членство в ЄС (15%), нові політичні сили (13%) та на активізацію громадянського суспільства (12%). 

— 49% громадян вважають, що Україні потрібні нові політичні лідери, а 37% стверджують, що цілком достатньо тих, які є. Лідери мають з'явитися з середовища нинішніх політичних сил — вважають 27% опитаних, нових сил — 25%, організацій громадянського суспільства — 20%, кіл гуманітарної або технічної інтелігенції (учених, учителів) — 20%, організаторів масових акцій протесту — 13%.

— Переважно нові політичні лідери потрібні тим, хто голосував за опозицію (63% — прибічники УДАРу, 62% — "Свободи", 54% — "Батьківщини"). До речі, третині тих, хто голосував за ПР, також потрібні нові політичні сили, що немало. І, на їхню думку, ці сили вийдуть зі старих політичних сил. Прибічники ж опозиції вважають, що нові лідери виникнуть на хвилі нових політичних сил або з громадських організацій. Прибічники "Свободи" вирізняються й тут значно більше за інших, пов'язуючи свої надії з лідерами протестних рухів (19%). Більш протестний електорат "Свободи" вирізняється й тим, що серед нього значно вищий відсоток готових вийти з протестом за якісь нематеріальні цінності — ту ж таки демократію...

— І чим же мають вирізнятися нові політичні лідери?

— Наші люди чекають Ганді або Гавела. Вони втомилися від аморальності й хочуть бачити при владі моральну людину — щоб не крала і не брехала. Серед потрібних рис, незалежно від політичних орієнтацій, респонденти переважно обирають чесність (51%), некорумпованість (48%), готовність захищати інтереси простих людей (48%). І це переважає вимогу освіченості та професіоналізму лідера (16% респондентів). Люди хочуть, щоб Бог спустився на землю, при цьому він може в чомусь і не розбиратися...

Віталію Кличку вибачають, що він не дуже вміє говорити, зате в корумпованості його не обвинуватиш, а обіцянок народу він взагалі не давав. І люди думають: а може, ось цей, великий і сильний, і готовий захищати інтереси простих людей?

Слід сказати, що українці підтримують "сильну руку" менше (35%), ніж росіяни (43%). Під "сильною" у нас розуміють "добру" руку, яка кожного погладить по голові та піднесе хліб насущний. 83% наших громадян уважають, що "сильна" рука повинна неухильно дотримуватися всіх законів. 

Ударимо протестом
по лихоліттю?

— Протестна готовність українців загалом невисока. Обов'язково візьмуть участь у мітингах та демонстраціях проти погіршення життя або на захист своїх прав 9% респондентів, швидше за все — 18%. Як завжди, серед мотивів можливих акцій протесту переважають питання, швидше, житейські — різке зниження рівня життя (34,5%), невиплата зарплат, пенсій і стипендій (32%), різке підвищення цін (21%). У разі гонінь на демократію, наступу влади на права людей готові постояти за правду 13% громадян. Якщо влада переслідуватиме політиків, котрих люди підтримують, із протестом вийдуть 4,5% громадян. І ніщо не примусить протестувати 34% громадян.

— Люди не вірять, що мітинги щось змінять (56% опитаних виправдовують цим неготовність громадян до протестів), не довіряють їхнім лідерам (32%), а 33% відзначають, що бояться репресій із боку влади. 

У Києві — найвищі очікування протестних акцій (майже 80% стверджують, що вони відбуватимуться в столиці), але готовність киян до них середня. Переважає думка, що люди ледачі й хочуть, аби це робили за них інші.

Насправді люди протестують часто. Центр дослідження суспільства у 2012 р. зафіксував 3636 протестних акцій — рекордна кількість за період з 2009-го (початок проведення моніторингу). У нинішньому році їх кількість, за даними Центру, вже перевалила за тисячу, просто вони локальні й не переростають у загальнонаціональні.

Що ж стосується захисту опальних політиків, то низька цифра тих, хто бажає за них постояти (5%), пояснюється загальною низькою довірою до політиків. А ось той факт, що 13% громадян готові відстоювати на мітингах обмежену демократію та зневажені права людей, — це колосально багато. Бо в усіх подіях "помаранчевої" революції брали участь 15% громадян країни (13% — за "помаранчевих" і 2% — за "біло-блакитних"), включно з тими, хто приходив гуляти з дітьми на революційні майдани... 

— Тоді колосально великою цифрою можна вважати 15% респондентів, на чию думку, в наших умовах єдиний спосіб покарати злочинців — це самосуд. При цьому самосуд вважають неприпустимим принаймні 48%, а виправданим у деяких випадках — 31%.

— Однозначного осуду самосуду немає. Хоча насправді його прибічників досить багато. І це люди, котрі мають менше соціальних можливостей: менш освічені, менш забезпечені. Останні події у Врадіївці підтверджують те, про що соціологи попереджали ще рік тому, після подій, пов'язаних зі зґвалтуванням і спаленням Оксани Макар. 

"Незжитий совок"

— Цікавими виявилися відповіді на запитання "Було б краще, якби в Україні все залишалося так, як було в СРСР до 1985 р.?". Погодилися з цим 41% опитаних громадян, не погодилися — 39%, вагалися з відповіддю — 20%.

— Ця точка зору переважає в людей старшого віку — у 67% тих, кому за 60, і лише в 15% — віком до 30 років. Утім, значна частина наймолодших (34%) на це запитання відповісти не змогла — не жили, не знаємо. А ось серед 40–49-річних, які пам'ятають СРСР, думки розділилися практично порівну: 44 і 42%.

— На запитання "Наскільки реалізувалися нині розмови про необхідність для країни ввійти у спільноту європейських народів початку 1990-х років?" лише 2,5% респондентів відповіли, що Україна стала частиною Європи; 24% визнали, що вона йде цим шляхом; 14% переконані, що ми завжди були частиною Європи; 10% побоюються, що Україна ізолюється, віддаляється від Європи; 27% вважають, що в країни свій особливий шлях, і їй не потрібно намагатися йти в Європу; вагалися з відповіддю — 22,5%.

— Якщо порівнювати дані російського "Левада-центру", то серед росіян більше тих, хто вважає свою країну частиною Європи, — 10%; лише 5% вважають, що їхня країна ізолюється від Європи, і 31% — це ті, на чию думку, в Росії свій особливий шлях. Інші цифри схожі. Але характерно, що Росія ніколи не проголошувала вступу в жодну спільноту країн, усіляко наполягаючи на своєму особливому євразійському шляху. 

— Відповіді на запитання "Яким інтеграційному шляхом повинна йти Україна?" розподілилися так: за вступ у ЄС висловилися 42% респондентів, за вступ у Митний союз — 31%, за неприєднання ні до ЄС, ні до Митного союзу — 13,5%. І лише 14% вагалися з відповіддю.

— Тут регіонально великі розбіжності в думках. У настроях Сходу та Півдня переважає приєднання до Митного союзу. Центр і Захід більше налаштовані на Європейський Союз. Прибічники неприєднання домінують на Сході й Півдні.

— Вважають, що Юлія Тимошенко має бути звільнена, 46% громадян; наполягають на тому, що вона винна, отже повинна й далі відбувати покарання — 32%; вагаються з відповіддю — 21,7%.

— Серед прибічників опозиції майже всі — за звільнення Юлії Тимошенко, а серед прибічників Партії регіонів — таких менше. Послідовники комуністів хочуть, щоб Тимошенко сиділа...

— Доводилося бувати в країнах Заходу 21% респондентів. А в Росії та колишніх республіках СРСР бували 40%. Чи свідчить це про "розширення горизонтів"?

— У 2008 р. в країнах Заходу побували 14%, тепер — майже 21%. Із Західного регіону їздить на Захід третина, зі Східного — 10%. Позиція тих, кому довелося побувати в країнах Заходу, значно відрізняється своєю проєвропейською орієнтацією. Серед тих, хто бував за роки незалежності в країнах — республіках колишнього СРСР, переважають люди 40–49 років (52%), а ось серед наймолодших таких виявилося 28% — очевидно, зв'язки потроху розриваються. 

"Наші люди однобічно розуміють, що таке демократія"

— З тим, що демократія — найбажаніша форма державного устрою України, згодні 48% опитаних. У певних умовах авторитарний режим може бути кращим, ніж демократичний, вважають 22,5%. Не має значення, демократичний режим у країні чи ні, для 17% опитаних. Менше половини респондентів виступають за демократію. Невтішно...

— У нас було два періоди. Перший — коли під час кризи думали, що люди захочуть "сильної руки". Але цього не сталося, частина людей стала обирати позицію, що їм все одно. А перед президентськими виборами цифри підтримки авторитаризму і демократії небезпечно зблизилися: 38 і 30%. Після дискредитації "помаранчевого" періоду дуже впала підтримка демократії. І тому я вважаю, що дискредитація ідеї демократії в країні була однією з причин приходу до влади Віктора Януковича. Але вже через півроку підтримка демократії різко пішла вгору — +15%. Спробували життя під опікою "сильної руки" — не сподобалося. Виявилося, демократія все-таки краще... До речі, якщо порівнювати відповіді на запитання — "За яку партію люди проголосували б найближчим часом, і за яку партію вони проголосували свого часу?", — виявляється, що Партія регіонів зазнає електоральних втрат: нині їй віддали б голоси 25,7%. Не втратили в електоральних симпатіях "Свобода" й комуністи, трохи виріс рейтинг УДАРу.

— Нинішню політичну систему в Україні як демократію, що розвивається за прикладом європейських країн, оцінюють 17% респондентів; як авторитарний режим із обмеженням громадянських прав та свобод — 19%; як перехідну модель, яка поєднує риси радянської держави та демократії, — 21%; як цілком особливу політичну систему, властиву лише Україні, — 24%. Не відповіли 17% опитаних. Чому такий розкид у думках?

— У нас люди взагалі не дуже добре розуміють, що таке демократія, плутаючи її зі свободою. І, взагалі, думають, що демократія — це просто коли добре...

— 42% опитаних вважають, що держава мусить повністю відповідати за забезпечення кожної людини всім необхідним. 51% громадян переконаний, що держава повинна забезпечити їх однаковими "правилами гри" в житті, а далі сама людина відповідає за те, як вона ці шанси використає. 69% відзначають, що більшість не зможе прожити без опіки держави, тоді як 19% — переконані у протилежному. Саме час "торгуватися" з державою з приводу "продажу" частини своїх прав та свобод в обмін на відносну ситість. До цього готові — 26,5%. Терпітимуть матеріальні труднощі задля власної свободи та дотримання громадянських прав 43% громадян, тоді як 30% — не дали відповіді. 

— Бажання повністю передоручити державі турботу про себе — це патерналізм. І такі настрої характерні не лише для людей пенсійного віку, а й для молоді. У вікових категоріях за 50 років відповідальність за власне життя покладають на державу 46–50%, а у віці 18–49 років — 34–37%. Є залежність і від партійних симпатій: серед тих, хто голосував за ПР, 49% у всьому покладаються на державу, серед симпатиків КПУ — 50%. Серед прибічників опозиційних партій таких набагато менше: 38% виборців — "Батьківщини", 31% — УДАРу, 21% — "Свободи". Утім, не виключаю, що у разі приходу до влади нинішньої опозиції це співвідношення зміниться. 

На запитання, що сьогодні насамперед потрібно молодим людям для досягнення своїх життєвих цілей, вибирають гроші — 67% респондентів, здоров'я — 53%, надійні зв'язки та знайомства — 53%. І лише потім — хорошу освіту (47%), здібності й талант (43,5%). 

Продовжуємо засівати майбутнє лихоліттям?

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
17 коментарів
  • Олександр Миколайович 18 июля, 18:42 Цікаві числа, а от висновки бажають набагато кращої вмотивованості. Зокрема низька суспільна активність більш переконливо, ніж патерналістськими мотивами пояснюється наступними чинниками: - недостатній історичний досвід суспільства в питаннях генерації та втілення ініціатив не згори (70 років совка відразу після в'язниці народів); - ексклюзивність умов буття (ще ніхто з пів-шляху до соціалізму не повертав до капіталізму); - розподіл праці настільки далеко зайшов в соціологічних питаннях, що навіть не всім політичним партіям вистачає фахівців в цих питаннях, а без них не можлива генерація правильних об'єктивних оцінок стану суспільства та програм його розвитку, побудованих на тих оцінках; - відсутність програм розвитку суспільства, про які мова йшла в попередньому чиннику, народжує розгубленість суспільства відносно напрямку докладання зусиль, з метою позитивного розвитку суспільства. Достатньо пригадати соціальну активність в Україні 2004 -2005 років, аби зрозуміти, що українці не з патерналістських причин сьогодні пасивні, а тому що не мають предмету і мети активності, які повинні були б запропонувати їм фахові соціологи політичних партій. Але рівень кадрового корпусу політичних партій України такий, що вони не тільки не здатні генерувати програми розвитку країни, а навіть зрозуміти пропозиції, які йдуть від фахових соціологів з поза меж партій. Саме цими чинниками визначається згадане замкнене коло: умови, що існують, потребують активності суспільства для їх змін на нові; а активність, аби бути предметною, потребує програми розвитку суспільства, яка б визначила ті нові умови і яку повинні створити сьогоднішні люди, які для створення правильної програми потребують розвитку в нових умовах. Ну, а з замкненого кола, як відомо, не виходять, а вириваються. Тому й залишається очікувати на прорив, наближаючи його наявними силами. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • ryzenkov 18 июля, 18:29 Я чувствую себя в аквариуме, когда хожу по улицам и общаюсь с людьми - они живут как в банке, плотно закрытой крышкой своих личных проблем - денежных, семейных, максимум - обговорить соседей... Может ли такое общество быть активным? Только если затронули твои интересы ЛИЧНО... Ты сталкиваешься ежедневно с циничным обманом, что в Багдаде все спокойно...бабки все в Межигорье, чиновники распихивают по карманам бюджет и на твоей улице уже появились две новые латки на асфальте - выборы президента через год - почувствуй покращення життя вже сьогодни... Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • сено 18 июля, 08:46 Да, обидно, досадно - но вы абсолютно правы! Каков народ, таковы и правители: не с Марса же их нам присылают? А народ у нас хреновый. Прежде всего потому, что испорчен коммунизмом. "Утешить" может лишь то, что мы не самые плохие на постсоветском пространстве: войн не было, да и власть меняется - безуспешно пока, правда. Но хоть есть надежда, что количество перерастет в качество... Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Віктор 17 июля, 18:30 я закрив своє підприємство (13-річне) ще 2003-го. Недостойно "заносити" тупим, жадібним, брехливим чинушам. Проте переважна більшість співвітчизників саме і сподівається на милість "начальства", навіть коли годує з власних рук це "начальство" - і з податків і з хабарів. Оце і є той самий патерналізм. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • жчщ 17 июля, 17:35 а попробуйте вы откройте предприятие в нашем гнилом коррумпированном обществе ?? я попробовла открыла так даже ДАИ захотело ДАНЬ,все надо роздать чиновникам и через год я закрылась... Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Психолог 17 июля, 17:22 Рассуждения и журналиста и интервьюирумой внутренне противоречивы. Сначала идёт сетование на приверженность украинцев патернализму (потом) > что политики не выполняют своих патерналистических обещаний (потом) > что светлое завтра, в ожидании которого мы " не живём, а ждём", наступит тогда, когда государство будет полностью лишено "патерналистической" заботы о всех и каждый будет за себя. Таким образом, наступит золотой век закона джунглей. Но ведь государство уже лет 20 как сняло с себя всяческую заботу ком бы то ни было, кроме узкого круга привилегированных чиновников. Мы реально живём в условиях абсолютного свободного рыночного общества, где свободно продаётся всё - от услуг медиков до судебных решений. Где за деньги можно порешать абсолютно любой вопрос и купить абсолютно любую услугу (вплоть до массовки одних "протестующих", против других "протестующих"). Где никто ни о ком не заботится. Так на что вы сетуете, уважаемые? Что народ ещё не полностью психологически адаптировался к жизни в джунглях? Или что политический театр учитывает эту неполную адаптированность и продаёт народу нравящиеся лозунги на избирательном рынке? Всё интервью из-за этого театра? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Михасик 17 июля, 16:34 Интересно конечно всяческие цифры посмотреть, но все-таки, разве ж можно это назвать статьей? Тупенько и коротенько разложили соц. исследование, пересказали таблички, насыпали цифирь - нате вам, не подавитесь! Мораль басни прослеживается с трудом.Может это замысел такой? Ну для ЗН как-то не солидно, можно было бы что-то более животрепещущее породить. Статьи о том, что все украинцы тупые, жадные и боятся власть - бред сивой кобылы. Посмотрите внимательнее на окружающую действительность. Писать о том, что все будет плохо - ума много не надо, а вы напишите, что надо сделать, и как будет хорошо. Причем эксперты не обязательно политики, эти с три короба наврут, чтоб попиариться. Возьмите интересных людей, тех же писателей, общественных деятелей. Утопия? - Ну хоть какой-то свет в конце туннеля. Нельзя убивать надежду. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • жчщ 17 июля, 13:16 не хочу даже читать.достаточно аннотации.все привыкли на кого-то надеяться.автор,откройте собственную газету,а не прячьтесь за зеркало и другие советчики-писатели.умные,так покажите пример как вы лично открыли свой завод ателье театр гостиницу...остальные потянутся за вами. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • добрый совет 16 июля, 20:57 молодежи: если есть мозги, то учить английский и хоть тушкой, хоть чучелом бежать Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Viktor Kravtsov 15 июля, 21:33 100% доверия к информации от Ирины Бекешкиной. Это, конечно, не означает, что во всем она права и со всем можно с ней соглашаться. Например, последний абзац. У молодежи спросили не о том, какие приоритеты для достижения их жизненных целей должны быть, а попросили констатировать сегодняшнюю расстановку этих приоритетов. Что молодежь и сделала. И,с моей точки зрения, довольно верно. Но это вовсе не значит, что молодежь с этим согласна. Поэтому предлагаю уважаемой Ирине смотреть более оптимистически в будущее, даже если оно будет какое-то время не демократичным, а может и не авторитарным. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.02
EUR 27.92