Майдан як новий спонтанний порядок

Валентин Ткач 6 лютого 2015, 22:00
майдан

Читайте також

 

Людина формується у відповідях на 7 запитань — "що хочу?", "що можу?", "що маю?", "звідки?", "куди?", "що є Світ?" і "що є Я?". У процесі пошуку відповідей та з формуванням їх утворюються групи людей, спільноти, для яких ці відповіді схожі або близькі. Внаслідок чого в суспільстві формуються спонтанні порядки, вмотивовані внутрішньою логікою системи. Ці спонтанні порядки самоузгоджено формують і суспільство.

Так виникають елементи ринку як відповідь на запитання "що хочу?" і "що маю?". Місця обміну — базари, грошова система, система мір та еталонів тощо — приклади цих спонтанних порядків. Інститут держави, який опікується забезпеченням прав власності та іншими похідними атрибутами, є теж спонтанним порядком, сформованим у відповідях на запитання "що маю?" і "що можу?".

Пошук відповіді на запитання "звідки?" приводить до появи шкіл, університетів, цехів, лікарень — усього, що формує досвід як переосмислене минуле. Це теж спонтанні порядки.

Коли людина шукає відповідь на запитання "куди?", вона спирається на досвід, але й прогнозує своє майбутнє. Навколо цього процесу формуються політичні спонтанні порядки, які тепер ми визначаємо як партії, що гуртуються навколо ідеологій.

Питання "що є Світ?" сформувало такі спонтанні порядки як школи, університети, академії. Але слід розуміти, що знання, здобуті наукою, цікаві лише як основа наступних евристичних інтерпретацій, бо як доказ вони продуктивні тільки в певних моделях за визначених умов. Тому питання "що є Світ?" завжди залишатиметься відкритим.

Питання "що є Я?" було предметом опіки спонтанних порядків, які ми визначаємо як релігійні культи, і не тільки. Ці порядки завжди "ненаукові" — в тому сенсі, що ніколи не є доктриною моменту.

Спонтанні порядки завжди містять у своїй основі "загадку", в пошуку відповіді на яку вони й утворюються. Механізм утворення спонтанних порядків у суспільстві можна модельно проілюструвати природними процесами. Коли енергія поверхневого натягу ста окремих крапельок пари при певних температурі та тиску перевищує таку ж енергію однієї краплі води такої ж маси, то крапельки туману самоузгоджено (спонтанно) об'єднаються в краплю води. Так і спільнота людей, що однаково уявляє собі мету, за певних умов починає практикувати колективні дії. Спонукальних чинників тут незліченна кількість: спільна мова, уявлення про успіх, визнані (сприйняті) суспільні стереотипи та комплекс фіксованих дій, єдині сенси понять, світоглядні уявлення та моральні застороги — власне, те, що ми називаємо матрицею культури. Все це забезпечує простір довіри. Як у випадку з парою еволюція крапельок визначається мінімізацією енергії поверхневого натягу, так і в суспільних процесах спонтанні порядки формуються навколо довіри, яка є метафізичною сумою неосяжних обставин, куди можуть входити і усмішка, і добре слово, і прихильна інтонація.

Зрозуміло, що самі спонтанні порядки взаємно проникні. В кожному з них наявні елементи інших порядків. І така класифікація спонтанних порядків дуже умовна. Вона використана лише як ілюстрація походження інститутів суспільства, з якими ми маємо справу щодня.

Головне завдання спонтанних порядків полягає у збереженні, примноженні й передачі комплексу фіксованих дій людини, що забезпечують її виживання та поступ. Різні спонтанні порядки мають різну тривалість існування в часі. Одні з них швидко розпадаються, інші ж зберігаються впродовж десятків поколінь. Мова як спонтанний порядок взагалі супроводжує народ упродовж усього його існування. При цьому сукупність спонтанних порядків може утворювати новий спонтанний порядок вищого рівня. Наприклад: кафедри, факультети, університет. Вони можуть мати і мають ієрархічну структуру, але за своєю природою як сукупність спонтанні порядки завжди будуть мережеві. 

Спонтанні порядки — це не тільки інститути. Казки, легенди, міфи, анекдоти — будь-який текст із його наступними інтерпретаціями також є спонтанними порядками. І саме вони лежать в основі формування суспільних та родинних стереотипів, які можна визначити як метафізичні спонтанні порядки.

Спонтанні порядки виникають із логіки системи й існують у ній. У самій системі постійно виникають нові зв'язки, також можуть проявлятися чи ставати вагомими вже наявні, але приховані комутації. Частина зв'язків зникає. Якщо цей процес відбувається в рамках логіки системи, то ефективність спонтанних порядків зростає.

Якщо ж у систему (суспільний договір) починають ззовні впроваджуватися зв'язки, не притаманні логіці системи, то це деформує спонтанні порядки (інститути) і знижує їх ефективність у рамках наявної логіки. Виникає конфлікт, із якого може бути два виходи: або відкинути (знищити) нові нав'язані зв'язки, або ж змінити логіку системи.

Нагляд за цим процесом має здійснювати політичний, а радше — креативний клас системи (суспільства).

Зазвичай нові спонтанні порядки виникають як результат зміни логіки системи, спричиненої зміною конфігурації притаманних їй зв'язків — сенсу відповідей на зазначені на початку первинні
7 запитань. Якщо ці зміни викликані "технологічними проривами", то такі нові спонтанні порядки впроваджуються швидко, до прикладу: поява залізниці, Інтернет і його соціальні групи. Якщо ж зміни викликані появою нової картини світу, інших моральних законів чи позитивних мотивацій, то формування нових спонтанних порядків відбуватиметься тривалий час. Але в обох випадках процес буде еволюційним, на основі спроб та помилок, а не примусу. Тобто він буде саме спонтанний. Відтак, зрозумілою стає сумна доля "експортних революцій", які вносили в усталену систему зв'язків розгардіяш. Старі спонтанні порядки занепадали, однак натомість не виникали нові, бо нав'язані зв'язки були чужими для системи й не мали всеосяжної логіки, хоча й могли бути аргументовано послідовними, але тільки одномірно або селективно. Образно кажучи, такі зв'язки були відповіддю лише на окремі із зазначених нами 7 запитань, та й то виключно за певних обставин.

Так, марксизм досить точно й послідовно відповідав на запитання "що хочу?", "що можу?" і "що маю?", будуючи свою логіку навколо питань власності. Але історію "звідки?" він переосмислював вибірково, формуючи досвід безкласового суспільства. Цей вибірковий досвід лягав в основу ідеології поступу до комунізму — "куди?" В питанні "що є Світ?" марксизм стояв на куцих матеріалістичних позиціях, відкидаючи метафізику. А у відповіді на запитання "що є Я?" він взагалі віру нігілістично вважав "фармакологічною єрессю" — "опіумом народу". Таким чином, у "центрі" марксизму опинялася не людина, а "квазілюдина" — штучно створений шаблон, жорстка матриця.

Виникала ситуація, особливо в ідеалістичних збоченнях струнких наукових теорій, коли людина, яка раніше розуміла сенс свого успіху, знала свою історію, мала продуктивний досвід, дружньо сприймала довколишній світ і приймала суспільні стереотипи, раптом втрачала координацію з соціумом. Її досвід і комплекс фіксованих дій ставали нікчемними, а сам соціум занепадав. Спонтанні порядки, які при цьому виникали, були штучними (не спонтанними). Вони швидко розпадалися, або ж для їх збереження в часі потрібно було докладати додаткових ресурсів. Найчастіше таким ресурсом ставали примус, брутальна сила, наруга. Досить згадати багатостраждальну Кампучію чи інспіровані ззовні події на сході України.

Всупереч зазначеному, ми можемо стверджувати, що Майдан в Україні — це новий спонтанний порядок, який виник як вияв нових, прихованих у суспільстві й ігнорованих політичним класом зв'язків, і він є запереченням старої логіки системи. Прикладом того, як нові спонтанні порядки в Україні заповнюють провали логіки старої системи, можуть слугувати добровольчі батальйони і рух волонтерів — фантастичні зразки того, що творить простір довіри. Зазначені факти промовисто підтверджують внутрішні витоки Майдану, а не його зовнішню індукцію, як це хочуть подати сили, що втратили вплив. Зовнішнє втручання ніколи не генерує довіру, тому-то завжди є надзвичайно витратним, і його "нав'язані" порядки відразу розпадаються, щойно закінчується ресурс, який їх штучно утримував. Згадати хоча б більшість "антимайданів" попередньої влади.

Україна нині перебуває у стані зовнішнього інформаційного тролінгу, мета якого — дезорієнтація суспільства. Кінцевим результатом має стати руйнування логіки системи і розпад чинних інститутів — спонтанних порядків країни. Механізмом такого інформаційного впливу є руйнування суспільних і родинних стереотипів через нав'язування системі нігілістичної логіки війни. Але це, як завжди буває у політтехнологів, — "гра в коротку".

Вона полягає у припущенні, що "ось ми все дезорієнтуємо, зруйнуємо спонтанні порядки, і "воно" все розвалиться". А що коли "воно" не розвалиться, а сформує нові зв'язки, і на їх основі з'являться нові спонтанні порядки? Події останнього часу дають обґрунтовані підстави для такого висновку. Адже на ксенофобські провокації українське суспільство дало достойну відсіч. Правдиві, а не вигадані взаємини євреїв та українців сформували не тільки семантичний, а й когнітивний мем — "жидобандерівець". Чи уявляли собі такий результат політтехнологи — "викрадачі майбутнього"?

Якщо ми усвідомимо цю ситуацію, то деструктивні дії зовнішньої агресії зможемо використати на свою користь. У тих умовах, у яких опинилася наша країна, виразно помітно паразитні зв'язки системи, а надто — її метастази.

Нова Україна — це нова логіка системи і розкріпачена ініціатива, які разом сформують нові спонтанні порядки. Наприклад, якщо новою логікою суспільства визнати концепти "піклування", "свободи", "власності", то в трикутнику супероснов "влада" — "бізнес" — "суспільство" відбудеться інша координація зв'язків. 

Піклування повинно стати концептом суспільства. До того ж піклування у найширшому розумінні цього поняття: від родини, сусідів, знайомих і громади до історії, віри, традиції, казок і забобонів — власне, матриці культури, яка формує наше спільне уявлення про дійсне, а сукупність людей перетворює на суспільство.

Культура — це сукупність метафізичних спонтанних порядків, і догляд за нею є найнагальнішим завданням.

Піклування формує довіру, а довіра є основою соціальної субстанції життя людини. 

Захист свобод громадянина повинен стати концептом дій влади, яка, як сукупність спонтанних порядків, має перебрати на себе нову логіку системи. Тобто пройти через трансформацію своїх інститутів.

Права навколо власності — нова корпоративна культура, що отримує за мету — піклування, мають стати інструментом іншого змісту розвитку бізнесу.

У такому суспільному договорі піклування сприятиме розширенню свобод, свободи сприятимуть розвиткові власності та капіталів, а вони, своєю чергою, отримають найвеличніше призначення — піклування.

Чому акцент слід зосередити на піклуванні? Та тому, що без піклування неможливо собі уявити ані Майдан, ані добровольчі батальйони, ані волонтерський рух. А всі вони — новітні спонтанні порядки України. Отже, і наступні спонтанні порядки формуватимуться навколо логіки піклування.

Піклування збільшує простір довіри. Завдяки цьому в економіці, суспільстві, побуті стають можливими такі транзакції, про які годі було й думати. Здобута довіра робить їх реальними.

Як у випадку з крапельками пари динаміка процесу визначалась у бік мінімізації енергії поверхневого натягу, так і в соціальних процесах їх вектором стає напрям розширення поля довіри та її зміцнення. Це — фундаментальна "механіка" соціуму, дороговказ формування його спонтанних порядків, їх природна еволюція. Якщо порядки штучно створюються маніпуляцією, то це в перспективі неминуче призводить до втрати довіри. Цю обставину маніпулятори компенсують додатковими витратами. Коли ресурси вичерпуються, такі штучні порядки розпадаються: промовистим прикладом є фінансові піраміди, "антимайдани", "кишенькові республіки". Відтак, зрозумілою стає ефективність впливу санкцій на маніпуляторів.

Отже, можна стверджувати, що динаміка соціальних процесів спрямовується на гуртування навколо спонтанних порядків, у яких є найвищий рівень довіри. Економічною мовою це формулюється як мінімізація транзакційних витрат. Саме ця "механіка" лежить в основі створення ТНК, які можна вважати глобальними спонтанними порядками. Зазначений механізм, своєю чергою, підживлює такі порядки і робить їх стійкими в часі. 

Одного разу Іван Франко згадував, що вже у старшому віці зустрів подорожніх, і за розмовою вони в нього перепитали, чи не син він того Якова Франка, в якого їм випало колись давно робити сокиру. Хвалили сокиру й згадували добрим словом коваля. 

У селі завжди громада гуртувалася навколо спонтанних порядків, якими були ковалі, косарі, повитухи, сівачі, мельники тощо. (Один мій дід був на селі неперевершеним сівачем, а другий — ткачем). Людей навколо них утримувала довіра до їхньої справи, хоча в кожній родині таку роботу, за потреби, могли виконати й самотужки. Саме село було, відтак, спонтанним порядком соціальних ролей, у якому всі його мешканці віталися одне з одним, і навіть із незнайомими людьми. Їх утримував простір довіри. Чи не тому таким притягальним був і наш Майдан — спонтанний порядок простору довіри, і чи не тому такими карикатурними, пустими були "антимайдани"?

Таке саме і співвідношення між соціальною роллю людини (спонтанний порядок) та її соціальним статусом (встановлений порядок). Якщо статус не відбиває логіку, з якої виникла роль, то ми завжди отримаємо конфлікт. Для його нівелювання доведеться витрачати додаткові ресурси. Саме ігнорування логіки природних спонтанних порядків і впровадження порядків вигаданих, побудованих на логіці політичних маніпуляцій, є причиною виникнення бюджетних дефіцитів країн. Згадати хоча б у нашій історії вигаданий з популістською метою порядок "діти війни".

Пояснити механіку соціальних процесів як гуртування довкола спонтанних порядків простору довіри можна на основі сучасних наукових даних. Вони свідчать, що наші думки здатні викликати молекулярні зміни в генах.

Можна стверджувати, що історично в людських спільнотах культивувалися найрізноманітніші мотивації: як позитивні, так і негативні. Ці мотивації формували відповідні молекулярні зміни генів. Еволюція ж зберегла тільки ті спільноти, в яких переважали позитивні мотивації, тому що тільки вони забезпечували виживання в умовах кліматичних катастроф, геологічних катаклізмів, стихійних лих, епідемій, голоду тощо. Тому очевидно, що альтруїстичні, позитивні мотивації сучасного суспільства (а вони й лежать в основі довіри) мають генетичну природу. Тобто, в нашому припущенні, можна стверджувати, що спонтанні порядки громад, суспільства, цивілізації мають генетично визначений вектор — зміцнення довіри. Якщо ми звернемося до настанов світових релігій — метафізичних спонтанних порядків, то переконаємося, що більшість їх є сукупністю позитивних мотивацій та ініціацій, практичне застосування яких формує той-таки простір довіри. 

З іншого боку, якщо ми спробуємо проаналізувати ганебні явища історії, то в них можна помітити спільну рису: всі вони є втручанням зовнішньої сили у процес формування спонтанних порядків. При цьому природа такої сили може бути різною, від побутової наруги над людиною — до зовнішньої агресії щодо країни. Така агресія може не лише містити фізичну складову, а й мати метафізичну (інформаційну) природу. Наруга, безвідносно до її масштабів, — це і є спроба нав'язати спонтанним порядкам чужу логіку існування.

Тому важливо, в оцінках наших сучасних подій, розуміти, що минуле століття на території СРСР явило собою приклад не еволюційного відбору генетичних чинників, а селективного негативного відбору, що проявився у голодоморах, системі ГУЛАГів, війнах. Природна для людини система позитивних мотивацій тут була підпорядкована ідеологічній доцільності, хоча на словах усе виглядало інакше. Спонтанні порядки тут придушувалися, а впроваджені порядки приводили лише до нагромадження витрат на їх утримання. Що, власне, і обумовило занепад Союзу. Пострадянська спадщина на територіях колишнього СРСР різна, залежно від глибини травми негативного селективного відбору. Тому повторення "українського Майдану" в Росії неможливе.

Україна повинна переосмислити події свого Майдану та все, що було після нього, й започаткувати нову еру піклування цивілізації, яка стане органічним продовженням закладених у генах позитивних мотивацій.

Якщо зміна логіки системи буде підкріплена розкріпаченням ініціативи, то разом вони утворять нову систему зв'язків, навколо яких сформуються нові спонтанні порядки нової України, що знайде свою фіксацію у змісті суспільних та родинних стереотипів.

Змінити логіку наявної системи означає:

— замістити вибірковість застосування законів їх єдиною й однаковою дією для всіх, тобто від партикулярної логіки ("Восток — дело тонкое") перейти до універсалізму ("Закон суворий, але це — закон");

— створити підстави для наповнення людиною своєї соціальної ролі природним, значимим, а не вигаданим, нав'язаним змістом;

— розкріпачити ініціативу трудових ресурсів, забезпечивши їм умови динамічного соціального статусу;

— повернути в суспільні відносини міру буття, культуру, які сприятимуть зміцненню довіри у стосунках між людьми та спонтанними порядками. Відтак, позбутися нігілізму в усіх сферах життя. 

Все решта — податки, тарифи, ціна на газ, люстрація, корупція, недоторканність, "зарплати депутатів" тощо — вже суть дискурси впроваджених змін.

Якщо ми не змінимо логіку системи, то нові спонтанні порядки будуть лише новими декораціями у старих сюжетах. З них дуже швидко звіється довіра, а ми продовжуватимемо палкі баталії навколо "газу", "зарплат депутатів" та "недоторканності".

Майдан 2004 р. не знайшов свого продовження, тому що система залишилася у старій логіці зв'язків, а ініціатива людей була переорієнтована з пошуку й творення нових спонтанних порядків на політичні змагання у полі старих концептів: "хто ж займатиметься газом?". Ми мусимо усвідомити це й не повторити допущених помилок. 

Нинішня трагічна база порівняння в країні — війна — не є найкращою координатною сіткою. Вона, крім невротизації суспільства, формує і брутальні версії поведінки. Уникнути їх можна, лише протиставивши логіці війни логіку перемоги і поступу України, сформувавши її новітню місію — "Ера піклування".

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
2 коментаря
  • Severin 13 февраля, 13:49 вредоносная статейка. вирусня детектед. ибо, эта статья, по сути, пропагандирует клиповое, мозаичное, мышление, видимо созвучное мировоззрению автора. В МАЙДАНЕ же НЕТ НИЧЕГО СЛУЧАЙНОГО или СПОНТАННОГО. не в том смысле, что он подготовлен Америкой, как утверждают московские пропагандоны, это не правда., а в том, что Майдан есть проявление ВЕЧНОЙ БОРЬБЫ "СВЕТЛЫХ", открытых, демократических, соцсистем, с "ТЕМНЫМИ". закрытыми, подкожными, авторитарными и в конце-концoв, как следствие этой "ТЬМЫ" = КРИМИНАЛЬНЫМИ, ГИБРИДНЫМИ системами, ордынскими. именно поэтому, Майдану противостоит КРИМИНАЛЬНЫЙ антимайдан. и именно поэтому Орда так возбудилась, почувствовала угрозу Рузскому (ЗАКРЫТОМУ) миру со стороны Майдана. а Америка просто поддерживает Майдан, как и все другие ОТКРЫТЫЕ, ДЕМОКРАТИЧЕСКИЕ СИСТЕМЫ. т.е ВСЁ ЗАКОНОМЕРНО. и нет ничего "спонтанного". нет никакой "борьбы классов", шмаркс = идиот. но диалектика, единство и борьба противоположностей = ЕСТЬ. и Майдан есть это проявление ДИАЛЕКТИКИ, а лучше сказать, даже, ДАО, инь-янь, ибо, евреопейская диалектика лишь слабый, плохо проваренный, "упрощенный" вариант китайского ДАО. и в этой вечной ГАРМОНИИ ДАО (диалектики) нет ничего спонтанного, пока не появляются люди со "спонтанным", "клиповым", "мозаичным" мышлением. к сожалению. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Val Weber 12 февраля, 02:45 Часто виникає питання, а що робити волонтерам, коли війна закінчиться? Відповідь на нього стає очевидною, якщо зрозуміти, що війна – це лише привід їх появи, а не причина. Згуртувалися волонтери навколо простору піклування – це його спонтанний порядок, який відновлює простір довіри. Волонтери – новий спонтанний порядок, що виник з браку довіри в нашому суспільстві, а піклування – це механізм її відновлення. Відтак, стає зрозумілою наступна доля волонтерів: опіка суспільних ініціатив і солідарних дій суспільства, спрямованих на втілення нової місії України. Тому що, не в суспільстві споживання, а в суспільстві піклування людина зможе повернути власний час собі. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 24.82
EUR 27.33