Метрика "хаосу"

Для того щоб перемогти у війні, маємо її визначити. Логіка війни - нігілізм. Він руйнує смисли понять, робить непродуктивними комплекси фіксованих дій людини, а суспільні й родинні стереотипи нівелює до фізіологічної рефлексії. Усе це разом створює ілюзію хаосу.

Якщо ми хочемо зрозуміти, що відбувається насправді, то мусимо розкласти хаос на домінуючі чинники, велика сукупність яких упроваджує відчуття втрати орієнтації. Але такі чинники є завжди. Усвідомлення їх і є усвідомленням хаосу. Якщо нам це вдається, то "хаос" можна брати в лапки.

Війна, яку переживає Україна, - це не Крим і не "Новоросія". Вони є лише приводом, а не причиною. Україна перебуває у просторі цивілізаційного конфлікту. Це протиріччя між універсалістською і партикулярною системами: між "законом єдиним для всіх" і вибірковістю застосування закону. У цих систем безліч відмінностей, але всі вони є похідними від формули легалізації власності в капітал. В універсалістській системі діє єдина для всіх інституційна процедура, у партикулярній - капітали легалізуються вибірково на основі доцільності: ідеологічної, родинної, товариської чи то просто з забаганки владної волі.

Правила універсальної біржі завжди вступатимуть у конфлікт із ринковою сваволею партикулярної системи.

Біржа не визнає капіталів, легальність яких спирається на лояльність до влади і власники яких можуть змінитися в одну мить при зміні персоніфікації влади. У цьому витоки протистояння, і вони мають цивілізаційний характер.

Україна і Росія є спадкоємицями партикулярної системи. Саме тут підґрунтя конфлікту: спроба України змінити свою систему організації суспільно-економічних відносин на універсальну відразу ставить її у конфронтацію до Росії. Відтак стає зрозуміло, що Крим і "Новоросія" - лише привід.

Щоб побачити повний масштаб і генезис "війни", маємо розглядати її з погляду втягування України в Митний союз. Цей процес розкриває весь спектр чинників, які нині діють і які творять ілюзію "хаосу".

Насамперед діяльність Росії була спрямована на ослаблення зв'язків України з ЄС. Із цією метою здійснювалися системні кроки у політичній площині. Відповідна робота велася з урядом країни. В органи влади інфільтрувалася власна агентура, особливо в "силові структури" й Міноборони. Проводилися свої люди у Верховну Раду - вони мали формувати позицію на підтримку курсу України на приєднання до Митного союзу. Надавалося сприяння бізнесу, що мав партнерські зв'язки з Росією. Усе це супроводжувалося потужною медіапідтримкою. До процесу приєднання до Митного союзу залучали губернаторів і мерів міст. Науковців активно заохочували до розробки відповідного економічного, історичного й культурологічного обґрунтування. Аналогічну роботу проводили з релігійними організаціями. Формувалася мережа громадських рухів та об'єднань, які мали забезпечувати просування глобальної ідеї: Митний союз для України - це необхідність.

Паралельно Росія цілеспрямовано узалежнювала українську економіку від власної. Задіювалися фінансові інструменти на зміцнення рубля, підвищення його статусу в розрахунках. Створювалися численні російсько-українські торговельні організації. Вживалися заходи для залучення України до системи технічного регулювання Митного союзу. Україна повинна була вступити як засновник до міжнародних корпорацій, членами яких були країни МС. Розробка спільних методик кредитних рейтингових агентств мала "розчинити" грошову й фінансову систему України в "рублевій зоні". Економічній "прив'язці" мали сприяти російсько-українські корпорації в космічної галузі, галузі літакобудування, ядерного палива. "Ударною ланкою" в цьому "економічному ланцюзі" мав стати російсько-український газотранспортний консорціум.

Втягування України в Митний союз супроводжувалися відповідними кроками й на міжнародній арені. Легітимності процесу мали надавати участь у ньому Білорусі, Казахстану, інших країн ЄврАзЕС. Окремий "фронт" - потужна робота Росії з метою нейтралізувати негативне ставлення ЄС, США й інших партнерів по СОТ до таких своїх намірів щодо України.

В Україні була створена і діяла розгалужена система ресурсного забезпечення згаданої роботи. Це давало змогу залучати до відповідних заходів медіаресурси, науково-дослідні інститути, громадські організації та об'єднання, молодіжні організації і різноманітні неформальні рухи. Постійно проводилася робота з православною громадськістю, духовенством.

Це неповний перелік чинників, які впливали на суспільно-економічну ситуацію в Україні.

Якщо проаналізувати перебіг подій під час Майдану і після нього, то можна сказати, що деякі із цих чинників уже нейтралізовано: Україна підписала Угоду про асоціацію з ЄС. Але в країні досі дається взнаки їхній потужний залишковий вплив - і не завжди латентний. До цього додаються проблеми анексії Криму і війна на Сході країни. Війна завжди породжує хаос. Але якщо ми зрозуміємо й усвідомимо природу чинників, що його насичують, - побачимо шлях до перемоги.

Президент, Верховна Рада, КМУ, правоохоронні органи повинні бачити цілісну картину нинішніх подій - у сумі їхніх причинно-наслідкових зв'язків. Тоді зрозуміємо, з яких джерел відбувається штучне насичення "хаосу". А це дасть можливість знищити його природу-метрику. Індукований "хаос" - це нав'язаний порядок. Він завжди затратний. Тому, щоб "хаос" перемогти, маємо знищити джерела його живлення, як зовнішні, так і внутрішні.

Усвідомлення цілісної картини протистояння, в якому опинилася Україна, це найважливіше підґрунтя для здійснення нею правильного вибору.

Якщо усвідомимо всі наявні чинники - зможемо сформулювати, в чому ж полягає сенс нашої перемоги. Він - у правильному виборі.

Бізнес повинен зрозуміти: або він залишає у спадок дітям визнані й непорушні капітали і права на них, або - наближеність до влади (непевні владні повноваження, що є вразливими, дуже дорогими в обслуговуванні, а часом, як показує наш же досвід, принизливі й небезпечні для життя).

Суспільство має обирати: ініціатива, солідарні дії й поступ чи принизлива лояльність і занепад.

Чиновник повинен усвідомити: або він сприяє розвиткові людини і країни, або догоджає начальникові-свавільнику.

Вибір людини можна сформулювати просто: моя доля більше не складатиметься без моєї участі.

Якщо розглядати події в Україні як цивілізаційний конфлікт, то стає зрозуміло, що Росії не потрібні ні Крим, ні "Новоросія", ні Україна. Вони є лише діями в глобальному сюжеті: право Росії на "суверенний" спосіб капіталізації власності - вибіркова брутальна сила.

Вибірковість буває різною. Але, хоч би якими були імпровізації щодо неї - "Третій Рим", "Самодєржавіє, Православіє, Народность", "комунізм", "русскій мір", - усі вони врешті-решт сходяться в єдину точку: концепт сили. Це і є "ресурсне прокляття" Росії. Воно породжує потвор.

Тому народ України повинен розуміти: ми опинилися на межі цивілізаційного конфлікту, який зникне лише зі зміною соціально-економічного устрою Росії.

Усі балачки про Україну як міст між Сходом і Заходом означають лише інфільтрацію в її суверенітет пріоритету ресурсної сили. На шляху цієї експансії ми повинні звести стіну.

Велика Українська стіна - це не інженерна споруда, це - культурний бар'єр, який зупинить хаос невгамовної сили, що руйнує суспільні блага ринку й інформаційного простору, а політику робить позбавленою смислів.

Як свого часу Велика Китайська стіна відокремила цивілізацію кочівників від цивілізації землеробів, так Велика Українська стіна повинна відокремити цивілізацію сили від цивілізації солідарних дій.

Метафізична Велика Українська стіна - це міра буття, яку ми обираємо і спираючись на яку писатимемо нову історію України. Вона постане з прецедентів Майдану Гідності, самопожертви добровольчих батальйонів і солдатів ЗСУ, піклування волонтерських бригад. Неминуче можна здолати лише вічним. А саме ці чесноти були вічними супутниками людства у часи випробувань на шляху його поступу.

Росія перенесла війну з фронтів у наші міста, на полиці наших магазинів. Тепер усі ми - учасники "воєнних дій". Від нас потрібні мужність, витримка і мудрість.

Наші воїни витримали, витримаємо і ми. А щоб не переплутати, де "свій", а де "чужий", - усміхаймося, а не гніваймося!

Альбер Камю казав, що цей світ має лише естетичне виправдання. Якщо спробувати сформувати естетичну ідентифікацію наших подій, то вона матиме такий вигляд.

Вони - реконструктори, ми - волонтери.

Вони - мародери чужого минулого, ми - будівничі свого майбутнього.

Їхні якорі - у дні вчорашньому, наші ж маяки - у дні прийдешньому.