Потрібно переходити від допомоги до інвестицій

Хоча я почав працювати в Україні лише два місяці тому, деякі з її особливостей уже справили на мене враження. Дві значні події в новітній історії країни - Революція гідності, відома як Майдан, і несподівана війна на сході - залишають слід майже в кожному аспекті політичного, економічного і соціального життя. Кілька візитів до Донбасу й прилеглих регіонів викликали певні роздуми про суть ситуації на тамтешніх теренах, особливо з урахуванням мого нещодавнього досвіду роботи в Сирії.

Протягом останніх двох з половиною років Сирія справила на мене враження як країна, практично поставлена на коліна, де мільйони людей терміново потребують порятунку та допомоги у збереженні життів, а ще більше з них у розпачі втекли з країни. У Сирії ООН здійснює наймасштабнішу операцію у світі, надаючи продовольство, житло та питну воду для більшої кількості людей, ніж будь-коли за свою історію. Порятунок і збереження людських життів, надання допомоги та забезпечення базових людських потреб - усе це є дуже правильним, необхідним і дієвим. Разом із тим добре відомо й загальновизнано, що так звана гуманітарна, тобто "рятувальна", допомога не розв'яже всієї проблеми. Так, вона забезпечує порятунок найуразливішим, найбіднішим і найбільш знедоленим на планеті, але не дає їм майбутнього. Тому, навіть працюючи в Сирії, я мав честь виконувати, наскільки це можливо, роботу в ООН з надання допомоги, яка більше спрямована на середньо- та довгострокову перспективу, а саме - допомагати людям відновити життя, забезпечити сім'ям і громадам можливість заробити засоби до існування, а отже, подбати про себе. Завдяки організації, наприклад, прибирання вулиць, переробки фруктів і молочної продукції, відкриттю невеличких крамничок тисячі чоловіків і жінок знаходять роботу, отримують доходи і можуть принести додому заробітну платню, а не харчовий пайок.

Повертаючись до України - життя в Донбасі важке. На лінії зіткнення і досі війна, тисячі українців там залежать від гуманітарної допомоги, і ще більше з них були змушені виїхати в безпечніші регіони країни. Надзвичайно скрутна ситуація! І я молюся, щоб усе якнайшвидше закінчилося, і територіальна цілісність України була відновлена в межах її кордонів. Разом із тим, для мене цілком зрозуміло, що Україна - це аж ніяк не Сирія! Якщо в Сирії ООН намагається частину своїх зусиль спрямовувати на відновлення, створення можливостей для отримання доходів і забезпечення засобів до існування, то в Україні все це ще важливіше! Якщо в Сирії ми всіляко намагаємося робити більше за те, що становить гуманітарну і рятувальну допомогу, то для України це ще актуальніше.

Вже на початок минулого року уряд і міжнародне співтовариство зрозуміли ці прості факти і проаналізували ситуацію на Сході України та в інших постраждалих районах країни з тим, щоб визначити, що потрібно українцям окрім гуманітарної допомоги. Ця "Оцінка потреб відновлення та миробудівництва" дала змогу визначити першорядні з них, серед яких - відновлення інфраструктури, доріг, мостів, шкіл, лікарень та інших громадських будівель. Було з'ясовано, що внутрішньо переміщені особи найбільше потребують роботи, заробітку, а приймаючі громади - можливостей забезпечити їм це. Згадана оцінка передбачає багато способів забезпечити тимчасову та довгострокову зайнятість. Це може бути, приміром, дрібний ремонт мереж водо- та електропостачання, доріг, лікарень, шкіл, інших громадських будівель, відкриття малих підприємств, надання невеликих грантів на відновлення сільськогосподарського виробництва.

У процесі оцінки бралися до уваги психологічні, соціальні та національні потреби, важливі для примирення, згуртування громад і, в кінцевому рахунку, миробудівництва. Дещо з цього досить важко уявити собі в ситуації, коли триває війна, але, незважаючи на це, певні відновлювальні роботи, окреслені в "Оцінці потреб відновлення та миробудівництва", вже можна розпочинати.

Виходячи з того небагатого досвіду, який я на сьогодні здобув в Україні, переконаний, що це не та країна, де народ сидітиме склавши руки і чекатиме, коли настане краще майбутнє. Вважаю, що, надаючи допомогу для порятунку життів у багатьох районах Донбасу і в усій країні тим, хто її потребує, ми можемо починати активно переходити до відновлення інфраструктури, створення робочих місць, забезпечення зайнятості, що прискорить примирення. Як сказав мені минулого тижня в Краматорську мій друг, "це буде найкраща інвестиція, яку ми зможемо зробити у повністю звільненій Україні".

І справді, потрібно переходити від допомоги до інвестицій!