Потвора агресивного патерналізму. Витоки і виходи

Поділитися
Потвора агресивного патерналізму. Витоки і виходи
Україна і Росія є спадкоємицями патерналістського суспільного договору Радянського Союзу. Але його еволюція в наших країнах пішла по-різному. Україна потрапила в другу версію розвитку подій у Росії - зовнішня експансія.

Культура - це бути гідним Його любові.

Так говорив вуйко Дезьо

В успадкованому від Радянського Союзу патерналістському суспільному договорі (забезпечення за лояльність) влада для боротьби із внутрішньою "смутою" (будь-яка ініціатива) культивуватиме агресивний патерналізм. Неминучою в такій динаміці розвитку стає ситуація, коли після придушення внутрішньої "смути" виникає загроза самій владі. Її вона або перетворює на зовнішню агресію, або сама стає об'єктом агресії.

Україна нині перебуває в полі зовнішньої агресії. Тож є сенс встановити природу виникнення такої ситуації.

За відправну модель нам правитиме така картина. Уявімо собі домогосподарство, яке співпрацює із зовнішнім світом умовно в трьох секторах: ринок - купити-продати, суспільство - домовитися про солідарні дії, влада - легалізувати свої ініціативи і статуси.

Припустимо, що домогосподарство перебуває в стані стійкої рівноваги.

У певний момент влада починає відчувати, що втрачає легітимність. Це може бути наслідком різних факторів і їх сукупності: казнокрадство, низький професіоналізм, послідовність економічних прорахунків і помилок тощо. Для забезпечення своєї подальшої присутності у владі владні партії починають вдаватися до популізму, заграють із домогосподарством. Лукавлячи, вони досягають мети, але водночас формуються й нові зобов'язання влади.

Аби виконати ці зобов'язання, влада починає втручатись у ринок: вона його зарегульовує. Її фіскальна і монетарна політика стає агресивною. А відповідні навантаження на бізнес зростають.

Бізнес відразу починає чинити спротив і звертається до інститутів громадянського суспільства й ЗМІ як найпотужнішого їхнього складника. Окремо він апелює і до опозиційних партій. Інститути ГС починають кампанію критики і нагляду за діями влади. Це призводить до втрати легітимності влади.

Щоб цьому запобігти, влада і далі вдається до лукавства, яке, залежно від її цинічності, має багато імпровізацій. Влада може інспірувати фіктивні опозиційні рухи, ангажувати ЗМІ й інші інститути ГС або ж створити "власні", які будуть провладними. Нігілістична влада почне штучно створювати "громадські" рухи задля власної підтримки. В нашій історії вони всі позначені префіксом анти. А персоналії цих рухів мають уже міжнародний мем - тітушки.

Якщо в такій ситуації домогосподарство (його члени) захоче виступити з ініціативою і легалізувати її, то воно неминуче потрапить під юридичний і бюрократичний тролінг держави, якщо та визнає ініціативу шкідливою для себе.

В описаній ситуації домогосподарство виявляється "відрізаним" від ринку, а він до того ж зарегульований і є продовженням держави. При зверненні до суспільства або громади домогосподарство "поговорить" з тією ж таки державою. А апеляція до держави вже відома.

Ситуація, коли домогосподарство тотально оточене "доглядом" держави, називається "нішею виживання". В умовах, коли ініціатива стає непродуктивною та ще й обтяженою тяганиною, корупційним навантаженням і психологічним виснаженням, домогосподарство "згортається", а в суспільному договорі починають панувати настанови патерналізму: "Я тобі - визнання, ти мені - забезпечення". В країні виникають підстави для створення тоталітарної конструкції. Її наповнення і персоніфікація - лише справа часу. Ситуація стає вкрай небезпечною, бо вона самоузгоджено підживлюється внутрішньою логікою соціуму, який уже є не сукупністю самодостатніх домогосподарств, а сумою "ніш виживання".

Якщо в самодостатньому домогосподарстві виклики й ризики, що виникають постійно, нівелювалися відносинами з ринком і суспільством, а проблеми розв'язувалися через ініціативу і пошук, то в "ніші виживання" будь-який подразник викликає невроз, бо вона, "ніша", не забезпечена власними засобами для його усунення. "Ніша виживання" муситиме шукати ради "назовні", а оточена вона звідусіль державою. Цей процес породжує очікування "сильної руки", бо "сильна" держава - це сильний захисник від несподіванок життя.

Зрозуміло, що, позбавлена ініціативи й новаторства, така економіка занепадає. А це - конфлікт із популістськими обіцянками. Влада опиняється в ситуації, коли "всіх багато, а всього мало". Відтак держава починає культивувати в суспільстві настанови, які можна визначити як "агресивний патерналізм". Він може бути спрямований як на придушення "внутрішніх" ворогів, так і на здійснення зовнішньої експансії.

Україна і Росія є спадкоємицями патерналістського суспільного договору Радянського Союзу. Але його еволюція в наших країнах пішла по-різному. Україна потрапила в другу версію розвитку подій у Росії - зовнішня експансія. Це сталося в той час, коли наша країна зробила крок до вивільнення з кабали патерналізму. І Крим, і Донбас - це не причина, а привід до реалізації неминучого конфлікту, що має екзистенціальне, а не територіальне підґрунтя.

Намарне сподіватися, що в росіян раптом "відкриються очі". Такі очікування - це політичний інфантилізм, економічна наївність. Суспільний договір Росії створив у суспільстві настанови, коли будь-які виклики домогосподарства, байдуже якої вони природи, завжди вирішуються лідером. Це своєрідна "паличка-стукалочка". Екскурс у казки сусідньої країни вказує на глибинне коріння таких настанов: "Вот приедет барин, барин нас рассудит". І ці настанови були завжди, а нині їх лише "розкрутили" маніпуляціями і пропагандою.

Створена нами модель, за всієї своєї умовності, як будь-яка "крайова задача", дає можливість точно виділити домінуючі фактори деградації суспільного договору і вказати на необхідні запобіжні заходи.

Насамперед - вивести соціум зі стану суми "ніш виживання", що означає дерегуляцію ринку, його демонополізацію, повернення йому ознак суспільного блага. Чітко
розмежувати владу і бізнес. Припинити маніпуляції із суспільним замовленням, що означає наповнення політичного життя іншими смислами, відмінними від нігілізму і лукавства. Створити умови для розвитку незалежних і забезпечених інститутів ГС. Це - найнагальніші завдання бізнесу і політичного класу.

Змінити зміст відносин домогосподарства і держави з категорій "заборона-примус" на "сприяння-обслуговування".

З огляду на специфіку новітніх подій - окреме зауваження щодо інформаційного простору. Нігілізм міри буття знищив його як суспільне благо. Ми повинні зрозуміти, що погано не тоді, коли є норми цензури, а тоді, коли їх немає. Бо відсутність норм - це нігілізм, а за ним і торжество вибірковості, і торжество ресурсної сили.

Погані, власне, не норми цензури, а вибірковість їх застосування. Абсолютної свободи слова бути не може. Це так хоча б тому, що автор абсолютно переконаний: є слова, яких син не може сказати батькам за жодних обставин. А якщо це так, то завжди буде вибірковість і в абсолютній свободі слова.

Мова навіть не про норми цензури, а про встановлення взаємних прав. У загальному випадку, умовно, вони можуть бути встановлені або з погляду справедливості, або з погляду законності. Але якщо вони не будуть встановлені, нехай навіть і недосконало, то ми не отримаємо ні справедливості, ні законності. Буде сваволя ресурсу.

Мають бути єдині норми для всіх. І тільки навколо виконання цієї настанови може відбуватися компетентна полеміка стосовно того, як ці норми встановити, щоб вони не заважали жити й творити. І кому доручити наглядати за цим. І потрібно розуміти, що відсутність норм - це теж норма, але норма брутальної сили, проти якої вже не буде законних аргументів.

Якщо нам не подобається примусовий характер норм ПДР, то не треба сідати за кермо. Якщо на дорозі скасувати ПДР, то такі правила відразу ж встановить той, хто виїде на дорогу "в бронетранспортері". Немає сумніву, що першою його спокусою буде приїхати зі своїми правилами "в редакцію", "на ринок", "до сусіда".

Компетентність журналіста полягає в тому, щоб виявити факт. Професіоналізм - у тому, щоб сформулювати повідомлення про факт. А порядність - у тому, щоб не допускати повідомлення без факту. Все це разом становитиме зміст поняття самоцензура як камертона інформаційного простору, його нової корпоративної культури.

І, нарешті, якщо говорити про запобіжні заходи проти формування тоталітарного суспільного договору, то всеосяжним інструментом такого захисту є культура. Матриця культури - це координатна сітка людини в світі. Це саме ті спонтанні порядки суспільства, які дозволяють людині сублімувати страхи, що виникають від стосунків з оточенням. Це, зокрема, робота, мистецтво, традиції, наука, віра, хобі, забобони, казки, анекдоти тощо. Що ширша й різноманітніша матриця культури, то стійкіша людина до зовнішніх викликів і несподіванок. Культура - це її імунна система від невротизації. Патерналізм - це виродок убогої матриці культури, прояв її нікчемного стану. Тому, якщо ми хочемо побачити стійке й самозабезпечене домогосподарство українця, спрямоване своїми очікуваннями у майбутнє, ми повинні дати йому найпотужніший інструмент такої реалізації - культуру. І аргумент "а народу подобається" в даному контексті - це дорога в пекло.

Культура - це спонтанні порядки суспільства. Вони досягають найвищого ефекту тоді, коли функціонально значимі зв'язки у суспільстві створюються і руйнуються не зовнішнім примусом, а коли вони є внутрішньою логікою системи. Коли наше суспільство вийде з доктрин "ніш виживання", тоді і зміниться його внутрішня логіка. Відтак зможемо говорити про нову культуру.

Політика - це стан власності в країні (перетворення її на капітал), стан і зміст діалогу між домогосподарством і владою, бізнесом, суспільством.

Завдання політики полягає в тому, щоб сублімувати невротизацію суспільства, а не формувати її та заохочувати пошуком ворога.

Рік тому українці свій вибір задекларували: більше наша доля не складатиметься без нашої участі. Це - екзистенціальний вибір. Завдання влади полягає у забезпеченні його реалізації. Звичайно, виникає запитання, а що ж робити з патерналістськими настроями? Розкріпачення ініціативи - єдиний спосіб уникнути брутальної версії розвитку подій. Ініціатива повинна нівелювати патерналістські настанови суспільного договору і привести до змістовної його заміни.

Якщо ж хтось захоче залишитися в удаваному комфорті "ніші виживання", то ніхто йому не боронить. Але й ніхто не дозволить суверенітет "ніші виживання", яким хтось звик торгувати, плутати з суверенітетом країни чи території. Тому що є речі, які не продаються, бо вони безцінні - наприклад майбутнє прийдешніх поколінь українців.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі