Тупцяння на лобному місці

Олег Покальчук 17 травня 2013, 18:50
№17_25

Читайте також

"У в'язниці він був би живий"

З дагестанської соціальної реклами

У Києві юрба мало не розірвала емвеесника, який давив людей. В Івано-Франківську люди хотіли лінчувати даішника, який спричинив смертельну ДТП. У селі Семипілки під Києвом розстріляли міліціонера, а односельці стали на захист убивці. Випадкові перехожі чимдалі частіше боляче б'ють по обличчях якихось очманілих водіїв, що відмахуються від них посвідченням силових структур. Потерпілих дедалі більшає, б'ють дедалі болючіше. Причетність до МВС — це група ризику, нічого не попишеш. Міліція, крім усього, що заслужила, ще й "крайня" в системі відносин "влада—народ". Це вже в людей якось "на автопілоті": дорога машина, зухвала поведінка, "корочки" — отже, розмова коротка. Така практика має моральну підтримку в суспільстві. Її емоційна основа — презирство до об'єктів ненависті, яке витісняє страх покарання. 

Ситуація останнім часом складається не зовсім звичайна. Відстань між намірами і діями в нас традиційно була не просто велика — я б сказав, епічно велична. Яскраво свідчить про це чудова повість Франка "Борислав сміється": принижувані нацменшинами тодішні нафтовики вирішили компенсувати всі свої кривди тим, що розповіли про них виборному "карбовому". І він урочисто й гнівно вирізав на їхніх особистих іменних ціпках мітки-зарубки, бо з грамотою в них було туго. Їй-богу, якщо Жуль Верн передбачав вертоліт, а Стругацькі — Інтернет, то геніальний Іван Франко передбачав Фейсбук. Той самий рівень пафосу, грамотності й реальної соціальної активності. Хоча "карбуєм" козаки називали бойову булаву. Ну то це ж козаки...

Десятиліттями стійка нелюбов мас до влади будь-яких кольорів не переходила в діяльну ненависть, хоч як хотіли одні й хоч як опиралися інші. Але традиційна тактика улюлюкання на безпечній відстані, схоже, відходить у минуле. Починається майже неумисна, але все-таки фізична дія. Деколи з допомогою пріснопам'ятних сніжків (скільки депутаток за нинішньої спеки мріяло б про такий замах!), а деколи — різними біологічними відходами. Або машина постраждає, або сама особа. Частота випадків виходить за межі звичайної статистичної похибки. 

Якщо від любові до ненависті один крок, то скільки від нелюбові до ненависті? Негативні емоції десь поруч. Отже, дистанція ця — зовсім мала, і пройти її — рух, оку непомітний, фактично тупцяння на одному місці. Та результат вражає, а для оточення — "таж нічого не передвіщало". 

Наскільки необоротні ці протестні зміни? З нелюбов'ю в нашому суспільстві все склалося, її аж занадто багато. Спрямована вона насамперед на самих себе. Ненависть теж є — в усіляких різновидах політичних девіацій, а також у вигляді заздрості. Мемами стали відважні розумування в Мережі про те, що всіх негідників давно вже треба б винищити. Себе, зрозуміло, ніхто до таких не зараховує. Люди борються з владою доти, доки не виявляються її частиною.

Але буцімто борються. І в їхніх по-дитячому щирих намірах є дві лукаві заковики. 

Перша: вимога, щоб це негайно почав робити хтось інший. Але в жодному разі не сам автор. Йому саме зараз ніколи (у нього сесія, картопля, відпустка, стать, вік — потрібне підкреслити). А так він завжди готовий. Друга: досить фрейдистське (і навіть гомофобське) прагнення уникнути згадування про національну розправу — посадити супостатів на кіл. Або, у найгіршому разі, (Зиґмунде, вибач!) незаслужене забуття цілком козацького відрубування голови з подальшим виставлянням на вістрі списа. 

Натомість використовують слово "лінчування". А окремі інтелектуали навіть говорять про "суд Лінча", гадаючи, що політкоректно заміняють у такий спосіб банальне "повішення". Хоча найчастіше єдиний вузол, який вони можуть зав'язати, — зі шнурків на черевиках. Та й ні суддя Вільям Лінч, ні його однофамілець капітан Чарльз Лінч як гіпотетичні автори терміна не припускали, що вбивство без суду стане способом покарання. Покарання — так, але не вбивства. Лінчування набуло саме цього змісту після 1860 р., коли в США ухвалили перші закони про сегрегацію, а північні окупанти південних штатів почали за безцінь скуповувати землі зубожілих після Громадянської війни жителів Півдня. А негри, отримавши свободу й незалежність, почали мститися своїм колишнім хазяям. Тому ку-клукс-клан, що утворився, вже справді вішав чорних за розбій і "хуліганку", білих — за рейдерство, італійців — за членство в мафії й трішки за те, що католики, — однаково ж мафіозі. У цьому короткому історичному екскурсі важлива саме послідовність подій. Навіть у таких мракобісних явищах спочатку ухвалювали такі-сякі закони (так звані закони Джима Кроу) і правила поведінки, а потім уже за їх порушення вершили швидку народну розправу. 

А що в нас? 

Українські наміри відновити справедливість — завжди космічного масштабу, позамежні, самовивищувальні. А ефективні дії — це цивільна рутина, планування наслідків, кооперація, взаємні поступки.

І стає цілком очевидно, що люди, які дедалі частіше спересердя дають по шиї усіляким свавільцям із різними посвідченнями, не мають жодного стосунку до записних протестантів і громадських активістів, які "карбують" порушення з боку влади. З цього випливає, що політкоректний соціальний протест з його оперетковою ефективністю відбуватиметься окремо, а ніяк не називане через непотрібність покарання негідників — окремо. І ми ще станемо свідками того, як ті, хто колись закликав у Мережі до швидких і кривавих розправ, ніяковіючи, остерігатимуть усерйоз розлючених співгромадян: мовляв, "не всі ж вони у владі такі погані". 

Ось немає поки що закону, за яким би діяли стихійні народні месники. На Основний ліпше не посилатися. Наївно припускати, що наші громадяни ходять із книжечками Конституції, як китайці із цитатником Мао. Немає закону, але він успішно формується на підставі стихійного суспільного процесу. І теж має цілком історичну аналогію. 

Процес цей називається напівзабутим нехорошим словом "сегрегація", або ще гіршим — "апартеїд", якщо вдаватися не до американських, а до африканських аналогій, що часом видається значно доречнішим. Сегрегація — це політика примусового відділення якоїсь групи населення за будь-якою ознакою. Ну ніхто ж не заперечуватиме, що в Україні невелика група людей, об'єднана загальним ставленням до державного бюджету, ПДВ і податків, відокремлює іншу частину країни від себе. Вони нібито самі, з одного боку, відмежовуються — парканами, охороною тощо. Усупереч загальній думці, в тій-таки ПАР апартеїд фактично дуже навіть існує. У Преторії, відносно благополучній столиці ПАР, немає жодного будинку, офісу чи магазину, який не був би обнесений високим парканом. І стосовно тих, що відділилися, більшість не має жодних ілюзій. Американський політичний консультант Сем Паттен в інтерв'ю World Affairs висловлює думку, що "в більшості українців дуже низькі очікування щодо політичних лідерів". Це цілком можна застосувати й до всієї системи юридичного й силового захисту цих лідерів.

До речі, в Інтернеті набирає популярності 28-секундний анімований ролик, який нібито є дагестанською соціальною рекламою. Заголовок: "У в'язниці він був би живий". Самовпевненого молодика виправдовує корумпований суд, але відразу ж після виходу з зали суду його двома пострілами впритул убиває жінка в чорному вдовиному вбранні.

Тож у наших потенційних потерпілих вибір усе ще залишається...

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
2 коментаря
  • Ну так а как власть 24 мая, 16:15 хочет? Понятно, что мы их всех будем вешать. Как только для этого будут благоприятные условия. То есть, что бы мы их повесили и нам за это ничего не было. А пока мы подождем. У Бога дней много. Иуду Юльку впрочем это не коснется. Мы её на собственной косе удавим. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Сергій 18 мая, 09:53 "Тож у наших потенційних потерпілих вибір усе ще залишається":)) Вони його й роблять, задумливо розглядаючи географічну мапу світу і прикидаючи, до кого з завбачливих першопрохідників варто присусідитися... Тому живуть і діють з піснею на вустах: "Первым делом, первым делом самолеты, ну а Конституция потом". Ні, нас вони, можливо, ще й новою ощасливлять, але з нею, якщо запахне смаленим, і залишать - з Основним приколом, декоративною символікою і голими дупами. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.67
EUR 28.94