Привіт із льодовикового періоду. Білий, ніжний і пахучий

Світлана Кабачинська 16 травня 2014, 00:00
фото

Читайте також

Ще малою колись у перекидному календарі прочитала про Долину нарцисів поблизу закарпатського міста Хуст. Про те, що у прадавні часи льодовики, танучи, принесли сюди з гір насіння гордовитої гірської квітки, і вона — масово — облюбувала для себе цей дивовижний край, урочище Кіреші між двома річками — Тисою і Хустецем, що ховається, наче в чаші, серед карпатських кряжів. Або, кажучи науковою мовою, частину Хустсько-Солотвинської улоговини на стародавній терасі Тиси. Правда, мені більше припала до душі інша версія походження нарцисового раю: ніби міфічний красень Нарцис, син річкового бога Кефіса й німфи Ліріопи, задивився на свою вроду саме в прозорих водах Хустеця — тож і зостався тут навічно прохолодною красивою квіткою.

Утім, легенд про походження Долини нарцисів народ наскладав чимало. Вони ще дужче підігрівали мою мрію її побачити, бо одна річ — нарциси на клумбі, і зовсім інша — ціле їх біле поле. Але це ж треба було потрапити на Закарпаття саме в травні, в пору цвітіння цих витончених квітів. А тут спробуй вирвися з вічної круговерті справ!

Та людина планує, а Бог порядкує. Я вже й забула про те дитяче бажання, а Він узяв і відправив мене на Закарпаття саме в нарцисовий час. Тож мій маршрут просто мусив пролягти через долину давньої мрії.

Утім, не лише мій. Травневі дороги ведуть сюди тисячі людей. Кожен, хто звідкись отримав інформацію про це диво природи, прагне побачити його на власні очі. Адже такого немає більш ніде. Острівці нарцисів у дикій природі ще трапляються в Альпах, у Румунії та в балканських країнах, але — в горах, на висоті понад 1000 м над рівнем моря, і на невеликих площах. А в Україні — на рівнині й на території площею 170 га! Навіть уявити важко. А ось побачити — можна! 

Побачене не те щоб не вразило — всуціль укриті білими зірочками луки не можуть не захоплювати, — але вкотре наповнило душу гіркотою. Не тому, що десь вичитані кількадесят гектарів заповідного цвіту насправді виявилися кількома гектарами, та ще й окремими ділянками поруч із іншим різнотрав'ям, — для неповторного враження вистачить і цього, та й, може, нарциси цвітуть ще десь далі. 

Але веде до казкових луків суто земна дорога. Практично — грунтова дорога, покрита ямами і повними води калабанями. Огризки асфальту, які клаптями визирають де-не-де, аж ніяк не дають їй права називатися асфальтівкою. Навіть коні, що їздять цією дорогою, запряжені у віз не з традиційними дерев'яними колесами, а — з автомобільними шинами: вони, либонь, всюдихідніші. 

Зі зручностей — дерев'яні туалети на вулиці. Із сервісу — скромне кафе, дешеве, хоч добре, домашнє вино і всюдисущі мангали з шашликами. Із торгівлі — вже звичний нашому небалуваному оку сувенірний "шанхайчик" та традиційні вироби закарпатських умільців за смішними цінами. Все це — просто неба, за шлагбаумом, що, вочевидь, означає кордон Карпатського біосферного заповідника.

Але ж сам заповідник — 257 га унікальної карпатської природи з 498 видами рослин, 15 із яких занесені до Червоної книги, — заслуговує не лише захоплених описів у туристичних путівниках, а й ставлення, відповідного статусові. Кажуть, цю скарбницю різнотрав'я свято берегли ті держави, до яких свого часу входило Закарпаття, — Австро-Угорщина, Чехословаччина. СРСР також — але тільки після того, як його меліоративну сверблячку, що одним махом знищила 50 га унікальної нарцисової популяції, ледве зупинив своїм незаперечним науковим авторитетом знаменитий закарпатський учений-ботанік, професор Василь Комендар. 

Україна ж одразу засвідчила, що свідома того, яким даром володіє: з 1992 р. Долина нарцисів у складі всього заповідника ввійшла до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО.

Втім, пересічному громадянинові важко побачити, як це проявляється на практиці. Зате він бачить інше: на очах у міліціонера, який тут, слід розуміти, представляє державу та її закони, тобто охороняє нарциси, з 1980 р. занесені до Червоної книги, — діти продають туристам розкішні букети. Вони складені у формі кулі, сформованої з півсотні квіток. Хоча кожен зірваний нарцис має каратися штрафом на суму близько 15 дол. 

Однак ці штрафи, як і штрафи за всі інші червонокнижні трави та квіти, існують у нас лише на папері. А в натурі, тобто в природі, існує тільки людська жадібність і, даруйте, дикість — як тих, хто рве і продає, так і тих, хто купує. Бо й ті й інші навіть уявити не можуть, що через їхню захланність, стократ помножену на зміну клімату і зменшення вологості (що, власне, також є наслідком людської дурості), одного непрекрасного дня це диво дивне — Долина нарцисів — може просто зникнути.

Але, поки вона є, хочеться (поки що, в надії на кращі часи) абстрагуватися від усього прикрого й просто вбирати очима цю красу — квітів, трав, дерев та гір. Щоб залишилася в серці і зринала у пам'яті запахом-трунком, вигойдуючи мрії все нових і нових поколінь. 

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Курс валют
USD 24.80
EUR 27.50