Інший одеський припортовий. Піаніст Олексій Ботвинов обіцяє нове життя одному з найстаріших театрів

Днями з Одеси, через агентства, прилетіла велика надія. «...Я погодився на пропозицію керівництва оперного обійняти посаду художнього керівника. Готовий відповідний пакет документів. Зараз це питання розглядає міністр культури Василь Вовкун».

Автор тексту — Олексій Ботвинов, усесвітньо відомий музикант, еліта світового піанізму (як про нього пишуть ЗМІ), один із найкращих виконавців Рахманінова в усьому світі, що важливо — одесит... Наче за Мандельштамом: «Я вернулся в свой город, знакомый до слез».

Спеціально для «ДТ» пан Ботвинов — уже як новий ідеолог художньої лінії Одеської опери — розповів про можливе творче майбутнє одного з найстаріших театрів.

Можливо, і потрібен стислий екскурс у недавнє минуле? Одеська опера після хорошого євроремонту, як відомо, опинилася під перехресним вогнем різних політінтересів. Наполягаю на останньому акценті — політінтереси. Творчість творчістю (дуже вони, політикани, цією «творчістю» переймаються!), а елегантне місце розташування естетичного будинку в самому центрі «перлини біля моря» — ось і вся морська сіль скандального питання. І «люди Чумаченко» (міністр В.Вовкун із товаришами), і «люди Тимошенко» (новий директор А.Дуда, за яким — ряд місцевих, одеських, політиків), — усі вони цьому театру, звісно ж, бажають блага. А немає більшого «блага» напередодні виборів, ніж контроль за майданчиками державної ваги. І через це (у тому числі) – ще не до кінця зотлілий гармидер із недавнім вигнанням «привида» з цієї ж опери.

…Але життя триває. Хтось повинен підхопити обірвану арію. Людина талановита й більш ніж затребувана в усій Європі, піаніст О.Ботвинов по роздумах сказав одеському театру «так!» Залишилося дочекатися «таки так...» — уже з надр Мінкульту.

— Олексію, ваш графік розписаний на багато місяців наперед; ви забезпечена, успішна, публічна людина... З огляду на вищесказане — «навіщо воно вам треба?»: важкий театр, велетенська трупа, прохолода нинішньої верхівки Мінкульту?

— Я б так не ставив питання... Навіщо це потрібно конкретно мені? Гадаю, у мене вже достатньо досвіду й серйозних творчих контактів у європейському музичному світі, щоб принести художню користь — і країні, і одеському театру зокрема. Не треба сприймати мої слова як пафос. Не треба... Це нормальні амбіції. Я довго розмірковував над цією ситуацією. Але в певний момент довелося швидко приймати рішення. І таке рішення — мною персонально — вже прийняте. Оскільки хочеться підняти Одеську оперу. Вивести її з періоду стагнації. Є надія, що за кілька сезонів це вдасться зробити.

Не підтримую розмов про те, що в цьому театрі все погано, немає цікавих молодих виконавців... Якраз усе не так погано. І саме в Одеській опері є чимало цікавих молодих вокалістів, хороший балет.

Але їм потрібен імпульс. Потрібен «локомотив», який поведе за собою. І оживить процес творчий. Необхідні яскраві диригенти, режисери.

— І де ж їх узяти, якщо «яскраві» — завжди дорогі й нашим театрам не по кишені?

— А тут — і підтримка держави, і спонсори. Це теж серйозна робота. Не хотів би зазирати далеко вперед, але тільки за минулий місяць уже вишикувалася якась «партитура» майбутнього. У листопаді — прем’єра дитячого балету «Айболить», балетмейстер Алла Рубіна, музика Ніно Рота. У грудні — «Нурієв forever», це «балет-гала», присвячений видатному танцівнику. У грудні-січні — сподіваємося на успіх опери-балету Віталія Губаренка «Вій». Має вийти сучасне видовище з елементами трилера, хоррора. Вже навесні наступного року — «Турандот». Спектакль лише на початковій стадії, а вже є запрошення до Японії, Іспанії.

Одеса — музичне місто, чутливе до нових віянь, напрямів. Сподіваюся, в театрі зможуть органічно співіснувати і класична лінія, і експериментальна.

А якщо говорити про більш віддалене майбутнє, то... Є домовленості про постановки з такими відомими режисерами як Кшиштоф Зануссі (він поставить у нас «Дон Жуана»), Роберт Стуруа, Кирило Серебренніков. Хотілося б побачити на сцені нашого оперного і Дмитра Богомазова, одного з найцікавіших сучасних українських театральних режисерів. У роботі Одеської опери саме й важливо визначити стратегію творчого розвитку...

— Після літніх кадрових рокіровок чи можна говорити про розкол усередині колективу?

— Не варто говорити про розкол. Варто говорити про єдине бажання колективу — працювати. Принаймні я відчуваю приязне й доброзичливе ставлення колег. Підтримка є.

— Одеська опера (у її теперішньому стані) здатна збирати аншлаги? Щовечора?

— Є різні спектаклі. Є й різний до них інтерес...

Але в основному театр — заповнений. Оптимізм вселяє хоча б те, що навіть у найгірший — зимовий час зал не порожній.

— Яка персональна роль Юлії Тимошенко в ситуації навколо опери?

— Юлія Володимирівна допомогла театру. Серйозно допомогла... Принаймні в ювілейний, 200-й, сезон завдяки їй збільшилося фінансування театру. Значно зросли зарплати — практично вдвічі.

— Протистояння «людей Тимошенко» і «людей Чумаченко», по-вашому, якось позначиться на театрі в найближчому майбутньому?

— Повірте, немає ані найменшого бажання говорити на політичні теми... У мене чудова історія спілкування з Катериною Михайлівною Чумаченко. Вона казала колись: «Коли ж ви повернетеся на Батьківщину?» Тому що стосується Одеської опери — краще не про політику, краще — про творчість.

— Так воно, звісно, краще.