Михайло ЗАХАРЕВИЧ: "Втратимо національні театри — втратимо державність"

Поділитися
Михайло ЗАХАРЕВИЧ:  "Втратимо національні театри —  втратимо державність"
Національні заклади культури можуть потрапити під жорстокий фінансовий удар, коли непродумано і непередбачувано реалізується схема передачі таких закладів - з держбюджету на баланс місцевих (часто куцих) бюджетів.

Національний театр імені Івана Франка відкриє ювілейний 95-й сезон 27 серпня. І перерахує зібрані від першої вистави кошти - на підтримку української армії. Франківці також звертаються до всіх вітчизняних театрів (а їх близько сотні) з проханням підтримати таку громадянську ініціативу. Аби кожен колектив, піднімаючи завісу майбутнього сезону, допоміг (як міг) українським бійцям зібраними коштами від перших вистав. "Якщо хоча би декілька зібраних нами "театральних" мільйонів урятують бодай одне людське життя, то вже в таких кроках - і гуманна і громадянська місія митців", - вважає генеральний директор Театру імені Івана Франка Михайло ЗАХАРЕВИЧ.

Утім, напередодні нового сезону говорили не лише про благодійність, а й про напружену теперішню ситуацію, яка складається довкола наших національних закладів культури. Як відомо, напружена інтрига, що набула великого розголосу серед культурної спільноти, викликана проектом Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України" (відносно бюджетної децентралізації). Якщо говорити простими словами, національні заклади культури можуть потрапити під жорстокий фінансовий удар, коли непродумано і непередбачувано реалізується схема передачі таких закладів - з держбюджету на баланс місцевих (часто куцих) бюджетів. Нагадаю: в Україні сьогодні налічується 56 закладів культури і мистецтва, які мають статус "національних". Які наслідки від ініціатив Мінфіну? Які ризики? Чи можливі компромісні рішення в теперішній складний для держави час?

- Річ у тім, що сьогодні ніхто з чиновників не проаналізував належним чином, власне, можливості місцевих бюджетів, на які і може впасти важкий тягар майбутніх витрат, - коментує ситуацію DT.UA Михайло Захаревич. - Такі кроки і необдумані рішення - це шлях до знищення культурного простору. Українська культура і так не може хизуватися занадно щедрим фінансуванням. А коли буде реалізована суперечлива ініціатива Кабміну, про яку ми говоримо, то можна прогнозувати досить драматичні наслідки. Від безробіття у культурній сфері до згортання важливих державотворчих культурних ініціатив.

Взагалі, на мій погляд, такі "ініціативи" - не що інше, як провокація, як рука Москви…

- Сьогодні скрізь і всюди про "руку Москви". Може принаймні у внутрішніх культурних проблемах варто шукати і "внутрішню" руку, а не тільки зовнішнього ворога?

- Виходжу з міркувань: а кому це вигідно? А кому від цього користь? Хто хоче з нас зробити манкуртів, підставивши культурну галузь під фінансову сокиру? Отже, думайте-міркуйте самі.

Втім, я переконаний, що теперішня напружена ситуація з національними культурними закладами (а також можливі наслідки від реалізації ініціатив Кабміну) - саме через напружені суспільні та воєнні події в Україні - сповна не розкрита вищому керівництву країни. І, можливо, президент не все знає з цього приводу…

Взагалі, що це значить розчерком пера передати серйозні витратні національні заклади - у залежність від місцевих бюджетів? Так, як, наприклад, великий комплекс у Качанівці, на потреби якого йде приблизно 5 млн. Місцевий бюджет села Качанівка, переконаний, не має і не може мати таких ресурсів. Отже, що далі? Знищення, руйнація, втрата унікальної культурної пам'ятки.

І це - не поодинокий приклад. Прикладів може бути багато. Українські музеї, заповідники, бібліотеки, які мають "національні" статуси.

І що ж тепер: через непродуманість дій окремих чиновників з Мінфіну - все це віддати на поталу?

У найскладніші часи української історії - і радянського періоду, і інших періодів - все ж таки у нації було внутрішнє усвідомлення про важливість збереження культурних цінностей, об'єктів. Адже і через такі цінності-об'єкти говоримо про нашу національну самоідентифікацію.

Навіть у страшний трагічний період, а це 1941 рік (війна, епоха сталінізму), Театр імені Івана Франка, який тоді гастролював у Москві, прагнули зберегти, врятувати… І наш театр вижив. Пройшов випробування в евакуації, на фронтових концертах. В 1944-му франківці повернулися до Києва… Згодом у нас вже 95-й сезон.

Для чого така аналогія з нашим театром? Для того, щоби підкреслити: національний театр - не "формальний" статус, це державотворна місія. Це історична місія нашого
театру зберегти рідну мову, утвердити національні культурні пріоритети. В таких словах немає пафосу. Адже так і було. У складні часи громадянської війни, Другої світової, у період відлиги і застою український театр - попри все (навіть попри суперечливий ідеологічний репертуар, який спускали "згори") утверджував національні цінності.

- Які реальні економічні ризики (а не тільки моральні й етичні) від реалізації ініціатив Кабміну? Коли, скажімо, ваш та інші театри перейдуть під не завжди щедрий міський бюджет?

- Ніхто не може сказати про ризики. Тому що ніхто з чиновників цього не прорахував. На мій погляд, перший серйозний ризик (якщо таке трапиться) - це скорочення театрального колективу. Друге - брак коштів на нові постановки. Третє - брак коштів на утримання в належному стані приміщення.

Звичайно, сьогодні непростий час. І особисто я розумію, наскільки складно нашій державі… Можна передбачити у нашій театральній справі - і відтік глядачів. Так, це можливо. Адже ціни, інфляція - це також впливає на спроможність глядача придбати квиток. І я не виключаю, що з часом нам, можливо, доведеться навіть знижувати ціни на квитки, аби не втратити глядача…

Загалом, аби відповісти на запитання "що робити?" у ситуації, яка утворилася, варто думати і про зменшення наших видатків, і про нову законодавчу базу, що сприятиме розвою театральної справи, а не її занепаду.

- Основні тези можливої нової законодавчої бази, яка, на ваш погляд, могла б допомогти театрам.

- Варто говорити про можливості театрів самим формувати свій творчий склад, про певну регламентованість наших видатків. Це також можливості тісної співпраці з меценатами, але для цього потрібні певні закони.

- Скільки зароблених коштів (у відсотковому вираженні) національний театр віддає державі?

- До 70% - обов'язкові платежі від того, що заробляємо за місяць. На наш внутрішній розвиток лишається 30%. А, власне, державна дотація - це фонд заробітної плати.

Звісно, той чи інший театр міг би не морочити собі мізки, а просто здавати приміщення під гастрольні, концертні проекти. І це було би дуже рентабельно, вигідно. Але ж при цьому втрачаємо не тільки ідею національного репертуарного театру, ми втрачаємо ідею Театру як таку.

Міністерство культури зі свого боку досить наполегливо обстоювало позицію національних закладів культури. Мінфіну пропонувалися певні моделі - як такі справи, наприклад, вирішують у Польщі. А там, нагадаю, є різні форми підтримки культурних закладів - і державним бюджетом, і місцевими, і меценатами.

Отже, Мінкульт такий аналіз зробив. І довів перспективність європейського шляху. Але, очевидно, для окремих чиновників у Мінфіні сама мета - економія бюджету будь-якими методами - закрила всі інші орієнтири. Насамперед, ще раз наголошу, це орієнтир культурного розвитку держави.

Не можна одним розчерком пера чиновника нищити духовність, театр. Навпаки, треба шукати шляхів, аби утверджувати і зміцнювати позиції національного мистецтва.

Культурні втрати останніх десятиліть, на жаль, сьогодні призводять і до інших втрат - людських, державних… Трагічна ситуація на Сході - це також проблема втрати національних культурних орієнтирів.

- Національний театр імені Івана Франка, як мені відомо, це близько 500 штатних одиниць. Із них дві сотні - творчі працівники. Така кількість, на ваш погляд, "багато" чи "мало"? Чи належним чином творчо завантажені митці вашого театру? Адже не відкрию таємниці, і ця тема також досить гостра у творчому середовищі, що середня зарплата актора-франківця пристойна, а щомісячний заробіток актора з Лівого берега - дай боже, аби досяг її половини. І такі митці, очевидно, мають право нарікати: чому одним (національним) - більше, а нам (муніципальним) - лише крихти зі столу?

- На мій погляд, треба говорити не про те - хто в театрах отримує "більше", а хто "менше"… Треба законодавчо створювати всі умови, щоб рівень заробітної плати українських митців у всіх театрах - був гідним цих людей. Тобто державі треба прагнути не опускати матеріальний рівень українських митців, а піднімати його. У цьому питання.

Справді, наш театр - найбільший серед драматичних театрів в Україні. Але хіба можна в тому чи іншому колективі усіх завантажити рівномірно? Ви ж самі розумієте, що є сценічна специфіка, закони амплуа. Один герой в репертуарі затребуваний більше, інший - дещо менше. В питанні "завантаження" ми не повинні забувати про репетиційний процес, про підвищення кваліфікації. До того ж є профспілкові і медичні норми: актор "може" працювати в певному ритмі, при певному завантаженні. Театр - не завод. Це не промислове виробництво, де важливі виключно цифри, відсотки і прибутки. Театр - творчий організм, з усіма проблемами і наслідками.

- Тоді яка оптимальна модель національного репертуарного театру, його кількісний склад, аби було менше незатребуваних у колективі, а інші були ефективніше задіяні в репертуарі?

- Я міг би навести приклад ще радянського наказу за номером
14 від 1976 року, де регламентовано штатний склад. Але це - архаїка. Склад театру має визначатися творчими потребами самого театру: його статусом, можливостями, навіть кількістю сценічних майданчиків. Те, що було колись - 40 років тому - і те, що зараз, то різні речі. Ще 23 роки тому наш театр отримував від держави фінансування - і на утримання, і на гастролі, і на зарплати. Сьогодні важко уявити, що в такий скрутний час держава може дозволити щедро фінансувати, наприклад, гастролі. І ми це розуміємо. Тому намагаємося виходити з внутрішніх можливостей. Навіть зараз прагнемо за допомогою друзів, меценатів, з власних ресурсів зорганізувати осінні гастролі у Грузії - це вистава Станіслава Мойсєєва "Квітка Будяк". Міждержавні культурні зв'язки з Грузією необхідно підтримувати, так само як і з іншими державами.

Так, усе це складно. Не раз говорив про проблему величезних видатків - з того, що заробляємо. Очевидно, варто дати шанс самим театрам розраховувати свої можливості - бодай на п'ять років. Назвіть це "плануванням", як хочете, так і назвіть… Але театр має розуміти: що його чекає попереду? Які економічні, фінансові ризики передбачати? Адже потрібно постійно оновлювати творчий склад. До театру має приходити молоде покоління.

От буквально нещодавно в нашому театрі переглядали виступи сотні акторів, які прагнуть працювати саме у нас… І вже восени, я переконаний, на другому етапі переглядів хтось із них обов'язково потрапить до штату франківців. Але все це - не лише творчі, а й економічні аспекти.

І мені прикро, що взагалі виникла досить суперечлива проблема, яка може поставити під загрозу подальше повноцінне існування національних закладів культури, в тому числі і театрів…

Не може фінансова політика держави, навіть у скрутний час, формуватися за принципом - "аби здихатися зайвих". Не може. Тому що така політика, вкотре наголошу, призводить виключно до знищення духовності, державності. А цього не повинно статися. До того ж очільники нашої держави - європейські люди. І я переконаний, що якогось гіршого розвитку сценарію вони не дозволять. Просто потім - не дай Боже трапиться щось драматичне - дорого буде відроджувати те, що можемо втратити.

- У минулому сезоні Мінкульт підвів театр до невідворотної межі: переходимо на контракти. Дехто активно підтримує цей шлях, дехто бачить ризики, зважаючи на місцеву специфіку.

- Керівники національних культурних закладів - на контрактах. Актори - не виняток. Вони теж з часом мають перейти на систему контрактних відносин. Це не "ноу-хау", це торований шлях. Власне, це європейський шлях. Тому що контракт стимулює актора, підсилює його відповідальність.

Ще на початку 2000-х наш театр почав переходити на систему контрактних відносин. Але згодом контракти скасували, оскільки з'явилися нові закони, де для творчих працівників саме контракти і не були передбачені. Тому здебільшого середнє та старше творче покоління - у штаті. А творчу молодь ми почали приймати в театр на основі строкових трудових угод.

Зараз мене тішить принаймні те, що Мінкульт у напрямі запровадження контрактів нікого не підганяє і нічого не форсує. Театрам дали на розгляд документи, які регламентують особливості такого переходу. Тобто є час, щоб почути фахівців, професіоналів, аби згодом прийняти виважені рішення. Дуже шкода, що саме такий шлях - поступового виваженого руху, врахування думки професіоналів - не цікавить Мінфін.

- Багато років поспіль говоримо-говоримо, а все марно, про просування і ухвалення закону про меценатство. Що такий закон міг би насамперед змінити у житті вашого театру?

- Ну от уявіть: вирішили в перспективі переобладнати нашу велику сцену, як то кажуть, "за останнім словом техніки". Тобто світло, звук, сучасні технології. Я запросив друзів, спеціалістів, аби вони прорахували - "скільки" нам може обійтись оновлена сцена, яка відповідатиме останнім європейським стандартам.

- Скільки?

- Близько 300 млн гривень…

- Це нереальна цифра для театральної "перебудови".

- Звичайно. Адже сподіватися на державну підтримку чи внутрішні ресурси безглуздо. Тому тільки і тільки інвестори могли би сприяти технологічному оновленню Національного театру. Як їх зацікавити? Як зацікавити меценатів не тільки театром, а й музеями, заповідниками? Звичайно, для них мають бути певні преференції, відповідно до закону про меценатство, якого всі давно чекають. Такий закон зніме істотне навантаження з держави, бо вона справді не завжди може належним чином фінансувати культурні заклади. І такий закон має бути дієвим.

Крім закону про меценатство, на мій погляд, конче необхідний центр створення нормативної бази в культурній галузі. Такий центр може бути при Міністерстві культури, при Академії мистецтв. Але він мусить бути. Аби формувати нормативну юридичну базу в нашій галузі. В медицині таке - є. В освіті - є. Це має бути і в культурі. Економічні, соціальні, юридичні питання мають розглядатися в одній площині.

- Декілька слів про ініціативу "Театр - армії". Тобто про перерахунок коштів з першої вистави нового сезону.

- Франківці - це патріотичний колектив. І я кажу про це не в компліментарному жанрі. Так і є. Так завжди було. І в епоху Гната Юри, і в епоху Сергія Данченка, Богдана Ступки. Так само зараз. Згадуючи лютневі події в центрі Києва, я не можу не згадати нашого франківця, Андрія Мовчана, який загинув на Майдані. У нас в театрі його звали "Світлячок"… Отже, перша вистава нашого ювілейного сезону, шевченківський "Назар Стодоля", це вистава-присвята українській армії. Всі кошти перерахуємо нашим воїнам. І від нашого колективу, від франківців, хотів би звернутися до інших українських театрів - підтримати таку ініціативу. Можливо, зібрані українськими театрами кошти не вирішать глобальних проблем. Але, можливо, разом вдасться зібрати бодай декілька мільйонів гривень, які підуть на бронежилети, на інші потреби. І якщо завдяки таким зусиллям збережемо життя і здоров'я наших бійців, то, на мій погляд, це також громадянська патріотична місія українського театру.

Про ювілейний сезон

У ювілейному 95-му театральному сезоні франківці, за словами генерального директора театру Михайла Захаревича, планують прем'єри на основі української та світової класики, в центрі уваги також буде нова драматургія. В майбутньому репертуарі: "Хазяїн" І.Карпенка-Карого (реж. П.Ільченко), "Ерік ХIV" А.Стріндберга (реж. С.Мойсєєв), "12 стільців" І.Ільфа - Є.Петрова (реж. Д.Чирипюк), "Ліс" О.Островського (реж. Д.Богомазов). Уже в жовтні на глядачів чекає оновлений формат Камерної сцени імені Сергія Данченка. В найближчих планах театру - відкриття третьої сцени, яка може стати експериментальним простором. До 95-річчя театру у січні планується низка ювілейних заходів, серед яких сценічні і видавничі проекти.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі