Ісландія: залишки дива

Шостого березня населення Ісландії в єдиному пориві, 93% голосів тих, хто прийшов на референдум, віртуально пробачило свої борги іноземцям на скромну суму в майже 4 млрд. євро. Особливих юридичних наслідків це не матиме, але нащадки вікінгів вписали нову сторінку в сагу світової фінансової історії.

Втім, приполярний острів на задвірках Європи, з населенням трохи більше ніж у Житомирі і столицею розміром з Бровари, банкіри вже навряд чи забудуть. Країна за неповних вісім років збільшила заборгованість своїх банків від 80 до 1000% до валового внутрішнього продукту. Після чого з шумом сіла в калюжу. Причому далеко не вона одна: до числа тих, що неабияк влетів, потрапило пів-Європи.

Також ісландці наочно підтвердили приказку про те, що коли у вас є тисяча доларів боргу, це ваша проблема, якщо мільярд — уже проблема кредиторів.

На початку десятиріччя ісландські банки були приватизовані і почали активно просувати свої продукти. Підсумки цього розвитку вражають: середнє ісландське домогосподарство ще до кризи накопичило боргів на 213% річних доходів, що у півтора разу більше від середньої заборгованості американської сім’ї або на чверть більше — британської.

При цьому англосаксів за роздуті борги не полоскав тільки ледачий, а периферійну Ісландію інакше, як країною економічного дива і найкращою у світі країною для проживання, не називали.

З’явився навіть термін — «гейзерна економіка». До речі, назва правильна: гейзер після фонтанування опадає...

Мало хто з велемудрих аналітиків, які роками підтверджували Ісландії найвищі рейтинги, переймався запитанням, що буде, якщо станеться криза. Ринкова економіка циклічна. А можливості вкинути в систему ще грошенят у Федеральної резервної системи США і банку Ісландії дуже різняться. Ісландію незабаром почали називати найбільшим у світі хедж-фондом, натякаючи, що за нею нічого не стоїть.

Борги ісландців часом наближалися до 100 мільярдів доларів (приблизно обсяг усієї української банківської системи). І хоча частину їх уже з’їла майже подвійна (з 2006 року) девальвація ісландської крони, навіть сухий залишок вражає уяву.

Певною мірою те, що вони стільки напозичали, пояснювалося високою діловою репутацією ісландців. Вони дійсно працювали чітко, професійно, грошей не розікрали.

От тільки можливості рідної країни підтримати систему були дуже символічними. Власне кажучи, основних банків у країні було чотири, а погоду на ринку робили й зовсім три — Glitnir, Landsbankinn і Kaupthing.

Оскільки острівна економіка для них стала відверто малою, вони почали агресивну експансію: активно розвивали зарубіжну філіальну мережу в країнах ЄС, залучаючи ресурси за рахунок свого рейтингу і ставок, підвищених напередодні самої кризи в 2—2,5 разу порівняно з місцевими. У результаті за п’ять років частка нерезидентів у депозитах зросла в 72 рази.

Власне, проблеми перегріву банківської системи позначилися ще до кризи. Але у світі було повно дешевих грошей, і перший сплеск проблем 2006-го пройшов мало поміченим. Більше того, в серпні 2007-го Kaupthing вів переговори про купівлю нідерландського банку з активами тільки трохи меншими від нього самого.

Kaupthing і Landsbankinn запустили ще й дочірні інтернет-банки, різко розширивши цільову аудиторію. І якщо філії першого працювали за законодавством країн, в яких розміщувалися, то Landsbankinn
(і його інтернет-«дочка» IceSave) працював за ісландським законодавством. Що потім бумерангом врізало по країні.

2008-го вибухнула вже світова криза, і суденця ісландських банків раптом стали швидко наповнюватися водою. Вони ще борсалися, збільшуючи ставки до фантастичних для Європи 6—7% річних, але проблеми швидко наростали.

У вересні 2008 року практично за місяць обстановка вийшла з-під контролю. Центробанк не зміг серйозно їх профінансувати, і система країни завалилася буквально за два тижні.

Наприкінці вересня було націоналізовано перший банк великої трійки, а вже 9 жовтня — останній.

Почалася паніка. Британія швидко арештувала рахунки вже агонізуючого ісландського банку Kaupthing… згідно із законом про підтримку міжнародного тероризму.

Та було вже пізно. Тільки інтернет-банк IceSave («дочка» Landsbankinn) завинив у Британії та Нідерландах 343 тис. вкладників (у т.ч. 229 тис. британців) 3,9 млрд. євро. Це не рахуючи 30 тис. німців й інших шведів. Загалом, припливли...

Втім, серіал «На дні» теж виявився цікавим.

Рятуючи систему, уряд застосував чудовий прийом. Активи банків розділили на хороші й погані. Хороші віддали новоствореним банкам, ну а старим залишили борги.

Так із Landsbankinn було створено здоровий банк з активами в 3,9 млрд. євро. А от у старому залишилося 12,1 млрд.
євро активів і... 22,2 млрд. зобов’язань.

При цьому гарантувалися тільки депозити на національних рахунках. З приводу рахунків в іноземних філіях скромно промовчали.

Британці та голландці, котрі вже виплатили гроші постраждалим, з цим не погодилися і вимагали компенсувати свої витрати.

Розпочалися переговори, які тягнуться вже більш як півтора року.

Передбачається, що платити основну суму і відсотки доведеться до 2024 року. За приблизними розрахунками, британцям доведеться щороку віддавати 4% ВВП Ісландії, а Нідерландам — 2%. До речі, можливо, розрахунки з голландськими вкладниками проведуть за рахунок уже державного кредиту Амстердама уряду Ісландії.

Населення така перспектива не радує. Банки в період розквіту податки, звісно, платили, але суми там були в десятки разів менші. Але можна згадати, що багатьох людей вони забезпечували роботою.

Перспектива майже півтора десятка років розплачуватися за борги приватних структур викликала спочатку петиції протесту, потім вуличні заворушення, а згодом і референдум. Його в піку прем’єрці оголосив президент. Втім, у цьому разі йдеться радше про випуск пари. Борг все одно віддавати доведеться, і за фактом іде торг про розмір відсотків. Запропоновані 5,5% річних ісландці вважають відверто грабіжницькими. Певно, що вони ніколи не бачили цифр українських відсотків.

Хоча... пам’ятаємо, наші банки витягували з халепи практично безплатно. Може, в Ісландії теж на це розраховують?

Сторони сподіваються домовитися все ж таки до травня. Саме тоді, у разі провалу переговорів, агентство Standard & Poor’s погрожує знизити інвестиційний рейтинг країни.

Втім, і це не найголовніша неприємність. Борги IceSave перед британцями і голландцями — це далеко не все. Це — тільки найпублічніша і зовсім не найбільша частина.

Так, у лютому в Рейк’явіку відбулася зустріч кредиторів Kaupthing, який розорився. На ній фігурувала скромна цифра: банк заборгував жалюгідні 43 млрд. євро, або п’ять річних ВВП Ісландії. Тільки борг перед німецькими банками становить 22 млрд. євро. І все це «щастя» — на 144 тис. дорослого населення країни.

Ісландія вже зверталася по гроші і до сусідів, і до МВФ, і навіть до Росії. Останній звернення про допомогу від країни — засновниці НАТО було відверто приємним, і про нього в Москві багато говорили. А потім, пообговорювавши рік, відмовили. МВФ грошей дати погодився, але тільки коли буде врегульовано боргову проблему з німцями і голландцями.

З горя Ісландія подалася проситися 29-м членом в Євросоюз, розраховуючи припасти до джерел єесівської фіндопомоги. Раніше вона туди абсолютно не рвалася, оскільки це означало б підрив однієї з основ економіки острова — вилову тріски. Раніше Ісландія десятиріччями розширювала ексклюзивну економзону, витримавши аж три «тріскові війни» з тими ж британцями.

Цікаво, але населення країни вступати в ЄС не дуже хоче: менш як половина є «симпатиками» Брюсселя. Але зараз, коли весела полярна лисичка наполегливо треться об ноги острів’ян, уряду вже не до принципів.

Хоча черга за єесівським подаянням уже пристойна (та ж Греція чого варта!), і розштовхувати інших претендентів доведеться ліктями. Та й у кращому разі ЄС — це перспектива вже після 2012 року. А за даними сайта центробанку Ісландії, на той час треба виплатити (або рефінансувати) близько 35 млрд. євро. Звідки вони візьмуться, ніхто не має ані найменшої уяви.

Тож Ісландія пише рядок для підручників історії. Основний висновок традиційний: брали чужі гроші — віддавати доведеться свої. Залишилося їх тільки випросити.