Медицина, доброзичлива до села

Поділитися
Рішення про передачу сільської медицини під протекторат місцевого самоврядування позбавляє сіль...

Жителі цього містечка надзвичайно пишаються його історією та пам’ятками і вважають, що воно не менш відоме, ніж Париж. Може, й так. На в’їзді до Диканьки стоїть велична Тріумфальна арка, а неподалік — знаменита Миколаївська церква, історія якої овіяна романтичними і трагічними легендами. Триста років тому Диканька була центром надзвичайно важливих подій, тут кипіло життя, плелися інтриги — сюди приїжджали можновладці навіть із Санкт-Петербурга, а згодом розгорталися події Північної війни, неподалік Кочубеєвих дубів — поле Полтавської битви.

Сьогодні Диканька, здається, зовсім забула про своє бурхливе минуле — зелене заквітчане містечко насолоджується літнім сонцем і спокоєм. Одначе, коли погортаєш статистичні звіти, стає тривожно — у Диканському районі з року в рік зменшується кількість населення, як і в інших сільських районах нашої країни. Тепер навіть важко повірити, що в перші роки після утворення району, на початку 30-х,
тут мешкало понад 110 тисяч населення, діяло 133 колгоспи, 77 шкіл та три лікарні. Голодомор і Велика Вітчизняна війна викосили величезну кількість людей. Минав час, а села так і не стали велелюдними — на початку 90-х населення району ледь сягало 23 тисяч осіб. На жаль, в Україні за останніх півтора десятиліття багато сіл опинилися на межі — не виняток і Полтавщина, і Диканський район зокрема. Парадокс, але вимирають хутори й села, які стоять на такому чорноземі, в якому, за словами класика, навіть голобля, встромлена ввечері в землю, — до ранку укорениться. Чи можна уповільнити цей процес? Можна, якщо вдасться зберегти головні об’єкти — школу та лікарню.

Двадцять років тому у Диканському районі було три лікарні, дві амбулаторії, 14 ФАПів, а також 12 колгоспів і два радгоспи, які допомагали утримувати соціальну сферу. Після знищення колективних господарств настали скрутні часи і для сільської медицини. Не лише тоді, на світанку незалежності, а й тепер державного фінансування недостатньо для того, аби говорити про існування системи охорони здоров’я. Якщо раніше колгоспи брали на себе клопоти, пов’язані з ремонтом амбулаторії чи сільської аптеки, виділяли бензин для уазика з червоним хрестом на дверцятах, щедро ділилися дарами полів із центральною районною лікарнею, то після їх зникнення все це лягло на місцеві бюджети, в яких дірок ще більше, ніж на лікарняному простирадлі. Певна річ, район натомість мусив скоротити мережу сільських амбулаторій, ФАПів і стаціонарних ліжок — із 220 залишилася сотня. Нині для райлікарні така кількість, можна сказати, — оптимальний варіант, адже коштів ледь вистачає на утримання приміщень та поточні ремонти, які разом із комунальними платежами забирають усе, що залишається після виплати заробітної плати медикам. Оскільки ціни зростають невпинно, майже не покриваються кошторисом ліки та харчування пацієнтів. У селах ситуація ще складніша, оскільки фінансові питання вирішують сільські ради, для яких медицина — далеко не найперший клопіт. Зазвичай фельдшер поспішає на виклик з порожньою валізою, бо сільрада не виділяє коштів навіть на ті ліки, які потрібні при гострих станах чи травмах. Лікарі загальної практики можуть тільки мріяти про курси підвищення кваліфікації чи участь у семінарах, бо такі витрати не схвалює сільський голова, а отже — не передбачає сільський бюджет .

Рішення про передачу сільської медицини під протекторат місцевого самоврядування, власне, позбавляє сільських мешканців права на доступне медичне обслуговування, — це визнають в усіх регіонах і головні лікарі ЦРЛ, і спеціалісти обласних управлінь охорони здоров’я. У Диканському районі намагаються змінити ситуацію таким чином, щоб не лише зберегти, а й зміцнити кожен сільський медичний заклад, хоча це не так просто, як видається законодавцям, які все це придумали.

«Народні депутати одним розчерком пера могли б підписати доповнення до закону, і все б стало на свої місця, — вважає Євген Гірняк, головний лікар Диканської ЦРЛ. — Практика свідчить, що принцип «Сільська медицина — на сільському бюджеті» може більше зашкодити, ніж допомогти, бо коштами на охорону здоров’я не повинні займатися люди, далекі від медицини. Яку пораду найчастіше чує фельдшер від сільського голови? «Навіщо тобі ліки? Викликай з району швидку допомогу!»

Але ж на всіх не вистачить наших двох машин. А в селах живуть здебільшого люди старшого та похилого віку з хронічними хворобами. Таких зовсім не обов’язково везти до райцентру — достатньо зробити укол для знеболювання або зниження тиску. І ще питання — як добиратиметься потім літня людина додому. В іншому селі голова за казенні гроші купив автомобіль, користується ним, але нізащо не підвезе фельдшерку на виклик — хай як хоче, так і добирається. А там від хати до хати кілька кілометрів іти.

— Чи маєте ви як головний лікар ЦРЛ право якось впливати на ситуацію, коли сільська рада економить саме на медицині?

— Втручатися — не маю права, я можу лише шукати шляхи взаєморозуміння, пояснювати, переконувати. На щастя, в районній раді маємо підтримку — робили аналіз викликів «швидкої», розглядали це питання на сесії, врешті-решт нам вдалося переконати, що медичний простір має бути єдиним. Уже вирішено питання швидкої допомоги — виділяються кошти і на ліки, і на бензин. Одна машина обслуговує райцентр і близькі села, а інша — віддалені села та хутори. У 2006 році утворили районний відділ охорони здоров’я, який займається стратегічними питаннями. Проводиться аналіз — де і які кадри потрібні, у якому селі в першу чергу треба приміщення ремонтувати, яка саме допомога потрібна населенню і т.д. Що стосується глобального бюджету, відділ повинен бути замовником, а ми — виконавцями. Нам дуже допомагає в роботі участь у проектах, спрямованих на оптимізацію первинної і вторинної медичної допомоги. Ми вже плануємо на рівні району чітко розділити первинну і вторинну допомогу. Первинна — це робота ФАПів та амбулаторій у селах, а також відділення сімейної медицини ЦРБ. Цю ланку очолить головний лікар, який вирішуватиме всі питання сільської медицини первинного рівня і розпоряджатиметься коштами, передбаченими на лікування хворих.

— Але ж гроші в гаманці сільської ради...

— Кошти виділяються на душу населення, тож медичну складову в сільському бюджеті можна вирахувати. До того ж ми проводили відповідну роботу з органами місцевого самоврядування, переконали в тому, що такий шлях — оптимальний. Нинішнього року вдалось укомплектувати кадрами всі ФАПи й амбулаторії, випускники приїжджають: шість фельд­шерів ми взяли на роботу.

Лікарями район забезпечений приблизно на 90 відсотків. Стаціонарні хворі — це вже рівень вторинної допомоги, яка теж має свій окремий бюджет. Раніше виділяли гроші на ліжко — чим більше було ліжок, тим краще. Тепер можеш сам вирішувати, скільки і в яких відділеннях їх треба. Ліжка дільничних лікарень подекуди були реорганізовані в соціальні — для старіючого населення це вкрай необхідно. Стандартом вважається 40 ліжок на 10 тисяч населення, ми вкладаємося в норму, але слід врахувати, що наші пацієнти лікуються за кошти обласного бюджету в обласній лікарні у травматології, в онкології, у психіатричному відділенні.

Ми ж намагаємося модернізувати ті відділення, які є в ЦРЛ, відкриваємо реанімаційне відділення, де буде цілодобовий пост анестезіологів, щоб у будь-який момент надати допомогу тяжкохворим або травмованим. Тут нам дуже допомогла райрада, яка виділила 200 тисяч гривень позабюджетних коштів».

Про рівень роботи центральної районної лікарні можна судити з показників дитячої і материнської смертності. У Диканському районі за рік з’являється на світ небагато немовлят — менше 300. Розподіл надання медичної допомоги на відповідні рівні дозволяє приймати правильні рішення: двох жінок, у яких вагітність проходила з ускладненнями, було вчасно відправлено в обласну лікарню, де вони народили зов­сім крихітних — менше кілограма вагою — немовлят. Їх виходили, відправили додому, тепер ними займаються місцеві педіатри. У пологовому відділенні запроваджують сучасні технології, проходять сертифікацію, щоб мати статус «Клініка, доброзичлива до дитини». (Прикро лише, що рік у рік збільшується кількість неблагополучних сімей, для яких діти — це спосіб отримати виплати від держави.)

І ще один важливий показник — доступність медичної допомоги. Широка мережа первинної медицини дозволяє легко вирішити це питання — відстань до найближчого медичного закладу в Диканському районі не перевищує 30 кілометрів. Це чудово демонструє величезна карта області, яку я побачила на столі у Віктора Лисака, начальника управління охорони здоров’я Полтавської ОДА.

— Тішить те, що в області стало більше закладів первинної медико-санітарної служби, — я проаналізував усі дані, починаючи з 1975 року, — пояснює Віктор Петрович. — Нам вдалося не лише зберегти мережу, а й розширити її: сьогодні, окрім ФАПів, ще 176 амбулаторій надають допомогу сільським жителям. На рівні обласної держадміністрації готуємо всі матеріали, проводимо, можна сказати, ревізію територій — дивимося, що де є і що потрібно створити. На засідання запрошуються голова райдержадміністрації, головний лікар ЦРЛ, завідувач центральної аптеки, сільські голови, щоб спільно можна було обговорити ситуацію, адже доступність медичної допомоги залежить не лише від фельд­шера, а й від того, які дороги в районі, чи зручний графік руху автобусів, чи ходять вони взагалі. У селах більшість пацієнтів — це соціальні хворі, а тому слід чітко розмежувати, де соціальна служба, а де — медична допомога.

— Людям байдуже до того, яке міністерство фінансує такий заклад, головне — щоб розширювалася їх мережа. Чи передаються сільські лікарні під патронат соціальних служб?

— Вдалий досвід напрацьовано у Пирятинському та Кременчуцькому районах, де майже 30 закладів перейшли в соціальну службу. Підходи різні: на базі однієї дільничної лікарні створено центр соціального захисту, куди перевели самотніх літніх пацієнтів, іншу лікарню передали під створення центру для жінок, які потрапили в екстремальні умови, — приміром, народила дитину без чоловіка і не має куди подітися з немовлям. У Решетилівському районі одне з приміщень ЦРЛ передано службі реабілітації наркозалежних. Сільське населення старіє, з’являються нові виклики, і на все це слід адекватно реагувати. Але бюджетний кодекс розмежував повноваження і передав охорону здоров’я органам місцевого самоврядування, які не готові цим займатися. У Великобагачанському районі, окрім ЦРЛ, є ще п’ять дільничних лікарень по 15—20 ліжок. Зрозуміло, що утримувати їх у належному стані — справа не дешева. Та й для чого їх утримувати, коли є хороша райлікарня? А сільські голови зітхають: а як людям пояснити ? Куди медиків працевлаштувати? Хай буде так, як є.

Ми готуємо рішення щодо кількох районів, де досягли згоди з місцевою владою, розмежовуватимемо первинну і вторинну медичну допомогу, як це практикується в тому ж таки Диканському районі. Сьогодні вже йдеться про контрактні стосунки — буде замовник послуг і постачальник послуг, так, як це робиться у світі. Розмежування на первинну і вторинну допомогу дає те головне, про що давно всі говорять: пацієнт насамперед повинен звертатися до лікаря загальної практики, а вже потім — у ЦРЛ по консультацію чи в стаціонар. Це підвищує ефективність використання стаціонарної допомоги, і кошти будуть спрямовані не на утримання ліжок, а на якісну медичну допомогу, — переконаний В.Лисак.

Останніми роками, хоч і повільними темпами, сума коштів із консолідованого бюджету в розрахунку на одного жителя збільшується: торік вона становила понад 397 гривень, а три роки тому — всього 226 гривень. Досить непогано виглядає Полтавщина і в кадровому списку — укомплектованість сімейними лікарями тут досягає майже 90%, немає проблем і з медсестрами. Хочеться сподіватися, що сільська медицина вже пережила свої найгірші часи, що надзвичайно важливо для аграрної області, — адже без лікаря, без медичного закладу село помирає.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі