Маленькі заручники

Турбота про дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, - постійний виклик для суспільства. Нині ж умови, в яких доводиться боротися з проблемою соціального сирітства, стали в рази важчими: одні діти залишилися на окупованій Росією території в Криму, інші досі перебувають під кулями найманців на Сході. При цьому Верховна Рада встигла зробити низку очевидних помилок, не пом'якшивши, а лише посиливши руйнівний результат дій зовнішнього ворога. Тепер усе тримається на прийомних батьках, які об'єднуються між собою, і приватних фондах, що координують найбільш складні процеси, наприклад вивезення біженців із території бойових дій.

Схід

Усе, що пропонувало українське законодавство на момент початку бойових дій на території країни, - це ст. 30 Закону "Про охорону дитинства" з формулюванням: "Держава вживає всіх можливих заходів для забезпечення захисту прав дітей, які перебувають у зоні воєнних дій і збройних конфліктів, та догляду за ними". Ця чудова сама по собі норма передбачає виконавцем "державу", що насправді означає відсутність виконавця: жодне відомство не відповідає за забезпечення захисту прав дітей. Відтак, дорослі ховають їх у підвалах будинків. У Слов'янську одна дитина вже отримала два кульові поранення, причому не у зіткненні з армією, а просто тому, що бойовикам захотілося постріляти.

Однак Верховна Рада досі не взялася уточнити норму закону. "Ні органам влади, ні волонтерам у законодавстві нічого з цього приводу прочитати, - каже керівник управління діяльності Уповноваженого президента України з прав дитини Людмила Волинець. - Треба терміново розписати, хто й що має робити!".

За словами пані Волинець, оскільки територія Слов'янська не оголошена зоною військового конфлікту, не можна провести й повноцінну евакуацію. Вивезти вдалося тільки дітей із центру соціально-психологічної реабілітації, та й то абияк - після тривалих і складних переговорів із самопроголошеним мером міста. У зоні бойових дій залишаються ще два інтернати: для дітей із затримкою психічного розвитку та з проблемами зору. Їх директори кажуть, що не бачать "реальної загрози". Але навіть якщо заплющити очі на проблеми з доставкою продуктів харчування і припустити (але не бути впевненим), що в інтернат не залетить кілька снарядів, - то як можна говорити про відсутність загрози, коли цілодобово діти змушені жити в страху, чуючи на вулиці стрілянину та вибухи!

Хоча держава перебуває в повній розгубленості, евакуація зі Слов'янська та інших гарячих точок усе ж таки проводиться. Основну підтримку родинам із дітьми в зоні збройних конфліктів надають небайдужі жителі міста, до допомоги підключився і благодійний фонд Р.Ахметова "Розвиток України". За словами його директора Анатолія Заболотного, перевезли вже понад 200 сімей, допомогли переїхати кільком дитячим будинкам сімейного типу (ДБСТ): "Із сиротами простіше. Їх вивозять у літні оздоровчі табори". Більше складнощів, за словами керівника організації, виникає з ДБСТ. Адже в кожної сім'ї, котра виховує прийомних дітей, є своє господарство, яке допомагає забезпечувати їх усім необхідним. Відтак, виникає ситуація, коли матері з підопічними їдуть, кооперуються з іншими схожими сім'ями (в одному будинку опиняються по 20 прийомних дітей), а батьки залишаються, щоб спробувати зберегти господарство.

Крим

У Криму залишилося 499 українських дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. Де-юре - це "діти на окупованій території", турботу про яких Україна не полишила. Де-факто держава не має ані найменших можливостей цю турботу проявити, оскільки на півострові не залишилося жодного українського органу влади.

Вулицями діти, звісно, не розбіглися - ДБСТ, прийомні сім'ї та інтернати продовжують працювати. Поки що за старими правилами й під контролем нової влади.

За словами матері-вихователя ДБСТ з 25-річним стажем Ірини Кожухарової, "змінилася вивіска": договори укладаються з тими самими чиновниками, з якими укладалися раніше, тільки з іншими назвами посад. Схожа ситуація - і з матеріальною допомогою. У квітні фінансувати кримські ДБСТ почала вже Росія, виплачуючи гроші за колишніми (українськими) тарифами і за курсом
3,8 рубля за гривню. Таким чином, грошей виходить більше, але їх купівельна спроможність знижується через різку інфляцію.

Таке фінансування, за словами Ірини, обіцяють до кінця поточного року, після чого Крим перейде на російську систему, відмінну від української тим, що виплати не прив'язані до прожиткового мінімуму. В Україні щомісячна допомога прийомним сім'ям і ДБСТ фіксована - це два прожиткових мінімуми на кожну дитину, незалежно від місця проживання, що становить приблизно 2,5 тис. грн на кожного. Додатково українські батьки-вихователі отримують 35% від загальної суми на всіх дітей, але не більше 5 тис. грн.
І так - по всій країні.

У Росії ж - це фіксовані суми, які різняться залежно від регіону. (Якими вони будуть у Криму - поки що невідомо.) Щомісячна допомога на утримання прийомних дітей становить 40% від середньої зарплати усиновителя за останній рік. Тобто якщо мінімальна зарплата в регіонах РФ становить
5 554 руб., то допомога -
2 221 руб. (555 грн відповідно). Мінімальна зарплата жителів Москви - 12 600 руб., а допомога - 5 040 руб. (1 260 грн).

У Росії також заведена одноразова виплата при передачі дитини у прийомну сім'ю -
13 741 руб. (3 435 грн). В Україні такого виду допомоги немає.

При всиновленні (станом на сьогодні) українці отримують стандартно - як на першу, так і на наступних дітей - одноразову допомогу в розмірі 30 960 грн. З 1 липня 2014 р. виплата становитиме 41 280 грн. У Росії на першу всиновлену дитину виділяється 13 741 руб. (3 435 грн, відповідно). Матері, які всиновили другу, третю і наступних дітей, або чоловік - єдиний усиновитель отримують у Росії
429 408 руб. (приблизно 107 тис. грн).

Як бачимо, вкрай складно оцінити, опиняться кримські батьки-вихователі у плюсі чи в мінусі. Акценти в Україні й Росії робляться на різне. Однак, хоч би які виплати в результаті кримчанам призначили, в Москві їм із такими грішми (як і жителям інших регіонів РФ), схоже, робити буде нічого...

Ірина Кожухарова та інші досвідчені батьки-вихователі виступають із власними ініціативами у створенні нових кримських законів, що регулюватимуть їхню діяльність. "Насамперед, ми хотіли б залишити (український) курс на сімейне виховання", - зазначає Ірина.

Ні для кого не секрет, що інтернати - інституція застаріла. Вони називаються "дитячими", хоча працюють на викачування бюджетних грошей, які до дітей доходять далеко не в повному обсязі. Навіть якщо не брати до уваги частих окремих випадків викриття корупційних схем під вивіскою "допомоги нашим дітям", то чого варті лише офіційні цифри. Наприклад, обсяг фінансування установ з інтернатною формою утримання дітей торік становив 5,7 млрд грн, з яких на безпосередні потреби з утримання дітей (їжа, одяг) пішло тільки 789 млн грн - 14% від загальної суми. Решта - зарплати, податки, ремонти тощо.

Додайте до цього, що інтернати заробляють залежно від кількості дітей, які утримуються там, і їх співробітники ходять по кризових сім'ях із пропозиціями на кшталт: "Вам тут і так несолодко, а ми хоч нагодуємо, одягнемо". Виходить, що держава утримує спеціальну інституцію, яка працює на руйнування сімей. І все ж якщо Україна бодай стала шлях переходу на сімейну форму виховання, утверджену пріоритетною у всіх інстанціях, то в Росії такі процеси не спостерігаються.

Ще один важливий момент - реорганізація ДБСТ. Річ у тому, що в Росії - це юридичні особи (на території РФ їх аж п'ять!), а в Україні - фізичні. Тобто в нас - це сім'ї, а там - установи, і тепер кримські батьки-вихователі мають намір перейменовуватися у "прийомні сім'ї". Отож, у наших ДБСТ дозволено було влаштовувати до десятьох дітей, у російські прийомні сім'ї - восьмеро, і тепер важливо добитися дозволу залишити в сім'ї цих двох "зайвих" дітей.

На відміну від умов утримання, дуже змінилися перспективи для самих дітей, адже в Росії заборонене міжнародне всиновлення. Слід розуміти, що українські батьки теж потрапляють у категорію іноземців. Найбільше постраждали від цього кримські діти, які вже було знайшли нових батьків. Тепер усі розпочаті справи з усиновлення припинені і знову зможуть розглядатися тільки тоді, коли в Криму відновлять свою діяльність українські органи влади. Поки що ж Україна втратила будь-які законодавчі способи впливу на цей процес.

Російський психолог, експерт із питань всиновлення Людмила Петрановська коментує ситуацію щодо всиновлення кримських дітей українцями таким чином: "Це нереально, не варто навіть починати. Вони (органи РФ) посилатимуться на відсутність договорів з Україною". Що стосується розвитку сімейних форм виховання, то, за словами експерта, в Україні - це системна реформа. " Є проблеми, але загальнодержавний курс - на сім'ю. У нас же тільки говорять, що це потрібно. В цьому сенсі Росія, на жаль, відстає від України", - констатує п. Петрановська.

Державна політика

Декларуючи європейські, а в даному випадку - загальнолюдські цінності, зокрема профілактику соціального сирітства, поступову відмову від інтернатів та перехід на сімейну форму виховання, держава однак продовжує допускатися грубих помилок, які призводять до зворотного результату.

Йдеться у даному разі про переписаний бюджет на 2014 р., що передбачає відмову від утримання силами державного бюджету спеціалістів із соціальної роботи. Оплату їхньої праці віддали на розсуд місцевих адміністрацій, та оскільки більшість їх - дотаційні, то, по суті, це означає ліквідацію інституту.

За півтора року його існування 12 тис. спеціалістів тільки-тільки набули якихось навичок і почали допомагати сім'ям. "Якщо зараз не займатися профілактикою, - вважає Анатолій Заболотний, - то всі діти з сімей із труднощами опиняться в інтернаті. Доки міністерствам не до цього, інтернати підуть по уразливих сім'ях проводити набір".

Відомо, що зараз громадський сектор, у тому числі представництво міжнародної організації "Надія і житло для дітей", фонд "Розвиток України" та ін., "прикривають" державу, здійснюючи пілотні проекти створення районних центрів допомоги сім'ям із дітьми. Щоб не допустити руйнування сімей, там працюють психологи, юристи та інші фахівці. Частина приміщень таких центрів передбачає тимчасове проживання на випадок насильства в сім'ї або інших проблем. Далі, якщо батьки все ж таки не впорюються, ті ж таки фахівці шукають родичів, а потім - і усиновителів. Не вдається віддати дитину на всиновлення - влаштовують у прийомні сім'ї, ДБСТ.

Якщо не брати випадків, коли дитині потрібне постійне лікування, утримання в інтернатах, таким чином, можна зовсім уникнути. Саме такий курс офіційно взяла Україна. Але дотримуватися його буде значно легше, якщо вдосконалити законодавство і навести лад бодай серед міністерств і відомств, які поки що несуть за дітей колективну відповідальність, тобто, по суті, - жодної відповідальності не несуть.