Миттєвості історії на європейських монетах XX століття

«Лев Півночі»

У країні здійсненої соціалістичної мрії до своєї історії завжди ставилися з належною повагою. 6 листопада 1932 року виповнилося 300 років із дня загибелі короля Швеції Густава II Адольфа в битві під Лютценом. До цієї дати Національний банк Швеції випустив ювілейну срібну монету номіналом дві крони (800-та проба, 15 г, тираж — 254 тис.). На аверсі монети — портрет короля в лавровому вінку; на реверсі — пам’ятна дошка з вигравіруваною присвятою володарю-полководцеві, де вказано дату його загибелі — 6 листопада 1632 року. У найбільш шанованому колекціонерами каталозі Краузе (США) вартість монети визначено так: 2,5—4,5—11,50—28 дол. США (стан — добрий, дуже добрий, прекрасний, чудовий).

Чимало шведських монархів посіли в анналах світової історії належне їм місце. Як не згадати талановитого, але непередбачуваного короля-воїна Карла XII. Під час Північної війни (1700—1721) він спочатку здобував перемогу за перемогою — над датчанами, московитами («конфузія» — за словами Петра I — під Нарвою 1700 року), поляками з саксонцями… Але розстався Карл XII із пані Удачею на полі Полтавської битви 1709 року. Петро I завдав шведам нищівної поразки. Гетьман України Іван Мазепа, який став союзником Карла XII, втік до міста Бендери, де невдовзі й помер. У результаті цар, який став після закінчення війни імператором Росії, «пробив вікно в Європу».

Войовничість нащадків вікінгів поступово пішла на спад. Востаннє шведи брали участь у бойових діях у 1814—1815 роках, коли монарх із нової династії Бернадотів (яка щасливо перебуває біля керма влади, скоріше номінальної, як у королеви Великобританії, й нині), до речі, колишній наполеонівський маршал, повів своїх підданих проти військ... імператора Наполеона I.
А от пік зовнішньополітичних успіхів шведів припав на першу половину XVII століття. Саме тоді яскравою зіркою на небокраї європейської політики сяйнув, мабуть, найвидатніший представник династії Ваза — Густав II Адольф. Його успіхи на полі битви й не меншою мірою удачі на дипломатичній ниві канц-
лера Акселя Оксеншерни заклали основи панування нащадків вікінгів у Північній Європі. Понад 80 років Балтійське море називали не інакше, як Шведським озером.

Густав II Адольф (1594—1632) сів на престол 1611 року, й під час тронної промови справив на парламентарів таке сильне враження, що вони, жодної миті не вагаючись, віддали корону неповнолітньому принцу. Як і належало вікінгові, він розвинув бурхливу діяльність, розв’язавши низку війн: із давнім і непримиренним ворогом Данією, із пихатою, але вже з ознаками початку занепаду, Річчю Посполитою, де троном володів іще один представник династії Ваза, дядько молодого короля Сигізмунд III
Ваза. Смута, що охопила Московське царство, також стала добрим приводом для втручання. І шведи, як і поляки з литовцями, непогано поживилися на північних і західних кордонах Московії. За Столбовським миром 1617 року, Густав II Адольф окупував Інгерманландію та Східну Карелію, на сто років по-
збавивши московитів такого важливого виходу до Балтики.

16 липня 1630 року шведи висаджуються на острові Узедом. Із кожним днем вони нарощують свою присутність у Північній Німеччині, де спираються на протестантських князів, які було підупали на дусі. «Уся Німеччина дивувалася дисципліні, якою так доблесно вирізнялися шведські війська... Будь-яка розпуста переслідувалася найсуворішим чином, а найсуворіше — богохульство, здирництво, гра й поєдинки», — писав Ф.Шіллер. Під проводом свого короля-полководця, видатного стратега й новатора у використанні бойових порядків (він став творцем «лінійної тактики», що панувала на полях битв протягом цілого століття), шведи буквально змітали всіх на своєму шляху. Так, 17 вересня 1631 року було здобуто перемогу під Брейтенфельдом, окуповано Тюрінгію, Франконію, Баварію... Імператор Фердинанд II Габсбург був змушений повернути в армію Валленштайна, звільненого у відставку через інтриги князів. Цей останній європейський кондотьєр у свою чергу зажадав необмежених повноважень при наборі військ і проведенні операцій. Він був гідним противником — майже півроку війська під його проводом уникали генеральної битви, завдаючи ударів по союзниках шведів — саксонцях. І все ж 6 листопада 1632 року біля села Лютцен у Саксонії відбулася одна з вирішальних битв Тридцятилітньої війни. Армія протестантів завдала поразки імперцям, але... ціною життя свого короля. Густав II Адольф захопився переслідуванням і був смертельно поранений кавалеристами-імперцями.

Після смерті короля шведи втратили ініціативу й зазнали поразки в битві під Ньордлінгеном 1635 року. Лише вступ цього ж року у війну на боці Антигабсбурзької коаліції католицької Франції схилив шальку терезів на користь табору протестантів. Утім, бойові дії перетворилися на нескінченні грабіжницькі рейди і низку не таких частих битв. 1648 року було підписано Вестфальський мир, за результатами якого деякі території відійшли Швеції та Франції. Габсбурги ж практично перестали бути панівною силою в Німеччині. Кальвінізм, як католицизм і лютеранство, дістав статус офіційно визнаної релігії.

Великий князь, який так і не став королем

У міжвоєнні два десятиліття (1919—1940) маленькій Литовській республіці, яка завоювала незалежність після Першої світової війни, з величезними труднощами вдавалося лавірувати між хижими сусідами. Вона перебувала в стані війни із відродженою Польщею (що окупувала Вільнюс), постійно відчувала тиск із боку Німеччини, яка прагнула повернути Мемель (Клайпеду). Могутня тінь Радянського Союзу нависала зі сходу. Й 1940 року Кремль таки проковтнув цю маленьку прибалтійську країну після того, як переглянув зі своїм союзником, точніше «братом» по знищенню Польської держави у вересні 1939 року — нацистською Німеччиною — положення Пакту Молотова—Ріббентропа. Литву комуністи, як зграю хортів, «розміняли» в жовтні 1939 року на землі у Східній Польщі.

Вітовт перебував в перманентній боротьбі за великокнязівський престол — то зі своїм двоюрідним братом Ягайлом, який став польським королем, то з його рідним братом Свидригайлом Ольгердовичем. Ягайло таки змушений був змиритися з фактичною незалежністю Литви — Вітовт лише формально 1392 року визнав себе васалом польської корони. Свидригайла, котрий спирався на білоруських та українських князів, а часто й на тевтонських лицарів, неодноразово били суперники, які об’єднували свої сили: політика невгамовного претендента могла порушити хитку рівновагу.

Вітовт чималу увагу приділяв східному вектору своєї політики. Так, він неодноразово здійснював походи на Смоленськ, Рязань, Псков і Новгород; кілька разів — на землі Московського князівства. Та генеральна битва з тестем — Великим князем Московським Василем I Дмитровичем — так і не відбулася.

12 серпня 1399 року Вітовт зазнав нищівної поразки від золотоординців і кримських татар — ханів Єдигея і Тимур-Кутлука в битві під Ворсклою. У цій маловивченій грандіозній битві на землях сучасної Полтавщини загинув цвіт білоруської та української княжої еліти й чимало європейських лицарів; серед них — герої Куликовської битви Дмитро Боброк-Волинський, князь Дмитро Брянський. Велике князівство Литовське, яке ненадовго отримало вихід до Чорного моря, у боротьбі зі степовиками із цього часу перейшло до виснажливої оборони.

15 липня 1410 року Вітовт брав участь як полководець литовців, смоленців, представників інших західно-руських земель у грандіозній битві під Грюнвальдом, де в союзі з Ягайлом розгромив армію Тевтонського ордену. Як уже зазначалося вище, спроба здобути корону володаря Литви провалилася — Ягайло був маріонеткою в руках польських панів і противився планам свого кузена. Коронація зірвалася й фактично «посприяла» швидкій смерті Вітовта Кейстутовича.

Пута Гіменея

Весільна тема в нумізматиці має досить глибокі корені, хоча й є прерогативою виключно царюючих династій, яких у Європі залишилося всього десять — у Бельгії, Великій Британії, Данії, Іспанії, Ліхтенштейні, Люксембурзі, Монако, Нідерландах, Норвегії та Швеції. Останніми відмовилися греки, які на референдумі в грудні 1974 року сказали «ні» монархії: понад 70% громадян цієї країни опустили в урни для голосування республіканські «зелені бюлетені».

За конституцією Греції, Константин мав досить широкі владні прерогативи. Зазначимо, що король очолював збройні сили країни. Він два роки відвідував заняття в трьох військових академіях, був чудовим спортсменом, що вписав своє ім’я в скрижалі вітрильного спорту. Константин Глюксбург став одним із засновників Міжнародного союзу яхтсменів, а 1960 року на Олімпіаді в Римі виборов золоту медаль у вітрильній регаті. Як бачимо, наречений із Константина був іменитий — за всіма параметрами. У 22 роки на одному з численних раутів, де збиралися вершки аристократії (не плутати з вітчизняною тусовкою «мажорів»), він зустрів чарівну дівчину. Це була датська принцеса Анна Марія, якій виповнилося 16 років. Уже 23 січня 1963 року молоді заручилися. Весілля відбулося на самому початку 1965 року. Донька короля Данії Фредеріка IX просто-таки зачарувала підданих нареченого. Можливо тому співробітники Національного банку трохи поквапилися, випустивши вже наприкінці 1964 року срібну монету номіналом 30 драхм.(835-та проба, 12г., тираж - 1млн.);максимальна ціна за катологом Краутзе - 9 дол. США.На аверсі — щасливе подружжя, на реверсі — візантійський орел із короною. Греція вважає себе продовжувачкою традицій Візантійської імперії й не визнає Стамбул турецьким містом. Для всіх греків це, як і раніше, Константинополь, який упав під ударами турків-османів 29 травня 1453 року...

Шлюб виявився щасливим. П’ятеро дітей тішать подружжя і нині. Це принцеса Алексія, принци Павло, Ніколай і Філіпп, принцеса Анна. Втім, після державного перевороту 21 квітня 1967 року, який здійснила хунта «чорних полковників», позиції монарха дещо похитнулися, хоча Константин II і привів до присяги новий, нелегітимний уряд. Спроба контрперевороту в грудні 1967 року, на чолі якого стояв король, завершилася провалом. Константин II був змушений разом із сім’єю на військовому літаку вилетіти з Лариси (Північна Греція) до Риму. Протягом кількох років хунта намагалася навести мости співробітництва, але король вів свою гру (він залишався популярним в армії й, особливо, на флоті). 1 червня 1973 року уряд в Афінах оголосив про ліквідацію інституту монархії, а 29 липня на референдумі Константина II офіційно позбавили трону. Падіння хунти в липні 1974 року й прихід до влади Соціалістичної партії не змінили ситуації. Ми вже писали про грудневий 1974 року референдум в Греції, який підтвердив рішення референдуму, проведеного фашистським режимом.Нині пан Константин Глюксбург живе разом із сім’єю в Лондоні й сподівається відвідати батьківщину, але тільки як приватна особа.