Від егалітарності до елітарності, або Як із допомогою не дуже забутого старого будували нове

У 1934—1954 роках у Радянському Союзі відбувалися певні зміни в системі військової та цивільної організації життя держави. Якщо провести ретроспективний аналіз подій тих далеких років, то можна припустити, що суть цих змін полягала у скасуванні ідеї рівності громадян і відновленні деяких атрибутів цивільного та військового життя станової Російської імперії. Зміни відомі, і не мають жодних інших пояснень їхніх причин, крім необхідності, викликаної розвитком державності Союзу РСР або обставинами воєнного часу. Проте якщо всі зміни вишикувати за однією послідовною шкалою, складається враження, що існував якийсь точно розрахований план перебудови деяких елементів державно-політичного устрою Радянського Союзу.

Така перебудова в системі суспільних відносин, за логікою, мала завершитися поверненням до «старорежимних» назв органів виконавчої влади — Радвнарком СРСР і наркоматів. І справді, 15 березня 1946 р. народні комісаріати і Рада народних комісарів СРСР були перетворені в міністерства і Раду міністрів (як за царя) СРСР .

Повернення до старого й ослаблення підкреслено партійно-комуністичного оформлення нагородних знаків спостерігалося і в системі державних нагород. Ця перебудова почалася в 1934 р. зі скасування премій ім. В.Леніна, які були встановлені в 1925 р., і заснування в березні 1941 р. сталінських премій. У 1935 р. засновано останній орден Союзу — «Знак Пошани» — із викарбуваним на ньому комуністичним гаслом «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» До цього часу партійне гасло було на всіх довоєнних орденах СРСР — Червоного Прапора (1924), Трудового Червоного Прапора (1928), Червоної Зірки (1930). Ці ордени, включаючи орден Леніна (1930), були призначені для нагородження воїнів (трудящих) без розрізнення їхнього соціального статусу. Вже в 1942—1944 рр. засновано військові ордени Суворова, Кутузова, Олександра Невського, Богдана Хмельницького, Ушакова, Нахімова та орден «Перемога», які мали чітко встановлений елітарний характер — вони призначалися для нагородження виключно офіцерів і маршалів, генералів і адміралів. Щоправда, орден Богдана Хмельницького 3-го ступеня був винятком: його могли отримати рядові партизани та солдати й сержанти в армії. Спеціально для нагородження солдатів було засновано орден Слави — за взірцем солдатського Георгіївського хреста. Причому статут ордена Слави подібний статуту Георгіївського хреста, а орденська стрічка повторила забарвлення царського ордена Святого Георгія та Георгіївського хреста.

Повна аналогія із царським періодом проглядає і в системі нагрудних знаків для випускників вищих навчальних закладів. У вересні 1945 р. засновано срібний нагрудний знак для осіб, що закінчили державні університети. Форма знака та його деталі відтворюють аналогічні знаки випускників, магістрів і докторів наук царських університетів. Слідом за університетами були облагодіяні й військові ВНЗ: у листопаді 1950 р. засновано аналогічний срібний нагрудний знак для осіб, що закінчили військові академії та військові факультети цивільних ВНЗ.

За аналогією до золотих медалей Російської імперії для випускників гімназій, що закінчили їх на «відмінно», у травні 1945 р. засновано золоту і срібну медалі для випускників середніх шкіл. А в 1950 р. вийшов указ, згідно з яким золотими медалями (за взірцем золотих медалей царського часу) нагороджували випускників військових академій.

Найбільший відхід від принципу світової революції помічено в наймасовішому агітаційному матеріалі — у розмінній монеті. У 1935 р. з розмінної монети зняли партійно-комуністичне «навантаження»: 1934 р. став останнім роком карбування на монетах СРСР комуністичного гасла. З 1935 р. і до 1991 р.
всі монети карбували без гасла «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!»

Зовнішній вигляд військовослужбовців найбільш явно демонструє прояв принципу елітарності в державі. Для вищих військових чинів запроваджено більш респектабельну форму одягу, що свідчить про виокремлення військової еліти. У вересні 1935 р. запроваджено персональні військові звання в Червоній армії; найвище військове звання «Маршал Радянського Союзу» супроводжувалося присвоєнням маршалам особливої форми одягу, що відрізняється від одягу інших армійських чинів. У квітні 1936 р. видано наказ народного комісара оборони про запровадження традиційної парадної військової форми одягу для формованих донських, кубанських, терських козацьких дивізій. Поверталися папахи, кубанки, башлики, козакини, бешмети, черкески. У жовтні 1936 р. запроваджено особливу військову форму одягу для постійного та перемінного складу Академії Генерального штабу РСЧА за аналогією до особливої форми одягу офіцерів генерального штабу царської армії. Червоноармійська еліта!

7 травня 1940 р. не стало червоних командармів і комдивів, комбригів і флагманів флоту — запроваджено генеральські звання в РСЧА та адміральські у ВМФ за взірцем генеральських та адміральських звань царської Росії. У тому ж 1940 р. було запроваджено нову форму одягу для генералітету РСЧА. Запровадження для генеральського складу Червоної армії кокард на головні убори у вигляді круглої металевої розетки із червоноармійською зіркою в центрі, широких лампасів і папах за взірцем аналогічних деталей форменого одягу армійських генералів Російської імперії виділяло еліту армії. Навіть для маршалів Радянського Союзу у вересні 1940 р. було запроваджено коштовні золоті відмітні знаки: золоті шийні зірки з діамантами. Ці знаки багатством нагадували фельдмаршальські жезли в царській армії. При цьому рядовий і молодший командний склад Червоної армії в листопаді 1940 р. отримав військові звання за взірцем військових звань нижніх чинів дореволюційної армії.

1941 р. ознаменувався скасуванням революційного головного убору червоноармійців — будьонівок. А слідом за цим у січні 1943 р. запроваджено погони за взірцем погонів російської армії царської Росії. Тоді ж запроваджено вищі військові звання маршалів авіації, артилерії, бронетанкових військ, військ зв’язку, інженерних військ, і для них у 1943—1944 рр. запроваджено золоті відмітні знаки — золоті шийні зірки з діамантами. Суть цих перетворень полягала у виділенні еліти збройних сил країни, у скасуванні прийнятого після революції принципу рівності бійців і командирів. Причому до 1935 р. рівність підкреслювалася однаковою формою одягу й однаковими принципами «побудови» відмітних знаків для всіх категорій військовослужбовців. Після перетворень, у т.ч. запровадження золотого гаптування на парадних мундирах генералів (комбригів і комдивів, комкорів і командармів) і маршалів, утверджувалася кастовість. Невдовзі з’явилися денщики. У 1942 р. директивою Ставки було засновано інститут ординарців у Червоній армії — за взірцем дореволюційних денщиків. Ординарці передбачалися всім категоріям стройового командного складу — від командира роти, батареї, ескадрону і вище, причому замість ординарців генерали та офіцери могли брати гроші на утримання вільнонайманої обслуги — 300 рублів на місяць. Завершився цей напрям перебудови 26 червня 1945 р. запровадженням вищого військового звання Генералісимуса Радянського Союзу. У серпні 1943 р. вперше в Червоній армії офіційно запроваджуються звання офіцера та відмінності в парадній військовій формі для солдатів, офіцерів і генералів Червоної армії за взірцем військової форми дореволюційної російської армії.

У 1943 році запроваджено нову форму одягу для робітничо-селянської міліції — НКВС СРСР — за взірцем форми одягу дореволюційної поліції. У травні 1943 р. запроваджено форму одягу та погони для дипломатичних працівників наркомату закордонних справ СРСР, подібні до дореволюційного обмундирування чиновників МЗС. У тому ж році запроваджено персональні звання та погони для особового складу залізничного транспорту, класні чини для працівників прокуратури СРСР. Зовсім як за царя!

За класними чинами не забарилося запровадження форменого одягу в цивільних відомствах. У 1947—1953 рр. запроваджено формений одяг, персональні звання й відмітні знаки для керівних, відповідальних та інженерно-технічних працівників міністерств заготівель, геології, фінансів, комітету державного контролю, лісової та паперової промисловості, електростанцій; відомств і міністерств вугільної, нафтодобувної, газодобувної, гірничої, хімічної промисловості та чорної металургії — за взірцем одягу й відмітних знаків чиновників царської Росії. Є дані, що для професури університетів теж хотіли запровадити мундири, але не встигли. Студенти-геологи хизувалися в тужурках із наплічними погонами — зовсім як у 1907 році!

У травні 1941 р. запроваджено ранги для дипломатичних працівників Наркомату закордонних справ, які працюють за кордоном. Це був, здається, перший крок до відродження російського Табеля про ранги цивільних чинів. За царя згідно із чином призначалася й нагорода за вислугу років. У 1944 р.
вийшли перші укази «Про нагородження орденами і медалями генералів, офіцерів та сержантського складу надстрокової служби... за вислугу років...» у Червоній армії, у Військово-морському флоті й у військах та органах НКВС і НКДБ. А в 1947—1953 рр. запровадили нагородження орденами та медалями за вислугу років інженерів, робітників та службовців різноманітних міністерств і відомств. Військові отримували, як правило, за 10, 15, 20 і 25 років вислуги медаль «За бойові заслуги» та ордени Червоної Зірки, Червоного Прапора і Леніна. Цивільні зазвичай отримували за ті ж роки плюс іще за 30 років вислуги медалі «За трудову доблесть», «За трудову відзнаку», ордени «Знак Пошани», Трудового Червоного Прапора і Леніна.

Продовжилася перебудова й у військово-організаційному напрямі. У серпні 1943 р. за взірцем кадетських корпусів Російської імперії було створено суворовські і нахімовські військові та військово-морські училища. Саме так і сказано в постанові РНК СРСР і ЦК ВКП(б) про створення училищ.

За царя офіцери у відставці із правом носіння військової форми повинні були носити погони з особливими ознаками на них. Про це згадали в 1946 р., і 19 серпня запровадили відмітні нашивки на погони генералів, адміралів і офіцерів, звільнених у запас або відставку, — за взірцем аналогічних відмітних ознак погонів відставних офіцерів царської Росії.

Підсумком організаційної перебудови збройних сил стало скасування в липні 1946 р. революційних військових звань «червоноармієць» і «червонофлотець» та запровадження замість них «старорежимних» військових звань «рядовий» і «матрос». Насамкінець у тому ж році офіційну назву «Червона армія» було замінено новою — «Радянська армія».

Організаційна структура збройних сил та цивільної служби (а це чини, звання, «забуті» посади...) являє собою той внутрішній образ «дорежимних» форм організації служби, який промовисто свідчить про зміст перебудови, про поступову відмову від бездумного партійно-комуністичного диктату в багатьох сферах життя країни. Певно, серед відкинутих старих форм суспільної організації були корисні й новому соціальному ладу. Саме в це двадцятиліття їх повертали до життя. І не боялися таких страшних ярликів, як «ретрогради», «монархісти».