Сировинний придаток

Поділитися
Сировинний придаток © Facebook/Wine Kolonist
Деякі регіони України розміщені в особливо благодатній зоні, що дозволяє розвивати виноградарство та виноробство, ввійти до престижного клубу країн, котрі славляться виробництвом вишуканих вин. Але однобокий, спотворений розвиток АПК, ставка на вирощування й експорт зерна та іншої агросировини з низькою доданою вартістю негативно позначаються на стані не таких масштабних, однак більш дохідних і перспективних напрямів.

Малий бізнес у сфері виноградарства не допускають до виноробства

Деякі регіони України розміщені в особливо благодатній зоні, що дозволяє розвивати виноградарство та виноробство, ввійти до престижного клубу країн, котрі славляться виробництвом вишуканих вин. Але однобокий, спотворений розвиток АПК, ставка на вирощування й експорт зерна та іншої агросировини з низькою доданою вартістю негативно позначаються на стані не таких масштабних, однак більш дохідних і перспективних напрямів. Ситуація, що склалася, свідчить: жертвою недалекоглядного підходу може стати традиційне, закарбоване в генетичній пам'яті українців заняття - вирощування винограду і виготовлення вина. За чверть століття площі промислового вирощування винограду зменшилися вчетверо.

З глибини століть відома істина, згідно з якою нічого кращого, ніж хліб та вино, людство не придумало. Ми вирощуємо стільки хліба, що вистачає не тільки собі, але вино переважно п'ємо чуже. Чому?

Втрати від неповного циклу

Нині особливо активно обговорюється, здавалося б, парадоксальна тема - чи є перспективи у малих виробників вина? Втім, парадоксальним, не підходящим для обговорення це питання було б у традиційно виноробних країнах, наприклад у Німеччині, де малі винороби є головними виробниками найбільш якісних напоїв: близько 70 тис. фермерів обробляють понад 100 тис. га виноградників, при цьому використовують кілька десятків тисяч винокурень. Левова частка слави престижних вин, вироблених у ряді країн Європи та Америки, теж лягає на плечі численних представників малого бізнесу. У центрі уваги недавнього першого форуму українських виноградарів і виноробів був виступ радника французького посольства в Україні Ніколя Перена, зокрема про досвід взаємодії держави з власниками невеликих виноградників, що на близько 40 тис. винокурень, виробляють вина, які прославляють країну на весь світ. Суть цього досвіду в тому, що держава не полишає малих виробників сам на сам із проблемами, а допомагає, турбуючись про доступні кредити, проведення рекламних компаній, і, природно, здійснює жорсткий контроль над походженням, якістю та безпекою вина. А що в нас?

Значну частину виробництва вина зосереджено у великих АТ, створених на базі небагатьох винрадгоспів, що вижили. Все б нічого: старе обладнання ще працює, але з сировинною базою ситуація дедалі напруженіша. Особливо останніми роками. Якщо в 1990-х площі промислових виноградників становили близько 250 тис. га, то на згаданому форумі прозвучала більш ніж скромна цифра - до 50 тис. га. Не маючи достатніх коштів для розширення сировинної бази, екс-радгоспи, що збереглися, здебільшого закуповують сировину у власників невеликих виноградників. Останнім така "комерція" вкрай невигідна. Такі закупівлі проводяться зазвичай за заниженими цінами, а цінова різниця між виноградом і вином - істотна. Однак подітися малим виробникам, із яких могли б вирости винороби, що славитимуть країну, нікуди. За несанкціоновану торгівлю саморобним вином встановлено штрафи, а створення власних винокурень пов'язане з бар'єрами, подолати які не кожному під силу. Жертвою такої вимушеної "кооперації" стають добробут малих власників, престиж і якість вітчизняного продукту. Вино, викурене із зібраного в різних місцевостях, у тому числі з імпортного винограду низької якості, знеособлюється, втрачає переваги вишуканого напою, прив'язаного до конкретної місцевості, що визначає його особливості.

Однак і такий взаємообмін - не найгірше з того, що відбувається у виноградно-виноробній галузі. Останніми роками на ринку з'явилася низка комерційних структур, які виробляють великі обсяги коньяку та виноматеріалів, не маючи жодного виноградного куща: сировину закуповують у кого завгодно, зокрема і в малих виробників, яким відрізано шляхи до виноробства. Ослаблення сировинної бази загрожує всій галузі. Річ у тому, що за рахунок дії закону про 1,5% збору з реалізації алкогольних напоїв на користь розвитку виноградарства, садівництва та хмільництва отримано різні результати. Якщо таке субсидування дозволило значно наростити площі садів, на тривалий час знизити залежність вітчизняного ринку від імпорту плодів та хмелю, то в частині винограду отримано лише незначний успіх, бо істотне зростання молодих виноградників спостерігалося тільки на початку дії закону. Якщо у 2007-му нові насадження займали 5,8 тис. га, у 2008-му - 5,1, то в 2009-му - 2,7, 2010-му - 2,3, 2011-му - 1,8, 2012-му - 0,9, 2013-му- 0,6 тис. га. Тобто навіть під час дії збору для заміни старих виноградників молодих насаджень бракувало. Після скасування субсидій процес омолодження виноградників взагалі застопорився, навіть встановлено антирекорд. За два останніх роки молодих виноградників на промплантаціях з'явилося … всього на 200 га площ. При тому що багато плантацій використовуються понад два десятиліття і давно потребують заміни. З урахуванням змарнованого часу, тільки для того, щоб утримувати сировинну базу на нинішньому, вочевидь недостатньому, рівні, треба щорічно закладати виноградних плантацій не менше ніж на 10 тис. га.

Скасування 1,5% збору, вважає гендиректор корпорації "Укрвинпром" В.Кучеренко, не тільки призвело до різкого зменшення промислових виноградників плодоздатного віку (у 2013 р. такі насадження займали 67,1 тис. га, а 2014-му - лише 44,2 тис. га), а й поставила під удар виробництво посадкового матеріалу у вітчизняних розсадниках. Статистика гнітюча: якщо у 2014 р. виноградні розсадники України виробили 4,5 млн штук щеплених виноградних саджанців, то у 2015-ум - менше 1 млн.

Бар'єри для малого бізнесу

Малий бізнес у сфері виноградарства, по суті, не допускають до виноробства, примушуючи малих виробників працювати сировинними придатками до більшого бізнесу. Вибір у них невеликий: або обмежитися виробництвом і збутом винограду, або займатися нелегальним промислом, ризикуючи наразитися на штраф. Розжитися на власні винокурні, як це заведено в країнах цивілізованого виноробства, практично неможливо, бо вимоги до міні-винокурень у нашій країні мало чим відрізняються від вимог до середніх та великих винзаводів. Незалежно від масштабів бізнесу, площ виноградників і потужностей переробки, претендентам на виробництво й підприємництво належить отримати 140 дозвільних документів. Якщо великим підприємствам, котрі мають у штаті фахівців різного профілю, виконати такі вимоги складно, але можливо, то для малих власників - це бар'єр, подолати який вдається небагатьом.

Та й це ще не все. Крім акцизів, що постійно змінюються у бік підвищення, встановлено перепону, подолати яку не під силу не тільки малим, а й багатьом виноробним підприємствам середньої руки. Щоб вступити до клубу солідних торговців вином, треба придбати ліцензію, яка дає право на оптову торгівлю. Вартість її - близько 500 тис. грн. Щорічно. Оскільки придбати такий дозвіл можуть собі дозволити менше сотні підприємств, надходження до бюджету від цього невеликі, а ось втрати від відмежування малих і навіть середніх виробників від оптової торгівлі на порядки вищі. Непомірно висока ціна ліцензії на оптову торгівлю вином, незалежно від обсягів виробництва та реалізації, підриває конкуренцію, ставить у свідомо нерівні умови працю великих, середніх і малих підприємств. Експерти підрахували: реальні відрахування, які приховані за загальною для всіх учасників ринку ціною, значно різняться. Такі великі підприємства, як ВАТ "Таврія", ПАТ "Коблево", "доплачують" за кожну продану пляшку вина 0,2-0,7 грн. Тобто саме така сума припадає на одну пляшку, виходячи з 500 тис. грн, заплачених за ліцензію. Для середніх виробників, таких як ЗАТ "Одесавинпром", ВАТ "Зелений гай", ця "доплата" становитиме вже 24-27 грн за пляшку. А для представників малого бізнесу, якби хто з них ризикнув скористатися такою ліцензією, "доплата" за кожну пляшку напою становила б взагалі фантастичну суму. І якщо в країні все-таки з'являються фермери, котрі, як і їхні колеги з ЄС, не тільки вирощують виноград, а й виробляють якісні натуральні вина, що конкурують із відомими світовими брендами, то це відбувається всупереч однобокій агрополітиці, орієнтованій на преференції агрохолдингам та підтримку сировинних експортоорієнтованих галузей.

Дослідження Інституту виноградарства і виноробства ім. В.Таїрова підтверджують: саме малі та середні підприємства здатні виробляти вина найвищої категорії якості. Багато хто вважав, що після анексії Криму в Україні зникне виробництво найбільш затребуваних ароматних лікерних вин. Але вишукані напої стали виробляти на материковій Україні. І зробити такий прорив змогли невеликі сімейні ферми. Фермер із Херсонщини Микола Халупенко розповів DT.UA, що його сімейна ферма "Курінь" однією з перших в Україні почала вирощувати виноград цукристістю понад 30% і виготовляти з нього лікерні вина, навіть примудрилася відкрити власний магазин для роздрібних продажів. Корінь успіху, вважає він, у тому, що його сім'я ретельно обробляє виноградник (не женучись за високою врожайністю грон, але піклуючись про якість майбутнього вина, а виготовляє вино у власній винокурні, контролюючи його якість у власній лабораторії).

В Одеській області сімейство Євгена Шнайдеріса теж завело виноградник і, не цураючись ручної праці у власній виноробні "Бейкуш", виробляє вишукані ароматні вина. З десятків тисяч малих виробників винограду виділяється дедалі більше фермерів, що виробляють вина, здатні конкурувати з відомими брендами. Це вселяє надію. Але багато приватників, які могли б виробляти унікальні вина, ще розриваються між мрією та реальністю. І це вселяє тривогу.

У виробників коньяків свої проблеми. Створена при корпорації "Укрвинпром" центральна галузева комісія, проводячи дегустацію українських та імпортних коньяків, регулярно відзначає високий рівень марочних і колекційних напоїв низки вітчизняних підприємств, які використовують сировину власних виноградників, забезпечуючи при цьому повний технологічний цикл виробництва, не допускаючи всіляких спрощень. Але з'явилося чимало виробників, які, не розвиваючи власної сировинної бази, виробляють коньяк виключно з імпортних коньячних спиртів, часто низької якості. Така досить поширена практика (67% коньяків, випущених вітчизняними підприємствами, виготовляються з імпортних спиртів) обмежує не тільки розвиток вітчизняного коньячного виробництва, а й усієї галузі. Підраховано, що через імпорт коньячних спиртів, на виробництво яких іде близько 170 тис. тонн чужого винограду, країна втрачає близько 200 тис. робочих місць.

Без керма і вітрил

Закласти новий виноградник, скаржаться селяни, майже неможливо. Мало того, що вітчизняні розсадники розраховані переважно на великого виробника, а імпортні саджанці коштують утридорога, то ще й виникає проблема - де взяти землю для плантації. Законодавство про оренду земель сільгосппризначення прописане в інтересах агрохолдингів та інших великих виробників, які масово вирощують зерно, соняшник та ще кілька сільгоспкультур. Встановлений мінімальний термін оренди землі годиться для вирощування кукурудзи або пшениці, але недостатній, щоб культивувати виноград, який вступає в плодоносіння тільки через чотири-п'ять років після посадки. Завести малий виноградник складно ще й тому, що віднедавна ставка земельного податку під багаторічні насадження (зокрема винограду) зросла в 33 рази.

Невирішених питань у виноградно-виноробної галузі так багато, аж не віриться, що вона якось дає собі раду. Якщо в більшості виноробних країн шампанські та ігристі вина мають нульовий акциз, а столові виноградні взагалі зараховано до продуктів харчування, то в Україні у прийнятому ще 1995 р. Законі "Про державне регулювання виробництва і обороту спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів" вино з самого початку потрапляє в підозрілу компанію товарів, які не сприяють зміцненню здоров'я. Директор Асоціації виноградарів і виноробів С.Михайлечко вважає, що цей закон свого часу посприяв розвиткові галузі, але тепер істотно застарів і потребує внесення не часткових, а системних змін.

У радянські часи через гігантоманію та знеособлення продукту, виробленого великими винрадгоспами, вершин якості виноградно-виноробна справа не сягнула. Але тоді хоча б брали до уваги елементарні умови її розвитку: з урахуванням особливостей, галузь було виведено з загального управління сільгоспкомплексом, нею керувала окрема структура. Нині ж галузь перебуває у віданні крихітного відділу з кількох фахівців, що губиться у складі Мінагрополітики, яке виноградно-виноробними проблемами явно не заморочується.

Проблеми, що заважають розвитку виноградарства й виноробства, роками не вирішуються. Низка законопроектів, включно з тими, котрі спрямовані на перегляд акцизів і скасування горезвісної ліцензії на оптову торгівлю вином, роками лежать в уряді й ВР без руху. Тим часом держконтроль за походженням вина, стимулюванням високої якості напоїв замість посилення - стає формальністю. Із Закону "Про виноград та виноградне вино" вилучено ст. 14 і таким чином скасовано держінспекцію з виноградарства та виноробства. Із благою метою не заважати виробникам. Але не доведене до логічного завершення "новаторство" розв'язало руки не так виробникам, як шахраям, які отримали можливість у дедалі більших масштабах скуповувати для виробництва вина низькосортний виноград, а то й… взагалі обходитися без нього, замінюючи виноградні цукри буряковими. На думку багатьох, якби галуззю керувала окрема структура, скажімо Агентство з виноградарства та виноробства, то до такої безвиході не дійшло б.

Останні роки характерні тим, що українські структури та організації різного штибу зміцнюють зв'язки з міжнародними партнерами, набувають членства в міжнародних відомствах. Але у виноградарів та виноробів і з цим не складається. Спільнота досі не приєдналася до Світової винної торгової групи й не поновила членство України в Міжнародній організації винограду і вина. При тому що обійтися без світового досвіду та підтримки на стадії реформування навряд чи можливо.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі