Уроки турецької

Поділитися
Нинішня ситуація в Туреччині - яскрава ілюстрація того, що не завжди буття визначає свідомість, а ситий шлунок зовсім не є гарантією спокійного сну ані протестуючих, ані уряду...

Масові протести, які протягом місяця розбурхують Стамбул, Анкару, Ізмір і багато інших турецьких міст, стали несподіванкою як для уряду Р.Т.Ердогана, так і для всього світу. Схоже, ніхто в Європі, США, та й на Близькому Сході не підозрював про такий високий протестний потенціал, що накопичений у Туреччині за останні десять років. Аналітики та політики намагаються усвідомити, що ж підштовхнуло молодь до протистояння з владою в країні, чиї економічні показники викликають заздрість навіть у найуспішніших економік світу?

Справді, міцно збитий, демократично (!) обраний уряд країни, котрий забезпечив державі Туреччина за десять років свого правління стабільність і процвітання, раптом опинився в центрі критики світових ЗМІ і багатьох європейських лідерів. Дії турецької поліції щодо припинення мирних демонстрацій, які охопили чимало провінцій країни і виникли ніби з нічого, було визнано надто жорсткими, а реакцію влади на стихійний прояв волі народу - недемократичною. На тлі того, що Туреччина веде переговори про вступ до ЄС, демонструє вражаючий темп реформ, у парламенті триває робота над новою Конституцією, а про успішні економічні показники годі й казати... І раптом - масштабні протести через плани реконструкції невеликого парку в центрі Стамбула, які мають потенціал стати не лише національним, а й своєрідним міжнародним символом боротьби за право вільного волевиявлення. Схоже, нинішня ситуація в Туреччині - яскрава ілюстрація того, що не завжди буття визначає свідомість, а ситий шлунок зовсім не є гарантією спокійного сну ані протестуючих, ані уряду...

У кількох недавніх репортажах DT.UA вже розповідало про внутрішньополітичнє підґрунтя недавніх подій у Туреччині. Проте паралельно цікаво також поглянути і на економічний аспект сучасної Туреччини, яка при всьому цьому демонструє вражаючі успіхи. Для початку - лише кілька загальнопоказових і загальновизнаних цифр.

Сучасна економіка Туреччини: короткий курс у цифрах і фактах

Протягом 2002–2012 рр. ВВП країни зростав у середньому на 5% на рік, збільшився вп'ятеро і сягнув 800 млрд дол. Дохід на душу населення підвищився втричі - до майже 11 тис. дол. Інфляція, котра у 2001 р. становила 67%, нині не перевищує 7-8%. Обсяг експорту в грошовому вираженні збільшився з 25 до 152 млрд дол., а річний приплив інвестицій - з 1 до 13-15 млрд дол.

У травні 2013-го Туреччина виплатила останні борги МВФ, які ще 2001-го становили
23,5 млрд дол. Перерахування заключного траншу в розмірі 412 млн дол. знаменувало завершення (принаймні в такому форматі) 52-річної історії співпраці з Міжнародним валютним фондом, протягом якої Туреччина підписала 19 угод стенд-бай і стала однією з небагатьох країн, які отримали від фонду понад 50 млрд дол.

Так, у Туреччині все ще зберігається відносно високий рівень безробіття (в середньому 10%, серед жінок цей показник сягає 26%) і дуже високий дефіцит платіжного балансу (до 10% ВВП). Однак мало підстав сумніватися, що мета нинішнього уряду - увійти до 2023 р. у десятку найбільш розвинених країн з ВВП у 2 трлн дол. і доходом на душу населення в
25 тис. дол. - є цілком досяжною.

Слід зазначити, що всіх названих і багатьох інших успіхів Туреччина домоглася, перебуваючи у вкрай складному геополітичному оточенні. Важко знайти більш неспокійний регіон світу. Вже одне тільки перелічування її східних сусідів - Іран, Ірак, Сирія, Кавказ - дає уявлення про масштаб потенційної та реальної конфліктності регіону. А трохи далі - Ліван, Ізраїль, Єгипет і Лівія; під боком - розділений Кіпр і охоплена кризою Греція. Протягом 30 років боротьби з курдськими сепаратистами загинуло понад 35 тис. чоловік, і лише цього року намітилися серйозні позитивні зрушення в цьому питанні.

І ще суттєвий для нас нюанс. Туреччина - не тільки наш сусід, а й стратегічний партнер, з яким Україна веде переговори про вільну торгівлю. Ця країна - друга після Росії за обсягами нашого експорту і одна з тих, з ким Україна має найбільше додатне торговельне сальдо. У чому ж секрет так званого турецького економічного дива?

Економічні успіхи Туреччини мають кілька складових. По-перше, це стабільний уряд - правляча Партія справедливості та прогресу (ПСП) протягом більш як десяти років перебуває при владі, вигравши за цей час начисто троє парламентських виборів.

По-друге, це послідовна економічна політика, яка ґрунтується на реальному секторі економіки, потужному банківському секторі, стійкій холдинговій системі організації бізнесу та вмінні забезпечити колективну підтримку кожному окремому підприємцю через систему торгово-промислових палат та інших об'єднань.

По-третє, це націленість на європейські стандарти, створення сприятливих умов для залучення інвестицій і створення на власній території виробничих потужностей імпортозамінних товарів. Туреччина входить у першу п'ятірку-десятку світових виробників як всіх основних видів сільськогосподарської продукції та продуктів харчування (наприклад, із виробництва макаронів посідає п'яте місце в світі), так і побутової техніки, автомобілів, текстилю та одягу. Нарешті, це вміння вигідно використовувати даровані природою географічні переваги. Мається на увазі передусім розвиток туристичного сектора (2012 р. - 36 млн туристів, зростання 145% за десять років), транспортних, зокрема авіашляхів ("Турецькі авіалінії" по праву вважаються найкращими в Європі), системи
нафто- і газопроводів.

Не останню роль також відіграв розвиток системи освіти та наукових досліджень. Кількість іноземних студентів, які здобувають освіту в Туреччині, подвоїлася за останні десять років і сягнула 31 тис. студентів з 40 країн.

Лібералізація торгівлі
та фіскальний взірець?

Та все ж - народ протестує. Неприкрите просування ідей ісламу (за десять років у Туреччині було побудовано
7300 мечетей), активне втручання уряду в особисте життя громадян (скільки мати дітей, як і де споживати алкоголь тощо), як виявилося, подобається не всім. Давайте розглянемо всі ці чинники трішки докладніше.

Консервативна Партія справедливості та прогресу прийшла до влади у 2002 р. після тривалого періоду нестабільності, військових переворотів і різного роду коаліційних урядів. Країна щойно вийшла з найглибшої банківської кризи. 2001-го турецька грошова одиниця - ліра - за день втрачала майже 100% вартості. Відсотки за банківськими кредитами овернайт сягнули 7500%. За кілька днів з країни було виведено 7 млрд дол. Падіння ВВП становило 8,5%, дефіцит бюджету перевищив 15% ВВП, борги уряду - 90% ВВП.

Однією з основних причин кризи була відсутність адекватного законодавчого регулювання взаємовідносин між центральним банком, міністерством фінансів і казначейством, а також найвищий рівень інфляції, значна частка незабезпечених і ризикованих кредитів. З цієї кризи Туреччині довелося вибиратися раніше, аніж решті світу, якому доводиться шукати вихід нині.

Жорстка і своєчасна реформа банківського сектора, проведена із допомогою МВФ і Світового банку, включала реформування системи державних банків, структурну реорганізацію банків-банкрутів, зміцнення системи приватних фінансово-кредитних інституцій, запровадження системи жорсткого регулювання банківської сфери та кредитної політики.

Слід визнати, що ця реформа і створення здорового підприємницького середовища, яке вже існувало в Туреччині, не є винятковою заслугою ПСП. На той час, завдяки реформам, проведеним урядом Тургута Озала ще в 80-х роках минулого століття, в країні вже було сформовано критичну масу підприємців, які були готові і прагнули працювати відкрито, за міжнародними стандартами. Саме уряд Озала відправив на навчання за кордон тисячі молодих турків, які повернулися на батьківщину, маючи масу знань, і зайняли провідні позиції в національних бізнес-структурах. Саме за його уряду в Туреччині було лібералізовано торгівлю, валютно-фінансові операції, проведено приватизацію, усунено монополію держави в освіті та зв'язку, налагоджено конструктивний діалог із Європейським Союзом.

Ці здорові зерна майбутнього здорового економічного середовища пережили внутрішньополітичні кризи 90-х і стали тією основою, на якій ПСП звела фундамент своєї економічної політики. Уряд цієї партії на чолі з нинішнім харизматичним прем'єр-міністром Р.Т.Ердоганом - за рахунок правильної розстановки молодих, енергійних і добре освічених кадрів на ключових напрямах, вмілого використання політичних та економічних переваг Туреччини, розташованої на кордоні між Заходом і Сходом, активної інтеграції країни у світові процеси як політичного важковаговика і одночасно перспективного економічного партнера і для ЄС, і для США і провідних країн Азії - зумів домогтися реалізації послідовної політики, яка і привела до нинішніх вражаючих економічних результатів. Бюджет МЗС Туреччини у
436 млн євро вважається неадекватним тим викликам, які стоять перед країною, хоча навіть кризового 2009-го Туреччина відкрила 15 (!) посольств у державах Африки, а представники країни посідають нині видні місця в міжнародних фінансових і політичних організаціях.

Фіскальна дисципліна в країні нині вважається зразковою. До речі, протягом останніх п'яти років уряд Р.Т.Ердогана відмовлявся від кредитів МВФ (договір про останній кредит не було підписано 2008-го, хоча МВФ активно пропонував Туреччині до 30 млрд дол.), мабуть, справедливо вважаючи, що умови фонду ведуть економіку Туреччини до стагнації. Замість цього уряд реалізував досить складний комплекс заходів з активізації внутрішнього ринку, залучення інвестицій в інфраструктурні проекти і не побоявся піти на регульовану девальвацію ліри.

Так, водночас за останнє десятиріччя в країні значно зросла кількість жінок у хіджабах, у школах запроваджено селективні курси Корану, а армію поставлено під цивільний контроль, але загальну кризу було пройдено. Основні банки Туреччини у 2009 р. повідомляли про рекордні прибутки, а 2012-го, після
18 років роздумів, агентство Fitch підвищило рейтинг Туреччини до інвестиційного рівня.

Уроки турецького економічного досвіду для України

Актуальне. В України і Туреччини існує схожа проблема - це відсутність адекватних запитам енергетичних ресурсів.

В умовах зростаючої економіки імпорт нафти й газу до Туреччини збільшується з кожним роком, і торік він перевищив у грошовому вираженні 40 млрд дол.

Не найбільш корисне. При цьому вартість бензину для роздрібних споживачів на АЗС у Туреччині становить 2,2 євро за літр (вище, аніж у Європі!), а природний газ для населення взимку обходиться в 750 дол. за тисячу кубометрів.

Однак усі ці чинники послужили не гальмом, а стимулом. Вони стали вирішальними при розробці економічної політики, що ґрунтується на реальному секторі економіки. Якщо нема нафти й газу, отже, потрібно створювати індустріальну базу. Останні десять років уряд Туреччини вживав, і небезуспішно, серйозних зусиль щодо залучення в країну виробничих потужностей провідних європейських і азіатських компаній. Чимало промислових товарів, які раніше імпортували до Туреччини, нині стали предметом експорту. Реалізується ухвалене кілька років тому рішення побудувати три атомні електростанції, щоб обмежити вплив світових цін на нафту і газ (які стали заручниками політичної та економічної кон'юнктури) на економіку й комунальну сферу. Найбільшими податками в країні обкладають сигарети, бензин, алкоголь і автомобілі з об'ємом двигуна понад 2 літри.

Водночас існують цілком легальні механізми списання інвестицій із податків, а також зменшення відрахувань до бюджету при здійсненні проектів у пріоритетних галузях. Так, Туреччина - друга країна у світі після Китаю з виробництва підробок, проте її частка у світовому товарообігу цих товарів не така вже й велика. Але ця ситуація маргінальна. Навіть турецькі споживачі вже знають ціну якості, і це знаходить своє відображення в культурі виробництва.

Цього року Туреччина проголосила амбіції стати одним зі світових хабів Інтернету та телекомунікацій, побудувати під Анкарою суперсучасний промисловий комплекс з виробництва оборонної продукції, створити власну Кремнієву долину і посісти чільне місце на ринку виробників медичних препаратів. На черзі - медичний туризм, авіація і космос.

Реалізація всіх цих масштабних планів, значна частина яких приурочена до 2023 р. - сторіччя Республіки Туреччина, ляже на плечі турецьких підприємців, їхніх асоціацій і сімейних бізнес-холдингів, які становлять організаційну основу турецької економіки. На думку турецьких експертів, до 99% компаній приватного сектора можуть бути віднесені до категорії "сімейного бізнесу". Навіть якщо в управління такими компаніями входять іноземні чи місцеві інвестори, все одно управління, як правило, зберігається за членами сім'ї. На перший погляд, ця дещо архаїчна структура, котра сягає коренями ще в часи Османської імперії, застаріла. Однак досвід боротьби із тривалою економічною кризою показав надзвичайну стійкість таких сімейних утворень.

Як виявилося, в подібних холдингах, котрі включають, як правило, банк, виробничі потужності, будівельні компанії, роздрібну торгівлю, засоби масової інформації, страхові та інші структури, можна простіше і швидше реагувати на виклики ринку, приймати сміливі рішення, спрямовувати ресурси в ті сфери, які на сьогодні є найбільш вигідними. Як правило, управлінські функції в таких холдингах здійснюють високопрофесійні менеджери, які здобули гарну освіту в Європі чи США, мають зв'язки за кордоном. Акції компаній, що входять у холдинг, котируються на Стамбульській фондовій біржі, що набуває в останні роки дедалі більшої ваги в регіоні та світі.

Водночас "сімейність" турецького бізнесу зовсім не заважає регуляторам здійснювати нагляд за виконанням досить суворого законодавства в антимонопольній і фінансовій сферах. Нерідкими є випадки, коли суди карали високими штрафами і навіть тюремними строками тих "господарів життя", хто був замішаний у інсайдерських схемах чи спробах обійти податкове законодавство.

Сьогодні нікого вже не здивуєш активним залученням турецьких підприємців у проекти за кордоном. Якщо навіть в Україні багато аеропортів, стадіони, дороги, офісні будівлі та житлові комплекси побудовано турецькими компаніями, то можна собі уявити, який обсяг замовлень на будівельні послуги турків у Росії, Туркменистані, Грузії, Азербайджані, Єгипті, Лівії. Це десятки мільярдів доларів у товарах і послугах. У Туреччині можна зустріти компанії, які взагалі не працюють удома - лише за кордоном, і, слід зазначити, роблять свою справу добре.

Туреччина вже міцно посіла своє місце в регіоні як міст між "християнським Заходом" і "мусульманським Сходом", між багатими на нафтогазові ресурси регіонами Близького Сходу та Каспію і Європейським Союзом, який активно прагне до диверсифікації енергоресурсів та їхніх поставок. Якщо, як очікується, в найближчі роки буде реалізовано проект Трансанатолійського газопроводу, Туреччина реально набуде статусу найважливішого транзитера нафти й газу як для "Сходу", так і для "Заходу". Ця країна вже відіграє активну роль у плані діалогу цивілізацій і культур, активно бере участь в обміні студентами з країнами ЄС, США та Азії. У щорічній олімпіаді з турецької мови беруть участь команди з 140 країн, і уряд Туреччини не шкодує коштів на просування за кордоном тюркської культури. На найвищому рівні тут існує розуміння - через подібні олімпіади, дні культури, організацію міжнародних форумів і конференцій Туреччина створює в інших країнах прошарок своїх друзів, а це найвигідніша інвестиція. Водночас у країні множаться вищі навчальні заклади з англійською мовою навчання, оскільки незнання турками в своїй масі іноземних мов стає вже непристойним. Між іншим, саме найбільші сімейні холдинги є інвесторами та спонсорами таких університетів - виявляється, їм це списується з податків...

Турецьке економічне диво давно є предметом вивчення провідних експертних груп світу. Спеціальні аналітичні програми існують у США та Європі, Туреччина перебуває в центрі уваги більшості міжнародних компаній. Слід гадати, що тепер вони уважно вивчають не тільки економічний, а й протестний потенціал цієї країни. Досвід наших чорноморських сусідів міг би багато про що розповісти й українським експертам. Зрештою, не забуваймо, що і Дж.Фрідман з "Стратфора", і З.Бжезинський називали Польщу, Україну і Туреччину серед тих країн, які в недалекому майбутньому визначатимуть політичний і економічний ландшафт Європи. Питання лише в тім, що, як показує досвід "арабської весни", Єгипту і Туреччини, розвиток більше не здійснюється за лінійним законами, і якийсь черговий Гезі-парк може одразу круто змінити хід історії.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі