Позитивна психотерапія: змінюючи характер, змінюємо долю

Чимало людей залюбки змінили б свій непростий характер. Більшість проблем у житті, на їхнє переконання, вони створюють собі самі. Через це у багатьох дома часто трапляються сварки, постійно доводиться міняти роботу.

"Всі ми маємо психологічні травми, які отримали в дитинстві завдяки батькам. У дитячому віці дрібниць не буває. В дитячому садочку часто відбувалися свята, але моя мама постійно на них спізнювалася. Я сама тоді ще не могла одягнутися як слід, тож під час виступів на сцені не раз плакала. Тепер терпіти не можу свят", - поділилася своїми дитячими спогадами 24-річна Марта.

А ось майже 40-річний Віктор своїм батькам закидає, що в дитинстві вони не дозволяли йому гратися з сусідськими дітьми, ходити в садочок. Тепер він вважає себе "відлюдьком". Йому важко знаходити спільну мову зі своїми колегами, у нього складається враження, що ті уникають його. Та й у сім'ї не все гаразд.

Ці приклади - лише квіточки, порівняно з тими проблемами, з якими мають справу люди складних характерів.

"Часто діти бувають перевантажені, зорієнтовані батьками на непосильні для них досягнення, - ділиться своїми спостереженнями викладач інформатики Львівської СШ №50 Павло Бачинський. - Наприклад, батьки за всяку ціну хочуть, щоб вони додатково відвідували різні секції, а школу неодмінно закінчили із золотою медаллю. Це виснажує дитину, і вона починає хворіти. Тут відбувається вплив психічного на тілесне і навпаки - тілесного на психічне".

Павло Бачинський одночасно є тренером-консультантом, керівником львівського представництва Українського інституту позитивної психотерапії та менеджменту, отож йому добре відомі такі проблеми. За його словами, дуже часто під час розмови з дітьми виявляється, що їхній життєвий баланс порушено, а батьки люблять їх не тому, що вони їхні діти, а за те, що відмінно вчаться, тішать різними досягненнями.

У сім'ї дитина - найслабша ланка, у неї вразлива психіка. За кожною дитячою проблемою стоять якісь сімейні негаразди. Загроза розлучення батьків, народження другої дитини тощо. Нерідко, особливо на Західній Україні, батьки виїжджають на заробітки, залишаючи дітей із бабусями та дідусями. Останні не завжди знаходять спільну мову з ними.

Згідно з теорією психотерапії, корінь проблеми - у процесі дорослішання дитини. Багато важать вплив генетики, ставлення батьків до дитини, взаємини батьків. Для малечі це модель поведінки з людьми її оточення. Як батьки ставляться до дитини, так потім вона ставитиметься сама до себе. Вважали її нездарою - такої ж думки про себе буде й вона. Якщо в сім'ї постійно конфліктують, то це буде моделлю поведінки для майбутніх сімейних стосунків дитини в сім'ї. Вона матиме проблеми зі своїм партнером.

Всі ці питання намагається вирішувати позитивна психотерапія - один із 16 напрямів, офіційно визнаних Всесвітньою радою психотерапії (WCP), заснований у 1968 р. німецьким лікарем, психотерапевтом іранського походження Носсратом Пезешкіаном.

"Позитивна психотерапія - це не рожеві окуляри, - каже Павло Бачинський. - На відміну від популярної позитивної психології, де люди заплющують очі на проблеми і кажуть собі, що все гаразд. Але якщо дивитися тільки вгору, то можна не помітити каналізаційного люка під ногами. Важливо, щоб кожен розширив своє бачення, розглядав ситуацію всебічно і виважено, свідомо приймав рішення".

Термін "позитивна психотерапія" походить від латинського слова Positum, що перекладається як "дане", "фактичне", "те, що є насправді". Це напрям сучасної психотерапії, який закликає бачити ситуацію, людей, себе багатогранно. Розуміти, що є проблеми, мінуси, труднощі, - і паралельно бачити ресурси, можливості, шанси для вирішення негараздів. "Часто до нас приходять люди, - продовжує П. Бачинський, - здатні помічати тільки негативні моменти. Завдання психотерапевтів - допомогти їм роздивитися ситуацію з усіх боків. Дуже часто людина може простими способами зарадити сама собі в житті, роздивившись ситуацію зусібіч.

У книжці "Торговець і папуга" Пезешкіан пише, що "пацієнт "приносить" із собою на прийом до лікаря не тільки хворобу, а й здатність її подолати. Завдання лікаря - допомогти йому в цьому. Застосовуючи позитивний підхід, ми намагаємося спільно з пацієнтом знайти альтернативні можливості, рішення, які доти були за межами його свідомості. Прямолінійність логічного мислення, за словами автора, часто не допомагає нам у подоланні труднощів, а, хоч як це парадоксально, ще більше заплутує вирішення проблем. На противагу прямолінійності, раціоналізмові, східні історії підказують несподівані, приголомшливі і, попри те, цілком реальні, позитивні рішення". Цей метод може проілюструвати байка про мудрого суддю.

Схвильована і обурена жінка прийшла до окружного судді й стала скаржитися на те, що сторонній чоловік поцілував її проти її волі. Вона кричала: "Я вимагаю від вас справедливості. Я не заспокоюся доти, доки ви не покараєте лиходія. Я вимагаю від вас в вироку, це моє право". При цьому вона гнівно тупала маленькою ніжкою і спопеляла суддю поглядом. Суддя був мудрою людиною. Він довго думав і нарешті оголосив судове рішення: "З тобою вчинили несправедливо… Сторонній чоловік поцілував тебе силоміць, проти твоєї волі. Щоб восторжествувала справедливість, моє рішення таке: ти повинна поцілувати його теж силоміць, проти його волі". І, звернувшись до судового виконавця, наказав привести чоловіка, аби той отримав своє покарання". Цю східну притчу пацієнтка слухала дуже уважно і на найцікавішому місці, де суддя оповістив своє рішення, гучно засміялася…

Щоразу, коли поновлювалася тема справедливості і для пацієнтки наставав критичний момент, вона згадувала історію, яка стала для неї ніби містком, що давав можливість із різних боків підійти до бачення справедливості.

"Позитивна психотерапія - умовно, "друге батьківство", - каже Павло Бачинський. - Якщо це справді психотерапія, а не просте консультування. Буває, людина приходить і каже, що постійно кудись запізнюється. З цим можна працювати без дуже глибинних речей. Хоча часто коріння цього явища буває саме таким. Значно складніші питання ставлення людини до себе, її сприйняття оточення: "світ поганий, я хороший", "ніхто мене не любить", - це, безперечно, питання життєвої історії дитини.

Під час зустрічей із психотерапевтом людина ще раз верстає свій життєвий шлях із дитинства, але вже свідомо. Розуміючи, які концепції їй передали батьки, вона вирішує заново, як до цього ставитися і як саме хоче жити в майбутньому".

Нині в Україні діють близько 20 центрів позитивної психотерапії у 15 областях. Там працюють випускники вишів різних спеціальностей, які проходять систему підготовки, що її надають сертифіковані тренери Українського інституту позитивної психотерапії. Спочатку людей у групах навчають консультувати одне одного, проробляти самих себе, застосовувати методи позитивної психотерапії для самодопомоги, - а вже потім вони працюють із "польовими" клієнтами.

"Під час консультування наші психотерапевти навчають клієнтів висловлювати свої думки та почуття без оцінки і бажання змінити людину. Якщо мені в людині щось не подобається, - зазначає Павло Бачинський, - я не кажу їй, що вона чогось не вміє, у чомусь не має рації, чогось не хоче. Розповідаю їй про свої почуття з цього приводу.

У мене була клієнтка, яка роками не розмовляла зі своїми мамою та сестрою. Якщо рідні люди не можуть поділитися своїми почуттями й переживаннями, це роз'їдає їх зсередини, це пряме джерело психосоматики та хвороб. Цей механізм утворення психосоматичних захворювань вони носять у собі".

- Позитивні люди - це люди, які мають позитивне налаштування на життя, позитивно сприймають зовнішнє середовище. На будь-яку зовнішню ситуацію вони реагують адекватно. Що свідчить про стабільність психіки, емоційну рівновагу, врівноважені процеси збудження і гальмування нервової системи, про те, що в гормональній системі немає викривлень. Відтак, люди абсолютно нормально реагують на стреси. Будь-яке стресове завдання мобілізує їхні психіку, емоції і, відповідно, нервову та гормональну системи. Якщо серед них є чітка взаємодія, то вони адекватно вирішують будь-які завдання, - продовжує тему лікар-психотерапевт, завідувач міського психотерапевтичного центру, член УСП Мирон Островський.

За його словами, у позитивно налаштованої людини під час випробувань на емоційному рівні замість страху, паніки з'являються ентузіазм, ініціативність, вона може гніватися.

Природа дає темперамент, а людина під впливом навколишнього середовища та певних обставин формує свій характер. Якщо у процесі виховання дитини не було забагато опіки й критики, то в неї формується нормальний твердий, стійкий і пластичний характер. Коли ж дитиною опікуються забагато, забирають у неї ініціативу - вона виростає без власної думки, життєвої позиції. Пояснити це можна відсутністю адаптування до умов середовища, тренувальних моментів.

Чи бувають позитивні сім'ї? Це поняття слід включити у поняття "комплементарність". Якщо чоловік і жінка доповнюють одне одного, то разом вони - комплементарні. Те, чого бракує жінці, є в чоловіка, а чого бракує чоловікові - є в жінки. Тоді сім'я позитивна. Якщо ж у сім'ї два лідери - маємо конфлікт. Він можливий і тоді, коли обидва її члени пасивні.

- Позитивним прикладом вважаю власну сім'ю, - каже Островський. - Є таке правило, що батьки мають бути безпечною мішенню для своїх дітей, аби ті могли не боятися висловитися, самоствердитись. Такими є ми з моєю дружиною. Звісно, від того дістаємо. Але це ми так вважаємо. Інші вважають, що їхні діти мусять їх слухатися, чемно виконувати всі вказівки, чемно ходити в школу, у магазин по хліб тощо.

Суть позитивної психотерапії в тому, щоб із допомогою її методів допомогти людині знайти вихід із найскладніших ситуацій. Для цього розширюється світогляд, проводяться тренінги. У своїй роботі психотерапевтичні консультанти широко використовують народний фольклор: прислів'я, притчі, приказки, казки. У розумінні Пезешкіана, позитивне мислення полягає в розвитку особистості в тому напрямі, в якому вона себе найкраще бачить. Щоб доти нездоланні, у розумінні людини, перепони можна було обійти, здолати, знайти вирішення проблеми.

Споконвічно людство для виховання придумувало казки. Вони настільки мудрі, там стільки закладено й передбачено правильних стереотипів для розвитку дитини, що краще годі й не придумати. І саме казки того народу, серед якого підростає дитина. Все це багатство фольклору широко використовував Пезешкіан.

Одним із яскравих прикладів цього є збірник історій "Тисяча і одна ніч", у якому насправді розповідається про зцілення психічно хворого властителя з допомогою казок. Тут вирішується одночасно два завдання: розумна Шахерезада успішно зцілює хворого царя, і водночас її оповіді лікують слухачів та читачів, які сприймають зміст історій, роблять висновки і включають отриманий досвід у свій внутрішній світ.

У людях зараз мало позитивності. Навіть особи з вищою освітою нечасто використовують у спілкуванні фольклор. Тоді як старші люди, котрі не мали освіти, були дуже цікавими в житті. Нерідко батьки обмежують пластичність дітей, позбавляючи їх маневровості у творчому процесі. В казці все безмежне, там немає кордонів, часових і вікових параметрів. Персонажі переміщаються у просторі й часі вільно, вільно долають найбільші проблеми. І це ж саме твориться з нашим Alter ego (лат. "інше я") бажаннями, які не придушені, не позбавлені творчої енергії, які конструктивно вливаються у соціум, а не задавлені ним.

- Коли починаю працювати з психосоматикою, то розумію, що чимало захворювань, як, наприклад, вегето-судинна дистонія, біль за грудиною, сексуальні порушення, біль у попереку, збільшення маси тіла і т. ін., могли розвинутися через стресову ситуацію. У свою чергу, стрес могло спричинити те, що людина має неправильно сформований характер, - продовжує лікар.

У моїй практиці був випадок, коли в пацієнта розвинулася панічна атака, що проявилася в сильному серцебитті. Причому ця атака посилювала паніку пацієнта, збільшувалося надходження кисню до легень. Своєю чергою, кисень викликав спазмування бронхів, і людині здавалося, що вона ще більше задихається. Тому спочатку я заспокоюю, формую правильне дихання, навчаю пацієнта релаксаційної техніки, даю заспокійливі препарати. А далі починаємо шукати причини атак. Зазвичай психосоматичні захворювання виникають на тлі перевиснаження і перетрудження людини. Організм ніби чекає наказу хворіти. А звичайні лікарі можуть не бачити причин захворювання - проводити численні обстеження, брати аналізи тощо. Від психотерапевта вимагається вміння зрозуміти проблему, виявити симптоматику, а найголовніше - знайти шлях до подолання проблеми. Також для сімейного лікаря зміна фокусу уваги не на конкретного пацієнта, а на всю сім'ю, має позитивне значення.

Проте, хоч як це дивно, не кожна людина хоче щось змінювати у своєму житті. Коли ж вона погоджується на зміни, то робота психотерапевтів полягає у тому, щоб людина змогла зрозуміти і прийняти свій теперішній характер, а також змінити його й виховати ті риси, які потрібні, аби в майбутньому ставати щасливішою та успішнішою. Як полюбляв казати Носсрат Пезешкіан, засновник позитивної психотерапії, "щоб отримати те, чого ніколи не мав, почни робити те, чого ніколи не робив". Отож, перш ніж щось змінювати в собі, людина має оновити свій характер. Тому ми показуємо людині, що може бути, якщо вона почне працювати над змінами свого характеру. Характер - це не темперамент, із яким людина народжується. Якщо він погано сформований, його слід поправити. Зазвичай це дуже тривалий процес.