Податки вирішують усе

Поділитися
Заміна стандартних податків єдиним податком з обороту та емісією, яка фактично обкладає відкладений попит, має і фіскальний характер, і стимулюючий - на відміну від штучної підтримки заниженого курсу долара (євро) до гривні.

"Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити. Усяке ж дерево, що доброго плоду не родить, зрубується та в огонь укидається. Ото ж бо, по їхніх плодах ви пізнаєте їх!"

(Мв 7:18–20)

Це - і про платників податків також. І ще - про самі податкові механізми, адже залежить від них багато чого.

Критерій устрою

Не надто важливо, чи то в підприємства забирають усе, крім фондів, які йому залишають, чи то, навпаки, залишають усе, забираючи тільки податки. Набагато важливіша пропорція: скільки забирає держава та скільки залишається платнику.

Умовно кажучи, якщо забирають 70–90 чи навіть 60% (хоч як податки, хоч як "вільний залишок" після фондоутворення), - це соціалізм. Причому незалежно від форми власності.

А якщо Батьківщина забирає лише 10–30, від сили 40%, то це капіталізм. І форма власності тут теж не має значення.

Важливо те, скільки кому залишається, а не те, що визначається першим, щоб віддати решту хазяїну (хоч за механізму "фонди, а решта - державі", хоч за механізму "податки, а решта - власнику").

Отакі плоди доброго чи худого податкового дерева...

Нова функція

Яких лишень функцій не виконують податки! Політичного залякування, джерела корупції, навіть штучної зайнятості (як перевіряльників, так і тих, кого перевіряють), для чого механізм гранично ускладнюється та заплутується: хоч би як хотів, а все по-чесному не вийде, зате всі при справі, при мутній воді та при рибці.

Є й функція посилення соціальної нерівності - з урахуванням верхньої межі доходу, оподатковуваного єдиним соціальним внеском. (Формально - оподаткування відбувається за рахунок джерела виплати, хоча фактично все перекладається на кінцевого грошоодержувача: адже джерело не гумове!) За рахунок такої верхньої межі, понад якої оподаткування ЄСВ уже немає, працюючий бомж реально оподатковується більше (у відсотках), ніж олігарх.

Податкове законодавство регулює навіть питання, хто (не) може бути президентом країни!

Ну а власне фіскальна функція фіскального механізму часто виявляється за значущістю далеко не на першому місці. Можна платити, коли шеф не простимулював бухгалтера, а можна імітувати сплату, і (якщо не було спецзамовлення за політичними мотивами або від конкурентів) податківці теж імітуватимуть боротьбу (поки всі не домовляться). У країнах процвітаючої корупції податкове законодавство навіть не розраховане на його взаємне виконання, цього від нього й не вимагають.

Проте, коли смажений півень усе-таки робить свою чорну справу, усі згадують не тільки про політику/корупцію/зайнятість etc., але й про наповнення - крім власних кишень - ще й бюджету. Ручного-подзвінкового ("заплатіть, а то прийдемо!") управління починає не вистачати, отут і стає затребуваною підзабута було фіскальна функція. А законодавство - не готове.

Особливо - з урахуванням суто української специфіки, якої в нас чомусь враховувати не прийнято:

- унікальної корупції (легше, наприклад, чимось замінити ПДВ, ніж поміняти відповідну ментальність);

- вічної (перед)кризи;

- нестачі платоспроможного попиту в ув'язці з купівельною пасивністю щодо всього вітчизняного;

- засилля спекулятивного багатоланкового посередництва;

- високої матеріаломісткості та низької ефективності виробництва;

- географічно вимушеного між'європ'я...

Стежинка від Міндоходів

Мудрим вважається асфальтувати дорогу там, де народ сам протоптав стежинку. Ще мудріше, звичайно, розрахувати цю стежинку превентивно, не чекаючи народного протоптування, але в особливо мудрих країнах цей варіант навіть не розглядається.

Так от, Міністерство доходів і зборів свою стежинку (як представник народу) уже давно протоптало. Коли - раптом - хочуть обкласти не по писаному, а по-справжньому, тобто "за гамбурзьким рахунком", податківці-"гамбургери" тихесенько застосовують незаконний, але фіскально-ефективний показник податкового навантаження/віддачі. Це співвідношення податкової маси до маси виручки, тобто, по суті, рахують податок із обороту, або той самий єдиний податок.

Його розрахунок та адміністрування вкрай прості, а де простота - там і складніше нахімічити, ухилитися, "зістрибнути":

- він рівномірно лягає на всю вартість і тому не спрямований на відверте дестимулювання ефективності виробництва - на відміну від податків на прибуток і додану вартість, які відбивають бажання прибутково працювати та показувати високі зарплати;

- цей податок робить особливо невигідним зростання матеріаломісткості, нескінченне посередництво з накручуванням цін без реальної добавки до продукту, засилля імпорту, що дає роботу не нашим, а чужим, тому що все це - оподатковується;

- він стимулює - щоб уникнути повторного обкладання - створення вертикально інтегрованих комплексів без зайвих ланок;

- полегшує стимулювання експорту без будь-яких нездійсненних відшкодувань - досить просто знизити ставку, наприклад, при загальній ставці 7% установити для експорту 2 чи 3%;

- податок із обороту формує податок, як прибуток і ціну, тобто з урахуванням усієї вартості, а не лише доданої, зате на меншій ставці, ніж коли обкладається тільки ефект, - на відміну від несправедливого нинішнього порядку, коли матеріали впливають на ціну та прибуток, але не на податок, який припадає лише на ефект, хоча використана попередня праця набагато більш "гідна" обкладання, ніж додана;

- при цьому вся вага оподаткування не перекладається на важковловиму та складноконтрольовану різницю - на відміну від варіанта з податком із продажів.

Однак працювати цей податок повинен, звичайно ж, не разом із "традиційною" системою, не на добровільних засадах, що лише відкриває шлях для маневрів, а замість стандартних податків (інакше буде вулиця без правил із частково лівостороннім рухом під сьогоднішнім девізом "Вам - офшори, нам - єдиний податок").

Щоправда, тоді вже немає простору ні для каральних заходів, ні для корупції, ні для штучної зайнятості. Просто вигідно працювати, легко рахувати й важко ухилятися. Тому воно нікому нині - на законодавчому рівні - і не потрібне. Поки грім не вдарить. Лише тоді податковий механізм приведуть у відповідність зі сформованою негласною практикою.

Як - знають усі. Інша річ, що не хочуть.

Інфляція замість податків

Простота (а отже, неминучість) обкладання, відсутність у нього дестимулюючої функції поєднуються ще в одному фіскальному механізмі, який може доповнити єдиний податок з обороту та провокує на фазі відсутнього попиту його, попиту, антиінфляційний сплеск.

Йдеться про податок на недоспоживання, який реалізується через, умовно кажучи, емісію. А точніше - через штучно-директивне додавання грошовій масі більшого кількісного значення, ніж має виражена в тих самих грошових одиницях сукупність запропонованих до купівлі товарів (робіт, послуг, прав, властивостей тощо), тобто через емісію умовну або фактичну.

Це - пролонгована перманентна "позика в найближчого майбутнього", або своєрідна "економічна електрика".

Воно ефективно впливає на попит, включаючи попит кінцевого споживача, який перебуває в прямій залежності від очікуваного зростання цін, і рятує економіку, що працює сама на себе, як ресторан для кухарів без клієнтів, від самоїдства, за якого на кінцевого споживача нічого не припадає, а підприємства торгують лише між собою (і податки одних дорівнюють відповідному податкозменшенню в інших).

При цьому фіскальний тягар, що лягає на громадян, може не збільшуватися порівняно зі стандартним обкладанням, оскільки й звичайні "прямі" податки, не кажучи вже про непрямі, сплачуються в остаточному підсумку (через зростання цін) за рахунок кінцевих споживачів - разом із податком з доходів фізосіб (який замінюється, як і страхнарахування, податком не недоспоживання), і разом зі зменшенням ринково визначених зарплат (дивідендів), викликаним самим механізмом стандартного оподаткування.

Вся річ, звичайно, в "ставці обкладання" відкладеного попиту,
тобто в темпах емісії та провокованій інфляції.

Темпи ж ці мають визначатися ступенем невиправданої дорожнечі грошей: поки банківські депозитні та позичкові відсотки вищі за цивілізовані/бажані, необхідно знижувати позичковий відсоток, повертаючи тим самим гроші в оборот (через кредити замість депозитів), викликаючи це зниження емісією, яка здешевлює гроші (і не лише відновлює "кислотно-лужний баланс", але й спонукає прискорити попит), - значною в тій мірі, в якій фактичні банківські відсотки далекі від стандартних.

Позичати чи малювати?

Зовнішні позики розкручують інфляцію так само, як і намальовані гроші, але їх потрібно повертати - ще й з відсотками (за відсутніх, як правило, кабальних політичних умов).

Емісія, звичайно ж, знижує курс національної валюти, але лише до економічно виправданого рівня, про який і сигналізують банківські відсотки.

Завищений же курс своєї валюти шкідливий подвійно:

- через невиправдано дорогі гроші погіршуються можливості експорту;

- до того ж стає надвигідним імпорт, тобто забезпечення іноземного виробника, а не вітчизняного.

Таким чином, заміна стандартних податків єдиним податком з обороту та емісією, яка фактично обкладає відкладений попит, має і фіскальний характер, і стимулюючий - на відміну від штучної підтримки заниженого курсу долара (євро) до гривні, що аналогічно запиханню хворого в холодильник: причин хвороби не усунуто, але температура - низька.

Від'ємний податок

Часткове повернення податку на недоспоживання населенню може відбуватися через від'ємне обкладання фізичних осіб: повернення їм частини вартості куплених вітчизняних товарів (та ін.) за чеками торговельних (та інших) підприємств, які такі товари (etc.) реалізують (от уже й звільненим податківцям знайдеться робота).

Це буде набагато ефективніше за гасла, що закликають до підтримки вітчизняного виробника, особливо - в складі комплексної фіскально-стимулюючої системи забезпечення платоспроможного попиту, про яку йдеться.

Якщо кінцевий попит малий, не можна його ще додатково знижувати обкладанням кінцевого споживача, отже, податок на фізосіб може бути в цих умовах лише від'ємним - досить для них і неявного податку на недоспоживання/відкладений попит.

Як грамотно зациклитися

Ну а коли суспільство досягає вирішення проблеми дорогих грошей/відкладеного попиту/засилля імпорту і виникає проблема протилежна - дешеві гроші та нестача товарів, які вимиваються і вітчизняним попитом, і експортом, - протилежними будуть і шляхи розв'язання через фіскальний механізм.

Податок на недоспоживання замінюється податком на споживання, тобто податком із продажів, - при одночасному посиленні контролю за роздрібним оборотом; імпортна складова виключається з бази оподаткування податком з обороту; знімаються експортні пільги, а посилення/зменшення при цьому податкового тягаря додатково коригується ставкою податку з обороту, особливо високою на "нульовому" етапі, коли податок на недоспоживання не потрібен уже, а податок із продажів не потрібен іще.

Адже податки із продажів і на недоспоживання (через емісію) - альтернативні, тобто не мають застосовуватися одночасно, бо вирішують протилежні завдання залежно від характеру порушення товарно-грошового балансу та знака відхилення складного позичкового відсотка від бажаного, а з фіскальної точки зору - взаємозамінні, будучи разом податком на (недо)споживання.

Погане та незручне

Хоч скількись ефективне функціонування механізму інфляційно-емісійного податку на недоспоживання ("інфляція замість стандартних податків") можливе виключно при забороні всередині країни вільного валютного обміну.

Він може бути дозволений лише при в'їзді/виїзді, при цьому нерезиденту видається іменна картка, і тільки гроші на такій картці підлягають зворотному обміну - у рамках їхнього залишку - на його валюту при виїзді.

Можливий і більш ліберальний механізм - установлення обмінним пунктам мінімальної маржі на рівні 40–50%.

У кожному разі знадобиться жорсткий контроль, щоб обмін "в обхід" став реально небезпечним своїми непрогнозованими наслідками (от і податковій міліції не буде нудно).

Ефективна протидія відхиленням від податкового контролю при обкладанні реалізації кінцевим споживачам забезпечується простотою фіскального механізму, але можлива вона виключно при повній заміні розрахунків готівкою безготівковими, зокрема з банківських карток із можливістю виведення на екран та/або роздруківки сум щодо зроблених розрахунків (можуть бути - для зручності - "дитячі" картки з граничною сумою 2% мінімальної зарплати або картки "для кишенькових витрат" із граничною сумою 20% мінзарплати).

Інакше - незабаром буде ще болючіше, і тоді вже стане не до готівки з інвалютою: проблеми будуть крутіші.

Бартер при оподаткуванні тільки кінцевих продажів стає доцільним як спосіб податкової мінімізації лише при розрахунках із населенням, коли він практично неможливий (і змушував би при дешевих грошах віддавати не їх, а зустрічний товар, при дорогих же грошах - не їх, а зустрічний товар, навпаки, одержувати).

Водночас через податок з обороту він має бути заборонений, якщо цим податком доповнюється обкладання (недо)споживання та експорту/імпорту, що на "нульовій" стадії неминуче, а на інших - можливо.

Розрада:

Незворотність податку на недоспоживання (фіскальної емісії) при забороні вільного валютного обміну, як і невідворотність податку із продажів при спрощенні обкладання, відсутності бартеру та готівки, створює можливість зменшення реального податкового тиску внаслідок загального та повного податкового охоплення.

Між двома Європами

Можливість податкового регулювання експорту (реальні пільги) та імпорту (обкладання без включення в податкозменшення) дає змогу полегшити євроінтеграцію, протидіючи різким перекосам.

А для забезпечення при всьому цьому ще й збереження стабільних економічних зв'язків із Росією та її Митним союзом може бути впроваджено надобкладання реекспорту в РФ і МС євроімпорту, щоб зняти "у наших московських друзів" відповідні побоювання.

Так чи інакше, мова має йти не лише про прямі фінансові вливання, а й про податкові особливості обкладання зовнішньоекономічної діяльності.

Політика замість географії

Переведення загальнонаціональних дискусій в економіко-податкову сферу дало б можливість перейти від кланово-географічного протистояння до соціально-економічного вибору, тим самим посиливши цілісність єдиної/соборної/неподільної/унітарної держави, що штучно розривається, як у середні віки, за географічним принципом (особливо - за наявності покланово обраних і географічно політизованих облрад).

Ну а заодно - це допомогло б політично самоідентифікуватися і партіям, які відрізняються сьогодні в Україні насамперед геополітичними перевагами, а не різними соціально-економічними програмами.

В умовах внутрішньої перманентної революції держава, яка дотепер не виробила ні політичних орієнтирів, ні економічної стратегії, 20 років займаючись тактичним маневруванням між країнами та соціальними устроями, сьогодні фактично стоїть перед світом на паперті, чемно торгуючись.

Зміни неминучі.

P. S. Даний матеріал відображає виключно особисту точку зору автора та не узгоджений з жодною політичною силою чи економічною інстанцією.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі