Схід: перевірка на міцність

Донецький "Євромайдан" пройшов своє бойове хрещення, витримавши атаки "тітушок". Влада тим часом вимагає від президента рішучих кроків та наведення порядку. І сама демонструє, як вона собі цей порядок уявляє, - молодики специфічної зовнішності зривають мітинги та переслідують активістів поодинці за межами публічних майданчиків.

Як завжди, влада болісно відреагувала на бажання громадян ближче познайомитися. Неприємності почалися після того, як автомобілів п'ять, гучно названих донецьким "Автомайданом", спочатку пікетували резиденцію Ріната Ахметова, а потім заявили про намір відвідати сімейне котеджне селище Януковичів, своєрідне міні-Межигір'я на околиці Донецька.

Відвідати сімейний маєток, де тепер постійно мешкає тільки перша леді Людмила Янукович, активістам не дозволили. З самого ранку організаторів автопробігу викликали до міліції, де під надуманими приводами півдня морочили їм голови. Решту автомобілістів заблокували хутко привезені з Горлівки "тітушки".

Гості з провінції облаштувалися надовго - вони атакували мирні мітинги кілька днів поспіль, до самого Дня Соборності.

Донецьк 22 січня тепер міг би відзначати і як місцевий "день лицемірства". З самого ранку обласна рада і Донецька міськрада на своїх позачергових сесіях гнівно засудили екстремістів, які намагаються "розпалити пожежу громадянської війни та загальної ненависті".

Більше того, регіонали зажадали якнайшвидшого введення в дію законів, які й спричинили черговий виток протистояння. "Підсумок Майдану - це агресія і некерований натовп екстремістів, які не знають, проти кого вони воюють. Тому розгул насильства має бути зупинений. Закони, прийняті Верховної Радою, повинні працювати, якщо вони вже прийняті в силу. І необхідно діяти для відновлення порядку в нашій державі", - заявив губернатор Донецької області Андрій Шишацький.

Хоча прямий заклик до заровадження надзвичайного стану з трибун не прозвучав, однак депутати висунули вимогу до глави держави "вжити жорстких і рішучих заходів до тих, хто кидає Україну в безодню громадянського конфлікту, хто намагається реалізувати спробу державного перевороту і силового захоплення влади".

Жорстко й рішуче продемонструвавши свою миролюбність, місцеві регіонали вирішили провести мітинг на підтримку дій влади, і чомусь - на тому місці, де традиційно збиралися активісти місцевого "майдану", яким довелося зміститися трохи далі, але й там їм спокою не дали: все ті ж "тітушки" знову напали на учасників зібрання. Внаслідок інцидентів постраждало кілька мітингарів та близько десятка журналістів.

Міліція, неабияк проріджена регулярними відправками поповнення київському гарнізону, ледве давала раду вируванню пристрастей. "Тітушки" на моїх очах силоміць відбивали у правоохоронців своїх затриманих товаришів, розхитували патрульні автомобілі, не забуваючи при цьому про свої основні завдання: виривали в мітингарів і рвали державні прапори, псували операторам та фотографам техніку, ображали, провокували бійки і т.п. Режисерам цього божевілля вдалося витримати стилістику повного абсурду: молодчики нападали на людей із криками "это мирная акция, шо вы нас провоцируете, йопта!", і одразу ж, без паузи, - "вы фашисты, убирайтесь, откуда вы там приехали!".

Хоча приїхали саме "тітушки": хлопців довелося звозити з усієї області, бо в самому Донецьку брати участь у такому відмовилося багато молодих людей (із тих, хто ще не виїхав у Маріїнський парк).

Хлопці з депресивних міст не стримувалися у вираженні своїх нескладних почуттів. Активістам, розбившись на організовані групи, довелося розійтися.

З відстані двох-трьох десятків метрів за подіями спостерігали губернатор області Андрій Шишацький та голова обласної ради Андрій Федорук.

На найактивніших учасників місцевих протестів напади тривали й пізніше. Так, по завершенні мітингу постраждав Станіслав Федорчук, якого група "тітушок" вистежила в місті. Його побили, а на словах пообіцяли: "Еще раз появишься на майдане - убьем". У Шахтарську підпалили будинок голови тамтешнього осередку "Свободи" Юрія Кондратьєва.

Особливий цинізм ситуації полягає в тому, що напередодні регіонали запевняли: застосування сили не буде. Секретар Донецької міськради Сергій Богачов навіть публічно в соціальних мережах запросив актив "Майдану" на телеміст та інші святкові заходи, запевнивши, що їм ніщо не загрожує. Повіривши йому та іншим місцевим чиновникам, на мітинг вийшли близько трьохсот учасників, значну частину яких становили студенти, пенсіонери, волонтери-громадські працівники, тобто контингент, до вуличних бійок не готовий і не здатний.

По завершенні святкування соборності, переведеного владою у такий несподіваний формат, регіонали у приватних розмовах розводили руками: "Вибач, нам команда з Києва надійшла, ми ж не могли її не виконати".

Коли донецькі журналісти, блогери, громадські працівники почали вивчати ці події, несподівано з'ясувалося: донецькі соратники Віктора Януковича виконали його команду з такою грацією, що накреслили ще одну лінію конфлікту, дуже небезпечну і для Донбасу не характерну, - міжетнічну.

Неодноразово доводилося переконуватися, що в сучасному світі всенародний розшук - страшна сила. Так і цього разу: невдовзі за фотографіями з місця подій були впізнані всі, хто керував атаками "тітушок" на місцевий, досі абсолютно мирний, майдан. А від тих людей ниточки потягнулися далі і вище.

Отже, безпосередньо на місці молоддю з робітничих околиць керував голова Донецького обласного товариства вірменів Гагік Агавелян. Очолювана ним організація структурно входить до Союзу вірменів України, яким керує Вілен Шатворян - народний депутат від ПР, друг сім'ї Януковича.

Кілька разів інспектував дії "тітушок" горловчанин Армен Саркісян, віце-президент тамтешньої Федерації боксу. Його однозначно називають представником Юрія Іванющенка, віднедавна більше відомого як "Юра Єнакіївський".

Такий ось парадокс: першою жертвою вуличних боїв у Києві став саме вірменин Сергій Нігоян, і його вбивцю оголосили своїм ворогом усі вірмени світу. А тим часом у Донецьку "інші" вірмени тиранять тих, хто був на одному боці барикад із загиблим.

На етнічному аспекті, можливо, й не варто було б зупинятися так докладно, якби не одне "але": після розгону донецького майдану активісти мали неофіційні зустрічі з представниками інших діаспор, які запевняли, що жодним чином не підтримують того, що сталося. Донбас, попри всі свої вади, ніколи не знав етнічних конфліктів. І ніхто не хоче, щоб узнав.

Врешті-решт регіоналам вдалося те, чого не міг очікувати ніхто, - протест почав набирати радикальних форм навіть у Донецьку! В четвер увечері, 23 січня, на місце збору активістів майдану несподівано прибула група молоді спортивного вигляду, яка виявилася цього разу не "тітушками", а "ультрас" донецького "Шахтаря". Фанати заявили, що вони тимчасово змінять стадіон на площу, і готові силою відбивати атаки на мирні мітинги.

Місцевий "Євромайдан", прямо скажемо, особливої небезпеки для можновладців не становив. Принаймні для тутешніх, донецьких, хоча на київських барикадах "випускників" місцевого протестного майданчика чимало. Згадаймо, наприклад, що одним із перших заарештованих учасників масових заворушень був хлопець із Донецької області.

В іншому це було місцем збору богемних бунтарів. Тут співали пісні й читали вірші, сюди запрошували Жадана і "Гайдамак", слухали лекції правозахисників, істориків, філософів. Розмірковували про те, як достукатися до інших своїх земляків. Писали блоги в соцмережі і постили свої фотографії з мітингів. Зрештою, спробували самоорганізуватися, розсварилися і висловили одне одному купу претензій.

Та все одно продовжували щовечора збиратися. Без особливих надій бути почутими. Без сил і ресурсів щось змінити в регіоні, що його правляча команда "укатувала" не три з гаком роки, як країну, а десятиліттями.

Отримати в центрі Донецька (!) замість невинних зборів юних інтелектуалів кілька десятків налаштованих на бійку міцних хлопців у масках - це треба було дуже постаратися.