Як політика Трампа радикалізує поствиборний Іран

Хассан Рухані, який переміг на президентських виборах в Ірані, обіцяв виборцям, що відкритість країни зросте і вона повернеться в міжнародне співтовариство після тривалої ізоляції.

За цією, безперечно, гідною метою стоїть прагматичний розрахунок, а саме - відновлення іранської економіки, для якої десятиліття міжнародних санкцій не минули без негативних наслідків. З 1980 року країна перебувала під різними міжнародними обмеженнями. Це особливо далося взнаки наростанням технологічного відставання Ірану та обмеженням доступу іранських товарів на чужоземні ринки. Рухані домігся значних успіхів у розвитку економіки Ірану за останні чотири роки, багато в чому завдяки підписаному 2015 року між країнами шістки та Іраном Спільному всеосяжному плану дій (JCPOA) щодо ядерної програми Ірану. Відтоді експорт Ірану, включаючи нафту, значно збільшився. Його валовий внутрішній продукт на душу населення зріс, інфляція різко знизилася. Ці досягнення забезпечили переобрання Рухані на другий строк. Але багато чого ще слід зробити для подолання соціальної нерівності, високого безробіття, повсюдної корупції та для притоку чужоземних інвестицій.

Рухаючись до більшої відкритості Ірану, Рухані піде второваною стежкою. На початку 1990-х обережні кроки в цьому напрямі робив президент Акбар Хашемі Рафсанджані, політик швидше консервативного табору. І його спонукало до цих кроків важке економічне становище Ірану. Той самий вектор, але використовуваний активніше, визначав політику наступника Рафсанджані - Мохаммада Хатамі, можливо, найбільш ліберального діяча з усіх, що обіймали в Ірані президентську посаду. Отже, у зовнішній політиці Рухані виступає продовжувачем їхньої справи. Не випадково у першій заяві після перемоги президент згадав обох своїх попередників, демонструючи наступність курсу.

Та здійснити поставлене завдання Рухані буде дуже непросто.

По-перше, всередині Ірану президента спіткає протидія консерваторів. Їхню позицію щодо зовнішньої політики чудово проілюстрував під час передвиборної кампанії мер Тегерана Мохаммад Багер Галібаф (він також балотувався, але незадовго до виборів зняв свою кандидатуру на користь Ібрагіма Раісі, головного противника Рухані). Галібаф запропонував сконцентрувати основні зусилля на розвитку відносин з сусідами, тоді як у таборі прибічників Рухані головним напрямком бачать Європу. Але найважливіше - Галібаф озвучив основну зовнішньополітичну тезу консерваторів: Іран повинен проводити політику регіонального лідерства, що спирається на силу, у тому числі й військову.

Ця позиція кардинально відрізняється від позиції Рухані, який намагається просувати імідж Ірану як конструктивного партнера у міждержавних відносинах. Виступаючи на прес-конференції відразу після перемоги, Рухані заявив, що вибори продемонстрували орієнтацію іранців на "поміркованість" і взаємодію зі світом. Але він також зазначив, що нинішній президент США займає надто жорстку позицію щодо Ірану, і тому Іран і далі розвиватиме свою ракетну програму і проводитиме випробування щоразу, коли вважатиме за потрібне. Тобто другою за ліком, але не за значенням, перешкодою для реалізації порядку денного Рухані будуть відносини з Вашингтоном.

Відразу після перемоги на нинішніх виборах Рухані закликав нову американську адміністрацію до діалогу і співробітництва. Але навряд чи він може на це розраховувати. Дональд Трамп зробив Іран однією з мішеней своєї критики ще під час президентської кампанії. Ставши президентом, він не відмовився від своїх поглядів. Промова, яку він виголосив 21 травня під час візиту до Саудівської Аравії, фактично запрошує арабських партнерів США до колективного стримування Ірану. Американський президент прямо обвинуватив Іран у розпалюванні міжконфесійної ворожнечі на Близькому Сході, сприянні тероризму і закликав до міжнародної ізоляції Тегерана.

Під ударом опиняється не тільки можливість зближення Тегерана і Вашингтона, а й головне зовнішньополітичне досягнення першого президентського строку Рухані - успішне завершення переговорів щодо ядерної проблеми. Згода, якої досягли в липні 2015 року, справді подія знаменна. Завдяки їй знімаються санкції, які були запроваджені після 2003 року і стали найбільш жорсткими з тих, яких Іран зазнав за останні десятиліття. Але знімаються вони тимчасово, і президент США може як продовжити їх скасування, так і призупинити.

Черговий період закінчився саме напередодні виборів в Ірані, і Трамп, з одного боку, розпорядився продовжити їх скасування, з іншого - американське казначейство запровадило нові санкції проти іранських чиновників, а також кількох китайських компаній як покарання за розвиток ракетної програми Ірану. Простіше кажучи, навіть якщо ядерна угода залишатиметься в силі, це не гарантує спокою іранським політикам і не вселяє впевненості міжнародним інвесторам та великим міжнародним корпораціям, які хотіли б зайти в Іран. Але ж саме на їх повернення, яке вже намітилося в останні роки, розраховує Рухані у своїх економічних і політичних планах. Зрив його планів зіграє на руку консерваторам і ускладнить економічне становище країни.

Близькосхідна частина першого закордонного турне Трампа розпочалася в Саудівській Аравії. Виступ Трампа в Ер-Ріяді 21 травня відбувався в рамках першого саміту "США-Ісламський світ", масштабного заходу за участі голів 55 країн. Але саміт насамперед став заходом саудівської зовнішньої політики. А Саудівська Аравія - непримиренний і, певно, головний противник Ірану на Близькому й Середньому Сході. Давнє геополітичне протистояння накладається на розлом між сунітами і шиїтами, який у своєму конфлікті намагаються використати і Ер-Ріяд, і Тегеран.

Зближення Вашингтона з найбільш радикальними антиіранськими силами в регіоні підкреслила загальна позиція Вашингтона і Ер-Ріяда в оцінці загроз Близькому Сходу та їхніх джерел. Король Саудівської Аравії Салман оголосив Іран "вістрям глобального тероризму". Вторячи йому, держсекретар США Рекс Тіллерсон звинуватив Іран в агресивній політиці й у прагненні гегемонії в регіоні. За словами Трампа, Іран фінансує і озброює режим Башара Асада в Сирії, терористичні групи в Лівані, Іраку та Ємені і тим самим "поширює руйнування і хаос по всьому регіону". Подібна угода між американським президентом і Аль Саудами відновлює на Близькому Сході єдиний фронт проти Тегерана, який, здавалося, пішов у минуле ще за адміністрації Барака Обами. З Ер-Ріяда Трамп вирушив до Ізраїлю, там американсько-саудівська позиція щодо необхідності стримувати Іран дістала підтримку ще й ізраїльського уряду. Це означає, що, всупереч устремлінням Рухані та його прибічників зробити ключовим напрямком зовнішньої політики Ірану зближення з Європою та нормалізацію відносин зі США, позиція американської адміністрації змушує іранського президента приділяти набагато більше уваги Близькому Сходу. Саме цей регіон стане найбільш значною проблемою і викликом для Ірану в найближчі роки.

На завершальній стадії переговорів щодо іранської ядерної програми головними критиками політики Обами виступали саме Саудівська Аравія та Ізраїль. Фактично вони сформували неймовірний політичний союз, метою якого було торпедування угоди. Сьогодні Трамп демонструє готовність підтримати такий союз проти Ірану. Навіть якщо тристороннє співробітництво не набере формального вигляду, риторика американського президента змінює порядок денний близькосхідної політики. Нині в цьому регіоні головними проблемами є економічний спад, соціальна і політична нерівність, корупція та неефективність управління. Саме в цих явищах - корінь наростання терористичної активності, причина легкості, з якою терористи мобілізують нових і нових прибічників серед зубожілого і незахищеного населення. Перенесення акценту на міждержавне протистояння Ізраїлю й Саудівської Аравії з одного боку та Ірану - з іншого означатиме відмову від вирішення справжніх проблем регіону, відмову від пошуку шляхів співробітництва, необхідного для їх вирішення. А отже, відмову від боротьби з причинами тероризму.

Парадокс ситуації полягає в тому, що сьогодні в США й Ірану набагато більше точок дотику в політиці на Близькому та Середньому Сході, ніж будь-коли раніше. І Вашингтон, і Тегеран підтримують режими в Іраку й Афганістані. В Іраку шиїтські загони, які фінансує та озброює Тегеран, борються пліч-о-пліч з американськими військовими в Мосулі. І навпаки, одним з основних джерел нестабільності в цих країнах виступає Ер-Ріяд: іще 2014 року віце-президент США Джо Байден визнавав, що частина мільйонів доларів і сотень тонн зброї, що їх саудити відправляли в Сирію й Ірак, опинялася в руках радикальних ісламістських груп. Та й сам Трамп під час своєї передвиборної кампанії називав Саудівську Аравію джерелом фінансування тероризму.

Колись висловлену Обамою ідею про Іран і Саудівську Аравію, які розділяють тягар регіонального лідерства і, очевидно, змушені співробітничати попри глибокі протиріччя, адміністрація Трампа відкидає. Невдовзі після інавгурації в телефонній розмові з саудівським королем Трамп назвав відносини з Ер-Ріядом "стратегічним партнерством". Тепер, наносячи візит до цієї країни, яку він бачить одним з ключових союзників у регіоні, Трамп фактично поділяє позицію Саудівської Аравії щодо регіональних проблем. Знову ставши по один бік конфлікту, США підштовхують дві провідні регіональні держави до конфронтації. Цей курс добре знайомий Тегерану і Ер-Ріяду, вони давно ведуть непримиренну боротьбу.

Однак сьогодні цей курс суперечить цілям, задекларованим переобраним президентом Ірану. Отже, він постає перед вибором: намагатися далі рухатися назустріч Заходу, роблячи це всупереч позиції Вашингтона та у ворожій обстановці, - чи повернутися на добре знайому стежку конфронтації, де мотиви забезпечення національної безпеки передбачають розвиток військового потенціалу. Може статися, що за всіх своїх добрих намірів і кредиту довіри, отриманого від ліберально налаштованої частини іранського населення, Рухані буде змушений реалізовувати не свою зовнішньополітичну програму, а ту, з якою набагато краще впоралися б його консервативні опоненти.