Запакована демократія прем'єра Ердогана

Невдовзі українські і світові ЗМІ візьмуться за складання списків визначних подій 2013 року. Не буде передчасним сказати, що до них обов'язково увійдуть протести на площі Таксім у Стамбулі. Тоді, наприкінці травня-початку червня, до Туреччини була прикута увага ЗМІ та власників акаунтів у соцмережах, якими зі швидкістю гарячих пиріжків розходилися фотокартки, відео, статуси свідків подій. Українці не переживали стану такого радісного захоплення багатотисячними демонстраціями з часів власної помаранчевої революції. У соцмережах витав дух революційного авантюризму, і хтозна, скільки наших співвітчизників помандрувало тоді до південного сусіда по "революційний досвід".

Що змінилося у політичному житті Туреччини з часів літніх протестів і такого масового зацікавлення ними в Україні? Відповідь на це запитання можна було дістати цього тижня. У понеділок, 30 вересня, прем'єр-міністр Реджеп Таїп Ердоган, лідер правлячої Партії справедливості і розвитку, проанонсував початок нових реформ і оголосив зміст т.зв. пакета демократизації - перелік ініційованих урядом демократичних змін.

Цієї події чекали давно, а припала вона на переддень повернення до роботи турецьких парламентаріїв. З одного боку, анонсовані реформи Ердогана мали стати відповіддю на Таксім. З другого - доказом готовності турецької влади йти на примирення з курдами. Миттєво, хоч і обережно, на неї відреагували в ЄС. Зокрема єврокомісар Штефан Фюле написав у своєму твітер-акаунті, що реформи, які обіцяють демократичні зміни, будуть проаналізовані, але він очікує подальшого перетворення їх на конкретні дії.

Якою буде Туреччина після імплементації проанонсованих реформ, які у вівторок у своєму зверненні до парламенту також гаряче вітав президент Абдулла Гюль? Перші зміни відчують на собі школярі: зі щоранкового шкільного церемоніалу зникне давня практика - давати клятву правдивого турка "Я щасливий, що я турок". У приватних школах стане можливим навчатися рідною мовою.

Політичні партії зможуть потрапляти у парламент, подолавши або а) 10% бар'єр (сучасна норма, впроваджена ще у 1980-х); або б) 5% бар'єр; або с) за мажоритарною системою, - своє слово тут має сказати парламент, але невідомо, коли він це зробить. Натомість уже напевно зміниться підхід до державного фінансування партій - для цього потрібно буде набрати щонайменше 3% голосів на парламентських виборах, а не 7% як сьогодні. Виборчі кампанії можна буде проводити рідною мовою.

Амністію дістануть літери курдського алфавіту - Q, W, X. Спільнота ромів зможе розраховувати на створення власного Інституту з ромських студій. Університет Невшехір в Анатолії тепер отримає ім'я духовного лідера алевітів ХІІІ ст. - Хаджі Бекташ-і Велі. На державній службі можна буде побачити жінок-мусульманок із покритою головою, за винятком судів, прокуратури та армії, де надалі обов'язковою залишається уніформа (цей пункт реформ відповідає очікуванням прихильників Партії справедливості і розвитку і розглядається як крок уперед у дотриманні прав людини). Злочини, здійснені на ґрунті ненависті, каратимуться строком ув'язнення до трьох років. Таке ж покарання матимуть ті, хто чинитиме перешкоди в здійсненні релігійних практик. Передбачається також створення спеціальної ради з питань рівності і боротьби з дискримінацією.

На перший погляд, запропоновані прем'єром Ердоганом зміни можна було б підсумувати українською приказкою: "і вовки ситі, і вівці цілі". Однак при глибшому зануренні в турецьку проблематику стає зрозумілим, що вівці-то цілі, а от вовки не тільки не ситі, але й роздратовані.

Розпочати список проблем, які не дістали відображення в урядових реформах, можна з менш болючого, але не менш важливого для Туреччини питання - поновлення діяльності Халкінської теологічної семінарії на острові Хейбеліада, закритої у 1971 р. Як зазначають експерти, відкриття семінарії є принциповим для виживання Константинопольської православної церкви і дотримання прав грецької громади Туреччини. Відомо, що у планах уряду передбачалося піти на такий крок у рамках забезпечення прав немусульманських релігійних громад, але чому він цього не зробив, залишається відкритим питанням.

До свого "пакета демократизації" прем'єр Ердоган не включив ще одне з найбільш очікуваних питань - надання легального статусу молитовного дому місцям зібрання алевітів - джемеві. Це б урівняло алевітів (не плутати з сирійськими алАвітами) у правах з іншими релігійними громадами на фінансову підтримку від держави і, власне, закріпило б їх визнання як однієї з найбільших релігійних меншин у Туреччині (за різними даними, вони становлять 15-20% населення країни). Можливим поясненням браку цього пункту в оголошеному пакеті може бути намір уряду розробити окремі закони, що стосуватимуться прав цієї меншини. З другого ж боку, також можна говорити, що примирення між Ердоганом та алевітами поки що відкладається не невідомий строк.

Навряд чи така політика прем'єра є слушною і далекоглядною. Адже алевіти - це одна з найбільш політично активних громад Туреччини, яка керується принципами соціальної справедливості і солідарності, пропагує толерантність і свої молитви присвячує не тільки святим, але й Ататюрку. Саме її представники є одними з найнепримиренніших опозиціонерів прем'єру та його партії, послідовно обстоюючи секулярний характер держави, ініціюючи мітинги протестів як у самій країні (наприклад, визначною є їхня роль в організації протестів у Гейзі-парку), так і в різних столицях Європи.

Відтак сьогодні послідовники Алі є найпалкішими захисниками спадку Ататюрка - світської модерної республіки, єдиного варіанту держави, в якому їм навіть за браком належного визнання гарантовано безпечне існування (тут теж не будемо забувати, що алевіти неодноразово ставали жертвами погромів протягом останніх сорока років). І треба сказати, що сам прем'єр не втрачає можливості нагадати їм про гірші періоди в їхній історії.

Зокрема наприкінці травня цього року за його рішенням третьому збудованому через Босфор мосту було надано ім'я султана Селіма І Грізного. Для алевітів це було справжнім ляпасом, адже саме за наказом султана п'ять століть тому як єретиків було винищено десятки тисяч представників цієї релігійної меншини. З огляду на це нова ініціатива прем'єра, про яку він оголосив у понеділок, - надання імені Хаджі Бекташі університету, радше нагадала про травневий конфлікт, показавши, що Ердоган є тією силою, яка одночасно тримає в одній руці батога, а в другій - пряника.

Така політика прем'єра підкреслює ще один важливий момент політичної мозаїки Туреччини - спроби представити країну саме як державу сунітів. У часи загострення ситуації на Близькому Сході, продовження громадянської війни в Сирії таке позиціонування затягує країну в ширший контекст релігійного протистояння в регіоні, яке визначається по лінії розлому сунітсько-шиїтського антагонізму. І це теж відчули на собі турецькі алевіти, яких почали називати "солдатами Асада" попри те, що вони мають мало спільного із сирійськими алавітами, а до початку війни в Сирії мало хто з них взагалі знав про те, що Асад є алавітом.

Якщо ігнорування прав алевітів залишило в порядку денному майбутнього політичного життя країни можливість подальших антиурядових протестів, які можуть вибухнути з більшою за літні акції силою, то недостатньо сміливе розв'язання курдського питання ставить уряд перед можливістю поновлення збройного протистояння з курдами. Нагадаємо, що Робітнича партія Курдистану, (РПК) визнана міжнародною спільнотою як терористична, розпочала війну за незалежність із Туреччиною у 1984 р. Відтоді конфлікт забрав 40 тисяч життів. У березні ж цього року було оголошення припинення вогню, а ув'язнений від 1999 р. лідер партії Абдулла Оджалан пообіцяв вивести курдських повстанців із території країни.

Для політичної кар'єри Ердогана та його партії мирне врегулювання конфлікту є необхідним. З одного боку, успішний мирний процес додасть підтримки на березневих місцевих і серпневих президентських виборах у 2014 р. З другого - допоможе створити імідж реформатора, демократа і об'єднувача країни. Тому годі дивуватися, що очільники турецької прокурдської Партії миру і демократії відзначили, що метою цього пакета реформ є вибори, а не демократія. І те, як було анонсовано зміни, і те, як їх сприйняли турецькі курди, свідчить про брак необхідної обопільної довіри.

По суті, у своїй промові у понеділок прем'єр-міністр поставив умову для впровадження наступних змін: якщо буде поновлено збройний конфлікт, реформи зупиняться. Але чи зупинить це супротивну сторону від повторення власних погроз: якщо ви не підете на потрібні нам реформи, то ми візьмемося за зброю знову? Однак попри взаємні обвинувачення обидві сторони, як зазначають джерела, продовжують переговори, кінцевим досягненням яких може стати надання автономії південно-східній провінції Туреччини, населеної переважно курдами.

На сьогодні ж курдське населення здобуло хоч і недостатні, однак перші поступки з боку Анкари. Адже вже згадані вище зміни загалом є спробою задовольнити насамперед вимоги курдської національної меншини. Відтак курди нарешті добилися скасування клятви, якою, по суті, насаджувалася турецька ідентичність від малечку у школах і проти якої школярі оголошували бойкот занять ще минулого тижня. Члени Партії миру і демократії за умов зниження прохідного бар'єру до 5% або його скасування і надалі без проблем потраплятимуть до парламенту, а сама партія отримає державне фінансування. Політична модель Партії миру і демократії, яка передбачає посаду співголови, є тепер узаконеною. Курдським селам повернуть оригінальні назви.

Незначні поступки з боку влади в мовному питанні, які дозволять навчати курдською дітей у приватних школах і без проблем друкувати курдською книжки, уже викликали негативну критику з боку праворадикальної Партії національного руху (третя за кількістю місць у парламенті), яка заявила, що реформи Ердогана не відображають інтересів турецької нації. З огляду на це видається, що на цьому етапі у мовному питанні Ердоган пішов так далеко, як міг. Для впровадження курдської мови як мови викладання в державних школах потрібно було б змінювати Конституцію.

Головною ж вадою реформаторського пакета прем'єра стосовно розв'язання курдського питання стало те, що амністію дістал літери, а не лідери. Очікувалося, що Ердоган ініціюватиме перегляд антитерористичного законодавства, яке настільки широко тлумачить поняття "тероризм", що під звинувачення у ньому підпало багато курдських активістів, політиків і журналістів. Саме на їх амністію сподівалися. І саме наявність пункту про неї в анонсованому пакеті реформ мала б підтвердити рух до демократії керованої Ердоганом Туреччини, за якою дедалі закріплюється визначення "найбільшої у світі в'язниці журналістів".

Підсумовуючи, зауважимо, що прем'єр-міністр Ердоган надалі лишається єдиною політичною фігурою в Туреччині, яка визначає рівень можливої для її громадян демократії. Безперечно, можна погодитися з тими експертами, які вітають уже сам факт появи реформ після 11-річної перерви, керуючись тезою "краще щось, аніж нічого". Але також доводиться погодитися із тими, хто не вбачає в діях прем'єра наміру демократизувати країну. Він буде робити рівно стільки, аби вдало балансувати на інтересах різних етнічних, релігійних, політичних громад країни, лімітуючи включення кожної з них у політичне управління державою окремими законами і переслідуючи при цьому свої власні політичні інтереси.