Відкладено на (без)перспективу

Поділитися
Відкладено на (без)перспективу
Домовившись про часткове списання та чотирирічну відстрочку виплати значної частини зовнішнього держборгу, уряд забезпечив собі та країні тимчасовий перепочинок. Не скориставшись яким для кардинального нарощування інвестицій, Україна в черговий раз прирікає себе на животіння серед країн третього світу в центрі Європи. На жаль, розраховувати на більше, ніж так зване відновлювальне зростання на "відскоку" після найбільшого у світі падіння, багатостраждальній вітчизняній економіці поки що не доводиться.

Домовившись про часткове списання та чотирирічну відстрочку виплати значної частини зовнішнього держборгу, уряд забезпечив собі та країні тимчасовий перепочинок. Не скориставшись яким для кардинального нарощування інвестицій, Україна в черговий раз прирікає себе на животіння серед країн третього світу в центрі Європи.

На жаль, розраховувати на більше, ніж так зване відновлювальне зростання на "відскоку" після найбільшого у світі падіння, багатостраждальній вітчизняній економіці поки що не доводиться. Останні опубліковані незадовго до 24-ї річниці української Незалежності офіційні статдані справляють дуже неоднозначне враження - економіка та її промисловість, експорт й імпорт продовжують падати двозначними темпами. Банківський сектор, як і раніше, фіксує багатомільярдні збитки, а їх компенсація потребує дедалі більших видатків у тому числі із державної скарбниці (тобто за рахунок громадян - платників податків).

Як позитив у такій ситуації сприймається вже той факт, що темпи зниження показників трохи сповільнилися - мовляв, падати продовжуємо, але вже не так катастрофічно. Про те, що дно падіння, можливо, уже пройдене, нам невтомно повторюють відповідальні за економіку та банки вищі політики й чиновники. Хоча "більш повільне падіння" на перевірку може виявитися лише ефектом статистики - завдяки надзвичайно низькій базі порівняння червня та липня минулого року, коли військовий конфлікт, який розгорівся на Сході України, почав відчуватися економікою на повний зріст, не те що поставивши її на коліна, а зваливши на лопатки. Так вона поки що й продовжує, смикаючись, лежати. І навіть для того, щоб почати просто групуватися, їй терміново потрібні не лише справжні реформи, а й хоч скількись значущі інвестиційно-кредитні ресурси.

Та якщо з приводу реформ, можливо, і можна буде ще якийсь час пускати пил в очі високим чинам у Вашингтоні та Брюсселі, то і рядовим, і великим внутрішнім та зовнішнім приватним інвесторам - уже не вийде. Отже, ресурси в економіці не з'являться - ні інвестори не заведуть своїх капіталів в країну, ні вкладники не принесуть дивом урятованих залишків заощаджень у банки. Останні все ще не вселяють у переважну більшість громадян довіру - і це поки що невирішувана проблема не тільки Гонтаревої і Ко, а й усієї державної машини загалом. Тож кредитного поштовху економіці від приватного сектора не дочекатися. Ну хіба що через рік-другий, коли вона сама, відштовхнувшись, нарешті, від дна, почне потихеньку кудись видиратися, банкіри зможуть трохи підкинути патронів. Але хіба це те, що всій країні нині так потрібно?

Стало легше?

Отже, нинішнього тижня було офіційно оголошено, що після майже півріччя дуже непростих переговорів український Мінфін усе-таки домовився зі Спеціальним комітетом кредиторів, який представляє тримачів майже половини українських євробондів. Досягнуто згоди про 20-відсоткове списання основної суми зобов'язань і їх чотирирічну пролонгацію з переоформленням під ставку 7,75% річних. Завдяки цьому відкривається зелене світло для застосування аналогічних умов до комерційного, а також гарантованого державою та квазігарантованого держборгу на загальну суму від 18 млрд до 19,3 млрд дол. Це дасть змогу, як підрахували в Мінфіні, зменшити обсяг зовнішньої заборгованості на 3,6 млрд дол. (3,8 млрд, якщо таке ж зниження буде узгоджене за гарантованими державою валютним позикам держпідприємств, а також за столичними євробондами). Утім, питання, хоча і зі сприятливою перспективою, але залишається відкритим - для його успішного закриття Мінфін ще має пройти процедуру голосувань на зборах тримачів євробондів по кожному з 14 їх випусків.

Однак новина, поза сумнівом, викликала глибоке полегшення в багатьох учасників процесу, а із МВФ-ської трибуни було заявлено про "глибоке задоволення" з приводу того, що сталося. Справді, осіннього дефолту вдалося уникнути, тому що відкладено необхідність погашати євробонди вже нинішньої осені на 500 млн дол. і 600 млн євро. Щоправда, у грудні він може знову стати дуже реальною загрозою, тому що ще далеко не вирішено проблем погашення російських єврооблігацій. Та хай там як, а офіційний Київ поки що залишається в програмі МВФ, виконавши один із її ключових маяків. Отже, може розраховувати на більш активне надходження грошей від інших інституціональних зовнішніх інвесторів. Зокрема, Світовий банк уже оголосив про готовність виділити українському уряду черговий транш у
500 млн дол. (із загального двомільярдного ліміту). Також на обслуговуванні держборгу, за підрахунками прем'єр-міністра Арсенія Яценюка, вдасться заощадити 500 млн дол. уже тільки до кінця цього року.

Відразу став почуватися впевненіше й Національний банк, поспішивши оголосити про зниження своєї облікової ставки поки що на символічні 3% (з 30 до 27%). А також про намір провести валютну лібералізацію, поступово скасувавши обмеження на валютному ринку. Вочевидь, ризики серйозних валютних потрясінь нинішньої осені значно знизилися (звичайно, якщо не буде нового загострення ситуації на Сході).

Природно, прем'єр-міністр і Ко поспішили похвалитися успішністю досягнутої угоди. Мовляв, насправді тиснути на приватних кредиторів в Україні особливих можливостей і не було, отже, стрибнули вище голови (і ще треба сказати спасибі вашингтонським "Мольфарам"). На запитання, чому ж від спочатку затребуваних 40% залишилася лише половина, глава українського уряду нагадує про принцип "проси більше, одержиш половину". Хоча насправді українським фінансам для реального полегшення їхньої неблаговидної долі реально була потрібна як мінімум 50-відсоткова поступка. І взагалі, Яценюк називає виторгувані умови унікальними, "тому що Franklin Templton ніколи раніше не погоджувався на списання частини боргу". І зазначає, що країнам, які не оголошували дефолту, вдавалося домогтися від кредиторів списання хіба що 13% боргу. Греція ж з її 50-відсотковим варіантом нібито не береться до уваги, бо там ішлося про порятунок не лише її самої, а й усього Євросоюзу.

Утім, вдумливий спостерігач, безсумнівно, зауважить, що і в українському випадку необхідно казати про порятунок усієї Європи, тим паче, що й сам Яценюк називав нашу країну "бронежилетом для ЄС". І що більш унікальної ситуації, ніж в Україні, ніде в Європі зараз немає. Отже, велике запитання, чи була достатньою підтримка Вашингтона в досягненні компромісу з реструктуризації (утім, як і вся 17,5-мільярдна програма МВФ разом із іншими порівняно мізерними міжнародними внесками). Невже це вся компенсація, на яку може претендувати Україна чи то за долю бронежилета, чи то за роль поля бою в зіткненні геополітичних інтересів Вашингтона та Москви, які призвели до фактичної втрати частини її територій?! А ще - за невиконаний Будапештський меморандум і виконану Києвом вимогу "стояти, не провокувати" у Криму та Донбасі? За багаторічні "розкриті обійми" країн ЄС украденим в Україні десяткам мільярдів (які нехай заводяться й через офшори, але кого цим обдуриш)? Отже, чи можна цей "огризок щастя" вважати великою перемогою вищої української дипломатії на рівні президента, прем'єра та міністра фінансів - ще більше запитання, ніж усі вищезгадані.

У реструктуризаційній діжці меду є ще одна ложка дьогтю - наявність досить пікантного "Інструменту відновлення вартості" (VRI). На додаток до основних переоформлених паперів Україна випускає ще й зобов'язання поділитися з кредиторами плодами економічного зростання, якщо воно з 2021 р. перевищуватиме 3% річних. Причому при зростанні від 3 до 4% - 15% цього перевищення, а понад 4% - усі 40%. Звичайно, наші високопоставлені функціонери переконують (посилаючись на МВФ-ські розрахунки), що ймовірність значних виплат є дуже низькою (мовляв, світова практика та статистика свідчать і т.ін.). Але це, виходить, з не надто сприятливої оцінки перспектив майбутнього зростання української економіки - мовляв, "дай боже нашому теляті" зростати більше, ніж на 4% на рік. "З 24 років незалежності українська економіка лише дев'ять років зростала темпами, вищими за 3%", - наводить не надто райдужну статистику міністр фінансів Наталія Яресько. "Якщо в нас будуть такі високі темпи зростання економіки впродовж тривалого періоду, то ситуація в нас буде краща, ніж у Дубаї. Зможемо й заплатити", - хвалиться Арсеній Яценюк.

Ну що ж, з похмурою реальністю справді треба рахуватися. А як же тоді бути з регулярно декларованими з найвищих трибун чи то планами, чи то передвиборною маніловщиною про подвоєння ВВП, життя, як у Європі, та ін.? Адже нічого подібного без 7-відсоткового зростання впродовж хоча б десятиліття не досягти!

Задля справедливості, проблиски надії все-таки є. Завдяки заходам хоча і з великою натугою, але все-таки реалізованої програми МВФ, ситуацію вдалося трохи стабілізувати (програма, нагадаємо, цілі макроекономічної стабілізації й переслідує). Про те, що хоча українська економіка і залишається "дуже уразливою", але "при цьому видно ознаки її відновлення", ще на початку серпня заявив перший заступник директора-розпорядника МВФ Девід Ліптон. Серед аргументів, які підкріплюють таку точку зору, він назвав курс національної валюти, що стабілізувався в останні місяці, зростання внутрішньої торгівлі та уповільнення економічного спаду. І скористався нагодою дати настанову непутящим київським підопічним: тільки "продовження реформ дозволить досягти поворотного моменту та розпочати економічне зростання у майбутньому".

Щодо стабільності на валютному ринку (поки усе ще хиткої) цілковитої впевненості все ж таки немає. З одного боку, голова НБУ переконує суспільство, що Нацбанк готовий відбити будь-які спекулятивні атаки на курс. З іншого - навіть, наприклад, питання із закупівлями газу на опалювальний сезон залишається відкритим, а грошей на ці закупівлі залучити не вдається. Розраховувати "Нафтогаз" усерйоз може тільки на Нацбанк, але останній пов'язаний зобов'язаннями перед МВФ із нарощування резервів (для покриття тримісячного імпорту їх необхідно наростити до 15 млрд дол.). Утім, прогнозування валютного курсу завжди більше нагадує гадання на кавовій гущі (якщо ти не входиш до дуже вузького кола інсайдерів, які знають глибинні розклади, та причетних до прийняття ключових рішень).

Тому правильніше повернутися до стану безпосередньо економіки, яка зараз задихається від дорожнечі та дефіциту фінансових ресурсів. Отже, намічена стабільність, як уже неодноразово зазначали цинічні спостерігачі, може в результаті більше нагадувати тишу реанімаційного відділення з періодичним верещанням сигналів лікарської тривоги.

Про що говорить статистика

Негативні статпоказники навівають тугу й нудьгу. Згідно з останніми опублікованими даними Держстату, ВВП України в другому кварталі ц.р. упав на 14,7% рік до року. Цифру не можна було б охарактеризувати інакше, як катастрофічна, якби вона не з'явилася після звіту про обвал на 17,2% у першому кварталі. І вже зовсім позитивом, напевно, має здатися та обставина, що порівняно з тим самим першим кварталом ц.р. економіка стислася лише на 0,9% (це якщо з урахуванням сезонного фактора).

Інфляція, треба сказати, теж уповільнюється. Однак це уповільнення - на тлі 50–60-відсоткових її темпів - перебуває поки що лише на рівні статпохибки. Так, споживчі ціни минулого місяця впали на 1,0%, у результаті чого річний темп росту ІСЦ уповільнився до 55,3% (проти 57,5% у червні). І вже зовсім позитивом начебто має здаватися той факт, що споживчі ціни пригальмовують уже третій місяць поспіль (порівняно з 58,4% у травні і 60,9% у квітні).

Темпи падіння промислового виробництва в липні теж уповільнилися (до 13,4% рік до року), і така тенденція спостерігається вже третій місяць поспіль (з -21,7% рік до року у квітні до -20,7% у травні та -18,1% у червні). Навіть у Донецькій і Луганській областях темпи падіння виробництва пригальмували до -36,0 і -59,0% відповідно з -46,6 і -78,0% у червні). Втім, пояснюється це переважно ефектом бази порівняння, оскільки саме з травня по серпень минулого року в цих регіонах найбільше наростав воєнний конфлікт.

У сфері переробки фармацевтична галузь навіть примудрилася збільшити виробництво (на 3,2% рік до року в липні), та й в інших галузях спад уповільнюється досить швидкими темпами. Однак у переважній більшості він досі ще вимірюється дворозрядними показниками. І хай там як, сукупний показник промисловості поки що виглядає дуже сумно: за результатами семи місяців року вона відмінусувала 19,5%.

У платіжному балансі і зовнішній торгівлі зрозуміти, час плакати чи радіти, теж складно. Так, стан поточного рахунку платіжного балансу в першій половині 2015-го начебто кардинально поліпшився. Поточний рахунок у червні виявився профіцитним (+361 млн дол. після дефіциту в 10 млн у травні), але лише з тієї причини, що імпорт товарів у країну падав швидше від експорту. Обидва показники поки що теж демонструють лише уповільнення темпів падіння (для експорту - з -42,3% у травні до -29,8% у червні завдяки різкому зростанню продажів сільгосппродукції; щодо імпорту - з відповідно -45,2% до -38,7% у річному вираженні).

Банки не допоможуть

При цьому всьому і після зниження облікової ставки НБУ до 27% і за такого її значення говорити про нормальне функціонування кредитної сфери не доводиться. Зрозуміло, що такий її рівень встановлено не від хорошого життя, а як хоча б відносний загороджувальний бар'єр від нових курсових спекуляцій і запобіжник від розкручування інфляції, до якої при нинішніх її значеннях так і підмиває додати префікс "гіпер-". Тим часом і банкіри, і їх позичальники більше стурбовані питаннями виживання: коли ж увесь цей жах закінчиться і щось нарешті заворушиться? Учорашнім кредитним кубушкам аби самим знайти, де взяти гроші для власних потреб, насамперед для поповнення ліквідності і забезпечення платоспроможності. А вже потім - для поповнення капіталу, що з'їдається відрахуваннями до резервів, достатність якого у переважної більшості фінустанов нині значно нижча плінтуса. І багато хто з банкірів з гіркотою зазначили б, що насправді зв'язок між обліковою ставкою НБУ (вона поки що визначає лише рівень і вартість ліквідності в системі, та й то далеко не повною мірою) і дорожнечею кредитів в Україні досить умовний.

І небажання банків кредитувати пояснюється зовсім іншими причинами - відсутністю надійних позичальників, слабким захистом приватної власності і прав кредиторів, тотальною корупцією в судах, виконавчій службі та правоохоронних органах тощо. Однак якщо найбільший банк у країні, підтягуючись до рівня облікової ставки, залучає депозити під 25%, ще й виплачуючи за вкладника податки на додачу, то й для всієї системи вартість ресурсів стає дедалі більш непомірною. Адже звідки компенсувати подібні витрати і які бізнеси можуть подібну дохідність генерувати (валютні спекуляції не беруться до уваги)? Але ж банківський бізнес в Україні й так поки що залишається безпросвітно збитковим. Так, у першому півріччі 2015-го в мінус спрацювали 45 фінустанов. Сумарні збитки системи за цей період становили близько 81,5 млрд грн, з яких 30,5 млрд припало на її платоспроможну частину. За підсумками липня ця цифра приросла ще більше, перевищивши вже 33 млрд.

Звідки ж тоді у голови НБУ все ж таки з'явилася впевненість, що процес очищення банківської системи вже закінчився? Адже кількість збиткових (а отже, і проблемних) у таких умовах поки що далеко не закінчила зростати.

Хай там як, усе це для економіки та її агентів погані новини, адже в таких умовах нормальне кредитування розвиватися просто не в змозі!

Голова НБУ Валерія Гонтарева заявляє, що банківська система готова до перезавантаження, але що країна після цього перезавантаження одержить? Розчищення, і тут не посперечаєшся, справді було необхідне, але що ми отримали в залишку?

Розклад виходить приблизно такий:

1. Великий і відносно великий вітчизняний банківський капітал існує тільки у вигляді:

- Приватбанку, який за суттю своєю залишається хоч і найбільшим та загальнонаціональним, але все ж таки мінімум на 60–70% кептивним банком (обслуговуючи переважно інтереси бізнесів акціонерів). Про всі численні питання до цієї установи в усій її багатоликості DT.UA вже досить докладно писало;

- держбанків, але всім відома ситуація з якістю їхніх кредитних портфелів і менеджменту. Тому вже запущена багатомільярдна рекапіталізація за кошти платників податків не вирішить їхніх прихованих проблем. І ризики, що в результаті їхні баланси тільки роздуються, але гроші в підсумку виявляться надійно "закопаними", "засіяними", "розпиляними" або просто банально украденими, надзвичайно високі. Потім, звичайно, можна буде знову все звалити на "папєрєдніков", але щось країна, слухаючи новини про списання та вливання на десятки мільярдів, дуже мало чує про порушені кримінальні справи й уже тим більше - про реальні покарання винуватців цього "торжества" за державні гроші. А безкарність, як відомо, притупляє почуття страху…

- із приватних банків у групі найбільших (перша група) українським (якщо українським) залишився хіба що теж небезпроблемний ахметовський ПУМБ. "Фініки" Жеваго, даруйте, не береться до уваги, точніше, береться, але рахунок від'ємний. У групі великих (друга) можна щось знайти в Пінчука (" Кредит-Дніпро"), Жванії (Діамантбанк), Хмельницького й КЉ ("Хрещатик") і ще кількох персонажів банківського ландшафту. Однак усі структури теж поки що дихають не дуже рівно - їм вижити б зараз. Так що ресурсні можливості національного банківського капіталу досить сумнівні нині, якщо вони взагалі є.

2. Російський банківський капітал (і особливо державний) - тема у світлі подій на Сході й Півдні України настільки неоднозначна, що потребує окремого й детального аналізу. У будь-якому разі, поки що суто гіпотетичне нарощування тут кредитних портфелів російських "дочок" (навіть якщо таке може статися) сполучене з багатьма "але" і "якщо" з політичним підґрунтям.

3. Європейці ж практично всі дружно дивляться "на вихід". Скрегочучи зубами, матері українських "дочок" заводять сюди капітал (для виконання нормативу його достатності) або переоформляють у капітал раніше виділені кредити. До речі, аномальний для нинішніх умов приплив прямих іноземних інвестицій - плюс 437 млн дол. за підсумками червня ц.р. - було отримано завдяки саме цим процесам. Та от лихо, хороших перспектив повернення вкладень у недалекому майбутньому вони не спостерігають, що називається, "впритул і з відстані". Тож у Мілані, Парижі, Відні й навіть Будапешті з величезною радістю закреслили б відповідні рядки у своїх балансах, але за повної відсутності покупців (на прийнятних для європейців умовах) зробити це без проблем із власним наглядом, акціонерами й без шкоди для репутації не вдасться.

От і виходить дивна історія: країна начебто зібралася в Європу, а європейці дружно мріють звідти втекти. І якщо судити по грошових банківських потоках, то йдемо ми, очевидно, скоріше в Азію. Особливо якщо згадати недавній приклад із купівлею неплатоспроможного Укргазпромбанку компанією Primestar Energy FZE, єдиним акціонером (принаймні, номінально) якої є громадянин Індії й резидент Об'єднаних Арабських Еміратів Хамід Сьєд Салахуддін. І якщо останній приклад, скоріше, анекдотичний (усе-таки не залишає відчуття "фунтовості" названого персонажа), то нещодавні повідомлення про проведення переговорів з продажу італійською Unicredit своєї української "дочки" російській "Альфі" - історія значно симптоматичніша. І хоча з продажем (а точніше, обміном "пакетами" за межами України) ще бабця натроє сказала, і сама угода ризикує відбутися хіба що на папері, історія "пригод італійців" в українських судах і чиновницьких інстанціях могла б бути смішною, якби не навівала стільки смутку. Чого тільки варте незатвердження докапіталізації банку на чверть мільярда доларів під приводом несходження десятих копійок у поданих документах?! Або рішення суду, яке вражає навіть циніків, що бачили всяке, своєю безпардонністю й порушенням норм закону, і яке з'являється буквально через кілька тижнів після того, як президент країни при особистій зустрічі пообіцяв високій делегації одного з найбільших інвесторів у країну не допускати обмеження їхніх прав!

Закон не указ

Тим часом із торжеством закону в країні так само погано. Ба більше, недавно навіть безпосередньо відповідальний за розчищення банків перший заступник голови НБУ Олександр Писарук заявив: "…закон про (посилення) відповідальності банкірів було ухвалено в лютому цього року, але ми досі не побачили жодної кримінальної справи, розслідуваної прокуратурою, жодного рішення суду". А Фонду гарантування вкладів, який держава нині змушена дотувати на десятки мільярдів гривень (знову-таки, за рахунок платників податків), довелося у відповідь на критику прем'єра закликати Кабмін доручити правоохоронним органам прискорити розгляд майже 1300 заяв фонду на 115,9 млрд грн для притягнення до відповідальності винних у банкрутстві 56 українських банків. Але щось підказує, що результативність розслідувань після цього заклику зросте не дуже. Ну хіба що знайдуть двох-трьох стрілочників. Справжні ж винуватці цього "торжества" світяться на елітних тусовках і полях для гольфу, а ще - у вищому державному законодавчому органі. Найяскравіша ілюстрація "верховенства права" і "дотримання законності" у країні!

У задачці запитується, так звідки тут візьметься цивілізований банківський капітал і як цивілізувати злодійкуватий вітчизняний? І, головне, як його наростити? І як у такій ситуації відновляти кредитування, адже нам, звичайно, дуже хотілося б повірити Порошенку й Гонтаревій, що дно економіка вже пройшла, але ж без банківських кредитів та інвестицій їй не піднятися вище конвульсивного "відскоку". Тож політикам і чиновникам усе-таки доведеться закотити рукави й почати трудитися над реальним розчищенням авгієвих стаєнь. І хоч це слово вже добряче всім набридло - РЕФОРМАМИ. Інакше отримана нині відстрочка знову пропаде марно.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі