АРМІЯ КРАЙОВА Й АРМІЯ ЛЮДОВА — ДЕРЖАВНА ЧИ НАРОДНА?

«Крайова» у польській мові значить «загальнодержавна, національна». Натомість «людова» — це народна у розумінні «трудового народу». Дві армії однієї нації, поділені ідеологією. Вони практично між собою не воювали, на якомусь етапі навіть мали спільного ворога — гітлерівських окупантів. Однак ідеологія, накинута, зрештою, іншим окупантом, поділила їх на дві різні формації — різні цінності, різні долі. Між ними немає відкритої ворожнечі, але й любові немає.

Обидві ці польські збройні формації з’явилися в період Другої світової війни. Армія Крайова (АК) виникла як конспіративна військова організація, що діяла під час гітлерівської окупації на території польської держави в кордонах, які існували до 1 вересня 1939 року. Ця найчисельніша у світі армія, яка діяла в підпіллі, складала інтегральну частину збройних сил Речі Посполитої. Основу АК склала Служба Перемоги Польщі, яку було створено 27 вересня 1939 р. і вже 13 листопада 1939-го перетворено на Союз Збройної Боротьби. Вже у лютому 1942 року СЗБ наказом Верховного командувача польських збройних сил генерала Владислава Сікорського було перейменовано на Армію Крайову, яка підпорядковувалася польському урядові у вигнанні, який діяв у Великобританії.

Згідно з планами польського уряду АК мала бути організацією загальнонаціональною, понадпартійною, а її головний комендант мав бути єдиним уповноваженим від уряду керівником державних збройних сил. В різні періоди АК командували видатні польські військові — генерали С. Ровецкі «Грот», Т. Коморовскі «Бір», Л. Окуліцкі «Медведик». Основним завданням АК була боротьба за відновлення державної незалежності шляхом організації дій самооборони і підготовки підпільної повстанської армії. Повстання мало вибухнути на польських землях в момент мілітарного ослаблення нацистської Німеччини. Не зважаючи на свій партизанський характер, АК мала добре розбудовану структуру: керівним органом армії була головна комендатура, в склад якої входили структурні підрозділи та окремі служби, що організовували конспірацію, вели розвідувальну роботу, накопичували зброю, готували кадри, видавали підпільну літературу тощо. Крім цього члени АК налагоджували контакти з таборами військовополонених та поляками на території всього рейху. У січні 1943 року було також створено керівництво диверсій. Кадрову основу АК складали офіцери, які служили у польській армії до нацистської окупації, частина з яких залишалася в Польщі, а частину повернули батьківщині британські союзники, скинули на парашутах.

Регіональна структура АК відповідала довоєнному адміністративному поділові Польщі. На початку 1944 року Головній комендатурі АК підпорядковувалися підрозділи у 8 окремих округах, які в свою чергу ділилися на області і підокруги. Базовими підрозділами АК були групи «повні» — по 35—50 солдат і «неповні» — по 16—25. На початку 1944 року АК мала 6287 повних і 2613 неповних військових підрозділів. До складу АК входили також структурні закордонні підрозділи, які діяли у Великобританії, Угорщині і Німеччині. Внаслідок агітаційної діяльності та проведення рятівних збройних акцій, АК перетворилася на масову організацію, яка влітку
1944-го налічувала близько 380 тисяч членів. До лав АК влилися менші збройні організації: «Таємна польська армія», «Таємна військова організація», «Збройна конфедерація», «Соціалістична бойова організація», «Селянські батальйони» тощо. Не приєдналася до АК «Армія Людова» (АЛ).

АК реалізувала свої бойові завдання не тільки підготовкою до повстання, а й щоденною збройною діяльністю: організацією актів саботажу і диверсії, визволенням з рук гітлерівців заарештованих польських громадян та полонених союзницьких армій, партизанськими битвами проти нацистських каральних загонів. Для союзників надзвичайно цінною була розвідувальна робота, яку вела АК. Найбільшою її заслугою у цій справі вважається добуття і передача у липні 1943 року до Англії даних про розробку німцями на заводі у Пинеминде нової зброї — знаменитої згодом ручної ракети «ФАУ-1». У 1944 році підрозділи АК починають також вести боротьбу у східних регіонах довоєнної Польщі проти підрозділів НКВС.

Однак кульмінацією боротьби АК було варшавське повстання, яке розпочалося за кілька місяців до того, як улітку 1944 року було захоплено радянськими військами польську столицю. Варшавському повстанню судилося стати однією із найславетніших сторінок в історії АК, але й однією з найдраматичніших сторінок польської історії. Жертви серед військових і цивільного населення налічували багато тисяч, а стара Варшава була майже дощенту зруйнована. Після поразки повстання підрозділи АК, які опинилися на території, зайнятій Червоною Армією, були демобілізовані. 1 січня 1945 року генерал Окуліцкі дав наказ про розпуск Армії Крайової. Втрати в людях АК на той момент становили понад 100 тисяч чоловік. Ще близько 50 тисяч військових АК, в тім числі і генерал Окуліцкі, були ув’язнені на території СРСР. Частина підрозділів АК, знаючи про репресії НКВС і нових польських служб безпеки, відмовилися складати зброю і перетворилися на нові конспіративні організації, як, наприклад «Воля і незалежність» (WIN). Солдати АК у більшості були переслідуваними новою польською владою, особливо в період сталінізму, коли багатьох з них було ув’язнено чи засуджено до смертної кари.

Після політичної «відлиги» в СРСР багато з них повернулися на батьківщину. Комуністична польська влада завжди ставилася до колишніх воїнів АК з підозрою, а тому хоч їх вже й не переслідували, але й не обдаровували особливою любов’ю — воліли не помічати і «не пам’ятати». Натомість, роль «офіційних і правильних» ветеранів війни і героїв боротьби з фашизмом було перекладено на колишніх воїнів Армії Людової, тобто «народної».

Армія Людова також була конспіративною військовою організацією, яку було створено на початку 1944-го на базі Народної гвардії і яка практично повністю підпорядковувалася Польській робітничій партії, що визнала захоплення східних польських земель Радянським Союзом. АЛ діяла виключно на території утвореного німцями генерального губернаторства і на польських територіях, включених окупантами до складу рейху. Основним завданням АЛ було ведення боротьби проти нацистів з метою відбудови польської держави під керівництвом комуністів, яка б була тісно пов’язана із СРСР. Тому підрозділи АЛ вели збір розвідданих для радянського командування, проводили спільні бойові акції із «червоними партизанами», а пізніше — і з підрозділами Радянської армії, а також готувалися до захоплення влади комуністами після закінчення війни у країні.

У 1944 році існувало 6 округів АЛ, а її підрозділи формувалися за принципом партизанських загонів. До складу АЛ увійшли ще невеликі бойові групи «лівого» характеру, типу народно-робітничої міліції партії польських соціалістів. Очолював АЛ генерал М. Жимерскі «Роля». На початку 1944 року АЛ налічувала близько 8 тисяч членів, а у липні того ж року — 30 тисяч вояків. Підрозділи АЛ також брали участь у битвах з німецькою армією, а частина підрозділів АЛ брала участь у Варшавському повстанні.

Із поляків було створено 6 бригад АЛ, до яких додалося ще дві бригади, сформовані із військовополонених, котрим вдалося втекти з неволі. З контрольованих Червоною Армією територій в АЛ було перекинуто бригаду ім. Ванди Василевської. Однак період діяльності усіх цих бригад був досить коротким — часто не перевищував одного місяця. Декретом прокомуністичної Всепольської народної ради 21 липня 1944 року із АЛ та Польської армії в СРСР було утворено Військо Польське. Ті підрозділи АЛ, які залишалися на окупованих територіях, зберігали стару назву до приходу ВП. В міру того, як території Польщі захоплювали радянські війська, більшість офіцерів і солдатів АЛ перейшли на службу в управління публічної безпеки та до громадянської міліції. На пенсію вони виходили вже як службовці нової польської армії чи силових структур, а також як ветерани війни, «герої боротьби польського народу проти фашистської окупації».

В комуністичний період дороги ветеранів АК і АЛ практично не перетиналися. У нові часи, а конкретно 21 січня 1991 року, законом про «Ветеранів та репресованих осіб» вирівняно у правах усіх громадян Польщі, котрі боролися за суверенність і незалежність батьківщини... у формаціях Війська Польського, союзницьких армій, а також підпільних незалежницьких організаціях і в цивільній діяльності, наражаючись на репресії. Ветеранам АК дозволено творити свої організації, що вони і почали робити з 1990 року, оскільки в еміграції такі організації існували давно. Сьогодні основною ветеранською організацією АК є Всесвітній союз солдатів АК. Всього ж у Польщі діє 115 ветеранських організацій.

Ветерани АК і АЛ практично не виявляють одні до одних ворожнечі — їхніми ворогами були німецькі нацисти та українські націоналісти. Були ще й НКВСисти, але в силу потепління польсько-російських стосунків і в силу дражливості цього моменту в стосунках між АК і АЛ про них згадують частіше у організаціях колишніх «сибірських засланців». Деякі організації ветеранів співрацюють, інші — ні. У Варшаві ветерани обох армій перебувають в Об’єднанні учасників Варшавського Повстання. День Ветерана святкують усі, не залежно від того, хто в якій збройній формації служив. Днем усіх ветеранів Другої світової у Польщі визначено 1 вересня.