ЧУЄШ? СУРМИ ЗАГРАЛИ...

Сергій Рахманін 21 липня 2000, 00:00

Читайте також

Цей рядок з «Інтернаціоналу» охоче наспівували народні обранці відразу після перемоги Великої січневої капіталістичної революції. «Буржуазні більшовики», які перемогли в окремо взятому законодавчому органі, змусили представників наймасовішої політичної партії і найзначнішої парламентської фракції серйозно замислитися над зміною тактики. КПУ втратила крісло першого віце-спікера, стільці п’ятьох голів комітетів і «блокуючий пакет» під час голосування, що дозволяв комуністам із завидною сталістю стригти політичні купони. Взята за правило практика відкритого голосування позбавила депутатів-ленінців можливості час від часу «зливати» голоси ідейним супротивникам — подібна форма політичного бізнесу також була непоганою підмогою команді Петра Симоненка, котра переживає не найкращі часи.

Була і ще одна втрата. За висловом одного з членів парламентського осередку Компартії, їхня фракція «втратила половину обличчя», погодившись без бою повернутися до законотворчої роботи після «більшовицького переділу». У такий спосіб комуністи фактично легалізували все те, проти чого вони потім нібито боролися, — усунення Ткаченка і Мартинюка, зміна регламенту, зміна голів комітетів і багато іншого. І хоча перший секретар в інтерв’ю «ЗН» стверджував, що він і його соратники швидше виграли, ніж програли, хоча його партійні «однополчани» пристрасно доводили, що ставлення населення до «справжньої захисниці інтересів і прав трудящих» анітрохи не змінилося, складалося враження, що товариші комуністи трохи лукавлять. Як сказав на їхню адресу один парламентський жартівник: «Хороша міна завжди краще поганої ракети».

На початку п’ятої сесії фракція КПУ мала своєрідну установку залпового вогню, спроможного придушити практично будь-яку ціль. Залежно від ситуації змінювалася інтенсивність обстрілу, проводилося коригування вогню. До шостої сесії на озброєнні у комуністів (якщо використовувати ту ж термінологію) залишився лише дохлий ротний міномет, що дозволяє, в кращому випадку, куди-небудь вцілити (як це було із внесенням змін до закону енергетики), у гіршому — наробити галасу (приміром, під час голосування за проект Земельного кодексу).

Поки що не зрозуміло, як саме Симоненко з товаришами сподіваються відвоювати в суперників хоча б частину втрачених позицій у Верховній Раді. Настільки ж незрозуміло, як на виборах (особливо якщо вони виявляться достроковими) послідовні борці за щастя трудового народу пояснюватимуть свою непослідовну політику. Подейкують, що на закритих «розборах польотів» (дисци- пліновані комуністи особливо старанно стежать за тим, щоб усе сміття залишалося в партійній «хаті») побратими по зброї суворо запитували в Петра Миколайовича, чи варто ходити на Банкову, якщо ці походи нічого не дають для перетворення в життя ідеї соціалістичної революції. А в КПУ є товариші, як от Володимир Мойсеєнко або Анатолій Пейгалайнен, які можуть висловитися, незважаючи на особи. Отож деякі партійні громадяни підозрюють, що «примиренство» комуністів-нардепів, які, по суті, погодились зі зміною конфігурації у ВР не на їхню користь, і обов’язково відгукнеться під час наступної виборчої кампанії.

Фракції КПУ не вперше «кривити душею» — вона фактично благословила програму ліберальних реформ, проголошену в 94-му Президентом Кучмою, «здала» 7 мандатів під час голосування за «буржуазний» Конституційний договір, підкинула голоси, необхідні для схвалення ще більш «буржуазної» Конституції. Дотепер подібні компроміси сходили компартійцям з рук. Як то воно буде цього разу? Немає сумніву, що «боягузтво і безсилля» комуністів, які не зуміли чи не захотіли (за умови, що вони мають найчисельнішу партію і фракцію) перешкодити «буржуазному перевороту», буде козирною картою їхніх противників під час наступної виборчої кампанії. Ні тобі справжньої боротьби в стінах парламенту, ні тобі значних масових акцій за його стінами...

Коли невдовзі після «переможної поразки» на президентських виборах Петро Симоненко з’явився на прес-конференцію, він мав вигляд справжнього тріумфатора і навіть не намагався приховати торжествуючої посмішки. По суті, він домігся всього, чого хотів. Він вийшов у другий тур, отримав результат, який викликає повагу (37,77%), із значним запасом переграв «заклятих друзів» Олександра Мороза і Наталю Вітренко (що домоглися, відповідно, 11,29% і 10,97%), на яких в окремих «букмекерських конторах» напередодні ставили куди охочіше. А головне — не переміг. Хоча сам Петро Миколайович із подібним твердженням категорично не згодний, багато хто резонно думає, що вікторія не входила до планів керманича КПУ. Оскільки він просто не знав би, як, власне кажучи, скористатися плодами несподіваної перемоги. Тим більше що саме існування інституту президентства комуністи заперечують. І до речі (хоч яким би неймовірним здавалося сьогодні це твердження), успіх Симоненка був теоретично можливий. Якщо пам’ятаєте, після першого туру консолідований електоральний урожай лідерів КПУ, СПУ і ПСПУ виявився на 8% вагомішим, ніж президентський. І це при тому, що на Сході (де традиційно сильні протестні настрої) був досить високий показник неявки. Тепер уже не важливо, що саме не дозволило главі комуністів скористатися останнім шансом стати главою держави — непривабливий «фізіономічний тип» (твердження політолога Михайла Погребінського), вмонтоване в народну підсвідомість хворобливе «чекання початку репресій» (філософа Мирослава Поповича), вміле використання адмінресурсу (точка зору переважної більшості прихильників опозиції) чи вдало вибрані президентськими технологами РR-ходи (принаймні так вважають са- мі іміджмейкери). Або ж небажання самого Симоненка перемагати. Подібне припущення непрямо підтверджує ціла низка обставин. Симоненко був навдивовижу миролюбно (на відміну від Вітренко і Мороза) налаштований щодо свого головного опонента. За неофіційними заявами ряду комуністів, причетних до проведення кампанії, виборчий штаб збирався неприпустимо рідко, а сам Симоненко якось спокійно реагував на інформацію про серйозні організаційні провали і навіть на повідомлення про те, що в окремих регіонах кошти, які спеціально виділялися, або йшли не за призначенням, або зовсім зникали. Якщо не помиляюся, глава Компартії навіть не намагався оскаржити результати виборів, він лише поставив під сумнів саме рішення ЦВК щодо результатів кампанії і, цілком природно, нічого не домігся. Повторюю, чому програв Симоненко — уже не важливо. Важливо, що він програв, і ця поразка була для нього як перемога. І справа не тільки в його власних «очкових» показниках. У першому раунді президентських виборів ліві набрали майже половину голосів населення — а це означало, що ліва ідея живе і практично перемагає, і компартія (яка бачить себе якщо не монополістом, то, у всякому разі, ексклюзивним офіційним дилером у сфері поширення ленінського вчення) та її голова можуть дивитися в майбутнє з оптимізмом. Всі політологи впевнено прогнозували посилення позицій Симоненка в організації, які трохи були похитнулися, і, відповідно, послаблення позицій тих, із ким асоціювалася внутрішня опозиція — Адама Мартинюка, Леоніда Грача, Володимира Мойсеєнка, Бориса Олійника.

«Наждачна революція» все переставила з ніг на голову. І на голову Петра Миколайовича знову посипалися докори. За наявною інформацією, сьогодні партія переживає серйозну внутрішню кризу, порівняти яку можна хіба що з тією, яку пережила на початку 95-го (про неї ми поговоримо пізніше). Але тоді позиції Симоненка були трохи міцніші. Незмінному лідеру «післяпутчової» КПУ дорікають не тільки за те, що він рано заспокоївся і вчасно не перебудував партійну тактику, наслідком чого стала поразка фракції в дуелі з «більшовиками». Йому дорікають і за те, що партійна каса спорожніла, а нових надходжень (з огляду на те, що комуністи позбавилися лобістських важелів) не передбачається. Ресурси ж головних фінансистів партії не безмежні. До числа тих людей, які добувають гроші для КПУ, за наявною інформацією, входять Гуренко, Панасовський, Сіренко, Ведмідь, Парубок, Александровська. Аліна Ведмідь (Герой Соціалістичної Праці, на момент виборів — глава агрофірми «Зоря», 29 місце в партійному списку) і Омелян Парубок (двічі Герой Соцпраці, кавалер трьох орденів Леніна, друга позиція в передвиборному реєстрі КПУ) — заслужені «сільські капіталісти», але в них віднедавна, як стверджують, з’явилися серйозні проблеми. І поява цих проблем викликана не тільки розгоном колгоспів, а й необхідністю серйозно послабити матеріальну базу комуністів. Подібні проблеми з’явилися в дуже досвідченого і вельмишановного Станіслава Гуренка (перед виборами — заступник гендиректора СП «Наваско»), Алли Александровської (яка має колосальні зв’язки в АТ «Хартрон»), Олега Панасовського (до кампанії-98 — не останньої людини в системі ДАЕК «Центренерго»). Олег Григорович — людина по-своєму унікальна: його колеги по фракції жартують, що як передовик соцпраці він удостоївся ордена Трудового Червоного Прапора, а як передовик каппраці — ордена «За заслуги» ІІІ ступеня від Леоніда Кучми. Але нині, як стверджують, навіть президентська нагорода не допомагає йому «вирішувати питання» із представниками деяких відомств. Що вже казати про почесного працівника промисловості України Володимира Чекаліна, якому навіть великі знайомства в бізнес-середовищі Дніпропетровщини (як-не-як колишній заступник гендиректора КБ «Південне») не дозволяють принести рідній партії в дзьобі зайву копійку, виловлену в «президентському гнізді».

Комуністам усе важче і важче знаходити спільну мову з формально не пов’язаними з партією комерсантами, директорами і регіональними лідерами — нинішнє незавидне політичне становище КПУ занадто очевидне. Не завжди виручає навіть досвід, авторитет і зв’язки «метра» Гуренка і «патріарха» Крючкова. Де шукати приховані резерви, де знаходити нові джерела — запитання, на які Симоненко, схоже, не в змозі дати відповіді.

Високі чиновники президентської адміністрації в режимі «офф- рекордз» стверджували, що перші особи Компартії неодноразово намагалися вирішити за допомогою АП деякі бізнес-проблеми. Контакти Симоненка і деяких інших відомих комуністів із Леонідом Кучмою та Володимиром Литвином, наскільки можна судити, існують дотепер. Але вони вочевидь не такі плідні. Поганий фінансовий стан Компартії засвідчили і довибори у ВР. Комуністи фактично самоусунулися від участі в них, у кращому випадку таємно підтримуючи явного фаворита (як це було, наприклад, у Запоріжжі). Зрозуміло, що перебити «ресурс» Бакая чи Тигипка їм не по зубах у будь-якому разі. Але як пояснити відмову від боротьби, скажімо, у Миколаєві, що вважався донедавна комуністичною вотчиною? Члени керівництва партії пояснюють це просто — два-три зайвих лівих мандати ситуації в парламенті не змінили б, а ось попітніти і витратитися довелося б сильно. Зайвих же грошей у партії немає — це визнають самі комуністи.

А як щодо обкатувань нових технологій напередодні можливих дострокових виборів? Чи в комуністів цих технологій просто немає? Якщо справи йтимуть так і далі, вважають представники загону партійних песимістів, що стрімко збільшується, КПУ матиме в майбутньому парламенті 80—85 мандатів. А якщо на той час настане (не дай Боже) бікамералізм і якщо в нижній палаті буде навіть не 300, а 210 місць (як обіцяє Віктор Медведчук), тоді Симоненкові та його соратникам перепаде ще менше. Компартію може врятувати тільки пропорційний закон із вищою, ніж сьогодні, відсотковою «планкою», але цей варіант малоймовірний. Є відомості, що адміністрація Президента пропонує комуністам іншу, компромісну (із погляду АП) схему — КПУ не будуть дуже «вбивати» на виборах, навколопартійному бізнесові дадуть спокій тоді, коли комуністи перейдуть у «конструктивну опозицію» із усіма наслідками, що звідси випливають. Начебто Банкова вже відкрито заявила Симоненкові: мовляв, пора тобі перебудовуватися, подивися на Зюганова, це ж класична Європа — і влада ціла, і опозиція сита. А якщо не хочеш — сам винуватий, поміняємо тебе на Грача, немає проблем, він уже дозрів...

Спростувати або підтвердити подібну інформацію неможливо. Але вигляд вона має правдоподібний. Тим більше що деякі комуністи- бізнесмени до такого компромісу, здається, готові. Тим паче що багатьох із них активно сватають у «Солідарність» Порошенка і до «трудовиків» Шарова—Деркача, обіцяючи натомість усіляке сприяння і всіляку підтримку.

Ім’я Зюганова згадують всує не тільки на Банковій, а й на Бо- рисоглібській (саме там знаходиться офіс КПУ). Помірковані опозиціонери наводять Петрові Миколайовичу виступ Геннадія Андрійовича на одному зі з’їздів української Компартії, коли глава КПРФ рекомендував колегам із братньої організації взяти на озброєння досвід російських кому- ністів, які вже із середини 90-х застосовували тактику розумного співробітництва з владою. «Директорський корпус «пов’язаний» грошима. Але зараз вони стають нашими союзниками... У Дагестані й Татарстані до влади прийшли або наші, або партія влади, де 2/3 — розумні, грамотні професіонали. І вони нормально взаємодіють». Це було в 1995-му. А в 96-му Зюганов пішов ще далі, заявивши: «Консолідація навколо комуністів тепер буде здійснюватися не на політичній платформі, а на таких базових цінностях, як Росія, Батьківщина і Народ».

Сьогодні Симоненкові докоряють за те, що він ходів, яких від нього чекали, так і не зробив. «Якщо відверто, то тягти Україну в минуле вже й не можна. Хоча б тому, що вона і так вже в минулому». Це цитата самого Симоненка. Сьогодні дехто схильний вважати, що в минулому виявилася Компартія, і виявилася вона там із вини лідера, що вчасно не зорієнтувався ще в 95-му або, у найгіршому разі, в 98-му. І тепер Борис Олійник (залишившись у фракції) бореться за Україну окремо від комуністів, але разом з «буржуазним» Сиротою. Штаб-квартиру КПУ безболісно громлять. Колишні комуністи повільно, але надійно поповнюють «більшість». З подачі Олександра Волкова й Андрія Деркача більш-менш успішно реалізуються проекти «Українська комуністична спілка молоді» (під керівництвом Олександра Старинця) і «Комуністична партія України (оновлена)» (формальний лідер Михайло Савенко), які конкуренції скласти не можуть, але голоси розкрадуть напевно. КПУ втрачає бізнесменів і не поповнюється молоддю. Симоненко, на відміну від Зюганова, не зважився на програму «Україна — Батьківщина — Народ», реалізація якої могла б (при розумному підході) потенційно розширити соціальну базу партії. Один нюанс — відповідно до дослідження Агентства гуманітарних технологій, патріотизм глави Компартії за 10- бальною шкалою оцінено у 3,8. Оцінка з дисципліни «Політик нового покоління» ще нижча — 1,8. Усі ці деталі, з’єднані в єдине ціле, дозволяють зробити висновок: Компартія за два кроки від нищівної поразки. І недавня заява Олександра Зінченка, впевненого, що КПУ на наступних парламентських виборах востаннє виступить як вагома сила, не здається такою вже нереальною. Тим більше якщо достовірна інформація, буцімто комуністам усе частіше доводиться вдаватися до допомоги посередників (Петра Порошенка зокрема), коли потрібно «вийти» на контакт з Банковою...

Симоненко поступово втрачає контроль над партією. Це страшніше березня 1995- го, коли на партфорумі КПУ він втратив контроль над залою і змушений був перевести частину з’їзду в закритий режим. Причина — мовне питання. Тоді Валентина Семенюк і Олександр Голуб заявили: якщо комуністи наполягатимуть на наданні російській мові статусу державної, КПУ, по суті, втратить усі свої філії в західних областях. Спочатку таку позицію підтримали лише 82 делегати зі 390. Потім була жвава дискусія і фактичний розкол: за російську як державну проголосували 159, за російську як офіційну — 178. Потім у справу втрутився Леонід Грач, який, як висловився перший секретар, «самозахватом оволодів трибуною», і ледве не зірвав з’їзд. У кулуарах ходили чутки про можливий вихід Компартії Криму зі складу КПУ. У результаті суперечку про мову звели нанівець, Голуба покартали за юнацький максималізм, до Грача не вживали ніяких санкцій (хоча, за попередніми даними, його збиралися навіть вивести з керівних органів). Учасники з’їзду пізніше говорили, що Симоненко переконував найбільш гарячих колег не поспішати — зберегти Грача для партії принципово важливо, оскільки Грач поза партією небезпечний.

Сьогодні важко повірити, що Петро Миколайович і Леонід Іванович в одній політичній організації — настільки інколи різняться їхні погляди.

У 2000-му ситуація повторилася. І знову збурювачами спокою стали Голуб і Семенюк, які, за деякою інформацією, виступили за те, щоб вивести з керівництва КПУ Адама Мартинюка. Симоненко не дав цього зробити. Наскільки відомо, аргумент звучав звично: Мартинюка треба зберегти, тому що поза партією він може бути небезпечний. Петро Миколайович, хоча і не подавав виду, всерйоз побоювався появи альтернативної Компартії. За чутками, гальмували її створення тривалі й марні пошуки «Іуди з ім’ям» (як висловився, здається, Георгій Крючков). І хоча Симоненко запевняв колег, що в Адамові Івановичу впевнений, але ризикувати явно не хотів. А може, була й інша причина — на Мартинюка, за чутками, «зав’язане» одне з останніх надійних джерел фінансування партії. Ось тільки для кого збереже це джерело Симоненко, оберігаючи Мартинюка?

За сім років (КПУ відродилося в червні 93-го в Донецьку) Петро Миколайович показав себе вмілим тактиком. Але час диктує нові стратегічні правила.

Як буде КПУ боротися за себе за нових політичних умов? Запитання дуже важке. Зрозуміло одне — якщо вона не буде боротися, вона загине.

Першою може загинути фракція. Процес «скупки комуністів уроздріб» уже розпочався. І, на жаль, далеко не всі в змозі опиратися спокусі.

«Початком кінця» може стати чергова серія «імплементаційного голосування». Як не сумно, але президентський проект внесення змін до Конституції все- таки може набрати потрібні триста голосів.

Теоретично можливо, що фракція КПУ (знехотя) «здасть» кілька десятків голосів в обмін на різноманітні поступки. Але тоді Симоненко «поховає» себе як лідера, а Компартія «поховає» надії на успішні вибори. Тож це варіант малоймовірний, хоча й можливий.

Є також інша схема. Якщо керівництво КПУ найближчим часом не займеться терміновим зміцненням матеріальної, організаційної та соціальної бази, партії перекриють «кисень», а фракцію «розтягнуть». Тоді 300 мандатів набереться незалежно від позиції партосередку КПУ.

Третього не дано?

Сергій РАХМАНІН
ІІ
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56