Ахтем Сеїтаблаєв: "Ми маємо виховувати в собі мислення переможців"

Ахтем

Читайте також

 Ахтем Сеїтаблаєв, у нашому нинішньому громадянському сприйнятті, — набагато більше, ніж актор і режисер: усім відома його позиція щодо Криму, всі знають його як активіста і патріота. 

Наразі Ахтем працює над кількома серйозними кінопроектами: "Її серце", "Кіборги", "Військовий госпіталь". У розробці також фільм "Захар Беркут" за Іваном Франком. В інтерв'ю DT.UA пан Сеїтаблаєв розповів про свої найближчі кінопрем'єри, про бажання зняти серіал про Соломію Крушельницьку, а також, природно, повідав про Крим, який давно болить у його серці. 

— Ахтеме, з урахуванням того, що один фільм ви вже завершуєте, а інший — розпочинаєте, природне запитання: як це все встигаєте, як вибудовуєте свій графік, щоб нічого не пропустити, адже є ще й театр?

— Насправді я не так уже й сильно зайнятий. Микола Акімов одного разу сказав: "У творчої людини є два стани — абсолютної непотрібності і тотальної зайнятості". Природно, краще друге. Отож із графіком я впорююся.

— Які попередні дати виходу ваших проектів — "Її серце", "Кіборги", "Військовий госпіталь" та інших? 

— Цього тижня була прем'єра серіалу "Військовий госпіталь". Але під іншою назвою — "На лінії життя" (1—2 серії). Переглянувши, я залишився задоволеним. І тим, як знято фільм, і тим, що погодився брати участь у цій роботі. По-перше, хороший сценарій, по-друге — сама команда й режисер. По-третє, серіал знімав FRESH Production Group, а це моя альма-матер, я там починав. 

Із цими людьми — Олегом Щербиною, Юлією Чернявською — я зняв чотири фільми. Ми однодумці в багатьох речах — це погляди, громадянська позиція. Для мене це важливо. 

Якщо говорити про фільм "Її серце", то картина у постпродакшені. Треба дознімати ще два знімальних дні в Єрусалимі — початок і фінал. Думаю, зробимо це найближчим часом. Прем'єру заплановано на наступний рік. Половина фінансування — Держкіно України, за що я їм вдячний. Вони виконують усі свої зобов'язання в рамках законодавства, тим самим дають мотивацію та підтримують мене як режисера й мою команду в реалізації задумів, які пропонуємо на пітчингах. 

Знаю, що наступного року буде багато українських фільмів, зроблених за підтримки Держкіно. І не хотілося б загубитися в цьому списку. Що ж до "Кіборгів", то в листопаді розпочинаємо підготовчий період. І взимку 2017-го плануємо ввійти в активну фазу зйомок. Прем'єру заплановано на листопад 2017-го. 

— Кажуть, фільм "Її серце" ви плануєте назвати ім'ям головної героїні — "Саіде"? 

— Думаю, фільм так і називатиметься — "Саіде". Власне, як я вже сказав, картину майже знято, і навіть можна обійтися без двох днів дозйомок у Єрусалимі. Але для мене це місто знакове. Думаю, не тільки мене воно приголомшує. 

Якщо знімемо те, що плануємо, це додасть фільму і змісту, і атмосфери. 

— Хто зіграв головну роль? 

— Молода українська акторка з кримськотатарським корінням (її прадід — кримський татарин) — Лілія Яценко. Вірю, що її чекає велике майбутнє. Ми довго шукали головну героїню. Це її дебют у прокатному кіно. Вона трудяжка. Дуже відповідально підходить до того, що робить. 

— "Саіде", як я розумію, розвиток теми "Хайтарми"?

— З одного боку, можна й так сказати. Так склалося, що небагато режисерів знімають кіно про кримських татар. Крім себе, знаю ще одного, свого колегу — Нарімана Алієва. Тому вважаю своїм обов'язком, як кримський татарин, розповідати такі історії. 

Ця історія для мене важлива не тільки тому, що прототип головної героїні — кримська татарка. Вона мене вразила як історія матері з великої літери. Адже про Холокост є ряд значних фільмів. А наша історія унікальна тим, що Саіде врятувала єврейських дітей двічі. Вперше — від нацистів, сказавши, що вони кримські татари. Вдруге — від більшовиків, коли була депортація. Для мене це історія про те, наскільки важливо чути, співчувати, любити та співпереживати, хоч би як банально це звучало. 

…Хоча насправді мені давно хотілося б зняти комедію або щось авантюрне. Може, після "Кіборгів"?

— Де шукали натуру для фільму "Її серце", і чи багато в картині масових сцен, адже дія відбувається в 1944-му? 

— Нам потрібен був Крим, тому зйомки проходили в Грузії. Думаю, не треба пояснювати, чому... За це вдячні нашим грузинським партнерам. Це були непрості, але дуже теплі й чудові дні. 

Однак, на відміну від "Хайтарми", "Її серце" — більш камерна історія. Тут фокус переважно на головній героїні, на її стосунках із дітьми та їхнім антагоністом — німецьким офіцером. 

— Як думаєте, чи можливий прокат цієї картини — у майбутньому — в Криму? 

— Доки там окупація — ні. Але сподіваюся, що окупація скінчиться. 

— Недавно Микита Міхалков заявив, що РФ має намір зняти фільм про "російську весну" в Криму, тобто про зелених чоловічків. Що думаєте про позицію Міхалкова, який рекламує такі ідеї?

— Я не цікавлюся Микитою Міхалковим і його творчістю. Хоча колись він був моїм кумиром. 

Природно, що ті, хто горлав "Крым наш!" та "Путин, приди!", підтримають і такий фільм. А ті, кому все це чуже, цієї теми ніколи не приймуть. 

— Можливо, в українських кінематографістів є свої плани з зазначеного приводу — розкрити ці події зі зворотного боку?

— Є документальний фільм "Крим. Як це було". Нині, по-моєму, має вийти фільм про Мустафу Джемілєва, де теж буде порушено цю тему. 

А в моїх планах — зняти художній фільм про події
2 травня. Коли Мустафу Джемілєва не пустили до Криму. Колись ми з моїм хорошим товаришем Дмитром Суржиковим працювали над сценарієм "Алтин бешик". Легенда Криму про Золоту колиску — такий собі Ковчег Заповіту. Ось такі аналогії. 

І Дмитро написав історію про те, як нащадок штандартенфюрера СС Отто фон Олендорфа проводив розкопки й шукав артефакти в Криму. І він (у пошуках Золотої колиски) нацьковує одних на одних жителів Криму — росіян, українців, кримських татар. Словом, влаштовує міжнаціональну ворожнечу, щоб створити певний анклав для надлюдей і очистити територію. 

Уявіть, цей сценарій написано ще в 2010-му! Виходить, що творчі люди часто передбачають деякі події. Сценарій хороший, мрію зняти це кіно.

— Отож авантюрну комедію доведеться відкласти? 

— Мені завжди цікаво з погляду творчості розглядати пограничні обставини, в яких опиняються люди. А тут саме життя таке підносить...

— Ви вже більше двох років не були в Криму. Але цього літа в Києві гостювали ваші діти. Якщо можна, скажіть, що діти розповідають про ситуацію на півострові.

— Так, я не був у Криму з часу анексії. Діти приїжджали, чекаю не дочекаюся їх знову. Можливо, приїдуть на осінні канікули. 

А що діти можуть розповісти? Все непросто. Сина перевели в кримськотатарську школу, тому що він хлопчик сміливий і відважний. Йому 13 років. Цей маленький мужчина в попередній школі щодня бився. Бо діти приходять із дому і, розумієте, що вони кажуть. Типу того — "коли вас, татар, виженуть звідси?" і т.п. 

Але тепер я знаю, що там він — серед своїх. 

Старша донька вже закінчила інститут. Вона акторка. Але поки що не працює за професією. Вона болісно сприймає те, що відбувається в Криму. Я хочу їх забрати сюди. І сподіваюся, що заберу. 

— Чи справді є пряма небезпека, що вас затримають, заарештують, коли вирішите поїхати в Крим до родичів? 

— Думаю, моя поїздка в Крим нічим хорошим не закінчиться. І я не хочу, щоб мої численні родичі потім брали штурмом СІЗО. Я багато разів намагався забрати сюди батьків, але вони не хочуть. Кажуть: "Не для того ми поверталися..." Мій батько, ще коли ми жили в Середній Азії, майже рік сидів в одиночній камері за національний рух. І його не зламали. 

— Продовжуючи кримську тему — як часто спілкуєтеся, і чи спілкуєтеся з Джамалою? Як сприйняли звістку про її перемогу?

— Коли зустрічаємося, то дуже тепло спілкуємося. Переживав за неї, уболівав. Вона надзвичайно талановита людина й чудова співачка. 

Її перемога дуже важлива. З одного боку, ця перемога творча. Бо в неї чудовий голос, і вона ним майстерно володіє. Але ще важлива інформаційна складова її перемоги. І для України, і для кримських татар. 

Усе добре, що прославляє країну. Хоч би як банально й пафосно це звучало. Нам треба підтримувати людей, які працюють на славу країни й домагаються результатів. Це формує мислення переможців. 

— І для людей з комплексом меншовартості це важливо... 

— Це ще одна риса, яка ріднить українців із кримськими татарами. Адже тривалий час кримських татар "не було". Ви тільки уявіть: 70 років нас взагалі не було у списках народів, які живуть на території СРСР! 

І цей комплекс меншовартості потім став в'їдатися у свідомість. Формувати мислення жертви. І ми зобов'язані на прикладі наших волонтерів, воїнів, паралімпійців виховувати в собі мислення переможців.

— Наскільки особисто ви залучені в процеси, які сьогодні відбуваються на кордоні з Кримом? 

— Якщо глобально — так, залучений. Підтримував громадянську блокаду Криму. Перебуваю в добровольчому батальйоні ім. Номана Челебіджіхана. Це кримськотатарський батальйон, який складається з кримчан. Думаю, цей батальйон колись увіллється в Збройні сили України. І виростить бригаду, яка нестиме службу безпосередньо в Криму. 

— Недавно керівник Держкіно України заявив, що з Держбюджету виділятимуться кошти на серіали. Чи є у вас інформація, на які саме серіали будуть пущені державні гроші, — на чисте мило для домогосподарок чи, можливо, це проекти історичного, просвітницького напряму? 

— Цей закон дозволить знімати якісні серіали. З одного боку тут — вливання телеканалів, з іншого — від держави. Тоді можна було б продавати наш контент і за кордон. Зацікавити Польщу, інші країни. 

Як, наприклад, "Слугу народу", хто б сподівався, придбала телекомпанія FOX. Це надзвичайно круто. 

Якщо говорити особисто про мене, то мрію зняти багатосерійний телефільм про Соломію Крушельницьку. Її доля драматична, яскрава, наповнена подіями. І, звичайно, було б цікаво зняти про цю унікальну особистість серйозний фільм. 

— Ще про серіали. Для багатьох жінок ви стали втіленням справжнього мужчини після ряду телепрем'єр, зокрема "Центральної лікарні", де граєте хірурга. Хірурга ви зіграли і в серіалі "Військовий госпіталь". Чим, на ваш погляд, різняться ці ролі лікарів, до того ж хірургів, в обох серіалах? 

— Різняться. Якщо говорити про "Центральну лікарню", то там фокус на головних героях. А у "Військовому госпіталі" важлива сама історія людей, котрі потрапляють на лікування в госпіталь. У "Центральній лікарні", попри всі її достоїнства, така історія могла статися де-завгодно. У будь-якому місті, в будь-якій країні, в будь-якому медичному колективі, вона ні до чого не прив'язана. 

А ось "Військовий госпіталь" — цілком українська й київська історія. Там усі предмети, події абсолютно чітко поєднані з місцем, часом, даною проблематикою тощо. 

Так, є певна схожість фабули по лінії мого персонажа: там і там — це лікар-хірург, там і там є минула любов, там і там — нова любов... 

— Можливо, набули якихось медичних навичок у зв'язку з таким тривалим перебуванням в образі хірурга? 

— Природно, дещо відкладається. Якщо говорити про "Військовий госпіталь", то наш режисер Антон Олегович Гойда водив знімальну групу на операцію до кардіохірурга Бориса Михайловича Тодурова. І я дивився від початку до кінця дві операції на серці. 

Бачив за 20 см від себе живе пульсуюче серце. Це фантастичні відчуття! Уявіть, а в дитинстві я справді мріяв бути хірургом. Мабуть, мрії все-таки збуваються — хоча б і не по-справжньому. 

— Сценарій для ваших "Кіборгів" написала Наталія Ворожбит. Як позиціюєте жанр фільму — як документальну драму з елементами художніми чи щось інше? 

— Це військова драма. Фільм художній, але побудований на спогадах реальних людей. Ті, хто цікавився подіями, що відбуваються в нашій країні, і, зокрема, трагедією Донецького аеропорту, думаю, впізнають у поведінці, у словах і характеристиках персонажів цілком конкретних людей. Наталія Ворожбит — видатний драматург. Вона елегантно й точно виписала персонажів. 

І для мене важливо, що декотрі з воїнів, яких сьогодні називають кіборгами, власне кажучи, були і нашими консультантами. Я познайомив Наталію з цими хлопцями. Адже сценарій написано за їхніми спогадами. Вони вичитували сценарій на предмет — "може бути?" чи "не може бути?". Адже розповісти всю історію захисту Донецького аеропорту впродовж двох годин неможливо. Тому якісь події компілювали. А щоб посилити драматургічну складову, наділяли додатковими рисами інших персонажів. І події, які відбувалися з іншими, гармонійно лягли в цю канву.

Всього в нас сім прототипів. Попри всю повагу до старшого покоління, я переконаний у тому, що саме за молодими, освіченими, мужніми, які знають ціну життя та смерті, — майбутнє. 

Вони розуміють, за яку країну борються і де хочуть жити. Вони готові брати участь у створенні такої країни. Хоч би як пафосно це звучало. І я хочу присвятити це кіно їм. 

— Чи багато було "виправлень" від ваших консультантів, наших героїв?

— Ні. Виправлення переважно стосувалися бойових і воєнних сцен. Десь вони сміялися, всміхалися, казали, що ми загнули, такого не було й бути не могло. Але з погляду основних меседжів — чим живуть наші герої, про що сперечаються, все це їм сподобалося. 

— Коли плануються головні батальні зйомки "Кіборгів"? І де саме? 

— Це календарно-постановочний план. Одне слово, деталі, які з'ясуються пізніше. Думаю, знімати будемо під Києвом. Розмовляли з Міністерством оборони, сподіваємося, що вони допомагатимуть. Без їхньої участі просто не зняти "Кіборгів". Адже знадобляться танки, БТРи. Щоб усе було по-справжньому, інакше немає смислу. 

— Ви казали, що плануєте повезти акторів на полігон, щоб вони на собі відчули, що таке бути військовим? 

— Та не просто повезти, а загнати їх, мінімум, на днів 10, тижнів десь на два... Якщо хтось не згоден, може навіть не приходити на проби.

— Ви знайомі з реальними хлопцями, яких називають кіборгами: які їхні особисті історії вас особливо розхвилювали, зачепили? 

— Це неможливо визначити. Що сильніше — чоловік, який лежить під завалами аеропорту, телефонує своїй доньці й одночасно розв'язує задачку з математики, хоча знає, що, швидше за все, помре? Чи історія волонтерки, в якої загинув єдиний син, і вона взяла шефство над взводом? І вони називають її мамою, а вона їх — синами. 

Кожна історія зачіпає за живе. 

— У роботі над "Кіборгами", мабуть, будуть застосовані особливі надсучасні технології? Хто із західних партнерів головний помічник у цьому питанні? 

— Звісно, хочеться, щоб спосіб зйомки був сучасним. Прагнемо до максимальної палітри, щоб максимально передати зміст. Що стосується помічників, тішить те, що досить багато українських представників бізнесу (і не тільки) зацікавилися проектом. Насправді ми відкриті для співпраці. 

— Багатьом відомо, що над різними проектами ви дуже тісно співпрацюєте з Іванною Дядюрою, яка допомагає вам реалізовувати сміливі й амбіційні кінозадуми. 

— Іванна — надзвичайно професійна людина. Усі фільми ми зняли спільно. Вона виконує величезну частину роботи. Адже завдання продюсера — не тільки якісно організувати знімальний процес. Продюсер може впливати й на художню складову, оскільки кіно — колективна праця. Іноді й артисти, будучи сильно зануреними в матеріал, пропонують цікаві речі. Я не авторитарний. Так, я досить жорсткий, але й досить комфортний у роботі. Я за те, що право слова має кожен на майданчику, але тільки по ділу. У мене в цьому плані чудова команда. 

— Ви не здивуєтеся, якщо скажу, що ваш образ — пізнаваний і привабливий для українців, для патріотів. У зв'язку з цим чи є пропозиції від політсил "приєднатися" до них? Чи, можливо, ви самі невдовзі подумаєте про створення якоїсь своєї партії, адже шанувальників багато? 

— Думаю, що набагато кориснішим буду, залишаючись режисером і актором. Може, "потім". 

— Як режисер, які б ви дали "режисерські" настанови нашим головним нинішнім політикам, котрі входять у рейтингову п'ятірку? Що потрібно хоча б "зіграти" в першу чергу, хоча б у рамках внутрішньої політики, і чого не слід робити, адже помилок і провалів багато? 

— Нового не пораджу: роби так, як хотів би, щоб чинили з тобою. Власне, все! Українці — унікальна нація. Їм головне — не заважати, їм потрібно створити умови, в яких людина, що мешкає в Україні, завдяки своїм здібностям могла б зростати і в матеріальному, і в життєвому плані. 

Українцям навіть допомагати не треба, головне — не заважати. Тому що вони творчі, сильні, креативні. Тому що життєлюби, тому що в них дуже міцні сімейні узи. Тому що є хороша традиція життя на своїй землі. 

— З вашим щільним графіком у кіно на театр залишається час?

— Якщо хочеш брати повноцінну участь у творчому, зокрема і в театральному, житті — час знайдеш. Мені радісно, що я працюю в Театрі на лівому березі, є низка вистав із Адою Роговцевою. Ми часто буваємо і в зоні АТО. Ці вистави саме й говорять про свободу людини, про її гідність. І про те, як важливо не зламатися. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
1 коментар
  • spragly 11 октября, 10:07 Молодець Ахтем і дай Бог йому удачі, а його народу і його родині щасливої долі. Колись, ще за часів СССР, навчався разом з кримським татарином, блакитнооким русявим хлопцем. Я тоді й не знав що є такий народ, але він знав все і трохи розповідав... Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56