Реклама

Артхауз проти хаосу. «Інше кіно» нарешті здобуло постійну київську прописку

Катерина Константинова 14 березня 2008, 15:08

Читайте також

У «дубляжній кіновійні» — затишшя, можливо, перед бурею... Оскільки кінобізнес продовжує втрачати (у зборах), а чиновники залишаються ідеологічно непохитними (як за часів КПРС). Де вихід? Чи є «інший» шлях? Здається, деякі кінотеатри його намацують. Компанія «Артхауз Трафік» і столична «Кінопанорама» вирішили повністю переорієнтувати зал цього найстарішого кінотеатру, запустивши в прокат суто артхаузне кіно: стрічки, що здобули визнання кінопрофі, престижних кінофестивалів. Це в основному авторське кіно, а в ряду їхніх авторів такі гучні режисерські бренди, як Ларс фон Трієр, Педро Альмодовар, брати Коени та багато інших.

Вже починаючи з цієї весни, найкращі зразки «іншого кіно» демонструватимуть киянам у залі цього найпопулярнішого кінотеатру.

У 1940-х у США артхаузами стали називати кінотеатри, що спеціалізуються на «розумних» фільмах, які демонстрували мовою оригіналу із субтитрами. Такі кінотеатри існують майже в кожній країні — «Синематека» у Парижі, Delphi — у Берліні,
«35 мм» у Москві.

Хічкок якось сказав: «Кіно — це життя, із якого вирізано все зайве...». Тому «Кінопанорама» відтепер і бере собі в супутники Доннесмарка, Дрезена, братів Коенів, Фассбіндера, Лінча, Альмодовара, Трієра... Режисерів, які не мають нічого «зайвого».

Директор «Кінопанорами» Наталя Соболєва зізнається, що проект цей ризикований, і в певному сенсі страшнувато бути першопрохідцями у складній царині «розумного кіно».

Однак у столиці чимало глядачів, які перебувають у постійному пошуку і яким вже приїлися голлівудські шаблонні блокбастери. Тому «Кінопанорама» й пропонує альтернативу.

Наталя Соболєва
Наталя Соболєва
На стінах у кабінеті директора «Кінопанорами» Наталі Соболєвої пам’ятні автографи — Говорухін, Драч, Кадочникова, Ступка... Здається, немає кінодіяча, який би не засвідчив свою повагу кінотеатру...

— У цьому кабінеті вже багато років висить портрет Олександра Довженка, який залишився після колишнього директора Тамари Шулакової, — розповідає «ДТ» Наталя Соболєва. — Уявіть, через нього Тамару Іллівну не раз викликали в обкоми, виконкоми... Казали: тут мають висіти інші обличчя! Колись у цьому ж кінотеатрі після звільнення з в’язниці приймали Параджанова. Так, зараз це дивно, бо демократія... А от коли до Італії виїхав Тарковський і в нашому залі було показано «Ностальгію», то на той час це могло погано скінчитися... Пам’ятаю, на вечорі пам’яті Івана Миколайчука його дружина Марічка заспівала прямо з місця. Потім підвівся весь зал і почав співати разом з нею. Такі речі не відрежисуєш. Тому я й хочу і надалі підтримувати цю атмосферу. Сьогодні, звісно, приходять більш молоді глядачі, але й вони потребують духовного підживлення.

Власне, сукупність цих чинників і об’єднала мене в моїх міркуваннях щодо цього з директором «Артхауз Трафіка» Денисом Івановим. Він запропонував: «Давайте?». А я у відповідь: «А давайте!». Так і прийшли до ідеї артхаузного кінотеатру, де з ранку до вечора буде «інше кіно». Це кіно виходить за рамки стандартів маскульту. Це кіно — в пошуках форми, стилю. Нині ця тема особливо актуальна.

***

У ситуації «дубляжної» війни «Кінопанорама» вирішила не брати участі у розбірках двох бізнесменів... Тому й фільми тут демонструватимуть із субтитрами.

Готові копії поставляє фірма-дистриб’ютор. Наталя Соболєва вважає, що ще рік тому субтитри могли злякати глядача. Зараз люди вже розуміють, що фрази на екрані не потрібно читати від слова до слова: головне — схопити авторську думку.

— До питання дубляжу я ставлюся як людина законослухняна, — каже Наталя Соболєва. — Є закон. Тим паче що це не така вже проблема — живучи в Україні, вивчити українську. Весь світ знає по три-чотири мови. Та й глядач цей процес сприймає більш природно, ніж його роздмухують у пресі. Треба пройти цю маленьку революцію.

Хоча офіційне відкриття «арт­хаузної» «Кінопанорами» відбулося тільки цього тижня, глядачі вже встигли оцінити фільм «Весілля Туї». Це трагікомічна любовна історія з життя кочівників Внутрішньої Монголії — у дусі «Урги» Михалкова. У картині вгадується гранично автентична й піднесена до філософських узагальнень фассбіндерівська драма про жіночу долю. Відчуття справжності абсолютне, а історія дівчини Туї зачіпає за живе. Картину оцінили в Берліні — «Золотий ведмідь» і приз Екуменічного журі.

Незабаром на екрані «Кінопанорами» з’являться стрічки «Паризька історія», «Спадщина», «Літо на балконі».

Останній фільм купили 25 країн світу. У ньому задіяні лише три актори. Це фільм про беззахисність людини перед смертю і коханням — перед «простими» речами.

Директор кінотеатру каже, що важко бути першовідкривачами в артхаузі. Мовляв, глядач, не побачивши на афіші звичних назв, може розвернутися й піти геть.

— Але невже в такій великій країні, у столиці з цікавим народом не знайдеться інтелігенції, котра захоче це побачити? Сподіваємося, що похід у кінотеатр стане для глядача певною «культурною подією». Щоб люди, приходячи сюди, пили каву, слухали джаз, обговорювали кіно. У нас навіть крісла такі, що в них не розтікаєшся, не засинаєш, як у кабінеті дантиста, який має приспати твою пильність... У Європі взагалі всі дорожать такими-от залами, тягнуться до приватних речей, коли адміністратор знає кожного глядача в обличчя. Інженери мультиплексів мені якось сказали: «З вашого залу можна зробити цілих чотири!». А я їм: «Краще вісім!».

Вже зараз, за визнанням пані Наталі, «зріє» один вітчизняний проект, за право прем’єрного показу якого змагаються три київські кінотеатри.

Помітили помилку?
Будь-ласка, виділіть її ммишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама

  • +15 °C
  • +15 °C
  • +17 °C
Курс валют
USD 1151.29
EUR 1590.73