Боб Ділан: "Не блокуйте нам вхід"

дилан

Читайте також

Чи можна за тексти пісень присуджувати Нобеля? Нобелівський комітет дав позитивну відповідь, присудивши премію з літератури Бобу Ділану (Bob Dylan), кумиру 1960—70-80-х рр., творцеві рок-текстів і їх культовому виконавцю, володареві "Греммі", "Золотого глобуса" та "Оскара". 

Вперше після 23-річної перерви Нобель дістався США. Премію присуджено "за створення нових поетичних експресій в американській пісенній традиції". Нагадаю, що у квітні 2008 р. Ділан здобув Пулітцерівську премію "за визначний вплив на популярну музику й американську культуру з допомогою ліричних композицій виняткової поетичної сили".

У Боба Ділана є пісня "Knockin ‘On Heaven's Door" ("Стукати у двері раю/Достукатися до небес", метафорично — "перебувати на межі життя й смерті"). Що не кажіть, а цей простенький текстик вплинув на мільйони і мільйони читачів передусім у США. 

Mama, take this badge off o' me
I can't use it anymore It's gettin' dark, too dark to see I feel I'm knockin' on Heaven's door

Ще в 2007 р. письменник і журналіст Сем Літ у статті для The Telegraph критично писав про Боба Ділана як поета. Автор статті був проти зарахування текстів на кшталт "Knockin ‘On Heaven's Door" до поезії, мовляв фанати Ділана не беруть до уваги відмінностей між написанням поезії, у високому розумінні цього слова, і створенням пісень, які належать до масової культури. За С.Літом, ключова відмінність полягає в тому, що внутрішня музика поетичного тексту не потребує музики зовнішньої. Водночас зауважу: таке розрізнення в історії поезії існувало не завжди, якщо згадати Гомера, Алкея, Анакреонта, Сафо та ін. Зрештою, колись давним-давно поезія вийшла із синкретичного дійства. В архаїчний період творчості, за С. Аверинцевим, поезія була невіддільною від танців, які сукупно створювали магічний ритуал. Видається, що на сучасному етапі існування мистецтва недоцільно вимагати від митців чіткого дотримання "канону". Часи класицизму минули. Сьогодні для творчості немає потреби в точному поділі, тож є підстави говорити про різні види творчості як про зміщені площини, а не як про паралельні світи. Сучасне мистецтво — це простір, який нагадує перетини у "Хмарному атласі" Д. Мітчелла, а не твори Н. Буало. Не варто забувати і про найважливіший спосіб визначення поета — його самовизначення. Боб Ділан багаторазово стверджував: "По-перше, я поет, а по-друге, музикант" або ж: "Я поет, і я про це знаю" ("I'm a poet first, musician second", "I'm a poet and I know it".

У віршах Ділана оригінально й органічно поєднується майстерність рими й ритму, але близькі йому й суто професійні наративні прийоми, як от уміння розповідати історії різних людей (часто тексти Боба Ділана — це сюжетні вірші). Ліричних героїв тут чимало, як і цікавих тем: від війни та соціальної несправедливості до стосунків між чоловіком і жінкою, екзистенційних питань... 

Гей, владарі війни!

Ви, творці усіх мін,

Ви, творці усіх бомб,

Смертоносних машин.

Ви сховались між стін,

За письмові столи,

Я вас бачу наскрізь,

Де б ви всі не були.

 

Ви, що вмієте сіять

Лиш попіл-золу,

Ви зламали мій світ,

Наче ляльку малу.

Ви дали автомат

І послали вбивать,

А самі потікали,

Бо кулі свистять.

(переклав М.Байдюк)

Ділан — інтертекстуальний та інтермедіальний. Хіба не ці два слова визначили характер мистецтва постмодерну й постпостмодерного метамодернізму? 

У текстах виконавець згадує попередників і сучасників, говорить про них і в інтерв'ю, і у спогадах. Тут і Джеймс Джойс і Т. С. Еліот, і поети-бітники (з А. Гінзберґом він багато років дружив), і класики на кшталт Жуля Верна, Герберта Веллса. За однією з версій, яку, щоправда, виконавець останнім часом спростовує, Роберт Циммерман змінив ім'я на Роберта Ділана після прочитання Ділана Томаса, визнаного майстра літератури.

Боб Ділан пише композиції, в яких поєднуються рок, фолк, кантрі, госпел, музичні жанри впливають не тільки на манеру виконання, а й безпосередньо на літературну форму: мову, стиль, ритм (унікальний випадок трансмедіального діалогу у творчості митця). У багатьох альбомах йому вдавалося органічно поєднувати європейську літературну традицію і майже всі народні жанри американської музики. 

Крім невдалого роману "Тарантул", Боб Ділан опублікував книжку віршів у прозі, а скоро має побачити світ другий том його мемуарів — "Хроніки". Українські переклади почасти відтворюють особливість стилю Б.Ділана, проте лише почасти. Англомовний оригінал, як на мене, англіста, все одно залишається сильнішим і драйвовішим. 

Йдіть сенатори, йдіть,

Відгукніться в одвіт.

Лиш не стійте у дверях,

Не блокуйте нам вхід.

Хто утратить розгін,

Той загрузне і квит;

А на вулиці бій

Розгоряється.

Він струсне ваші стіни,

Розтопить, як лід,

Бо часи, вони ж міняються.

<….>

І межа пролягла,

І прокльони летять.

Хто повільний, той зможе

Моторнішим стать.

Так сучасне прийдеться

Минулим назвать;

Так порядок старий

Розпадається.

І хто перший,

Той буде останнім стоять,

Бо часи, вони ж міняються.

("Бо часи, вони ж міняються…".The Times They Are A-Changin'. Переклав М.Байдюк).

Оригінальний англомовний Ділан дає всі пояснення, чому його шанували Бітли, А. Гінзберґ, В. Гавел, В. Берроуз, Ш. Гіні та ін. 

Ділан створює напрочуд карколомний, просто-таки революційний стрибок у текстах, особливо в 1963—1968 і 1975—1978 рр. 

У липні 1966-го, після мотоциклетної аварії, Ділан певний час живе відлюдником, експериментуючи з жанрами і звучанням. Період вимушеної відсутності на сцені спричинився до запису студійного альбому. У грудні 1967-го побачила світ платівка "Джон Веслі Гардінґ", де музикант синтезував кантрі та рок-музику, об'єднавши їх у нову течію — кантрі-рок. Його текстам притаманна надзвичайно виразна художня мова, це мова потужної сугестивної та образотворчої сили. Крім того, Діланові властивий полістилізм. 

А що ж ти чув, мій синку малий?

А що ж ти чув, улюблений мій?

Я чув, як грім гуркотів застережливо,

Я чув гуркіт хвилі,
що може втопити світ,

Я чув сто барабанщиків,
їхні руки мигтіли,

Я чув шепіт мільйонів,
ніхто їх не слухав,

Я чув стогін голодного
й сміх надовкола,

Я чув пісню поета,
що вмер у канаві,

Я чув плач,
то був клоун на темній алеї,

І проливний, і проливний,
і проливний, і проливний,

І проливний дощ скоро вдарить.

("Проливний дощ скоро вдарить", переклав М.Байдюк).

Наприкінці 1970-х — на початку 1980-х рр. у альбомах Ділана починають переважати пісні, в яких відображена релігійна тематика. У нових роботах виконавець негативно ставиться до проституції та порнографії. Багато хто сприйняв це як святенництво. Наприклад, Джон Леннон написав одну зі своїх останніх пісень "Служи собі самому" ("Serve Yourself") як відповідь на Діланівський заклик "Треба служити комусь" ("Gotta Serve Somebody"). У 1985 р. Ділан чи не першим із західних рокерів виступав у Радянському Союзі, на становлення рок-музики в якому справив значний вплив завдяки таким шанувальникам своєї творчості, як Борис Гребєнщиков.

Боб Ділан — людина епохи. Про нього знімали і знімають біографічні художні ("I'm Not There" з Кейт Бланшетт і Ричардом Гіром), документальні фільми (монументальний фільм Скорсезе "Немає шляху назад"). Чи варто за це вручати Нобеля? Зрештою, масова культура, наскільки б контроверсійною не була, давно стала тим чинником, який формує публічний, соціальний, приватний простір, принаймні у США. Свого часу рішення про присудження літературного Нобеля А.Берґсону, Б.Расселу чи В. Черчиллю також сприймалося доволі неоднозначно. Ділан — це своєрідний Берґсон, тільки вже в іншому часі. Часі, в якому володарями думок стають не філософи… 

Зрозуміло, чому рішення цьогорічного Нобелівського комітету викликало дискусії, можливо ще більші, ніж у 2015 р., коли літературного Нобеля здобула С.Алексієвич. 

І справді, нагороджено нетипового літератора, який став відомим не через суто літературні твори. Боб Ділан — ікона музичного стилю й символ часу, він здобув карколомний успіх в американському суспільстві. А що поганого в тому, що тексти набувають масового розголосу і стають символом епохи (як у нашій культурі "Два кольори" чи "Пісня про рушник")?

Безперечно, проза Пінчона, Барнза, Кундери… — вершинний літературний продукт, і ми можемо знайти безліч аргументів на користь того, що саме ці автори гідні Нобеля в 2016 р. Але цьогорічне рішення Комітету вводить до сучасного літературного канону тексти маскультури, рок-культури, тексти, які перетворили андеграундне і маргінальне на мейнстримне й культове у США. 

Я жду, я жду, я жду дарма —

В кімнаті б стрітись з усіма.

Десять тисяч зелених віддам залюбки —

Тільки б наше життя було знову таким.

("Сон Боба Ділана",
переклав М.Байдюк)

У сучасній українській літературі починають з'являтися переклади Боба Ділана. Журнал "Всесвіт" став першим серйозним літературним виданням, на сторінках якого ще у 2011 р. було представлено літературну іпостась Боба Ділана в перекладах Миколи Байдюка. Рок-поезія — не антипод філософській або інтимній ліриці, а продукт часу, який нині спромігся на свою маленьку канонізацію в історії Нобелівської премії ХХІ століття.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.77
EUR 27.74