Британський режисер Джонатан Банатвала: "Шекспір попереджав політиків про ціну їхніх танків і бомб"

реж

Читайте також

У Києві триває робота над міжнародним театральним проектом "Троїл і Крессіда" за п'єсою Вільяма Шекспіра. Проект реалізується у контексті вшанування пам'яті Великого Барда: цьогоріч виповнюється 400 років, як не стало геніального драматурга. 

Над шекспірівською п'єсою у Київському театрі на Подолі працює британський режисер Джонатан Банатвала. Довкола нього об'єдналися актори не тільки з Подолу, а й з інших театрів столиці. Особливість майбутньої вистави в тому, що це сценічне першопрочитання шекспірівської п'єси в Україні. 

"Троїл і Крессіда" — одна з найзагадковіших і найскладніших шекспірівських історій. Герої — греки і троянці — пов'язані родинними узами, але запекло воюють одні проти одних майже 7 років. Буцім приводом до безглуздої війни стає Прекрасна Єлена, що перебуває у Трої. 

П'єсу датовано 1602 р, але Шекспір так геніально прозирає людську природу, що його герої і його колізії завжди органічні у різних історичних зрізах. 

Крім Київського Театру на Подолі, до співпраці над сценічним проектом "Троїл і Крессіда" долучилися Міністерство закордонних справ Великої Британії, London South Bank Universiti, театральна компанія Moving Theatre, Фонд Богдана Ступки, юридичний партнер — компанія LCF. Серед виконавців ролей у виставі Джонатана Банатвала — Остап Ступка, Сергій Сипливий. 

***

— Першопрочитання "Троїла і Кресіди" Шекспіра на сценічних підмостках України — крок важливий, майже історичний. Чим викликаний вибір саме цієї п'єси, адже в Шекспіра є з чого вибирати, є й інші мало "розкручені" твори. 

— Кожен новий твір, роботу над яким розпочинаєш, це завжди ніби джерело життєвої сили, така собі "живлюща кров". Для режисера — велика радість, коли поділяєш із глядачем щастя першого знайомства з таким твором.  У театрі цей процес особливо захопливий, хвилюючий. Тим більше коли літературна основа — сам Шекспір. 

Справді, навіть у Великій Британії "Троїл і Крессіда" — п'єса, що виконується не так часто. Хоча з другої половини ХХ ст. до неї все-таки стали більше звертатися. 

Можливо, для цього з'явилися об'єктивні причини. Можливо, сама Велика Британія стала чеснішою сама перед собою. Тобто наша країна продемонструвала готовність шукати чесні відповіді на відверті запитання — про участь у різних конфліктах, у різних історичних катаклізмах. Чи то пакти, підписані зі Сталіним у Ялті. Чи то наші дії у Північній Ірландії. Чи то Фолкленди, Персидська затока, Афганістан. Чи то недавнє рішення про повітряні атаки на Сирію…

Отож у цьому плані, на мій погляд, саме "Троїл і Крессіда" вирізняється на тлі багатьох інших шекспірівських творів як гостра й доречна історія. 

Це іноді грубий, достатньо суворий твір, який розповідає про суто людську ціну у військових діях. Коли кожна з воюючих сторін вірить у те, що такі дії можуть бути виправданими, потрібними.

Ця п'єса — про кількість жертв війни, про причини різних воєн. "За кожну краплю її порочної крові не один грек поклав життя. За кожен грам її розпусної плоті помер не один троянець". 

Можливо, не слід квапитись, акцентуючи увагу на тому, що "Троїл і Крессіда" — суто пацифістська п'єса. Натомість ця п'єса говорить правду владі у різні епохи. Ця п'єса Шекспіра нагадує політикам про ціну їхніх танків і бомб… За якими — відірвані кінцівки, зруйнована психіка. 

"Троїл" — чудовий і нещадний дарунок Шекспіра нашим сучасникам. Це його страшне нагадування будь-якій нації, замкненій у своїх конфліктах, про трагічні наслідки таких конфліктів… 

— Чи доречні паралелі у вашій майбутній виставі: троянська війна у Шекспіра — нинішня війна на сході України? Такі паралелі мають якесь значення для вашої концепції? 

— Можливо, озвучені паралелі й на поверхні, але я демонстративно дистанціююся від таких запитань. Наразі говоримо суто про ціну воєнного конфлікту, який розділяє сім'ї, нації, народи. І, можливо, варто говорити про розуміння, яке допомагає вирішенню конфліктів та веде до примирення. 

— Історики театру сперечаються стосовно жанру "Троїла і Крессіди" — трагедія, драма, трагікомедія. Який жанр ближчий вам?

Мені інколи здається, що ця п'єса взагалі ігнорує жанрову категоризацію. Її не можна з усією впевненістю назвати "трагедією". Тому що смерть Гектора залишає багато запитань. І, на думку Ахілла (заклятого опонента Гектора), саме "героям" немає місця у виграшних війнах. 

Можливо, така думка і є тим унікальним, що робить п'єсу Шекспіра про давні воєнні дії — сучасною. Ахілл — не герой, проте він переможець. Але й це не робить шекспірівський твір комедією, скажімо. 

Хоча в Шекспіра є багато смішних моментів. І якщо сприймати "Троїла" як комедію, то, швидше, це могла би бути комедія у стилі Квентіна Тарантіно. 

Для мене майстерність Шекспіра насамперед у тому, що він змушує нас зрозуміти, які почуття викликає в людини війна. Не тільки на прикладах Ахілла і Гектора, а й через призму сексуальної зради. 

Уявіть, у нашій постановці порядна україномовна дівчина переходить межу, залишає свого коханого; у відчаї починає любовні стосунки вже з російськомовним офіцером… Що ж то за жанр? Драма? 

— Пригадайте свій особистий творчий досвід осягнення Шекспіра — перші враження від його творів... над якою з його п'єс доводилося працювати раніше? 

— Я облишив Шекспіра багато років тому. У Британії вдосталь інших режисерів, які створювали чудові постановки на основі його п'єс. 

Але повернення до Шекспіра саме тепер — це щось на кшталт нового відкриття. Те, що Шекспір у своїх п'єсах говорить про будь-який період, і його слова завжди, по суті, сучасні, — аксіома. 

П'єса написана 400 років тому (про дівчину, яка має перші сексуальні стосунки зі своїм хлопцем, а потім — з іншим солдатом, а потім кожен із цих чоловіків уже наступного дня може загинути в бою), — це відображення історії, яка була, є, буде. І якщо Шекспір розуміє, як то воно — бути дівчиною Крессідою, то він же розуміє і Троїла, тобто його гнівні ревнощі, які всі ми відчуваємо, зіштовхуючись зі зрадою. 

Свого часу я звертався до "Троїла" в Грузії. І саме в Грузії одна актриса, яка грала Крессіду, сказала мені під час репетиції: "Порядна грузинська дівчина не наважилася б на такий крок, як шекспірівська героїня…". 

З іншого боку, Шекспір у своїй п'єсі дає нам образ політичної династії, сім'ю Пріама. І ми бачимо досить упізнаваний сімейний політичний прообраз — можливо, клану Кеннеді? 

Як на мене, саме сімейні відносини Шекспір розкриває якнайкраще. І не слід говорити, що у 1600 р. сімейні відносини були абсолютно "іншими". Подивіться на відносини Андромахи і Гектора як чоловіка й дружини. Під час репетицій погоджуємося з акторами, що й ми неодноразово бували у схожих ситуаціях. 

Або ж ніжне ставлення Гектора до своєї сестри — схоже на стосунки Лаерта з Офелією. Або ж любов батьків і дітей, що бачимо у всіх його п'єсах. 

Під час репетиції актори запитують мене про особливості вимови віршованих рядків Шекспіра. Але річ у тому, що його віршовані рядки — це такий собі потужно легкий дотик у англійській мові. Ви майже не помічаєте його, коли він є. Однак він допомагає режисерові й акторам у процесі мислення, в наголосах. 

— Ваші враження від співпраці з українськими акторами. Що їх об'єднує з акторами британськими? 

— Все-таки між ними набагато більше спільного, ніж відмінного. Та ж таки щедрість душі, бажання працювати понад міру. Завжди знайдеться один актор, який так само, як у Великій Британії, поставить мені якесь суттєве запитання, на яке відразу не знайду відповіді і яке навіть боюся почути. 

Спільність також — у провокативності ідей, які народжуються під час репетицій. 

І, звісно, є спільні тривоги й слабкі місця під час роботи акторів над текстом. 

Відмінності, своєю чергою, теж помітні. Метод Станіславського в Україні домінує. Є тенденція, особливо серед молодих, продумати кожен крок і кожен жест, перш ніж ступити на сцену. Можливо, британські актори ставляться до авторів рівня Шекспіра з меншим пієтетом. І це зрозуміло, адже ми живемо з ним поруч уже тривалий час. 

Одне з моїх завдань для авторів — переконати їх "відкинути рядки". Тобто говорити текст легко, без важкого демонстративного обдумування, якогось очевидного наголосу… 

Актори, з якими я працював у Великій Британії, здається, іноді почуваються комфортніше в репетиційному процесі, повсякчас провокуючи певні культурні, соціальні, політичні паралелі. Тобто постійно "вмикаючи" Шекспіра у сучасність. 

Шекспір уже давно вдивляється в дзеркало сучасності. І, уявіть, бачить там різне, навіть сучасні загрози терористичних атак, а також інших конфліктів, якими живе теперішній світ. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 24.88
EUR 28.34