Глухоніма любов по-українському на канських сходах

фото

Читайте також

Із 14 по 25 травня в Каннах пройде 67-й Міжнародний кінофестиваль. Україна в основному конкурсі не представлена. Зате вітчизняний фільм потрапив у престижну конкурсну програму "Тиждень критики". Нову стрічку українського режисера Мирослава Слабошпицького "Плем'я" відібрали в цю програму з 1200 претендентів. Ще один український "спалах" у Каннах-2014 — документальний фільм Сергія Лозниці "Майдан" (поза конкурсом). 

Сергей Лозница
Сергій Лозниця

Нинішнього року — втім, як і завжди, — програми Канського кінофестивалю насичені й різноманітні. Перші особи світового кіно звично не забарилися. У середині травня шанувальники десятої музи побачать тут нові фільми Андрія Звягінцева, Жана-Люка Годара, Кена Лоуча.

Приємна новина для нас пов'язана з новим проектом Мирослава Слабошпицького, недавно відзначеного "Срібним леопардом" у Локарно за короткометражку "Ядерні відходи". До речі, на Берліннале наш режисер завсідник: там його двічі номінували за короткометражки "Діагноз (2009) і "Глухота" (2010). 

"Плем'я" — перша повнометражна робота режисера. Присутність картини в канському "Тижні критики" — честь і успіх. Оскільки саме ця програма відкривала в різні роки таких режисерів, як Франсуа Озон, Гаспар Ное, Лео Каракс, Отар Іоселіані, й навіть самого Бернардо Бертолуччі. 

"Плем'я" — це абсолютний кінематографічний експеримент. Фільм розповідає драматичну історію, що розгорнулася в інтернаті для глухих. Усі персонажі спілкуються мовою жестів. У центрі — "глухоніма любов": підліток Сергій закохується в дівчину Ганну, що стала "наложницею" бандита з кримінального угруповання "Плем'я" (саме в спецінтернаті це "Плем'я" й орудує).

Режисер хотів розповісти цю історію ще 20 років тому. У нього був особистий досвід осягнення драм глухонімих людей, оскільки десять років спостерігав, як вони живуть, — його школа містилася саме навпроти такого інтернату. 

Перші відгуки закордонних експертів на експериментальну роботу надихають. Так, наприклад, куратор канського "Тижня критики" Шарль Тессон зізнався, що під час перегляду відчув "прекрасне й унікальне кінематографічне переживання". 

Сам Мирослав Слабошпицький перед поїздкою в Канни сказав DT.UA, що цей кінофестиваль — честь і щастя для будь-якого кінематографіста. 

— Нині канський кіноогляд — головний форум планети, — каже Мирослав. — Для мене як для режисера важливо й престижно, що "Плем'я" відібрали в конкурс. Можливо, це вплине на мою подальшу кар'єру й реалізацію нових проектів. У Каннах я ніколи не був. Тому хочу подивитися навіч, як там усе відбувається. 

— З якими іменами й подіями ваша пам'ять найчастіше римує цей кінофорум?

— Імена? Ой, якщо їх перелічувати... Там же так багато знаменитостей! І Ларс фон Трієр, і... У кожному разі, я завжди, навіть на відстані, брав участь у цьому кіноогляді. За когось уболівав, як, наприклад, уболівають на футболі, тощо. І, звісно, намагаюся дивитися всі фільми — переможці Канн, поряд із фіналістами Локарно, Венеції, Берліна... 

— Який бюджет фільму "Плем'я"? 

— Близько 16 млн грн. На 50% картину фінансувала держава, на 50% — різні джерела, фонди. 

— Основні локації — де знімали картину? 

— Виключно в Києві. Лише на кілька днів виїздили до Львова. Є такий район у  Києві, що його, коли я був маленьким, називали Сталінкою. Цю картину ми там і знімали. Сподіваюся, дух того далеко не простого місця нам пощастило передати. 

— Який головний месидж у зв'язку з "Плем'ям" ви хотіли б донести до глядача? 

— Навіть не мислю в таких категоріях. Не мислю… Як казав колись президент компанії MGM (Metro Goldwyn Mayer): месиджі передає "Вестерн Юніон", а ми робимо кіно… 

Передусім це картина про любов у нашому божевільному світі. Тому що любов — це найголовніше, вона окриляє. 

— Деякі глядачі, можливо, побачать у фільмі "Плем'я" тривожну метафору сучасної України, де люди часто не чують одне одного й наближаються до межі нерозуміння, а то й війни? Ви приймаєте такі асоціації? 

— Так, уявіть, мені говорили про цю аналогію... Але "Плем'я" — це експеримент кіномов. Мені було цікаво робити картину без реплік, що була б зрозуміла кожному. Мабуть, можна знайти й метафори сучасної України, коли ти критик. Але свідомо я не закладав цю тему в стрічку. Я взагалі не роблю нічого свідомо. Знімаю інстинктивно. Роблю те, що здається мені правильним у конкретний момент. Вірю, що це — єдино правильний шлях. Адже в кіно вкрай складно вирахувати щось раціонально. Краще рухатися за натхненням і керуватися почуттями. 

Люди в моєму фільмі чудово розуміють одне одного. Вони говорять своєю рідною мовою — мовою жестів. Сюжет замкнений рамками школи для глухих. 

Сама тема глухих безпосередньо мене не цікавила. Цікавила можливість зняти "німе кіно". З самого початку хотів зробити німий фільм, але не знав, як його подати, стилізувати. А ось завдяки мові жестів, якою спілкуються глухі люди, вдалося зробити цілком реалістичну картину, що оповідає певну історію. При цьому — це німий фільм. До того ж з особливою пластикою.

Того, як ці люди спілкуються, не зіграє жоден актор. Мова жестів — балет, пантоміма. Вони спілкуються всім тілом. Це заворожує. 

У "Племені" немає ні субтитрів, ні закадрового тексту, лише гамір вулиць. Музики теж не буде. 

— Ви самі у процесі зйомок навчилися розуміти мову жестів? 

— Якісь найпростіші жести я зрозумів... Як з'ясувалося, це непросто. Тому працювали з сурдоперекладачами. Всі без винятку актори в картині — непрофесійні. Передусім шукали цікавих харизматичних людей. У кастингу брали участь учні і українських, і російських, і білоруських шкіл. Відтак, головні герої в нас — із Шепетівки, Києва, Гомеля. А один із героїв другого плану — з Рязані. Довелося багато працювати під час підготовчого періоду. Було чимало репетицій, проб. Сам кастинг проходив у кілька етапів. Хтось із молодих людей нам подобався, ми його смикали, відривали від навчання, просили розіграти якісь сцени з іншими претендентами. Люди змінювалися... Була доволі копітка праця. 

Але, смію сподіватися, вибрали найкращих. Ці люди дуже добре й органічно існують у картині. Як з'ясувалося, вони сподобалися не тільки мені... 

***

Ще один канський фільм з українською темою — "Майдан" Сергія Лозниці. Як відомо, кінострічка цього режисера "Щастя моє" стала першим в історії українським художнім фільмом, що брав участь в основному конкурсі Канн. А вдруге присутність Лозниці в цьому конкурсі з картиною "У тумані" (2012) принесла режисерові престижний приз міжнародної федерації кінопреси (ФІПРЕССІ). 

Прем'єра "Майдану" у Каннах проходитиме в рамках секції "Спеціальні покази". 

Лозниця зумисне приїхав у Київ, аби зняти історію протестів в українській столиці. Нині Сергій працює над великим проектом про трагедію Бабиного Яру, — зйомки заплановано на літо 

Цікаво, що фільм "Майдан" — фактично безбюджетний проект. Режисер каже, що просто взяв камеру, запросив звукорежисера і поїхав знімати революцію. "З естетичного погляду, жоден сюрреаліст не зміг би придумати такі декорації, як на Майдані". 

***

Що стосується основного конкурсу Канн, то до нього ввійшли 18 картин. Відкриє форум стрічка французького режисера Олів'є Даана "Принцеса Монако" (головну роль зіграла Ніколь Кідман). Журі очолює новозеландський режисер Джейн Кемпіон. Серед конкурсних фільмів — нові роботи Атома Егояна ("Полонянка"), Жана-Люка Годара ("Слова, прощайте!"), Мішеля Хазанавічуса ("Пошук"), Кена Лоуча ("Зал Джіммі"), Андрія Звягінцева ("Левіафан"), Девіда Кроненберга ("Зоряна карта"). 

Постером фестивалю став портрет Марчелло Мастроянні з фільму Федеріко Фелліні "8 ½". 

Критики поки що не поспішають із прогнозами. І не ризикують вгадувати, хто може цього року отримати "Золоту пальмову гілку". Адже основний конкурс насичений, і в ньому представлені метри. 

З особливим інтересом очікується прем'єра "Левіафана" російського режисера Андрія Звягінцева, якого називають "новим Тарковським". 

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.77
EUR 27.74