КОНВЕРТ ДЛЯ НЕМОВЛЯТИ

Юрко Февральський 30 червня 2000, 00:00

Читайте також

«Приємна новина від...» — чи не набридло вам, шановні читачі, таке звернення? Утім, цього разу — справді приємна новина: на українському ринку друкованих музичних мас-медіа — новачок. Називається «Nota», самовизначається як «українське ревю сучасної музики».

Чи потрібне таке видання? Відповідь однозначна — потрібне! Чи таким воно має бути? — це краще знати засновникам і авторам. Проте, поки немовля ще в пелюшках, дозволю собі висловити деякі міркування з приводу його можливої долі.

Родина новонародженого — колись велика й сановита, а нині — куца й зубожіла. Куди поділися глянсово-строкатий «Галас» і шляхетно-матовий «Новий рок-н-рол»? Подібно до метеора, одним номером з ексклюзивними фото промайнув на небосхилі «Музичний клуб» — і зник, наче й не було. Поневіряються у злиднях і нудній сірості амбіційна «Музика» (яка, до речі, досі величає себе єдиним професійним музичним часописом всієї України!) і загалом малоцікавий «Театрально-концертний Київ». На жаль, зник (надовго, чи назавжди?) вишукано- елітарний і водночас демократичний «Art Line». Подейкують, правда, що у Львові замаячіло ще одне видання — «Українська музика»; та ще не бачили в Києві жодного номера. Поживемо — побачимо...

А поки що придивимося до «Ноти». Перше враження (саме так, бо вражає!) — від оригінального дизайну Олександра Шрама й Валерія Чутура: зовні часопис зроблено як вініловий диск у конверті, такий близький для кожного, хто любить і розуміє справжню музику. Вініл — це вам не ширвжиткова касетка й не новомодний компакт. Він нагадує про часи фанів-колекціонерів, про якість і асортимент, про колекції та традиції...

Так от, перше враження — цілком позитивне. Розглядаємо далі. П’ять кольорових сторінок відведено рекламі; воно й зрозуміло, без неї сьогодні — ні кроку. Далі — стильні чорно-білі фотографії, традиційний для видань такого типу огляд аудіопродукції. Тематика — «сучасна музика», яку автори розуміють дещо специфічно: найсучаснішим, на їхню думку, є джаз; він, правда, злегка приправлений роком і попсою. Академічна (так звана «серйозна») музика — у гомеопатичних дозах. Несучасна, бідолашна.

Начебто все, як і має бути. Проте, як полюбляв говорити капітан Смоллетт, «стає нуднувато». Можливо, тому, що передбачуваність — стовідсоткова: і жанрова (інтерв’ю, портрети-замальовки, репортаж, анотації-рецензії), і тематична (еклектична суміш «світове — українське»). Чи тому, що набридають матеріали головного редактора В’ячеслава Криштофовича-молодшого (автора чотирьох із восьми «великих» статей, а також одинадцяти з двадцяти чотирьох рецензій на CD)? А можливо тому, що часопис іще не став, власне, Часописом? А існує він як альманах різноманітних текстів, часом випадкових, недоопрацьованих, сирих і відверто «тусовкових»...

Усе можливо. Та не будемо про сумне. Адже «Нота» — ще зовсім немовля, навіть перших кроків не зробила. А лежить тихесенько в конверті й сопе собі. Приємно так. Ненав’язливо. І конверт симпатичний.

А коли виросте (якщо подарує доля меценатів і спонсорів) — отоді й заговорить по-справжньому, власним голосом. Без зайвого самозамилування. Цікаво, дотепно та професійно. Усі умови й передумови для цього є. Потрібно тільки захотіти. І не повторювати чужих помилок.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.77
EUR 27.74