Музей плюс театр дорівнює..?

Розмова на пошті. Знайомий (колекціонер, до речі) запитує, куди це я біжу. Поспішаю повідомити, що збираюся до Санкт-Петербурга на конференцію «Музей і театр», якщо тільки встигну отримати гроші на проїзд від фонду «Відродження». У відповідь чую: «Люблю театр як театр, а музей як музей, а якщо це поєднується, то...» Натяк зрозумілий, за сім років роботи експозиції Музею Булгакова в Києві в неї (експозиції, точніше концепції) з’явилося чимало прихильників, проте є й такі, хто її не сприймає, до них належить і мій співрозмовник. Однак запрошення з Музею Достоєвського надійшло на Андріївський узвіз, 13, до «Будинку Турбіних», і гроші теж вдалося отримати вчасно.

35 років тому, коли музейний «бум» ще не розпочався, а театр ще продовжували «відспівувати», зі сцени, а потім з екрана Т.Дороніна «озвучила» у «Старшій сестрі»: «...Чи любите ви театр, як я люблю його, тобто всіма силами душі вашої, зі всім ентузіазмом, із усією несамовитістю, на яку лише спроможна палка молодість, жадібна і жагуча до вражень витонченого?» На початку вісімдесятих років одним із кращих музеїв цілком правомірно вважався Музей театрального, музичного й кіномистецтва в Києві — такої думки дотримувалися і школярі, і театрознавці, і музейні працівники. У стінах музею часто бували гості з театрів, влаштовувалися театралізовані вистави.

Наприкінці століття виявилося взаємотяжіння театру й музею. Семінар «Музей + Театр» був організований у Музеї Ф.Достоєвського в Санкт-Петербурзі наприкінці грудня 2000 року. Організатори семінару ставили за мету «теоретичну розробку створення театрально-музейних проектів і всебічний обмін досвідом».

Передбачалося, що інноваційні форми роботи відкривають можливості нетрадиційної взаємодії з відвідувачем, сприяють залученню нових відвідувачів і глядачів. Спільні проекти музею і театру порушують комплекс проблем. Перед сценаристом, режисером, художником і акторами, які створюють спектакль у конкретному історичному інтер’єрі, стоять зовсім інші завдання, ніж під час роботи на стаціонарній театральній сцені. Театри освоюють нові сценічні простори, наближаючи основу інсценівки до конкретних історичних об’єктів. Музеї прагнуть «оживити» статичні експозиції акторськими імпровізаціями.

На семінар були запрошені учасники з України, Чехії, Грузії, Вірменії, Молдови (найбільш представницька делегація — чотири особи, із них три театральних режисери і зав. відділом зв’язку з громадськістю Історичного Національного музею Лівія Гинку).

Музей Ф.Достоєвського в Ленінграді був створений 1971 року, до 150-річчя від дня народження письменника. За фотографією, зробленою після смерті Достоєвського, реконструювали його кабінет. Поруч із меморіальною квартирою було відкрито літературну експозицію. Музей має у своєму розпорядженні кінозал (де й проходив семінар). Щороку в листопаді, коли відзначається день народження письменника, у музеї проходять міжнародні наукові конференції «Достоєвський і світова культура», за їх матеріалами видається альманах. 1999 року музей, за фінансової підтримки інституту «Открытое общество», підготував семінар «Сім музеїв Достоєвського», що зібрав у Санкт-Петербурзі всі музеї Достоєвського в Росії та Казахстані.

Величезний досвід організації семінарів та конференцій, безперечно, сприяв тому, що семінар «Музей+Театр» пройшов на високому рівні: усіх зустріли, розмістили, нагодували, уважно вислухали й провели.

У день відкриття, після представлення учасників, мені надали слово. Розповідаючи про Музей Михайла Булгакова в Києві, я назвала музейно-театральні проекти (про які в «Дзеркалі тижня» свого часу писалося). Під час «круглого столу», в останній день роботи семінару, показали плівку з екскурсією по музейній експозиції, що дуже зацікавила учасників.

Після виступу Михайла Чавчавадзе-старшого, художнього керівника Білого театру в Петербурзі (із показом дуже цікавого спектаклю «Мармур» за Й.Бродським) і Олександра Григоряна (Єреванський театр ім. К.Станіславського), показів чудових проектів Музею театрального й музичного мистецтва і Театру «Монплезір» дуже сумно було чути виступ Ніно Дзагнідзе з Тбілісі («театралізовані виставки» не працюють, бо немає електрики). Ніно та її чоловік Михайло Чавчавадзе-молодший випробували на собі «новацію» — оформлення віз (із Грузії в Росію).

Після обіду в «арт-барі «Достоєвський» (відвідувачів зустрічає на дерев’яній лаві письменник, схожий на «пушкіна» з роману Т.Толстої «Кысь» і одночасно на Яковченка біля театру ім. Франка) усі вирушили на Невський, 104, до Інтер’єрного театру.

Микола Бєляк, художній керівник цього театру, розповів про принципи і досвід роботи в освоєнні історичних інтер’єрів Санкт-Петербурга. Театр має у своєму розпорядженні унікальну колекцію карнавальних костюмів за мотивами архітектурних пам’яток Санкт-Петербурга. Для школярів молодших і середніх класів проводиться екскурсія «Зачароване місто». Спектакль розігрується як подорож виставковими залами експозиції Інтер’єрного театру. Дітей зустрічає Міська дума. Звучить жива музика. Сім залів перетворюються на сім світів, через які повинні пройти діти. Кожен світ — певна культурно-історична епоха в житті міста. У кожному залі групу зустрічає костюмований персонаж, який розпочинає з дітьми діалог. Діти відповідають на запитання, пов’язані з історією міста, і це є випробуванням, що дозволяє перейти в наступний зал. Перший зал присвячений виникненню Петербурга. Оживає Змій, звучить його пророцтво «Быть пусту месту сему!», і діти вперше дізнаються про конфлікт між Змієм — символом зла і підступності стихій — і Царем-творцем, який у першій битві переміг Змія і побудував місто в гирлі Неви всупереч волі стихій. Цей конфлікт став темою «петербурзького міфу», подальший розвиток якого простежується протягом усієї дії. Школярі, непомітно для себе, в ігровій формі беруть участь в уроці з «петербургіки» — краєзнавства. Для них це стає уроком любові до рідного міста.

Тема петербурзької історії та битва зі Змієм триває в другому, Пушкінському залі. Фрески на біблійні теми, якими розписана стеля, експозиція, присвячена сценічному втіленню «Маленьких трагедій» О.Пушкіна. Звучить музика Моцарта. Діти разом із ведучим декламують вірші.

У третьому залі перед дітьми постають події нашого століття. Битва зі Змієм триває. Школярі бачать книжки, які не підлягають реставрації після пожежі в бібліотеці Академії наук. Блокада Ленінграда й перемога, руйнація пам’яток культури й акції з їх порятунку, свята, приурочені боротьбі за збереження культурної спадщини міста, — етапи цієї битви.

Четвертий зал показує, що сталося б із містом, якби Змій переміг. З’являється образ бездомної й занедбаної жительки зруйнованого міста. Дітям пропонують залишитися тут жити. Вони не погоджуються і переходять у наступний зал. П’ятий зал — радісно-святковий, карнавальний Петербург. Оживає Смольний собор і співає про красу міста та його прийдешній
300-літній ювілей.

Шостий зал готує дітей до входу в Зачароване місто і є прохідним.

Нарешті, сьомий — Зачароване місто. В експозиції представлені Мідний вершник, пам’ятник Катерині II, Грифон із Банківського містка, дзвіниця Петропавловського собору, Адміралтейство, Кунсткамера...

Ангел-хоронитель веде дітей до Зачарованого міста, знайомлячи з кожним будинком і пам’ятником. Все це відбувається в атмосфері таємничості, підтримано світлом та музикою. У світломузичній кульмінації цієї сцени, зверненої до уяви дітей, розігрується бій Мідного вершника зі Змієм. Знову звучить пророцтво Змія, і діти скандують йому у відповідь: «Не быть пусту месту сему!» Місто звільняється від чарів. Знову звучать вірші, і під карнавальну музику постає святковий Петербург.

Після спектаклю можна сфотографуватися з персонажами. Спектакль триває близько години, бути присутніми на ньому можуть не більше тридцяти чоловік.

Наступного дня, за програмою, була екскурсія по місту «Достоєвський у Петербурзі», а потім — Шереметьєвський палац, де вже кілька років тому відкрито експозицію музею Ахматової, а зараз — філію Санкт-Петербурзького Державного музею театрального й музичного мистецтва. Відкриті фонди — «Виставка музичних інструментів» і театрально-музичні програми музею.

А потім був спектакль Білого театру в музеї Достоєвського «Тінь жінки та двоє чоловіків» (за оповіданням Ф.Достоєвського «Вічний чоловік» у постановці Георгія Васильєва й оформленні Еміля Капелюша).

Чудове оформлення виставкового залу музею, що створює ілюзію білих ночей, близькість — на відстані простягненої руки — чудових акторів Валерія Кухарешина та Сергія Бизгу майже для всіх 40 чоловік, яких вміщає зал, були одкровенням. У спектаклі відчувається, що театр і музей йшли назустріч одне одному, намагаючись досягти максимального результату проникнення в тканину художнього твору Достоєвського. Особливо помітно це було в порівнянні зі спектаклем «на чорних сходах» Класичного театру «Серед світів» (за творами Достоєвського). Це були лише фрагменти, але явно — спектакль цей міг бути поставлений на будь-яких інших сходах і до музею Достоєвського прив’язаний мало. Було ще багато цікавого — розповідь і показ спектаклів «Павло I» у Михайлівському замку, робота з дітьми в Кунсткамері й Російському музеї, про театрально-музейний проект «Анна Кареніна» (фіни поставили мюзикл у місті Лахти, а співробітники Державного музею історії Санкт-Петербурга влаштували виставку з колекцій музею).

Головний підсумок семінару — не відповідь на запитання, що буде, якщо «додати» музей і театр. Розмова тільки розпочалася (хоч і досить давно). У травні в Києві проходять театральні фестивалі, тоді ж — Всесвітній день музеїв. Обговорення теми взаємодії музеїв і театрів можна було б продовжити в Києві, «городе прекрасном, городе счастливом», де відчувається «трепет новой жизни».