Оксана Линів: "На Заході немає упереджень стосовно диригентів-жінок"

Ганна Ставиченко 24 липня 2015, 22:03
Лынив

Читайте також

 

Можна з цілковитою впевненістю говорити про успіх на Заході української диригентської школи. 

В усіх на вустах, наприклад, Кирило Карабиць, затребуваний у європейських оркестрах. Успішну кар'єру в Європі робить і талановитий диригент Оксана Линів. Уродженка Львова, вона не так давно заявила про себе в Одесі. А тепер у Німеччині її цінують найсуворіші меломани. Ось уже друге літо поспіль під час Мюнхенського оперного фестивалю Оксана Линів диригує складними сучасними операми в нестандартних локаціях. "Приплив" Бориса Блахера — в експоцентрі Reithalle торік. А нинішнього року — опера Поля Рудерса "Сельма Єжкова" за мотивами "Тієї, що танцює у темряві" Ларса фон Трієра в культурному комплексі Alte Kongresshalle. Крім того, на рахунку Оксани і робота над великими творами в Баварській опері. 

— Оксано, недавно ви записали для Баварського радіо твори українського композитора Бориса Лятошинського зі знаменитим Бамберзьким оркестром. Але вибрали для запису Третю симфонію саме в першій редакції. Це якийсь принциповий вибір?

— Вважаю Третю симфонію Лятошинського в першій редакції, створену 1951 р., актуальною для нинішньої України. Вона пророча. Епіграф до симфонії — "Мир переможе війну". Однак композитор розглядає мир як довгий і складний шлях, який належить пройти. 

У період, коли про перемогу було дозволено говорити виключно в мажорі, Лятошинський пише симфонію, фінал якої сповнений трагізму, болю, тяжких передчуттів. 

Після прем'єри у Спілці композиторів України Лятошинський отримав шквал убивчих відгуків з боку офіційної критики, хоча сам концерт мав величезний успіх у публіки. Симфонію називали антинародною, на самого композитора начепили ярлик "буржуазного пацифіста". 

Така реакція не стала для Лятошинського новиною: драматичною була доля і його Другої симфонії.

В одному з листів Лятошинський з гіркотою згадував про приниження в період підготовки її прем'єри в Москві, коли навіть оркестранти, серед яких були зовсім молоді хлопці-студенти, вставали й називали симфонію сміттям, звинувачували автора у формалізмі… Через надсильний ідеологічний тиск, якого Лятошинський зазнав ще в часи скандалу, викликаного Другою симфонією, композитор зважується кардинально переписати фінал симфонії №3, по суті змінивши концепцію всього твору. 

Нова редакція Третьої симфонії з класичним радянським оптимістичним підсумком з'явилася 1955 р. Успішна доля другої редакції насамперед пов'язана з прем'єрним виконанням переробленої симфонії в Ленінграді під керуванням Євгена Мравінського. Для мене цей факт завжди був свідченням часто трагічної залежності українського культурного життя в радянські часи від "центру".

Справжнє послання Лятошинського залишилося в першій версії симфонії, у якій автор оповідає про трагічність війни як такої, про неможливість швидкої реабілітації народу після глибоких травм воєнного часу.

— Розкажіть про вашу роботу в Баварській державній опері. Як почалася ваша співпраця з театром і його музичним керівником Кирилом Петренком? 

— На момент, коли Кирило Петренко вибирав собі асистента, я обіймала посаду диригента Одеського національного театру опери і балету. На одному зі спектаклів, яким я диригувала, був присутній музикант одного з найкращих симфонічних оркестрів світу, що вирішив зі мною познайомитися. За його рекомендацією мій диск і моя біографія потрапили до рук Петренка. На той час він готувався обійняти посаду генерального музичного директора Баварської опери і підбирав собі музичного асистента. Після розмови з Петренком до нас приєднався Ніколаус Бахлер (з 2008 р. інтендант Баварської державної опери. — Г.С.), і Петренко заявив йому про своє бажання зі мною співпрацювати. Дирекцію бентежив факт, що я "overqualified" (надкваліфікована) для позиції асистентки, адже я вже давно самостійно керувала спектаклями. Однак я запевнила Бахлера, що можливість співпрацювати з одним із головних оперних театрів світу в тандемі з видатним диригентом — для мене велика честь і неоціненний досвід. До речі, це перший випадок у практиці Баварської опери, коли музичний асистент головного диригента виступає і як запрошений диригент. 

Моїм дебютом стало "Тітове милосердя" Моцарта: прем'єрою диригував Кирило Петренко, а другу серію спектаклів дирекція театру запропонувала диригувати мені. 

До початку репетицій я запитала, чи можу представити свою інтерпретацію опери. Він погодився. 

Потім були проекти оперної студії Баварської опери — відновлення опери Богуслава Мартіну "Мірандоліна" і постановка передостанньої опери Джоакіно Россіні "Граф Орі".

Далі — репертуарні спектаклі "Травіати" Верді на великій сцені. 

Тепер у мене багато проектів на Мюнхенському оперному фестивалі. Цього року, крім "Сельми Єжкової", диригувала святковою месою в церкві Святого Михаїла, приуроченою до відкриття оперного фестивалю. 

Разом з оркестром і хором Баварської опери виконали месу Сезара Франка. На Münchner Opernfestspiele-2015 я також диригую двома спектаклями "Лючії ді Ламмермур" Доніцетті з видатним сопрано Діаною Дамрау в заголовній партії. 

Ніколаус Бахлер прийняв це рішення дуже несподівано й на етапі, коли вже був призначений відомий італійський диригент. Йому запропонували інші спектаклі і в новому сезоні, тільки щоб дати можливість диригувати "Лючією" мені. 

— Який зсередини знаменитий оркестр Bayerische Staatsoper?

— Це унікальний колектив. Він відкритий для музикантів будь-якої національності і будь-якого віку — тільки б ти був талановитим і фанатично любив свою справу. Наприклад, нашій новій соло-валторністці всього 21 рік, і вона чудово "влилася" в оркестр.

У наш час ти можеш бути ким-завгодно, звідки-завгодно і при цьому досягти будь-яких висот. Усе залежить тільки від твого професіоналізму, відданості роботі та бажання постійно ставати кращим. 

На Заході більше немає упереджень стосовно диригентів-жінок або "правильного" шляху для музиканта, оркестрант він чи соліст. 

У зв'язку з самовіддачею музикантів, яку я спостерігаю в Мюнхені, згадую недавню прем'єру "Лулу" Берга в Баварській опері: за задумом режисера Дмитра Чернякова, дія відбувається в скляних декораціях, незвичних для солістів. На прем'єрі виконавиця заголовної партії Марліс Петерсен не помітила проходу в прозорих декораціях і сильно вдарилася об скляну стіну, розбивши собі голову. 

Уже на сцені в неї по обличчю текла кров, а вона при цьому не тільки співала, а ще й обіграла цю ситуацію, вихопивши у партнера по сцені хустину й граційно змахуючи нею кров. Кирило Петренко потім ділився, що це були найстрашніші 40 хвилин у його житті, коли він дивився на закривавлену Петерсен із оркестрової ями й не розумів, зупиняти йому спектакль чи грати далі. 

Але співачка дала зрозуміти, що все гаразд. До того ж інцидент аж ніяк не позначився на якості її співу та сценічної гри. 

— Баварці вважаються досить консервативними, однак саме Баварська державна опера є на сьогодні, мабуть, найпрогресивнішим театром, який дозволяє собі радикальні постановки і при цьому збирає повні зали. 

— У Мюнхені існує давня традиція відвідин театру, слухання, бачення й розуміння опери в різних трактуваннях, у тому числі й сучасних. 

Так, тут є "класичні" постановки з історичними декораціями та костюмами. Тож противники сучасної оперної режисури теж знаходять спектаклі на свій смак. 

Однак на загал баварці добре приймають усе нове. Квитки на найгучніші й потенційно скандальні постановки розкуповуються за багато місяців до прем'єри. 

Значною мірою це відбувається завдяки блискуче організованій роботі з публікою. 

Приблизно за місяць до прем'єри у пресі й на спеціальних зустрічах із глядачами ініціюється публічна дискусія про майбутню постановку. На таких зустрічах, або, як їх тут називають, "матіне", присутні інтендант театру, режисер, диригент, хтось із солістів.

Інколи до участі залучають і особливих експертів. Наприклад, на матіне перед прем'єрою опери Бернда Алоїса Ціммермана "Солдати" серед гостей-промовців був лікар-психотерапевт, який розповідав глядачам про посттравматичний синдром у солдатів, що повернулися з війни.

Так до публіки доноситься режисерська ідея, пояснюється, скажімо, чому дію перенесено в ту або іншу епоху, привертається увага до символів, які використовуються в постановці, розшифровується, чому твір трактується саме в такому ключі. На матіне публіка отримує найцікавішу інформацію, і це провокує колосальний інтерес до прем'єри та наступних спектаклів. Несподівані постановки в поєднанні із зірковими солістами часто створюють справжній ажіотаж навколо квитків на вистави. 

— Який ваш стиль роботи з оркестром?

— Колегіальний. За перші п'ять хвилин роботи оркестранти оцінюють диригента з погляду його професійної підготовки, харизми та сміливості музичних ідей. 

Цей момент вирішальний, оскільки він визначає дальшу співпрацю з оркестром. Якщо цей контакт налагоджено, немає нічого кращого, ніж працювати в колегіальній дружній атмосфері. 

Коли можеш довірити свої ідеї музикантам високого класу, а вони дозволяють тобі надихати їх і вести за собою. Дуже важливо також чути, спілкуватися з музикантами. На щастя, епоха диригентів-диктаторів канула в минуле. 

Зараз уже важливо не тримати музикантів у постійній напрузі, а бути в їхніх очах музичним авторитетом. Наприклад, Кирило Петренко поводиться з оркестром дуже стримано й скромно, але завдяки його точності, фанатизму, оригінальності мислення та бездоганній підготовці оркестранти бачать у ньому видатного музиканта, довіряють йому і йдуть за ним.

 
Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
1 коментар
  • Lyudmila Perekrestova 28 июля, 01:44 Замечательное интервью. Спасибо автору за интересную информацию о наших, украинских, талантливых современниках. Запомним имя "Оксана Лынив" и будем следить за её успехами. Успехов! Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 25.77
EUR 27.74