Відомий актор Олексій Петренко, по суті, двічі святкує свій день народження. Перша дата — 26 березня. Друга — 1 квітня (згідно із записом у паспорті). Так що й на цьому тижні можна підняти чарку за здоров’я блискучого лицедія і нашого земляка, який у різний час зіграв у кіно і Гришку Распутіна, і Йосипа Сталіна, і Петра І. Але так, на жаль, і не зіграв Тараса Бульбу в нереалізованому кінопроекті Віктора Греся. Петренко — справжній кінематографічний велет. Народившись на Чернігівщині, він стоптав чимало стежок, перш ніж зійшов на вершину кіноуспіху. Один з останніх — гучний фільм Микити Михалкова «12». Усі 12 акторів цього фільму отримали «Золотого орла» в номінації «За найкраще виконання чоловічої ролі». Серед них і Петренко.
Олексій Васильович ніколи не забуває землі, яка зростила його, яка напоїла його дивовижними українськими мелодіями... Якось авторові цих рядків довелося подорожувати з актором на старенькому ЛАЗі на його малу батьківщину — на вулицю Бойову, де актор вирішив відвідати тих, хто був «родом з дитинства» — з його дитинства.
«Моєму батькові вдалося втекти з концентраційного «ударного будівництва соціалізму»
— Олексію Васильовичу, чи відразу ви знайшли вулицю свого дитинства в Чернігові? Адже дуже багато змінилося відтоді?
— Ще б пак! Знайшов нашу скромну хатинку. Без попередження зайшов до колишніх сусідів Данькових — до тітки Марії й дядька Грицька... Скільки було радості! Вони фактично були нашими родичами, тому що всі ми жили як близькі люди. Вмить уся Бойова позносила частування — в кого що було, й вийшло таке різдвяне свято, що й не пригадаю на своєму віку.
— Розкажіть, якщо можна, докладніше про ті часи й події, що назавжди поріднили вас з Україною…
— Почну з Полтавщини. Тому що саме звідти, наскільки мені відомо, бере початок мій родовід. Батьки мої з Лохвиці. І навіть жили вони там на вулиці Петренківській. Мої бабуся, дідусь, старший брат померли від голоду... Батька Василя Олексійовича за невиконання планів хлібоздачі — коли вже просто нічого було здавати — посіпаки Сталіна засудили з повною конфіскацією майна. Але якимось неймовірним чином батькові вдалося втекти з концентраційного «ударного будівництва соціалізму» — каналу Москва—Волга, де він відбував незаслужене покарання.
Повертатися додому на Полтавщину було небезпечно. І, ховаючись від переслідування, він 1935 року опинився на Чернігівщині... Біля Чемера Козелецького району, в радгоспі імені 10-річчя Жовтня, був невеличкий хуторець. Там він і оселився. А через три роки народився я! Правда, вже не бачив того хуторця. Пам’ятаю тільки те, що залишилося від нього, — руїни, згарище й печі з димарями. Батьки довго ще жили в сарайчику з уцілілою грубкою. А добротні будиночки всі були зруйновані. Деякі з них перевезли до Чемера. Але до пуття так і не довели. Пізніше батько часто малював мені ностальгійну картину, розповідаючи про нашу колишню білу хатинку, яка нагадувала, як він стверджував, хрестоматійну шевченківську.
У Чемері ми жили до 1949 року. Потім переїхали до Чернігова, де купили півхати на вулиці Бойовій. Під’їжджаючи до Чемера, згадав наш зруйнований хутір, покинуті вишняки, де в дитинстві рвали вишні.
«Зарубіжні імпресаріо пропонували шалені гроші за фільм, у якому я грав Распутіна»
— Ну а пам’ятаєте, як почалося ваше «життя в мистецтві» — перші кроки?
— Після школи я кілька разів наполегливо намагався взяти приступом Київський театральний інститут. А в перервах між цим азартним заняттям працював там, куди мене приймали. Це традиційно повторювалося з року в рік. Батьки давали мені на дорогу гроші, харчі, і я їхав з Чернігова до Києва, провалювався на іспитах. І буквально наступного дня йшов найматися на завод, бо не хотів сидіти на шиї в батьків.
Найбільше любив роботу молотобійця на заводі. Опанував іще два фахи — слюсаря й пастуха. Останнє заняття було моїм сімейним обов’язком — аж до десятого класу. 1957 року лише з третьої спроби вступив, але все-таки до Харківського театрального інституту. Пам’ятаю, під час навчання за мною весь час ходив наш лінгвіст і все розпитував: «А як там у вас на Чернігівщині вимовляють таке слово, а таке?..».
Я ж виріс на поліській землі, де мова особлива, змішана — українсько-російсько-білоруська. Закінчив інститут 1961-го. Але, скажу відверто, Україна-ненька не дуже прихильно прийняла мене в своє творче лоно. Досхочу награвшись крихітних ролей у Запорізькому і Донецькому театрах, переїхав спочатку до Ленінграда, а потім і до Москви. У 1981-му забрав до себе батьків.
Відтоді, як відомо, в акторському ремеслі Олексій Васильович віддає перевагу «вільному плаванню». Це дає йому змогу самому вибирати кіноматеріал та театральний репертуар. Певне, сувора юність виробила в актора стійкий імунітет до так званої зіркової хвороби. Та й справжня слава прийшла до нього порівняно пізно — після сорока. Втім, масштаб особистості Петренка виявляється не тільки в акторських роботах, а й у тому, яким він постає в розмові — людиною органічною, відвертою й переконливою. Просто він улаштований як і годиться нормальній людині: не розмінюється на всілякі дрібниці, зосереджений на роботі та внутрішньому житті.
— Роль Сталіна виявилася для мене і несподіваною, і парадоксальною. Не тільки в мене тоді виникало запитання: а чи не забагато Сталіна? Гадаю, розвіяти сумніви допоможе трохи незвичний ракурс головної лінії фільму. Ми намагалися показати маріонеткове, зловісне оточення Сталіна, яке під впливом диктату втрачало людську гідність, саме в той час, коли відбувалася руйнація фальсифікованої історії. Згадуючи зйомки фільму в Сухумі, можу провести унікальну аналогію... Наша знімальна група перед міськкомом партії збудувала пам’ятник-муляж керманичеві. І що ви думаєте? Буквально через кілька днів місцеві жителі почали… покладати квіти до його підніжжя. А пізніше там навіть школярів приймали в піонери! (До речі, Олексій Петренко п’ять разів грав роль Сталіна. Востаннє — у документально-художньому серіалі «Бі-Бі-Сі». — Авт.). — Для широкої аудиторії тривалий час у тіні залишалася ваша співоча кар’єра. Але ж співати — це теж ваша внутрішня потреба? — Саме так. А вийти на сцену з піснею допоміг випадок. Якось моя дружина Галина у розмові зі знайомими виконавцями зізналася: Олексій, мовляв, непогано співає. І якби його хтось послухав і оцінив... Я не просив її закинути за мене слівце. Але ідею підтримали. Організували спочатку невеличкий вокальний гурт із моїми сольними номерами в супроводі гітариста й а капела. Охоче беруся за українські народні пісні, старі романси. Кожен концерт для мене — повернення на батьківщину, в батьківську хату на Чернігівщині, де колись полюбляв слухати, як співає сільський люд. До речі, вже майже двадцять років Олексій Петренко виступає з піснями. Останнім часом і з відомими російськими оркестрами, зокрема оркестром імені Осипова, співав у церковному хорі й разом із симфонічним оркестром. Співає класику, український фольклор, російські народні пісні й романси. …Свій доволі тривалий шлях до визнання Олексій Петренко якось порівняв із пізнім сортом яблук: «Є різні сорти яблук. Є ранні, є пізні. І це аж ніяк не означає, що одні кращі, а інші гірші. Як на мене, я — пізній сорт». Петренко жорстко й вимогливо ставиться до себе, як і раніше, знімається в кіно, грає в театральних проектах (нещодавно чудово зіграв Фірса в спектаклі Еймунтаса Некрошюса «Вишневий сад»). Вважає, що нічого особливого в житті не зробив, а часу залишається дедалі менше й менше — тож треба встигнути покаятися й замолити гріхи. Ще актор вивчає церковнослов’янську мову. Каже, що це йому «в майбутньому» знадобиться. Оскільки кожному з нас доведеться постати перед Богом — і до цього треба бути готовим. З ДОСЬЄ «ДТ»Олексій Петренко народився в селі Чемер на Чернігівщині 1938-го. У його паспорті фігурує дата — 1 квітня. Тільки цього дня вдалося зробити реєстраційний запис у найближчій сільраді. Батько, Петренко Василь Олексійович, і мати, Петренко Анастасія Федорівна, були сільськими трударями. Після закінчення Харківського театрального інституту актор деякий час працював у Запорізькому драмтеатрі імені М.Щорса та в Донецькому російському драматичному театрі. Невдовзі переїхав до Ленінграда, а згодом до Москви, де також грав у театрах. Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка
Флуд
Порушення дійсного законодвства України
Образа учасників дискусії
Реклама
Розпалювання ворожнечі
Ознаки троллінгу й провокації
Інша причина
Відміна
Надіслати скаргу
ОК
Вас зацікавить
Ласкаво просимо!
Авторизуйтесь, щоб мати можливість коментувати матеріали
або увійти через Email
Немає облікового запису? зареєструйтеся!
Забули пароль?
Реєстрація
Увійдіть, щоб мати можливість коментувати матеріали
або увійти через Email
Вже зареєстровані? Увійдіть!
Відновлення паролю
Введіть адресу електронної пошти, на який була проведена реєстрація і на нього буде висланий пароль
або увійти через Email
Немає облікового запису? зареєструйтеся!
|