Ви уявляєте "красиву" дорогу на Голгофу?

Галина Скляренко 14 жовтня, 00:03
Бабий яр
Василь Артюшенко, DT.UA

Читайте також

Україна вшанувала пам'ять жертв Бабиного Яру — 75-річчя трагедії, одного з найжорстокіших злочинів проти людяності. Тим часом поки що не закрите питання створення меморіального комплексу в Бабиному Яру

Це питання, нагадаю, обговорюється ще з радянських часів. Однак і нині, на жаль, територія являє собою занедбаний парк з окремими й не пов'язаними між собою пам'ятниками різних років. Не так давно в столиці (в "Українському домі" та в Музеї історії Києва) проходив конкурс проектів на цю тему. Конкурс пройшов, але найкращого проекту так і не назвали. І питання залишається відкритим. Упродовж найближчих п'яти років такий конкурс, зважаючи на все, триватиме. І, природно, до можливого результату буде прикута особлива громадська увага. 

Свій погляд на цю тему та на проблему меморіального комплексу в Бабиному Яру — у відомого скульптора Анатолія Гайдамаки, лауреата Національної премії ім. Т.Шевченка, заслуженого діяча мистецтв. 

— Тема Бабиного Яру для мене як скульптора почалася майже 6 років тому, напередодні 70-річчя цієї трагедії, — каже Анатолій Гайдамака. — До мене з пропозицією розробити проект меморіального комплексу в Бабиному Яру звернулися представники єврейських громад, що приїхали з Нью-Йорка. На моє запитання, чому саме я, вони відповіли: "Ми знаємо вашу творчість, і нам подобається ваш спосіб мислення". Ми зустрілися в посольстві Ізраїлю й довго говорили про те, що нинішній стан території Бабиного Яру, занедбаного, перетвореного на місце для пікніків, — це ганьба насамперед для України й Києва.

Після зустрічі я спеціально поїхав у Бабин Яр, усе там обійшов. Чесно кажучи, мені було дуже соромно за те, що я там побачив. Кілька днів по тому я отримав повідомлення: "Працюйте. Альтернативи вам немає". Я дуже пишався таким визнанням і почав працювати. 

Мій проект охоплює всю територію урочища й нинішнього парку, водночас залишаючи його як меморіальну ландшафтну зону. Мені здається, сьогодні треба максимально зберегти те, що залишилося на цій території, ту землю, яка пам'ятає про все, що на ній відбулося. 

Одна з частин проекту — "Алея мучеників" і "Алея праведників", які ведуть до поставленого ще 1991 р. пам'ятного знака "Менора"…

— І що ж відбувалося далі? 

— Ми знову зустрілися. Я показав свій проект. Він сподобався. Потім я багато разів показував його в Києві представникам численних єврейських організацій. Зокрема, одна із зустрічей відбувалася в офісі В.Рабиновича. Всі голосували "за". Але далі розмов справа не рухалася. Я відклав свій проект у стопку нереалізованих ідей, а їх нагромадилося чимало. 

Нинішнього року ми підійшли до нової дати — тепер уже 75-річчя трагедії. Як відомо, ще на початку 2016 р. було створено численний комітет (близько 80 осіб) для підготовки заходів з її ознаменування. Знову стало очевидно: на території Бабиного Яру все, як і раніше, — запустіння, порожні пляшки, шашлики. Про мій проект згадали. Зустріч відбулася в Кабінеті міністрів, від керівництва країни були присутні А.Яценюк і Б.Ложкін. Проект прийняли одноголосно. Підписали Протокольне рішення оргкомітету з питань ознаменування 75-річчя трагедії Бабиного Яру від 17 березня
2016 р. І хоча деякі члени комітету, наприклад В.Вятрович, І.Зісельс і В.Нахманович, пропонували "не поспішати", почекати результатів конкурсу, тодішній прем'єр-міністр наполіг на тому, щоб до кінця вересня, коли до Києва приїдуть численні делегації, "Алея праведників" і "Алея мучеників" були створені. 

Важливо, що проект "Алеї" не потребує великих витрат. Його основою служить тамтешня дорога від збереженого історичного будинку контори колишнього єврейського цвинтаря до "Менори". Я знову почав працювати, підготував проектну документацію, знайшов матеріали. 

Та відбувається зміна уряду. І проект відкладається убік. 

— Ви хочете сказати, що нинішній Кабмін вас не підтримав? 

— Події розгорталися за Гоголем. В.Гройсман підтвердив, що йому проект подобається, але запропонував "не поспішати й притримуватися міністра культури Є.Нищука". На цьому все скінчилося. 

Більше мене "не турбували". 

Відомо, що після тієї зустрічі в Бабин Яр поїхала вся компанія — і міністр культури, і активісти комітету, і заступник мера В.Кличка п. О.Спасибко, що з'явився несподівано, і інші. Про якісь художні рішення не йшлося. Вони постановили просто зняти з алеї покриття й застелити все навколо… новою тротуарною плиткою, щоб "було красиво". 

Ви уявляєте собі "красиву" дорогу на Голгофу? 

Ви уявляєте собі мислення цих людей? 

Мені незрозуміло, чому до меморіальних зон такого масштабу й значення, як Бабин Яр, допускають людей, чиї уявлення обмежуються парком відпочинку. 

Жахливо, що після їхніх "земляних робіт" переробити щось буде вже неможливо. 

Ефект "перекладання" покриття буде, швидше, негативний. Тепер дорога до "Менори" перетворюється в зручне місце для катання на роликах: гладенько, рівно, обабіч встановлено лави. Художні ідеї замінили тротуарною плиткою!

— Чим це можна пояснити? 

— За всіма маніпуляціями стоять тільки гроші. Відомо, що ремонтні й будівельні роботи — найбільш зручний спосіб "закопати" гроші в землю.

— Але в цьому випадку це вже якось занадто цинічно…

— Звісно, в цій ситуації думати про гроші — ганебно й соромно. Бабин Яр — місце, в якому земля просякнута кров'ю, там лежать тисячі людей: і київських євреїв, і військовополонених, і партизанів, і учасників українського визвольного руху.

Ця земля буквально стогне. Про яку "красу" тут може йтися? 

Та, знаєте, є проблеми "використання" п'ятисот тисяч доларів, виділених на проведення конкурсу ідей "Дорогожицький некрополь — Бабин Яр" громадянином Канади п. Джеймсом Темертеєм. Ось і відповідь на всі запитання.

— То що ж, по-вашому, всі ці кошти підуть у нікуди?

— Запитання риторичне… Але, на жаль, до 75-річної дати трагедії Бабиного Яру ми, тобто Україна й Київ, не зробили практично нічого значущого. 

Радянська влада завжди замовчувала цю сторінку нашої історії. Ми пам'ятаємо, яких величезних зусиль коштувала проста згадка про неї, скільки років знадобилося на те, щоб на цьому місці з'явилися хоч якісь пам'ятники.

Згадаймо відомий конкурс 1965 р. і видатний своїм образним рішенням проект В.Мельниченка й А.Рибачук, який тоді не був реалізований. Але це була радянська влада.

Зараз існує утопічна ідея створення якогось "велетенського" музею в Бабиному Яру. Коли його побудують, невідомо. Але в мене сама ідея викликає сумніви. 

Уявіть собі музей в Освенцімі або в Бухенвальді, чи це можливо? Музеєм є сама територія Бабиного Яру, місце пам'яті й покаяння…

— На мій погляд, сама тема заслуговує широкого громадського обговорення.

— Звичайно. Але дискусії не проводяться. Адже все відбувається без нашого відома, у громадян ніхто нічого не запитує. 

Нині ситуація навколо Бабиного Яру нагадує мені танк із задраєними люками, в якому сидить сліпоглухонімий екіпаж: танк мчить, а ми біжимо за ним і намагаємося достукатися крізь броню…

 

Від редакції DT.UA. Оскільки тема створення меморіального комплексу в Бабиному Яру дуже важлива і для багатьох болісна, запрошуємо зацікавлені сторони продовжити дискусію на наших сторінках. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.77
EUR 27.74