Життя цього хлопця

Олег Вергеліс 3 березня, 23:01
123
"Місячне сяйво"

Читайте також

Підсумки "Оскара-2017" для одних стали несподіванкою, для інших — певним "поворотом ключа": так наче відчинені двері в інший, антимейнстрімний простір у зв'язку з фільмом-переможцем. Пристрасті й пересуди, природно, зумовлені картиною "Місячне сяйво" режисера Баррі Дженкінса. 

"Оскар" сам винен у тому, що рік у рік привчав своїх шанувальників до передбачуваності преміальних розкладів. Усі вони зазвичай обумовлені попередніми: "Золотий глобус", премії різноманітних творчих гільдій. Традиційно премія гільдії кінопродюсерів (незадовго до "Оскара") завжди була безпомилковим прогнозом — перемагав саме той фільм, який припав до смаку могутнім ділкам кіно-шоу-бізнесу. 

У цьому сенсі "Місячне сяйво" — кіно завідомо "непродюсерське" (якщо під цим розуміти багатомільйонні бюджети, масовані рекламні кампанії, калькуляцію касових зборів), а відверто фестивальне, авторське, бідне, а місцями — й неохайне кіно. У благородному смислі, воно — "замурзане". Але це тільки на перший погляд. 

Картина Баррі Дженкінса, судячи з усього, — теж досить жорсткий авторський розрахунок: постріл, який влучає в ціль. 

Такого роду кіно, як правило, народжується й вітається в обіймах фестивалю "Санденс" (малобюджетний, авторський кінематограф). Продукцію цього "Санденса" "Оскар" часто сприймає як паралельну реальність. Як кіно "для інших". Власне кажучи, для обмеженого контингенту глядачів. Вторгнення "Місячного сяйва" у пафосну оскарівську касту навряд чи щось дуже змінить у попередніх голлівудських стандартах, але явно накреслить важливий тренд. Великому оскарівському кіно давно, кров з носа, потрібні свіжі сили, свіжі соки, жвавий креатив. Те, що можна вичавити з кіно малого, маргінального, але якісного. 

Якщо "Ла-Ла Ленд" — чудова кінопісня й поклін старому солодкоголосому Голівуду — сприймається в теперішніх форматах як туга за душевністю й цілісністю, а також за красою, що давно вислизнула з некрасивого світу… То "Місячне сяйво" — абсолютний антипод такого барвистого явища, явно задана контраверсійність. Фільм Дженкінса — демонстративно вбогий (на відміну від "Ла-Ла Ленд"), але саме цією вбогістю він і здається цінним, привабливим навіть. Жанр? Соціальна драма, медитативна драма. Особливості? Три сюжетних шари-розділи: а) дитинство, б) отроцтво,
в) юність… одного скромного й дивного хлопця. Симпатичного темношкірого Широна (або Малого, як його теж називають). 

Перший шар таких кінематографічних медитацій — розділ про темношкірого хлопчика, що сприймається "білою вороною" в не дуже благополучному районі Маямі. Навколо його співтовариші торгують наркотою, а мама — вже давно кінчена людина. У другому напливі — у главі — цей самий темношкірий хлопчик-"біла ворона" намагається розпушити й розправити крила, він намагається гордо підняти підборіддя, але тут-таки отримує в щелепу; тут-таки його б'є носаками місцеве вороння; він знову піднімає дзьоб і весь із себе кволий такий норовить піти в наступ… 

Третій наплив у режисера Дженкінса в цьому ж фільмі навряд чи очікуваний глядачем. Між минулим і сьогоденням Широна розверзається якась прірва. І колишній слабак — уже підкачаний, упевнений. Сяє величезними красивими білими зубами. Із золотим ланцюжком завтовшки як вказівний палець. Колишня біла ворона полетіла в інші краї; струсила з крила пил минулого, але не перетворилася на графа Монте-Крісто (як очікувалося), а ніби застопорилася у процесі пізнання самого себе: хто я? що я? кого люблю? з ким сплю? Остаточна відповідь приходить зовсім несподівано, коли йому телефонують із минулого… 

У фільмі Дженкінса перші хвилин тридцять здадуться нарочито невідполірованими й монтажно рваними. Монтажера й режисера хочеться прибити праскою. Дальший перебіг екранних подій усе ж таки створює внутрішню й зовнішню цілісність: три обірваних сюжети про одну й ту саму маленьку людину є сюжетами про саму долю. Режисер, на щастя, не виступає тут якимось вершителем доль, верховним жерцем або дидактиком-моралістом. Він прошиває всі три вікових шари про свого героя якимись дивними, плутаними, а то й містичними зонами умовчання. Ніби оскарівські кіноакадеміки мусять самі дописати "те", що навмисно недописане режисером у його ж сюжеті. 

Дженкінс робить фільм про непередбачувану долю, яка в кожного дивна, обірвана, непрогнозована. Так і у фіналі: коли, здавалося б, ось-ось цей фільм виверне на тему знайденої й шуканої любові, режисер і це передчуття обриває! Миттю затемняє екран, хутенько нашаровує титри. Йдіть уже швидше з кінотеатру й думайте не про його долю, а про свою… у місячному чи сонячному сяйві.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.55
EUR 28.89