ОПЗ… Білборди замість грошей

Історія любить повторюватися у вигляді фарсу... Однак у країні, де фарс відбувається, буває зовсім не смішно. Чергова спроба роздержавлення Одеського припортового стала однією з найяскравіших постановок у театрі абсурду під назвою «приватизація по-українськи».

Скасування результатів відкритого аукціону після проголошення ліцитатором переможця є скандальним саме по собі. Якщо ж згадати, з яким напором, збиваючи буквально все на своєму шляху та ігноруючи будь-які перешкоди, уряд тягнув підприємство на конкурс, ситуація виглядає ще драматичніше. Враження від цього провалу, здавалося, важко погіршити. Але й тут постаралися.

Учасників аукціону «кинули» двічі, спочатку не продавши об’єкт усупереч умовам конкурсу, а потім — не повернувши їм грошових застав.

Перед продажем кожен із них як гарантію серйозності намірів уніс заставну суму в розмірі 10% від початкової ціни, тобто по 400 млн. грн.

Це нормально — така процедура.

Однак її дотримання передбачає і серйозність іншої сторони. Замість неї держчиновники наочно продемонстрували всі особливості української приватизації.

Аукціон відбувся 29 вересня, після чого протягом трьох
банківських днів учасникам мали повернути застави. Було навіть видано спеціальний наказ Фонду держмайна №1532 від 29.09.2009 року «Про результати конкурсу з продажу акцій ВАТ «Одеський припортовий завод». У його другому пункті міститься розпорядження департаменту фінансової роботи ФДМ повернути конкурсну гарантію учасникам.

Отут і почався фарс. У конкурсі брали участь три компанії: російське ТОВ «Азот-Сервіс» (дочірнє підприємство газпромівського ВАТ «Сибур холдинг») і два українські ТОВ — «Фрунзе-Флора» і «Нортіма».

Так от, заставу повернули виключно росіянам, чим зайвий раз побічно підтвердили чутки, які затято циркулювали у вересні, що продаж готувався саме під «Азот-Сервіс», і його термінове скасування викликане саме появою «неправильного» переможця.

Загалом російському ТОВ створили режим найбільшого сприяння, а от українським запропонували вдовольнитися… лише наявністю наказу, заявивши, що з поверненням коштів виникли «технічні труднощі».

Причому труднощі наростали… Газета «Коммерсантъ-Украина» уточнила, як це відбувається: «Держказначейство відмовляється визнавати передані документи дійсними. Вони постійно наводять якісь бюрократичні відмовки, кажуть, що не вистачає то одного, то іншого документа».

Цікаво, але тих же документів виявилося більш ніж досить для повернення «Азот-Сервісу». Загалом, знову «всі учасники рівні, але деякі дуже рівніші».

Першим не витримав співвласник компанії «Фрунзе-Флора» Костянтин Григоришин. Через десять днів після аукціону він повідомив «Українській правді», що і по закінченні вже десяти днів застави йому так і не повернули.

Причому напередодні конкурсу пан Григоришин, за його словами, зустрічався з прем’єр-міністром України, і «Юлія Тимошенко особисто гарантувала повернення застави протягом трьох днів».

Зустріч була невипадковою. Ще після провалу торішньої спроби продажу ОПЗ Григоришин заявляв, що візьме участь у його приватизації лише «за умови найсуворішого дотримання законодавства України». Гарантії йому охоче дали. Та от виконувати їх явно не збираються.

Після аукціону спроба зв’язатися особисто з прем’єром уже не вдалася. Натомість від її імені, за словами Костянтина Івановича, «повідомили, що грошей у бюджеті нема, і заставу нам повернуть, якщо МВФ виділить гроші Україні і якщо від них щось потім залишиться, але це буде не раніше від листопада». І це після особистої гарантії повернення в триденний строк! Відверто кажучи, такого маразму у нас іще не було…

Найсмішніше, що незадовго до заяви Григоришина Юлія Володимирівна встигла поінформувати публіку, що в країні все добре, а місцями просто чудово, і, наприклад, домовленості з МВФ іноді навіть перевиконуються з «20—30% запасу».

Проте щось не віриться, коли виявляється, що «запаси» такі слабкі, що навіть повернути чужі 800 млн. грн. уряд вчасно не здатен.

Юристи «Фрунзе-Флори» підготували позов проти Фонду держмайна: «Йдеться про збитки, курсову різницю і т.ін., які вони будуть зобов’язані компенсувати, адже це теж гроші, котрі взято в кредит».

Переможець аукціону із продажу ОПЗ, та сама неправильна «Нортіма», протрималася довше від інших. І тільки по завершенні другого тижня після аукціону заявила «про крайнє обурення непослідовними діями Фонду державного майна України, пов’язаними з приватизаційним конкурсом по ВАТ «Одеський припортовий завод».

«Окрім того, що в порушення «Положення про порядок проведення конкурсів із продажу пакетів акцій акціонерних товариств» приватизаційне відомство відмовилося визнавати нашу компанію переможцем приватизаційного конкурсу з продажу державного пакета акцій ВАТ «Одеський припортовий завод», ФДМ... не повернув ТОВ «Нортіма» 400 млн. грн., внесених як конкурсну гарантію», — зазначили в «Нортімі».

Компанія заявила, що «до того моменту, як Фондом держмайна буде укладено із ТОВ «Нортіма» як із переможцем приватизаційного конкурсу договір купівлі-продажу акцій ВАТ «Одеський припортовий завод», держава не має ані юридичної підстави, ані морального права користуватися коштами, внесеними нашою компанією як конкурсну гарантію».

Представник «Нортіми» на аукціоні Роман Жуган заявив, що уряд «безпідставно користується коштами конкурсної гарантії», а також продовжує «практику правового нігілізму і систематично порушує українське законодавство, чим завдає непоправної шкоди іміджу України в очах міжнародної інвестиційної спільноти».

Урок для інвесторів справді вийшов вражаючий. Ті з претендентів, які не прийшли на аукціон, навряд чи про це пошкодували...

Продаж дійсно вийшов «гранично прозорим» — було чітко продемонстровано, чого варті гарантії українських чиновників і приватизаторів і як вони розуміють конкуренцію.

Кому це було потрібно — інше питання. Репутація країни однозначно постраждала. Уроки правового нігілізму дорого коштують. Днями міжнародне рейтингове агентство Fitch підтвердило свої очікування зниження рейтингу України. Причиною назвали «непослідовну макроекономічну політику», причому було заявлено, що уряд знову ослабив фінансову дисципліну.

Історія з ОПЗ це підтверджує... Чи «після нас хоч потоп»?

Фактично за рахунок неповернення коштів уряд зараз затикає якісь діри. Григоришин навіть іронічно припустив, що він на них купив молоковози.

До речі, одна з версій експертів досить цинічна і, на жаль, правдоподібна. Учасників банально карають за невідповідність результатів аукціону очікуванням уряду. Нагадаємо, що за стартової ціни в 4,1 млрд. грн. він завершився перемогою «Нортіми», котра запропонувала 5 мільярдів. Пізніше уряд заявив, що хотів би 8—10 мільярдів...

Хотіти більше, звісно, нікому не завадить, але тоді треба грамотно формулювати умови. Замість цього залунали майже істеричні заяви з обвинуваченнями покупців у змові. Причому все це відбулося після рішення ліцитатора. Тобто юридично аукціон відбувся, і переможця було названо.

Довести, що перевищення над стартовою ціною в
мільярд гривень — це мало, буде, як мінімум, складно. Зараз учасникам не можуть повернути меншої суми.

І, до речі, ризикують, у кінцевому рахунку, заплатити, крім боргу, ще й штрафи. Слухати обвинувачення і одночасно безплатно кредитувати Кабмін грошима учасники не мають наміру. Вони теж живуть у світі, де вирує криза, і частина коштів у них позикові.

Легко навіть підрахувати, у скільки кожен день прострочення обійдеться бюджету. Штраф розраховується виходячи з подвійної ставки рефінансування НБУ (зараз — 10,25% річних). Інакше кажучи, кожен день коштує майже 450 тис. грн. Це дещо більше, ніж невідомим доброзичливцям обходиться в тиждень розвішування по Києву тисяч білбордів, які стверджують, що «вона працює».

От тільки гроші віддаватиме не «вона», а саме Україна.